Рішення від 09 березня 2026 р. у справі №155/1939/23 — Горохівський районний суд Волинської області

Справа №155/1939/23

Провадження №2/155/10/26

ГОРОХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2026 року місто Горохів

Горохівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді – Яремчук С.М.,

при секретарі судового засідання – Задурській К.М.,

за участю:

представника позивача – ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

представника відповідача – ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі засідань міста Горохів цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, –

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позовних вимог

20 грудня 2023 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя.

12 квітня 2024 року відповідач ОСОБА_5 уклала шлюб та змінила прізвище на « ОСОБА_6 », що стверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 .

Позовні вимоги мотивовано тим, що 14 лютого 2011 року між сторонами укладено шлюб, який розірвано 05 липня 2023 року. Під час перебування в шлюбі, 04 лютого 2021 року, відповідач придбала шляхом укладення договору купівлі-продажу житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 . Зазначене майно набуте відповідачем за спільні кошти подружжя. Просив суд визнати за ним право власності на житлового будинку, який розташований в АДРЕСА_1 , як на об`єкт спільної сумісної власності. 02 січня 2024 року позивач змінив предмет позову (подано заяву про збільшення позовних вимог) та просив суд також визнати за ним право власності на земельної ділянки, яка розташована в АДРЕСА_1 , площею 0.25 га, кадастровий номер 0720887401:01:001:0111, як на об`єкт спільної сумісної власності.

Відзив на позов відповідача

Відповідач проти позову заперечила з наступних підстав. Зазначила, що 04 лютого 2021 року придбала житловий будинок та земельну ділянку, розташовані в АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу житлового будинку був укладений за згодою чоловіка (позивача у справі), тобто у спільну сумісну власність. 20 січня 2021 року відповідач отримала у позику від ОСОБА_7 грошову суму в розмірі 50000 доларів США, що підтверджується власноручно написаною нею борговою розпискою. Дані кошти позичені відповідачкою для купівлі житлового будинку та земельної ділянки. Вона зобов`язалась повернути борг ОСОБА_7 в тій же валюті і в тому ж розмірі на його першу вимогу. З огляду на викладене просила суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Відповідь на відзив

Позивач зазначає, що відповідач, який намагається спростувати презумпцію рівності часток у спільній власності подружжя, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують. Доводи відповідача про позику коштів у ОСОБА_7 , на переконання сторони позивача, жодним чином не спростовують презумпцію рівності часток у спільній власності подружжя. Згідно з ч. 4 ст. 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. На переконання позивача, стороною відповідача не надано належних і допустимих доказів як на підтвердження укладення ОСОБА_5 договору позики, так і на фактичне використання отриманих у позику грошових коштів в інтересах сім`ї, тобто, на придбання житлового будинку та земельної ділянки. Навіть якщо припустити отримання ОСОБА_5 грошових коштів у позику та їх фактичне використання в інтересах сім`ї, вказана обставина не спростовує презумпцію рівності часток кожного з подружжя з огляду на те, що отримані кошти в силу ч. 3 ст. 165 СК України, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно з ч. 4 ст. 65 СК України ця обставина створює обов`язки з виконання грошового зобов`язання (повернення отриманих у позику грошових коштів) для другого подружжя і не може бути підставою для відступу судом від презумпції рівності часток у спільній власності подружжя. Зважаючи на викладене, просить доводи сторони відповідача відхилити як неналежні і не підтверджені жодними доказами.

Рух справи в суді

Ухвалою судді Горохівського районного суду Волинської області від 21 грудня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі за вказаним позовом, з повідомленням сторін. Підготовче провадження у справі призначено на 31 січня 2024 року.

Ухвалою суду від 20 грудня 2023 року накладено арешт на нерухоме майно, зокрема, житлового будинку АДРЕСА_2

Ухвалою суду від 03 січня 2024 року накладено арешт на нерухоме майно, зокрема, земельної ділянки, кадастровий номер 0720887401:01:001:0111, площею 0.25 га у селі Скобелка Луцького району Волинської області.

Ухвалою Горохівського районного суду Волинської області від 21 травня 2025 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Протокольними ухвалами суду розгляд справи неодноразово відкладався, востаннє на 10 березня 2026 року.

Позиція учасників судового розгляду

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні 10 березня 2026 року позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та у письмових запереченнях на відзив. Ствердив, що спірний житловий будинок та земельну ділянку позивач та відповідач придбали під час перебування у шлюбі за спільні кошти та за ціною, вказаною у договорах купівлі-продажу. На переконання позивача, стороною відповідача не надано належних та допустимих доказів укладення ОСОБА_5 договору позики та фактичне використання грошових коштів в інтересах сім`ї, а саме для придбання житлового будинку та земельної ділянки. Однак, якщо припустити отримання ОСОБА_5 у позиву від ОСОБА_7 грошових коштів у сумі 50000 доларів США та їх фактичне використання відповідачем в інтересах сім`ї, вказана обставина не спростовує презумпцію рівності часток кожного з подружжя в об`єктах права спільної сумісної власності, оскільки отримані кошти є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо кошти на придбання будинку були позичені, то вони повинні бути повернуті обома з подружжя. Також зазначає, що доходів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за період з 2016 року до липня 2019 року недостатньо для позики 50000 доларів США, що підтверджується змістом Декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Звертає увагу суду на суперечливі покази відповідача щодо обставин отримання грошових коштів у позику та написання розписки, оскільки зі змісту пояснень вбачається, що при отриманні грошових коштів ОСОБА_3 був присутнім, а при написанні розписки – ні. Свідок ОСОБА_8 не змогла пояснити, чому розписку відібрала у своєї дочки, а від зятя ОСОБА_3 – не відібрала.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні 10 березня 2026 року проти позову заперечила. Зазначила, що у колишнього подружжя ОСОБА_9 , як у молодої сім`ї, були відсутні кошти для придбання нерухомого майна. Також суд при вирішенні спору має врахувати наявність боргових зобов`язань у колишнього подружжя. Ствердила, що позивач обрав неналежний спосіб захисту права. Останній мав заявити позов про виділення йому ідеальної частки у праві спільної власності подружжя, що відповідає практиці Верховного Суду. Задоволення позову у справі не призведе до вирішення спору між сторонами.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заперечила. Показала, що житловий будинок та земельна ділянка були придбані у 2021 році за 95 тисяч доларів США. При цьому, кошти у розмірі 50000 доларів США були отримані в позику від її батьків; 25 тисяч доларів США – кошти, отримані від продажу квартири, яку вони придбали у шлюбі; 25 тисяч доларів США були їхніми заощадженнями. Зазначила, що батьки передали гроші на купівлю нерухомого майна у них вдома у присутності позивача ОСОБА_10 . Надалі вона дала батькам боргову розписку про позику коштів. Однак, ОСОБА_11 не був присутній при її складанні. Після підписання договорів купівлі-продажу нерухомого майна, перший внесок у розмірі 60-65 тисяч доларів США вони залишили у нотаріуса, який віддав їх попередньому власнику. Решту коштів – 30 тисяч доларів США, вони віддавали протягом двох років. Це були її прибутки від зайняття підприємницькою діяльністю та заробітки позивача. Ствердила, що вартість нерухомого майна, яка зазначена у договорах купівлі-продажу, не відповідає фактичному розміру сплачених сторонами коштів за придбання нерухомості. У зв`язку з наведеним, просила відмовити у задоволенні позову повністю.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

14 лютого 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 05 липня 2023 року. Рішення набрало законної сили 05 серпня 2023 року (а. с. 5 – 7).

У період перебування у шлюбі, а саме в 04 лютого 2021 року, подружжям було придбано житловий будинок та земельну ділянку.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №358750659 від 17 грудня 2023 року, за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею – 227,1 кв.м., житловою площею – 102,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , який розташований на земельній ділянці кадастровий номер 0720887401:01:001:0111, площа 0,25 га. Дата державної реєстрації – 04 лютого 2021 року (а. с. 10 – 11).

Договір купівлі-продажу житлового будинку був укладений 04 лютого 2021 року на ім`я ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Горохівського районного нотаріального округу Волинської області Волошин С.А. та зареєстрований в реєстрі за №166. Згідно з п. 2.1 договору, продаж зазначеного житлового будинку проводився за ціною 93969 гривень, які покупець повністю сплатив продавцю до нотаріального посвідчення договору. Підписання договору продавцем свідчить про повний розрахунок за проданий житловий будинок та відсутність майнових претензій до покупця (п. 2.2 договору). Згідно з пунктом 4.10 договору купівлі-продажу чоловік покупця – ОСОБА_3 надав згоду на укладення цього договору, що підтверджується його заявою, справжність підпису на якій засвідчено Волошин С.А., приватним нотаріусом Горохівського районного нотаріального округу, 04 лютого 2021року за реєстровим номером 165.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки був укладений 04 лютого 2021 року на ім`я ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Горохівського районного нотаріального округу Волинської області Волошин С.А. та зареєстрований в реєстрі за №167. Згідно з п. 2.1 договору продаж земельної ділянки здійснено за ціною 25075 гривень, які покупець повністю сплатив продавцю до нотаріального посвідчення договору. Підписання договору продавцем свідчить про повний розрахунок за продану земельну ділянку та відсутність майнових претензій до покупця (п. 2.2 договору). Згідно з пунктом 6.5 договору купівлі-продажу чоловік покупця – ОСОБА_3 надав згоду на укладення цього договору, що підтверджується його заявою, справжність підпису на якій засвідчено Волошин С.А., приватним нотаріусом Горохівського районного нотаріального округу, 04 лютого 2021року за реєстровим номером 167.

Згідно з п. 6.3 договорів сторони свідчать, що «у тексті цього договору зафіксовано усі істотні умови, що стосуються купівлі-продажу. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення договору і не відображені у його тексті, після підписання цього договору не матимуть правового значення».

Як встановлено судом, на розгляді Горохівського районного суду Волинської області перебуває цивільна права № 155/1987/23 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики. При розгляді справи судом досліджується факт отримання позики ОСОБА_5 та ОСОБА_3 за борговою розпискою та порушення зобов`язання щодо своєчасного повернення коштів. Провадження у справі №155/1987/23 зупинено на клопотання ОСОБА_3 для проведення судової технічної експертизи, на вирішення якої поставлено питання про час виготовлення боргової розписки та проставляння підпису на ній.

Висновки суду та мотиви прийнятого рішення

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Положення ч. 1 ст. 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до ч. 1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Тлумачення ст. 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі №756/8056/19 (провадження №14-94цс21).

Згідно з ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма ч. 3 ст. 61 СК України кореспондує з ч. 4 ст. 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ч. 2 ст. 65 СК України).

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору – інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Таким чином, якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №638/18231/15-ц (провадження №14-712цс19). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі №712/3590/22 (провадження №61-14297сво23) зроблено висновок, що «наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. У разі якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність».

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (ст. 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (ст. 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі №712/8602/19 (провадження №61-14809сво21)).

Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Предметом даного судового розгляду є поділ майна подружжя. Питання укладення договору позики та отримання коштів сім`єю ОСОБА_9 для придбання нерухомого майна судом не досліджується, так як це питання є предметом іншої судової справи, розгляд якої триває.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України).

Диспозитивність – один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі №914/2350/18 (914/608/20) (провадження №12-83гс21).

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76, 77 ЦПК України).

Згідно з вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що спірний будинок набутий відповідачем 04 лютого 2021 року, тобто у період перебування у шлюбі з позивачем, відтак, право на це майно в рівних частках набули і позивач, і відповідач. Іншої домовленості між сторонами не має, шлюбний договір не укладений.

Водночас, наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої в такому договорі, свідчить про придбання майна у спільну сумісну власність, оскільки згода такого подружжя на набуття майна підтверджує набуття майна за спільні кошти подружжя.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показала, що є матір`ю відповідачки. У січні 2021 року вони з чоловіком позичили сім`ї ОСОБА_9 50 тисяч доларів США на придбання житлового будинку. Кошти належать їй та її чоловіку ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності та зароблені ними за час шлюбу. Спершу сім`я ОСОБА_9 придбала квартиру, але потім вирішили квартиру продати і купити будинок. Гроші вони з чоловіком привезли до дому ОСОБА_9 та положили на стіл. ОСОБА_3 був присутнім при передачі коштів. Дочка ОСОБА_5 дала розписку про позику грошей, яку написала власноручно. На даний час на розгляді суду перебуває позов її чоловіка ОСОБА_7 до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про повернення позичених коштів.

Отже, з показів свідка вбачається, що кошти надані сім`ї ОСОБА_9 , спір про повернення яких знаходиться на розгляді суду. При цьому, позивач заперечує факт придбання нерухомого майна за позичені кошти, відповідач – стверджує про отримання коштів у позику та використання їх в інтересах сім`ї.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про те, що оскільки житловий будинок та земельна ділянка були придбані частково за кошти її батьків, кошти батькам не повернуті, це є підставою для відмови у позові. Зазначені юридично важливі обставини, зокрема, фактичне використання відповідачкою отриманих у позику коштів в інтересах сім`ї, тобто на придбання нерухомого майна, остання не довела, що є її процесуальним обов`язком. Водночас, повернення позичених грошей є предметом іншого судового розгляду.

Доказів, які б підтверджували факт придбання спірного будинку за особисті кошти, відповідач суду не надала.

Джерело походження доходів батьків відповідача – ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не є предметом дослідження у даній справі, тому суд при ухваленні рішення не надає оцінку дослідженим у судовому засіданні Деклараціям особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та Довідкам про доходи останніх.

У зв`язку з зазначеним вище, у даній справі відсутні підстави для відступлення від засад рівності часток у спільному майні подружжя.

Установивши, що спірний житловий будинок та земельна ділянка придбані сторонами у період шлюбу за згодою ОСОБА_3 , і відповідач не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на це майно, суд приходить до висновку про те, що спірний житловий будинок та земельна ділянка є спільним сумісним майном подружжя і підлягає поділу між сторонами по частини за кожним.

Тому позовна вимога про визнання за позивачем права власності на спірного житлового будинку та земельної ділянки є доведеною та підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат у справі

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 6661,60 гривень за подання позовної заяви (5450,40 + 1211,20) та 1073,60 (536 гривень 80 копійок х 2) судового збору за подання заяв про забезпечення позову.

Згідно з ч. 7 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Керуючись ст. 2, 4, 10, 12, 13, 81, 247, 258, 259, 263-268 ЦПК України, ст. 60, 61, 69, 70 СК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя задовольнити повністю.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на (одна друга) житлового будинку АДРЕСА_1 , та на (одна друга) земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,25 га, кадастровий номер 0720887401:01:001:0111.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 7735 (сім тисяч сімсот тридцять п`ять) гривень 20 копійок судового збору за подання позовної заяви та за подання заяв про забезпечення позову.

Захід забезпечення позову, обраний на підставі ухвал Горохівського районного суду Волинської області від 20 грудня 2023 року та 03 січня 2024 року у виді накладення арешту на житлового будинку АДРЕСА_2 та земельної ділянки, кадастровий номер 0720887401:01:001:0111, площею 0,25 га, продовжує діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

позивач: ОСОБА_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

відповідач: ОСОБА_4 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Повне судове рішення складено 12 березня 2026 року.

Суддя Горохівського районного суду

Волинської області Яремчук С.М.