Рішення від 11 березня 2026 р. у справі №520/20425/25 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2026 р. № 520/20425/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНН: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненадання до військової частини НОМЕР_4 документів щодо нарахування додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 04.11.2024 № 510 та додатку № 2 з 01.10.2024 по 17.10.2024 та з 28.10.2024 по 31.10.2024;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_4 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату додаткового грошового забезпечення відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 04.11.2024 № 510 та додатку № 2 з 01.10.2024 по 17.10.2024 та з 28.10.2024 по 31.10.2024. і здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.

Відповідачі правом на подання відзиву на адміністративний позов не скористалися.

Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з 03.03.2022 по 07.11.2024.

В адміністративному позові позивач посилається на те, що у зв`язку з сімейними обставинами самовільно залишив військову частину НОМЕР_2 з 07.11.2024. Позивачем подано заяву, щодо виплату належного грошового забезпечення (у тому числі додаткові види грошового забезпечення), але відповідно до відповіді було повідомлено про те, що грошове забезпечення виплачене у повному обсязі, а додаткове грошове забезпечення нараховане, але не виплачено. Відповідно до листа відповідача, зазначена виплата можлива тільки після повернення з СЗЧ, Військова частина НОМЕР_2 перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_4 .

04.11.2024 командиром Військової частини НОМЕР_2 прийнято наказ № 510 про виплату додаткової винагороди з 01.10.2024 по 17.10.2024 та з 28.10.2024 по 31.10.2024.

Позивач посилається на те, що вказані кошти відповідачем не виплачені. Відповідно до довідки командира військової частини НОМЕР_6 від 03.02.2025 № 28 ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_6 .

Відповідно ОК « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 19.07.2025 № 502/15/9865 підстав для нарахування заборгованості військовою частиною НОМЕР_6 , не виплачених коштів військовою частиною НОМЕР_2 відсутні, оскільки у зазначений період не проходив військову у військовій частині НОМЕР_6 .

Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненадання до військової частини НОМЕР_4 документів щодо нарахування додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 04.11.2024 № 510 та додатку № 2 з 01.10.2024 по 17.10.2024 та з 28.10.2024 по 31.10.2024, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

За приписами ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Згідно зі ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Частиною 1статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.

Частинами другою-четвертою статті 2 Закону України №2232-ХІІпередбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України»(Дисциплінарний статут ЗСУ).

Згідно зі ст. ст. 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ встановлено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків (частина третя статті 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ).

У разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення (ч. 1 ст. 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ).

За приписами ст. ст. 83-86 Дисциплінарного статуту ЗСУ на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а у разі вчинення правопорушення рядовим (матросом) чи сержантом (старшиною) - також сержантові (старшині).

Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Системний аналіз наведених норм, свідчить про те, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов`язків, порушення військової дисципліни. З метою уточнення усіх обставин дисциплінарного проступку, причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення та визначення ступеня вини, прийняттю рішення про накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення передує проведення службового розслідування.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України затверджений Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017р. №608.

Пунктом 1 розділу IV Наказу №608 передбачено, що особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення. У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.

Згідно з вимогами ст. 91 Дисциплінарного статуту ЗСУ заборонено за одне правопорушення накладати кілька дисциплінарних стягнень або поєднувати одне стягнення з іншим, накладати стягнення на весь особовий склад підрозділу замість покарання безпосередньо винних осіб.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання військового обов`язку та проходження військової служби» внесено зміни в т.ч. у Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затвердженому Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" та передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення:

а) зауваження;

б) догана;

в) сувора догана;

г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти);

ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби);

д) пониження в посаді;

е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу);

є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу);

ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Командир відділення, головний сержант (заступник командира) взводу мають право застосовувати стягнення, передбачені пунктами "а"-"г" статті 48 цього Статуту.

Положеннями ч.2ст.24 Закону № 2232-XII встановлено, військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Суд зазначає, що призупиненню військової служби військовослужбовця повинно передувати службове розслідування, що є комплексом заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення, подання заяви до органів досудового розслідування та, як вирішальний елемент, внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог вказаного Положення визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 р. за № 438/16454).

Згідно з абз.2 п.1.4. Розділу 1 цієї Інструкції до загального строку військової служби не зараховується час відбування військовослужбовцем такого покарання, як арешт (крім випадків передбачених статтею 55 Кримінально-виконавчого кодексу України), відбування покарання в дисциплінарному батальйоні та строк самовільного залишення військової частини або місця служби, а також строк, під час якого військовослужбовець дезертирував із Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту або добровільно здався у полон, який визначається згідно з наказом посадової особи про вибуття військовослужбовця до місць відбування покарання у вигляді арешту чи тримання в дисциплінарному батальйоні і про його прибуття, а також про строк самовільного залишення ним військової частини чи місця служби. Витяги із цих наказів або витяги із Єдиного реєстру досудових розслідувань залучаються до особових справ військовослужбовців та є підставою для внесення відповідних записів до облікових документів військовослужбовців.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 04.11.2024 № 510 «Про виплату додаткових винагород у військовій частині НОМЕР_2 », виданого на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 та наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, позивача включено до числа військовослужбовців, яким підлягає виплаті додаткова винагорода за жовтень 2024 року.

У додатку № 2 до вказаного наказу зазначено періоди, за які позивачу визначено виплату додаткової винагороди, а саме: з 01.10.2024 по 17.10.2024 та з 28.10.2024 по 31.10.2024.

Суд зазначає, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 04.11.2024 № 510 та додатком № 2 до нього підтверджено право позивача на одержання додаткової винагороди за вказані періоди.

Як убачається з матеріалів справи, 13.05.2025 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_2 із заявою, в якій просив нарахувати належне грошове забезпечення, надати термін зарахування коштів на картковий рахунок та довідку про заборгованість.

У відповідь листом від 18.07.2025 № 1573/1882 військова частина НОМЕР_2 повідомила, що за результатами служби у жовтні 2024 року позивачу була визначена премія наказом від 03.11.2024 № 508, а додаткова винагорода була визначена наказом від 04.11.2024 № 510, однак вказані кошти позивач не отримав. Одночасно у листі зазначено, що виплата таких сум можлива лише після повернення позивача до військової частини у зв`язку із самовільним залишенням військової частини.

Відтак, відповідачем не заперечується, що відповідні суми не були виплачені позивачу.

Оцінюючи вказані доводи, суд виходить з того, що абзацами дев`ятим, десятим пункту 15 розділу І Порядку № 260 передбачено, що військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення; призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Разом з тим наявність у подальшому наказу про призупинення виплати грошового забезпечення не спростовує раніше виданого належним командиром наказу про виплату додаткової винагороди за визначені періоди.

Вказаний наказ є чинним, не скасований, у встановленому законом порядку недійсним не визнаний. Будь-яких інших доказів відповідачами до матеріалів справи не надано.

Відповідачі, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, правом на подання відзиву не скористалися та жодних заперечень щодо чинності й обов`язковості зазначеного наказу суду не надали.

Суд окремо враховує, що наказом військової частини НОМЕР_2 від 07.11.2024 № 319 оголошено про призупинення виплати грошового забезпечення позивачу у зв`язку із самовільним залишенням військової частини, а наказом від 18.11.2024 № 192 затверджено результати службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини.

Разом з тим, відповідачем не надано доказів щодо внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей стосовно кримінального провадження відносно позивача з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення - ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України (самовільне залишення частини або місця служби), як і не вказано у витязі з наказу, яким встановлено факт самовільного залишення військової частини та яким його знято з усіх видів забезпечення військової частини, про призупинення військової служби позивача.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до п.21 Інструкції з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 29 листопада 2018 року №604 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2018 р. за № 1451/32903), про самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцями (крім військовослужбовців строкової військової служби), невихід без поважних причин на службу, нез`явлення з відрядження, відпустки, закладу охорони здоров`я, нез`явлення у разі призначення або переведення до нового місця служби командири (начальники) військових частин доповідають своїм безпосереднім командирам (начальникам) та повідомляють начальника органу управління Військової служби правопорядку, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням, усно - протягом доби з моменту, коли стало відомо про факт порушення, а протягом доби з моменту надання усної доповіді - письмово.

Про самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової військової служби, його нез`явлення вчасно зі звільнення в розташування військової частини, у разі призначення або переведення до іншого місця служби, нез`явлення з відрядження, відпустки або закладу охорони здоров`я командири (начальники) військових частин доповідають своїм безпосереднім командирам (начальникам) та повідомляють начальника органу управління Військової служби правопорядку, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням, усно (негайно протягом 15 хвилин) - з моменту встановлення факту самовільного залишення частини, а протягом 12 годин з моменту надання усної доповіді - письмово.

Отже, наказом лише встановлено факт самовільного залишення позивачем місця служби і він є розпорядчим документом для внесення відповідних відомостей про військову службу військовослужбовця до його облікових документів.

При цьому, питання про призупинення військової служби позивача вказаним наказом не вирішувалось.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260).

Відповідно до абз.9, 10 п.15 Розділу І Порядку №260 військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Абзацом 2 п.5 розділу XVI Порядку №260 визначено що військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються у випадках невиходу на службу без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення.

Відповідно до п.14 Розділу XXXIV «Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану» до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували),- за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).

Крім того, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, Міністром оборони України видано окреме доручення №912/з/29 від 23.06.2022р.

Відповідно до ч.2 п.5 окремого доручення виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень або 30000 гривень здійснювати на підставі наказів командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) - особовому складу військової частини.

Змістом п.9 окремого доручення визначено, що до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень або 30000 гривень не включати військовослужбовців, які: 9.4. Самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували - за місяць, у якому здійснено порушення, та весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства) включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).

Суд зазначає, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено право позивача на додаткову винагороду саме в тій частині спірного періоду, яка підтверджена наказом командира від 04.11.2024 № 510.

Так, станом на 04.11.2024 уповноваженою посадовою особою були перевірені та визнані підстави для виплати позивачу додаткової винагороди за визначені у додатку № 2 періоди.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що у цій справі підлягає захисту саме право позивача, яке безпосередньо підтверджене наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 04.11.2024 № 510 та додатком № 2 до нього, а саме: право на виплату додаткової винагороди за періоди з 01.10.2024 по 17.10.2024 та з 28.10.2024 по 31.10.2024.

При цьому, оскільки суд розглядає справу в межах позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів, саме вказані періоди є тими, щодо яких наявне належне документальне підтвердження виникнення у позивача права на відповідну виплату.

Разом з тим суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо ненадання до військової частини НОМЕР_4 документів щодо нарахування додаткових видів грошового забезпечення, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження такої бездіяльності.

Крім того, листом від 18.07.2025 № 1573/1882 Військова частина НОМЕР_2 повідомила, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) «Про виплату додаткових винагород у військовій частині НОМЕР_2 » від 04.11.2024р. №510 молодшому лейтенанту ОСОБА_1 була нарахована додаткова винагорода за жовтень 2024 року.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З матеріалів справи судом встановлено, що Військова частина НОМЕР_4 здійснює фінансове забезпечення Військової частини НОМЕР_2 , а тому обов`язок щодо виплати позивачу додаткової винагороди відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 04.11.2024 № 510 та додатка № 2 покладається саме на Військову частину НОМЕР_4 .

З огляду на викладене, для належного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_4 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу додаткової винагороди відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 04.11.2024 № 510 та додатку № 2 до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 04.11.2024 № 510 за період з 01.10.2024 по 17.10.2024 та з 28.10.2024 по 31.10.2024 та зобов`язання Військову частину НОМЕР_4 здійснити нарахування та виплату вказаної додаткової винагороди.

Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22 зазначив, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

За таких обставин, спірна додаткова винагорода підлягає виплаті позивачу із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності своєї поведінки покладається на відповідача.

Відповідачами під час розгляду справи не надано належних доказів на спростування чинності наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 04.11.2024 № 510, додатка № 2 до нього, а також доказів того, що військова частина НОМЕР_4 виконала покладений на неї обов`язок з нарахування та виплати позивачу визначеної цим наказом додаткової винагороди.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНН: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 04.11.2024 № 510 та додатку № 2 до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 04.11.2024 № 510 за період з 01.10.2024 по 17.10.2024 та з 28.10.2024 по 31.10.2024.

Зобов?язати Військову частину НОМЕР_4 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 04.11.2024 № 510 та додатку № 2 до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 04.11.2024 № 510 за період з 01.10.2024 по 17.10.2024 та з 28.10.2024 по 31.10.2024, з урахуванням проведених платежів, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12 березня 2026 року.

Суддя Н.А. Полях