Постанова від 10 березня 2026 р. у справі №420/29335/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/29335/25

Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І.

Дата і місце ухвалення 10.12.2025р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року у справі №420/29335/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячної індексації-різниці грошового забезпечення у розмірі 4463,15 грн. за період з 01 березня 2018 року по 29 січня 2020 року відповідно до приписів абзаців четвертого та шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 4463,15 грн за період з 01 березня 2018 року по 29 січня 2020 року відповідно до приписів абзаців четвертого та шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Суд визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 29 січня 2020 року індексації грошового забезпечення відповідно до приписів абзаців четвертого та шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю у розмірі 3867,98 грн щомісячно за період з 01 березня 2018 року по 29 січня 2020 року у загальному розмірі 88713,99 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував довідку військової частини від 03 вересня 2025 року №959/ф, відповідно до якої при порівнянні грошового забезпечення позивача встановлено, що розмір підвищення його грошового доходу у березні 2018 року становив 10182,52 грн, що перевищує суму можливої індексації.

На думку апелянта, відповідно до абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення №1078, право на індексацію-різницю виникає лише у разі, якщо розмір підвищення доходу є меншим або дорівнює сумі можливої індексації. Оскільки у даному випадку підвищення доходу перевищує суму індексації, підстав для її нарахування не існує.

Крім того, апелянт посилається на роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 17 січня 2023 року №168/0/290-23/51, а також на правові позиції Конституційного Суду України щодо необхідності врахування фінансових можливостей держави та принципу збалансованості державного бюджету під час вирішення питань щодо соціальних виплат.

Зважаючи на зазначене апелянт просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що доводи апелянта є безпідставними та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , а 22 листопада 2023 року його виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

07 серпня 2025 року позивач звернувся до командира військової частини із заявою про нарахування та виплату щомісячної індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 29 січня 2020 року відповідно до абзаців четвертого та шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078.

У зв`язку з невирішенням зазначеного питання, останній звернувся до суду першої інстанції з відповідним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції визнав право позивача на отримання індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 29 січня 2020 року, виходячи з того, що у березні 2018 року розмір підвищення грошового забезпечення позивача був меншим за суму можливої індексації, у зв`язку з чим відповідно до абзаців четвертого та шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення №1078 виник обов`язок відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю у розмірі 3867,98 грн. щомісячно, що за період з 01 березня 2018 року по 29 січня 2020 року становить 88713,99 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі – Закон №1282-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення – це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі статтею 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотки.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року №2017-III законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Отже, індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі – Порядок №1078).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

У зв`язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 пункт 5 Порядку №1078 викладено у новій редакції, якою визначено особливості проведення індексації у разі підвищення тарифних ставок (окладів).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, а саме поточної індексації та індексації-різниці.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою змінено систему грошового забезпечення військовослужбовців та встановлено нові розміри посадових окладів.

З огляду на зазначене березень 2018 року є місяцем підвищення доходу позивача, у якому відповідно до пункту 5 Порядку №1078 підлягало вирішенню питання щодо наявності у нього права на отримання індексації-різниці.

Судом першої інстанції встановлено, що грошове забезпечення позивача у лютому 2018 року становило 11907,81 грн, тоді як у березні 2018 року - 12502,98 грн, у зв`язку з чим розмір підвищення доходу становив 595,17 грн, що визначається як різниця між сумою грошового забезпечення у березні та лютому 2018 року.

Разом з тим сума можливої індексації у березні 2018 року становила 4463,15 грн, що визначається як результат множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 березня 2018 року (1762,00 грн) на величину приросту індексу споживчих цін (253,30 відсотка) з подальшим діленням на 100, а саме: 1762,00 грн Ч 253,30 % / 100 = 4463,15 грн.

Оскільки розмір підвищення доходу позивача (595,17 грн) є меншим за суму можливої індексації (4463,15 грн), відповідно до абзацу четвертого пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання індексації-різниці.

Таким чином, щомісячна сума індексації-різниці становить: 4463,15 грн – 595,17 грн = 3867,98 грн.

Як установлено судом першої інстанції, зазначена сума підлягала виплаті позивачу за період з 01 березня 2018 року по 29 січня 2020 року, тобто протягом 22 повних календарних місяців (березень 2018 року – грудень 2019 року) та частини місяця січня 2020 року.

Отже, сума індексації-різниці за 22 повних місяці становить: 3867,98 грн Ч 22 = 85095,56 грн.

Крім того, за період з 01 січня 2020 року по 29 січня 2020 року індексація-різниця підлягає нарахуванню пропорційно часу проходження служби, виходячи з умовної тривалості місяця 30 календарних днів, а саме: 3867,98 грн / 30 = 128,93 грн за день 128,93 грн Ч 28 днів = 3618,43 грн.

Таким чином, загальний розмір індексації-різниці, що підлягає виплаті позивачу за період з 01 березня 2018 року по 29 січня 2020 року, становить: 85095,56 грн + 3618,43 грн = 88713,99 грн.

З огляду на те, що відповідачем зазначена сума індексації позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність бездіяльності відповідача та наявність підстав для зобов`язання здійснити відповідні нарахування і виплату.

Висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21 та від 09 травня 2023 року у справі №400/12702/21.

Посилання апелянта на довідку військової частини як на підтвердження відсутності підстав для нарахування та виплати позивачу індексації-різниці колегія суддів вважає безпідставними.

Так, апелянт зазначає, що розмір підвищення грошового забезпечення позивача у березні 2018 року перевищував суму можливої індексації, у зв`язку з чим, на його думку, підстави для нарахування індексації-різниці були відсутні. На підтвердження вказаних доводів відповідач посилається на розрахункову довідку від 03 вересня 2025 року №959/ф, складену військовою частиною.

Разом з тим колегія суддів зазначає, що визначення розміру підвищення доходу у березні 2018 року повинно здійснюватися шляхом порівняння фактичного розміру грошового забезпечення, отриманого позивачем у лютому та березні 2018 року, з урахуванням лише тих складових грошового забезпечення, які не мають разового характеру.

Такий підхід узгоджується з положеннями пункту 5 Порядку №1078, відповідно до яких у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) при визначенні розміру підвищення доходу враховуються усі складові грошового забезпечення, що не мають разового характеру.

Відтак, для правильного визначення розміру підвищення доходу у березні 2018 року підлягають врахуванню саме фактичні суми грошового забезпечення, виплачені позивачу у відповідні місяці.

Натомість розрахункова довідка військової частини, на яку посилається апелянт, не відображає фактичні суми грошового забезпечення, виплачені позивачу, а містять лише розрахункові показники, сформовані відповідачем. Такі документи не є первинними документами бухгалтерського обліку, які підтверджують фактичні нарахування та виплати грошового забезпечення, а відтак не можуть бути покладені в основу визначення розміру підвищення доходу.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що зазначена вище довідка не спростовує встановлених судом першої інстанції обставин справи та не підтверджують правомірність дій відповідача.

Колегія суддів також зазначає, що повноваження відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки обов`язок щодо її нарахування прямо передбачений нормами Закону №1282-XII та Порядку №1078.

Вказана правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема у постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21 та від 09 травня 2023 року у справі №400/12702/21.

Таким чином, доводи апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 не спростовують правильність висновків суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 , а тому підстав для задоволення скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук