Рішення від 10 березня 2026 р. у справі №620/106/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2026 року Чернігів Справа № 620/106/26

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Тихоненко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Корюківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації до Свято-Андріївської парафії Української православної церкви Чернігівської єпархії про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

Корюківська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації за допомогою системи “Електронний суд” звернулась до суду з позовом до Свято-Андріївської парафії Української православної церкви Чернігівської єпархії, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Свято-Андріївської парафії Української православної церкви Чернігівської єпархії щодо не укладення з Управлінням містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації охоронного договору на пам`ятку архітектури національного значення – “Андріївська церква”, розташовану по вул. Андріївська, 4, с. Стольне Корюківського району Чернігівської області, на умовах і в порядку, визначених положеннями Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768;

зобов`язати Свято-Андріївську парафію Української православної церкви Чернігівської єпархії укласти з Управлінням містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації охоронний договір на пам`ятку архітектури національного значення – “Андріївська церква”, розташовану по вул. Андріївська, 4, с. Стольне Корюківського району Чернігівської області, на умовах і в порядку, визначених положеннями Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768.

Свої вимоги мотивує тим, що під час здійснення представницької діяльності в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у сфері охорони культурної спадщини встановлено факт порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини в частині не укладення охоронного договору на об`єкт культурної спадщини в с. Стольне Корюківського району Чернігівської області.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в електронній формі. Ухвалою суду сторонам надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечень та пояснень.

Вказану ухвалу суду відповідач отримав 29.01.2026, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, однак правом для подання відзиву не скористався.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Постановою Ради Міністрів Української РСР від 06.09.1979 №442 «Про доповнення списку пам`яток містобудування і архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави» до вказаного списку додано пам`ятку архітектури - Андріївську церкву, розташовану в с. Стольне Менського району Чернігівської області (п. 1784).

Об`єкт культурної спадщини – пам`ятка архітектури національного значення «Андріївська церква» розташований за адресою: вул. Андріївська, 4, с. Стольне Корюківського району Чернігівської області, має охоронний № 250055 та на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2024 № 1015 занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, що підтверджується Переліком об`єктів культурної спадщини національного значення, які вносяться до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією «пам`ятка архітектури».

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна власником будівлі за адресою: вул. Андріївська, 4, с. Стольне Корюківського району Чернігівської області, є територіальна громада в особі Чернігівської обласної ради, державна реєстрація здійснена 29.04.2024.

Згідно з паспортом пам`ятки архітектури національного значення «Андріївська церква» (охоронний №1784) функціональне використання об`єкту – церква. Користувачем вказаної пам`ятки зазначено релігійну організацію Свято-Андріївська парафія УПЦ МП, Чернігівська область, Менський район, с. Стольне (далі – Свято Андріївська парафія, відповідач).

Таким чином, у користуванні Свято-Андріївської парафії перебуває об`єкт культурної спадщини - пам`ятка архітектури національного значення «Андріївська церква».

Разом з тим, всупереч імперативних норм Закону України «Про охорону культурної спадщини» охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини на даний час не укладено.

Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з позовом до суду з метою захисту інтересів держави.

Даючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 131-1 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин першої та третьої статті 23 Закону № 1697-VII представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановленому законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Положеннями частин третьої – п`ятої статті 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження у справі за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це у позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Конституційний суд України у рішенні від 08.04.1999 у справі №3-рн/99 зазначив, що із врахуванням того, що “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначають з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовують в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначають орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004, для розуміння поняття “охоронюваний законом інтерес” важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття “охоронюваний законом інтерес” у логічно-смисловому зв`язку з поняттям “права” треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Із врахуванням того, що “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, “інтереси держави” охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація “інтересів держави”, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи N 806/1000/11).

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін.

Водночас ЄСПЛ звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу.

Зокрема, у справі “Менчинська проти Російської Федерації” ЄСПЛ зазначив, що сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави. Поряд із державним інтересом наявний також і суспільний, який полягає в охороні та збереженні культурних пам`яток для нинішнього і майбутніх поколінь.

Статтею 3 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.10.1985, яка ратифікована Законом України від 20.09.2006 № 165-V, кожна Сторона зобов`язується: вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини; за допомогою таких заходів і діючих в кожній державі або кожному регіоні процедур, забезпечити охорону пам`яток, архітектурних ансамблів та визначних місць.

Відповідно до статті 10 Конвенції кожна Сторона зобов`язується прийняти комплексну політику збереження архітектурної спадщини, яка передбачає охорону архітектурної спадщини як одну з головних цілей планування забудови міської та сільської території, а також забезпечує врахування цієї вимоги на всіх етапах розробки планів розвитку територій та виконання процедур видання дозволів на проведення робіт.

При цьому, згідно статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Важливість забезпечення особливої охорони нерухомих об`єктів культурної спадщини та пріоритетності цього завдання для держави України неодноразово підкреслювались у правозастосовчій практиці Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №910/8413/21.

У цій постанові Великої Палати Верховного Суду (пункти 117 - 130) наводились мотиви про те, що нерухомі об`єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі об`єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність не тільки як нерухоме майно (“матеріальну” цінність), а набувають історико-культурну цінність (“нематеріальну”, ідеологічну цінність).

Така “нематеріальна” цінність культурної спадщини не з`являється одразу після побудови нерухомого майна. Вона формується десятиліттями та століттями, оскільки суспільство може лише успадкувати її від попередніх поколінь. Тому руйнування нерухомого об`єкта культурної спадщини завдає шкоди не лише його власнику або володільцю (які втратять внаслідок цього нерухоме майно), а і суспільству в цілому (оскільки разом із нерухомим майном буде безповоротно втрачено його “нематеріальну” історико-культурну цінність, що формувалась протягом поколінь).

З огляду на це нерухомі об`єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі - з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності.

Згідно із Законом № 1805-III об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.

Таким чином, з метою захисту суспільного інтересу, який полягає у збереженні об`єктів культурної спадщини на виконання абзацу 2 статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, держава запровадила механізм їх захисту, у тому числі через обов`язок власника укласти з уповноваженим державним органом охоронний договір.

У вказаних правовідносинах порушені інтереси держави, оскільки не вжиті передбачені законом заходи для збереження об`єкта культурної спадщини.

У справах за позовами прокурорів, заявлених в інтересах держави в особі уповноважених органів, позивачами є відповідні уповноважені органи, а прокурор у таких справах здійснює представництво їх інтересів в суді. Статус позивача прокурор набуває лише у випадках, коли звертається з позовом в інтересах держави у разі відсутності уповноваженого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду (постанова Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №553/3280/16-а).

Прокурор набуває право на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.

“Не здійснення захисту” виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

“Здійснення захисту неналежним чином” виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

“Неналежність” захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Із наведених положень законодавства вбачається, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів (постанова Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18).

Прокурор, вважаючи, що діями (бездіяльністю) відповідача порушуються державні інтереси, має не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених процесуальним Законом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15).

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, сам факт не звернення до суду органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду.

Позиція щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку бездіяльності уповноважених на здійснення функцій держави органів закріплена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

Так, відповідно до частини першої статті 3 Закону № 1805-III передбачено, що державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі – органи охорони культурної спадщини) належать: центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини; орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим; органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; органи охорони культурної спадщини районних державних адміністрацій; органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування.

Пунктом 17 частини першої статті 6 Закону № 1805-III передбачено, що до повноважень органів охорони культурної спадщини обласних державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить, зокрема, укладення охоронних договорів.

Статтею 118 Конституції України передбачено, що виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Склад яких формують голови місцевих державних адміністрацій.

Пунктом 4 частини першої статті 16 Закону України від 09.04.1999 № 586-XIV “Про місцеві державні адміністрації” (далі – Закон № 586-XIV) передбачено, що місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за охороною пам`яток історії та культури, збереженням житлового фонду.

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 20 Закону № 586-XIV місцева державна адміністрація організовує охорону, реставрацію та використання пам`яток архітектури і містобудування, палацово-паркових, паркових та історико-культурних ландшафтів.

Пунктом 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2015 року №179 “Про упорядкування структури апарат центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій” передбачено, що у складі місцевих державних адміністрацій утворюються такі структурні підрозділи (якщо інше не передбачено законодавчими актами): департаменти, управління, сектор, відділ.

З наведеного вбачається, що з метою виконання покладених на обласну державну адміністрацію завдань, в останній за рішенням голови адміністрації можуть утворюватися певні структурні підрозділи.

Пунктом 1 Положення про Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Чернігівської обласної державної адміністрації 27.10.2022 № 396 (далі – Положення) визначено, що Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - Управління) є структурним підрозділом Чернігівської обласної державної адміністрації, підзвітним і підконтрольним голові обласної державної адміністрації та Міністерству розвитку громад та територій України.

Пунктом 6 Положення про Управління передбачено, що основними завданнями Управління, серед іншого, є:

- організація виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, наказів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та здійснення відповідного контролю;

- забезпечення реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури на території області;

- забезпечення додержання законодавства у сфері містобудування та архітектури, державних стандартів, норм і правил, затвердженої містобудівної документації, здійснення контролю за їх реалізацією.

Згідно з підпунктом 34 пункту 7 Положення Управління відповідно до визначених галузевих повноважень виконує наступні функції у сфері охорони культурної спадщини (пам`ятки архітектури, містобудування та садово-паркового мистецтва): надає методичну допомогу державним архітектурно-історичним та історико-культурним заповідникам щодо збереження традиційного характеру середовища, пам`яток архітектури та містобудування; бере участь у організації науково-дослідних робіт з питань збереження традиційного характеру середовища та історичних ареалів населених місць, пам`яток архітектури і містобудування; затверджує науково-проектну документацію з визначення меж і режимів використання пам`ятки місцевого значення та її зон охорони, технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючих об`єктів культурної спадщини (у разі встановлення такою документацією меж території пам`ятки місцевого значення та її зон охорони); затверджує науково-проектну (науково-дослідну) документацію з визначення режиму використання пам`яток місцевого значення; інформує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини про пошкодження, руйнування, загрозу або можливу загрозу пошкодження, руйнування пам`яток, що знаходяться на їх території; подає пропозиції центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та про внесення змін до нього; призначає відповідні охоронні заходи щодо пам`яток місцевого значення та їхніх територій у разі виникнення загрози їх руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт; надає дозволи на проведення робіт на пам`ятках місцевого значення (крім пам`яток археології, історії), їхніх територіях та в зонах охорони; погоджує відчуження або передачу пам`яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління; утримує на балансі пам`ятки архітектури та містобудування, укладає охоронні договори на пам`ятки архітектури, містобудування та садово-паркового мистецтва, здійснює контроль за дотриманням умов цих договорів; видає розпорядження та приписи щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт на пам`ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених програм та проектів, дозволів або з відхиленням від них; здійснює інші повноваження відповідно до Закону України “Про охорону культурної спадщини”.

Таким чином, саме Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації визначено уповноваженим органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини в Чернігівській області в частині пам`яток архітектури та містобудування.

Отже, уповноваженим органом у сфері охорони культурної спадщини в частині укладення охоронних договорів на об`єкти культурної спадщини (архітектури та містобудування) та належним позивачем у даній справі є Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації.

З метою вирішення питання наявності підстав для представництва інтересів держави Корюківською окружною прокуратурою листом від 04.04.2025 та від 09.12.2025 повідомлено позивача про встановлені порушення та намір встановити підстави для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах.

З відповіді від 28.04.2025 вбачається, що незважаючи на наявну інформацію про встановлені прокурором порушення чинного законодавства у сфері охорони культурної спадщини, Управлінням не вживаються заходи, у т.ч. шляхом звернення до суду з позовом, спрямовані на укладання охоронного договору на пам`ятку архітектури національного значення «Андріївська церква», охоронний № 1784 по вул. Андріївська, 4, с. Стольне Корюківського району Чернігівської області.

Отже, позивачем тривалий час не вживаються відповідні дієві заходи щодо зобов`язання укладення охоронного договору на вищезазначену пам`ятку архітектури національного значення відповідача,

За таких обставин подання прокуратурою позову у цій справі обумовлене необхідністю відновлення та захисту порушених інтересів держави які полягають у дотриманні режиму охорони об`єктів культурної спадщини.

Аналогічна позиція щодо представництва інтересів держави в суді прокурором у правовідносинах пам`яткоохоронного законодавства наведена Верховним Судом у постанові від 17.11.2022 у справі № 640/16767/21.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які перебувають за її межами.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулюються Законом № 1805-ІІІ.

Згідно з частинами першою та другою статті 24 Закону № 1805-ІІІ власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.

Використання пам`ятки має здійснюватися відповідно до визначених або встановлених режимів використання, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам`ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо.

Статтею 23 Закону № 1805-ІІІ передбачено, що усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

При передачі пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини у володіння, користування чи управління іншій особі істотною умовою договору про таку передачу є забезпечення особою, якій передається пам`ятка, щойно виявлений об`єкт культурної спадщини чи її (його) частина, збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини відповідно до вимог цього Закону та умов охоронного договору, укладеного власником або уповноваженим ним органом (особою) з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Основним завданням охоронного договору є встановлення режиму використання пам`ятки культурної спадщини чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована, видів і термінів виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам`яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.

Тобто саме такий договір є першочерговим документом, що встановлює гарантії збереження індивідуально визначеної пам`ятки культурної спадщини, що враховує її цінність, особливості та стан.

Важливим елементом охоронного договору, який підтверджує його публічно-правову природу, є предмет – пам`ятка архітектури, правовий режим якої відрізняється від інших матеріальних об`єктів.

Особливий предмет охоронного договору обумовлює спеціальний суб`єктний склад.

Так, охоронний договір є актом за участю суб`єкта владних повноважень та співвласника пам`ятки культурної спадщини, має форму договору, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері (реалізація державного управління охороною культурної спадщини) і укладається на підставі статті 23 Закону № 1805-ІІІ. Укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким покладається на власника зобов`язання щодо забезпечення збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини.

Укладання охоронних договорів має імперативний характер та спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Такими договорами не вирішується питання власності на об`єкт культурної спадщини, а встановлюється режим використання пам`яток та відповідальність за порушення такого режиму, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам`яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.

Законом № 1805-ІІІ передбачається обов`язкове укладення власником пам`ятки чи її частини охоронного договору з відповідним органом культурної спадщини вже після переходу права власності.

Частиною третьою статті 23 Закону № 1805-ІІІ передбачено, що порядок укладення охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Механізм укладення, зміни та припинення охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини, щойно виявлений об`єкт культурної спадщини чи її (його) частину відповідно до Закону України “Про охорону культурної спадщини” визначений Порядком укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, щойно виявлені об`єкти культурної спадщини чи їх частини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768 (зі змінами) (далі – Порядок №1768).

Згідно пунктів 5, 6, 7, 8 Порядку №1768 охоронний договір укладається на пам`ятку чи її частину за видами об`єктів культурної спадщини.

В охоронному договорі зазначається режим використання пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини, у тому числі території, на якій вони розташовані.

Охоронні договори укладаються на пам`ятки культурної спадщини національного, місцевого значення, а також на щойно виявлені об`єкти культурної спадщини чи їх частини з урахуванням особливостей, передбачених цим Порядком.

В охоронному договорі, складеному за формою згідно з додатком 1, зазначаються вимоги щодо режиму використання пам`ятки чи її частини, види і строки виконання робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування пам`яток, інших пам`яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 1768 власник (користувач) пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини у власність (користування) укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Обов`язок укладення охоронного договору покладається саме на власника пам`ятки, а не на орган охорони культурної спадщини і саме від нього повинна виходити ініціатива щодо укладення охоронного договору. Подібний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 13.12.2018 у справі № 826/4605/16, у постанові від 23.12.2019 у справі №806/1536/18, у постанові від 19.02.2021 у справі № 826/25854/15.

Таким чином, з аналізу положень Закону № 1805-ІІІ та Порядку № 1768 слідує, що власник пам`ятки, щойно виявленого об`єкту культурної спадщини чи її частини або уповноважений ним орган (особа) незалежно від форми власності зобов`язаний укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка. Тобто, обов`язок укладення охоронного договору покладається саме на власника або уповноважений ним орган, і саме власник, а за наявності уповноваженого органу такий орган, повинен бути його ініціатором.

Як слідує з матеріалів справи на даний час охоронний договір на пам`ятку архітектури «Андріївська церква» не укладено.

Таким чином, усупереч вищевказаним нормам законодавства відповідач не виконує свого обов`язку щодо укладання охоронного договору.

Відповідно до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що позов Корюківської окружної прокуратури підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч.2 ст.139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Оскільки судові витрати позивача складаються лише із сум сплаченого судового збору, то підстави для їх розподілу відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Корюківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації до Свято-Андріївської парафії Української православної церкви Чернігівської єпархії про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Свято-Андріївської парафії Української православної церкви Чернігівської єпархії щодо не укладення з Управлінням містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації охоронного договору на пам`ятку архітектури національного значення – “Андріївська церква”, розташовану по вул. Андріївська, 4, с. Стольне Корюківського району Чернігівської області, на умовах і в порядку, визначених положеннями Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768.

Зобов`язати Свято-Андріївську парафію Української православної церкви Чернігівської єпархії укласти з Управлінням містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації охоронний договір на пам`ятку архітектури національного значення – “Андріївська церква”, розташовану по вул. Андріївська, 4, с. Стольне Корюківського району Чернігівської області, на умовах і в порядку, визначених положеннями Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Корюківська окружна прокуратура (вул. Шевченка, 98,м. Корюківка,Корюківський р-н, Чернігівська обл.,15300, код ЄДРПОУ 0291011422) в інтересах держави в особі Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації (просп. Миру, 21-А, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 02498626).

Відповідач: Свято-Андріївська парафія Української православної церкви Чернігівської єпархії (вул. Андріївська, 4,с. Стольне,Корюківський р-н, Чернігівська обл.,15661, код ЄДРПОУ 36570679).

Повне судове рішення складено 11.03.2026.

Суддя Оксана ТИХОНЕНКО