Рішення від 10 березня 2026 р. у справі №290/1122/25 — Романівський районний суд Житомирської області

Суд: Романівський районний суд Житомирської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про стягнення аліментів

Дата: 10 березня 2026 р.

Справа: №290/1122/25

Суддя: Ковальчук М. В.

УКРАЇНА

Романівський районний суд Житомирської області

290/1122/25

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11 березня 2026 року селище Романів

Романівський районний суд Житомирської області в складі судді Ковальчука М.В., з участю секретаря судового засідання Багінської В.І., позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дочку, яка продовжує навчання, -

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому зазначила, що їхня дочка ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 досягла повноліття і на даний час навчається в ОСОБА_4 в Переяславі і у зв`язку із цим потребує матеріальної допомоги батька, який має можливість надавати таку допомогу, але добровільно її не надає. З огляду на це, позивач просить суд ухвалити рішення про стягнення з ОСОБА_2 щомісячно аліментів на її користь на дочку ОСОБА_5 в розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно до закінчення її навчання, тобто до 30 червня 2028 року.

Заперечуючи відносно наведених позивачем обставин, відповідачем подано до суду відзив, в якому, посилаючись на неможливість надання ним матеріальної допомоги повнолітній дочці, яка продовжує навчання, просив відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні позивач позов підтримала з підстав, викладених в позовній заяві.

Відповідача позов не визнав, викладені у відзиві заперечення підтримав.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, заслухавши пояснення сторін, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження.

ОСОБА_3 навчається на першому курсі (бакалаврського) рівня вищої освіти в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі факультету української та іноземної філології за спеціальністю А4 «Середня освіта / А4.01 Українська мова і література» заочної контрактної форми навчання терміном навчання до 30 червня 2028 року, що підтверджується довідкою з навчального закладу.

Згідно відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 05 вересня 2025 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 з 09 грудня 2024 року безтерміново встановлена третя група інвалідності, причина інвалідності – захворювання, пов`язане з проходженням військової служби, він знаходиться на обліку в сімейного лікаря з діагнозом: остеохондроз попереково-крижового відділу хребта, ускладнений протрузіями L3-L5, L5-S1, корінцевий та м`язево-тонічний синдром, постійним больовий синдром, СФН 11-111ст, цукровий діабет другого типу, компенсований, потребує стаціонарного лікування (під час загострень) та постійного прийому медичних препаратів. Вказані обставини стверджуються довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 11 грудня 2024 року та довідкою № 89 від 05 листопада 2025 року.

Згідно зі статтею 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної, фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих (частина третя статті 3 Закону України «Про освіту»).

Статтею 199 Сімейного кодексу України (СК України) встановлено, що, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17 зроблено висновок щодо застосування статті 199 СК України, який полягає в тому, що «обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину)».

Частиною третьою статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Стягнення із батьків аліментів на повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, є одним із механізмів забезпечення реалізації особою права на освіту, який узгоджується із соціальною спрямованістю держави та моральними засадами суспільства.

Згідно зі статтею 201 СК України до відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192 і 194-197 цього Кодексу.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Відповідно до вищевказаних правових норм, виявлення бажання на отримання матеріальної допомоги у зв`язку з продовженням навчанням є правом повнолітньої дочки (сина) або одного з батьків, з якими вона (він) проживають, яке нерозривно пов`язано з обов`язковою умовою можливості відповідача надавати таку допомогу і така умова оцінюється судом у сукупності з іншими обставинами, що мають істотне значення для вирішення спору.

Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення ними повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

У постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 381/2423/20 Верховний Суд вказав, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

При встановленні потреби в утриманні повнолітнього сина або дочки, суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.

При цьому, подаючи до суду позовну заяву, особа має довести наявність вищевказаних фактів, які надають право стягувати аліменти на повнолітню дочку, сина, що продовжують навчання.

Загальними положеннями ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому, за загальним правилом, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Звертаючись до суду з позовом та заявляючи позовну вимогу про стягнення з відповідача аліментів на повнолітню дочку, яка продовжує навчання, у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, позивач, як на підставу для його задоволення, посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 спільна дочка ОСОБА_5 досягла повноліття і на даний час навчається у закладі вищої освіти заочної контрактної форми навчання, на підтвердження чого надано відповідну довідку з навчального закладу та зазначено, що позивач одноособово забезпечує повнолітню дочку, яка продовжує навчання, а батько дитини має можливість надавати матеріальну допомогу на період її навчання.

Разом з тим, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у повнолітньої дитини потреби в матеріальній допомозі саме у зв`язку з навчанням (вартість навчання, понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників тощо), матеріали справи не містять.

Доказів на підтвердження обставин отримання ОСОБА_2 доходів, наявності у нього майна, грошових коштів або витрат, визначених пунктом 3-2) частини 1 статті 182 СК України, позивачем також суду не надано.

У свою чергу, з доданих відповідачем до відзиву доказів вбачається, що відповідач є особою, яка втратила працездатність (має третю групу інвалідності) та має ряд захворювань (остеохондроз попереково-крижового відділу хребта, ускладнений протрузіями L3-L5, L5-S1, корінцевий та м`язево-тонічний синдром, постійним больовий синдром, СФН 11-111ст, цукровий діабет другого типу, компенсований) у зв`язку з чим потребує періодичного лікування та постійного прийому медичних препаратів.

Сімейний кодекс України виходить із принципів рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину чи доньці, які продовжують навчання, зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх дитина.

Дійсно, правове регулювання аліментних правовідносин входить до принципу рівності прав та обов`язків батьків щодо утримання дитини та необхідності врахування витрат, пов`язаних з навчанням. Предметом доказування у таких справах є не детальний розрахунок витрат, а наявність об`єктивної потреби у матеріальній допомозі та можливість її надання платником аліментів.

Суд враховує, що ОСОБА_3 навчається на заочній формі навчання, така форма навчання не позбавляє її можливості особистого працевлаштування та отримання нею доходу.

При цьому, під час судового розгляду сторони підтвердили факт працевлаштування їх повнолітньої дочки.

Як зазначив Верховий Суд у своїй постанові від 20.05.2020 по справі № 635/1139/17, не надання будь-яких доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у повнолітньої дитини потреби в матеріальній допомозі саме у зв`язку з навчанням (понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників тощо) може стати підставою для відмови у задоволенні позовної заяви про стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання після досягнення повноліття.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи на недоведеність позивачем матеріальних витрат у зв`язку з навчання повнолітньої дочки та об`єктивної можливості батька надавати таку допомогу, у задоволенні позову про стягнення аліментів на повнолітню дочку, яка продовжує навчання, слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 10-13, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) про стягнення аліментів на повнолітню дочку, яка продовжує навчання, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду в порядку передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Тридцятиденний строк на оскарження даного судового рішення слід обчислювати з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 12 березня 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя М.В. Ковальчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua