Рішення від 02 березня 2026 р. у справі №285/4463/25 — Звягельський міськрайонний суд Житомирської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

Справа № 285/4463/25

провадження у справі №2/0285/268/26

03 березня 2026 року м. Звягель

Звягельський міськрайонний суд Житомирської області

у складі судді Помогаєва А.В.,

при секретарі судового засідання Ковальчук М.В.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2025 року представник ОСОБА_2 адвокат Кобрина Н.В. звернулась до суду з позовом, у якому просила наступне:

- припинити право власності ОСОБА_3 на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , визнавши це право за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- виплатити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , кошти в сумі 145200 гривень у рахунок компенсації вартості частки вищезазначеної квартири, з коштів, що внесені ОСОБА_2 на рахунок Державної казначейської служби України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що ОСОБА_2 з 2012 року є власницею 3/4 частин квартири АДРЕСА_1 . Даний об`єкт нерухомості є єдиною власністю, отриманою (подарованою) від батька позивача. Іншою співвласницею квартири в розмірі 1/4 частини є громадянка РФ ОСОБА_3 . Сторони не є родичами.

Між позивачем та відповідачем існує спір щодо володіння, користування і розпорядження спільною квартирою, який пов`язаний з тим, що проживати у квартирі спільно не має можливості через неприязні стосунки.

Припинення права власності не завдасть відповідачу істотної шкоди, оскільки вона не проживає і ніколи не проживала у спірній квартирі (останній раз була в Україні у 2010 році), не здійснює оплату комунальних послуг, оплата яких повністю покладена на позивача. Спірна квартира є неподільною, оскільки фактична житлова площа квартири складає 28,0 м.кв. (1-а кімната 11,6 м.кв.; 2-а кімната 16,4 м.кв.).

Квартира не має ізольованих часток, допоміжні приміщення (коридор, кухня, ванна, санвузол) знаходяться в загальному користуванні. Згідно довідки про оціночну вартість майна від 18.04.2025, ринкова вартість квартири складає 580598,02 грн. Відповідно до розміру частки відповідача на депозитний рахунок суду позивачем внесено 145200 грн., які підлягають виплаті відповідачу в разі задоволення позовних вимог.

Реалізація права позивача щодо виплати компенсації належної відповідачу частки у спірному майні жодним чином не порушить прав відповідача та відповідатиме інтересам співвласників спірного майна, оскільки відповідач підтримує політику РФ та не бажає мати нічого спільного ні з родичами з України, ні з майном, яке знаходиться на території нашої держави.

Відповідач у судове засідання не з`явилась. У зв`язку з тим, що відома лише адреса її проживання на території РФ, судові виклики здійснювались шляхом розміщення оглошень у мережі "Інтернет" на сайті суду.

За відсутності будь-яких заяв від відповідача, суд вважає за можливе, відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, ухвалити рішення заочно на підставі наявних доказів у справі.

З`ясувавши обставини справи, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ст. 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з положеннями статті 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Частиною першою статті 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Згідно з частинами першою - третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Як передбачено статтею 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання .

Згідно із ст. 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд ухвалює рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених підпунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, але за умови, що завдана внаслідок такого припинення шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

У постанові від 18 грудня 2018 року у справі №908/1754/17 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що відсутність у статті 365 ЦК України конструкції «за наявності одночасно» свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пп.1-3).

Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї).

Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених підпунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності. Тобто, можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Оскільки мається на увазі недопущення, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку.

Відповідно до п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод кожній особі гарантовано право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990).

Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.

Судом установлено, що на підставі договору дарування від 31.01.2012 позивач є власником 3/4 частин квартири АДРЕСА_1 .

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 10.03.2010 відповідач ОСОБА_3 є спадкоємцем 1/2 частини спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщина складалась з 1/2 частини вищезазначеної квартири (а.с. 57).

Таким чином, ОСОБА_3 є власником 1/4 частини спірної квартири.

З матеріалів спадкової справи вбачається, що відповідач є громадянкою РФ і має там постійне місце проживання.

Наданими позивачем доказами підтверджується, що відповідач не користується спірною квартирою та не бере участі у витратах на утримання спільного майна.

Повідомленням КП "Звягельське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 12.09.2025 підтверджено неможливість надання висновку щодо поділу об`єкта нерухомого майна (спірної квартири).

Оскільки позивач є власником 3/4 часток квартири, а відповідач - 1/4, суд дійшов висновку, що перевага позивача у розмірі частки є такою, яка дозволяє вимагати захисту своїх прав шляхом припинення права власності відповідача на частку, що є незначною в натуральному вимірі.

Відповідач та члени її сім`ї не проживають у спірній квартирі.

За відсутності будь-якого реального інтересу відповідача до використання спільного майна, суд визнає припинення права власності з виплатою компенсації вартості такого майна належним способом захисту прав позивача, який не призведе до порушення прав відповідача.

На підставі вищевикладеного суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі.

Під час відкриття провадження у справі суд відстрочив сплату судового збору. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Враховуючи, що під час звернення до суду позивачем внесено на депозитний рахунок суду кошти вартості спірної частки майна в сумі 145200 грн, які згідно рішення суду підлягають виплаті на користь відповідача, суд вважає за можливе стягнути судовий збір шляхом його звернення в дохід державного бюджету за рахунок частини зазначених коштів.

Таке використання коштів, які належать відповідачу та перебувають під контролем держави, відповідає загальним принципам виконання та припинення зобов`язань (статті 601, 606 ЦК України).

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Припинити право власності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , визнавши це право за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Виплатити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , кошти в сумі 143748 гривень 50 копійок в рахунок компенсації вартості частки вищезазначеної квартири, з коштів, що внесені ОСОБА_2 на рахунок Державної казначейської служби України НОМЕР_1 , згідно з квитанцією АТ "Райффайзен Банк" від 12 серпня 2025 року № 2563724223.

Звернути в дохід державного бюджету на сплату судового збору кошти в сумі 1451 гривня 50 копійок, з коштів, що внесені ОСОБА_2 на рахунок Державної казначейської служби України НОМЕР_1 , згідно з квитанцією АТ "Райффайзен Банк" від 12 серпня 2025 року № 2563724223.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 12.03.2026.

Суддя А.В. Помогаєв