Рішення від 11 березня 2026 р. у справі №420/1508/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1508/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 21 січня 2026 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними ненарахування та виплату Військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнені з військової служби за станом здоров`я з розрахунку 50% місячного грошового забезпечення за 20 (двадцять) повних календарних років служби;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби за станом здоров`я з розрахунку 50% місячного грошового забезпечення за 20 (двадцять) повних календарних років служби, з урахуванням виплачених сум;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати, а також витрати на оплату правничої допомоги.

Позиція позивача обґрунтовується наступним

Позивач зазначає, що згідно з записом в трудовій книжці Серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 згідно з наказом №178 о/с від 30.07.2003 року, був прийнятий на службу в органах внутрішніх справ, де проходив службу до 01 червня 2012 року, поки не був звільнений зі служби на підставі наказу №277 о/с від 24.05.2012 року. Також у період з 25.09.2013 року по 25.08.2015 року, ОСОБА_1 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, що підтверджується відповідним записом в трудовій книжці. Після звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби, ОСОБА_1 було укладено контракт на проходження військової служби в лавах Збройних Сил України, де він відповідно перебував у період з 12.02.2016 року по 24.07.2025 року, поки не був звільнений з військової служби за станом здоров`я на підставі довідки НОМЕР_3 РВЛК від 21.04.2025 року №2025-0421-1623-3020-0. Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 24 липня 2025 року №214 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , колишнього заступника командира роти вогневої підтримки з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , відповідно до наказу Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 12 липня 2025 року №452, звільнити у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров`я – на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», вважати, що справи здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також згідно з даним Наказом №214 від 24.07.2025 року, відповідно до абзацу першого підпункту 1 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено виплатити одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у розмірі 50% від грошового забезпечення за кожен календарний рік служби, за 06 (шість) повних календарних років служби.

Вважаючи протиправними дії щодо ненарахування та виплати Військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнені з військової служби за станом здоров`я з розрахунку 50% місячного грошового забезпечення за 20 (двадцять) повних календарних років служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Позиція відповідача обґрунтовується наступним

Відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та зазначає, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.03.2016 № 58, ОСОБА_1 прибув до військової частини та приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 530 гривень на місяць, шпк «матрос». Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.07.2025 № 214, старший лейтенант ОСОБА_1 був звільнений з військової служби за станом здоров`я. При цьому, згідно вказаного наказу позивачу належало до виплати одноразову грошову допомогу по звільненню у розмірі 50% від грошового забезпечення за кожен рік служби, за шість повних календарних років служби відповідно до абзацу першого підпункту 1 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей». З урахуванням всіх утриманих податків і зборів позивачу сплачено всі належні йому виплати, в тому числі одноразову грошову допомогу по звільненню у розмірі 50% від грошового забезпечення за кожен рік служби, за шість повних календарних років служби, в загальній сумі 375 546,68 гривень.

Відповідно до пункту 8 Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою КМУ від 30.11.2016 № 884, виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (установи, організації), місця служби або дезертирували, не здійснюється. Так, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2022 № 95 старшого лейтенанта ОСОБА_1 визнано таким, що 11.04.2022 добровільно здався у полон в районі ведення бойових дій з підрозділами збройних сил російської федерації у АДРЕСА_1 . Знятий зі всіх видів забезпечення з 11.04.2022, йому було призупинено виплату грошового забезпечення з 11.04.2022 та позбавлено премії за квітень 2022 року у повному розмірі. У 2022 році військовою частиною НОМЕР_1 проведено службові розслідування за фактами вчинення заступником командира роти вогневої підтримки з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 старшим лейтенантом ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених статтями 152, 115 та 111, 430 Кримінального кодексу України, зокрема зґвалтування і умисного вбивства цивільних осіб та державної зради і добровільної здачі у полон збройним силам російської федерації. В провадженні Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську, перебуває кримінальне провадження №42024052220000356 за фактом добровільної здачі в полон старшим лейтенантом ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 430 Кримінального кодексу України, до якого долучено всі матеріали вищевказаного службового розслідування військової частини НОМЕР_1 від 11.06.2022. Також, військовою частиною НОМЕР_1 проведено службове розслідування за фактом вчинення старшим лейтенантом ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених ст. 115 та ст. 152 Кримінального кодексу України, за результатами якого складено акт службового розслідування від 06.10.2022 № 120 та видано наказ командира військової частини від 06.10.2022 № 162 про підсумки даного службового розслідування. За результатами вказаного службового розслідування установлено факт умисного вбивства та зґвалтування цивільних осіб, вчинених у квітні 2022 року на території міста Маріуполя Донецької області старшим лейтенантом ОСОБА_1 , у зв`язку з чим, в діях останнього вбачаються ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ст. 115 та ст. 152 КК України. В провадженні Маріупольського районного управління поліції ГУНП в Донецькій області перебуває кримінальне провадження №42024052110000128 за фактом вчинення ОСОБА_1 умисного вбивства чоловіка, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, до якого долучено всі матеріали вищевказаного службового розслідування військової частини НОМЕР_1 від 06.10.2022. Ураховуючи викладене, за період перебування в полоні збройних сил російської федерації з 12.04.2022 по 18.10.2024 грошове забезпечення позивачу не нараховувалось та відповідно членам сім`ї позивача не виплачувалось. Водночас, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.01.2025 № 17 старший лейтенант ОСОБА_1 вважається таким, що 18.10.2024 з полону повернувся та перебував на стаціонарному лікуванні у військовій частині НОМЕР_4 . Зарахований на всі види забезпечення з 18.10.2024, крім продовольчого, йому поновлено виплату грошового забезпечення з 18.10.2024. Згідно даних бухгалтерського обліку військової частини НОМЕР_1 , належне позивачу грошове забезпечення за період служби з 18.10.2024 по 31.01.2025 було фактично виплачено 08.02.2025.

Відповідно до пункту 5 розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою. Також, пунктом 2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, передбачено вичерпний перелік видів щомісячного основного та щомісячного додаткового грошового забезпечення, до яких не відноситься додаткова винагорода, передбачена постановою КМУ від 28.02.2022 №168. З урахуванням вищевказаних вимог законодавства, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.07.2025 №214 ОСОБА_1 звільнений з військової частини НОМЕР_1 за станом здоров`я. Цим же наказом передбачено виплатити останньому одноразову грошову допомогу по звільненню згідно наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 у розмірі 50% від грошового забезпечення за кожен прослужений рік, за шість повних років служби у військовій частині НОМЕР_1 у сумі 106 159,59 гривень.

Процесуальні дії та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23 січня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити в порядку ст.262 КАС України без повідомлення (виклику) сторін.

02 лютого 2026 року від позивача до суду надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

05 лютого 2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який було направлено позивачу в порядку передбаченому ч.3 ст. 162 КАС України.

05 лютого 2026 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 11 березня 2026 року в задоволенні клопотань Військової частини НОМЕР_1 про витребування доказів та зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – відмовлено.

Станом на 12 березня 2026 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

Згідно з записом в трудовій книжці Серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 згідно з наказом №178 о/с від 30.07.2003 року, був прийнятий на службу в органах внутрішніх справ, де проходив службу до 01 червня 2012 року, поки не був звільнений зі служби на підставі наказу №277 о/с від 24.05.2012 року.

Також у період з 25.09.2013 року по 25.08.2015 року, ОСОБА_1 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, що підтверджується відповідним записом в трудовій книжці.

Після звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби, ОСОБА_1 було укладено контракт на проходження військової служби в лавах Збройних Сил України, де він відповідно перебував у період з 12.02.2016 року по 24.07.2025 року, поки не був звільнений з військової служби за станом здоров`я на підставі довідки НОМЕР_3 РВЛК від 21.04.2025 року №2025-0421-1623-3020-0.

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 24.07.2025 року, №214 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , колишнього заступника командира роти вогневої підтримки з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , відповідно до наказу Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 12.07.2025 року №452, звільнено у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров`я – на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», вважати, що справи здав і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також згідно з даним наказом №214 від 24.07.2025 року, відповідно до абзацу першого підпункту 1 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено виплатити одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у розмірі 50% від грошового забезпечення за кожен календарний рік служби, за 06 (шість) повних календарних років служби.

Вважаючи протиправними дії щодо ненарахування та виплати Військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнені з військової служби за станом здоров`я з розрахунку 50% місячного грошового забезпечення за 20 (двадцять) повних календарних років служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Джерела права та висновки суду

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовано приписами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII, постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 07 листопада 2007 року №1294, постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22 вересня 2010 року № 889.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон України №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Частиною другою статті 9 Закону України №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною четвертою статті 9 Закону України №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Згідно з п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 07 листопада 2007 року №1294 (набрала чинності 01 січня 2008 року) (далі - постанова №1294), грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно п. 1 Розділу ХХХІІ наказу Міністра оборони України «Про затвердження порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» №260 від 07.06.2018 року, (далі наказ №260) (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до п. 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 1) 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби в тому числі за станом здоров`я.

Відповідно до абз. 22 підпункту 3 пункту 2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, крім тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

Аналогічна норма закріплена в п.7 Розділу ХХХІІ наказу Міністра оборони України «Про затвердження порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», № 260 від 07.06.2018 року, згідно якого у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання одноразової грошової допомоги, установленої Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до п. 8 Розділу ХХХІІ Наказу №260, для визначення розміру одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби строк календарної служби осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, обчислюється згідно з пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (надалі Постанова КМУ №393).

Так згідно Постанови КМУ №393 передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах “б”-“д”, “ж” і “з” статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються: військова служба в Збройних Силах, Державній прикордонній службі, Національній гвардії, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ та інших військових формуваннях, створених Верховною Радою України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, Державній спеціальній службі транспорту; служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній кримінально-виконавчій службі, податковій міліції на посадах начальницького і рядового складу, в Службі судової охорони на посадах молодшого, середнього і вищого складу, в Національному антикорупційному бюро, Бюро економічної безпеки на посадах начальницького складу, Державному бюро розслідувань на посадах рядового і начальницького складу з дня призначення на відповідну посаду.

Таким чином з наведених вище норм передбачається що ОСОБА_1 при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні командуванням військової частини НОМЕР_1 протиправно не було враховано до періоду проходження служби, час який він проходив службу в органах внутрішніх справ та Державній кримінально-виконавчій службі.

Судом встановлено що календарна вислуга ОСОБА_1 за час проходження служби в органах внутрішніх справ становить 8 років 10 місяців 1 день, служба у період служби в Державній кримінально-виконавчій службі – 1 рік 11 місяців 1 день, в лавах Збройних Сил України відповідно – 9 років 5 місяців та 13 днів.

Таким чином загальна календарна вислуга років, що дає право на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні становить 20 років 2 місяці та 15 днів.

Згідно з Довідкою №1/534-ЛК-СВ від 18.08.2025 року, виданою Головним Управлінням МВС України в місті Києві, ОСОБА_1 під час звільнення зі служби Шевченківського РУ ГУМВС України в місті Києві у 2012 році одноразову грошову допомогу при звільненні не отримував.

Довідкою №26/7-26-25/Б-26 від 04.08.2025 року, виданою Міністерством юстиції України ДУ «Дар`ївська виправна колонія (№10)» підтверджено, що згідно «Особових рахунків на виплату грошового утримання атестованого складу бюджетної діяльності (вищий, середній начсклад) за 2015 рік» - інв №128, ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_5 ) за період служби в державній установі «Білозерська виправна колонія (№105) з 15.09.2013 року по 25.08.2015 року одноразова грошова допомога при звільненні не виплачувалась.

Таким чином командування військової частини НОМЕР_1 при звільненні з військової служби ОСОБА_1 було зобов`язано нарахувати йому та виплати одноразову грошову допомогу в розмірі 50% від грошового забезпечення за кожний рік служби з розрахунку 20 повних календарних років, а не 6, як це було зазначено в наказі №214 від 24.07.2025 року.

З метою поновлення порушеного права на адресу командування Військової частини НОМЕР_1 та на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 03.09.2025 року та 21.09.2025 року, позивачем було направлено заяву про здійснення перерахунку розміру та виплату одноразової грошової допомоги.

Судом встановлено, що станом на час винесення рішення судом, жодної відповіді на зазначені звернення так і не було надано, перерахунок здійснено не було, грошові кошти позивачу так і не було перераховано.

Щодо періоду перебування в полоні про який зазначено відповідачем у відзиві, суд зазначає наступне.

Так згідно Довідки Служби Безпеки України від 25.10.2024 року №34/Б-152д, вбачається, що старший лейтенант ОСОБА_1 у період з 12.04.2022 року по 18.10.2024 року, дійсно перебував у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України.

Тобто загальний період перебування в полоні становив 2 роки 6 місяців 7 днів.

Суд приймає до уваги доводи позивача відносно того, що ОСОБА_1 , як і решта військовослужбовці НОМЕР_6 Бригади Морської Піхоти здався в полон згідно наказу вищого командування.

При цьому питання позбавлення позивача грошового забезпечення за час перебування в полоні не є предметом розгляду в даній справі та не досліджується судом.

Навіть, якщо вирахувати період перебування ОСОБА_1 в полоні, загальний період вислуги, який має бути врахований при нарахуванні одноразової грошової допомоги при звільненні за станом здоров`я становить повних 18 років, а не як не 6 років, які було визначено відповідачем.

Щодо посилання відповідача на наявність кримінальних проваджень відносно позивача, суд зазначає, що згідно ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Судом встановлено, що з метою встановлення процесуального статусу ОСОБА_1 на адресу Маріупольського районного управління поліції ГУНП в Донецькій області було направлено адвокатський запит.

У відповідь на зазначений запит було надано інформацію, що 30.06.2025 року, було винесено постанову про закриття кримінального провадження за ст.152 Кримінального кодексу України.

Також надано інформацію, що процесуального рішення стосовно вручення підозри ОСОБА_1 за статтями 115 та 152 Кримінального кодексу України не приймалось.

Також з метою встановлення процесуального статусу ОСОБА_1 двічі направлялись адвокатські запити до Територіального Управління ДБР розташованого в місті Краматорську, але станом на 04.02.2026 року, відповідь так надано і не було.

При цьому, суд зазначає, що наявність/відсутність кримінальних проваджень відносно позивача, жодним чином не звільняє відповідача від покладеного на нього обов`язку щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за станом здоров`я.

Отже, аналіз наведених норм законодавства та встановлених судом обставин свідчить про те, що при визначенні розміру одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 з військової служби відповідачем протиправно не було враховано періоди проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ та Державній кримінально-виконавчій службі України, які відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №393 підлягають зарахуванню до вислуги років.

З огляду на встановлену судом загальну календарну вислугу років позивача, яка становить 20 років 2 місяці 15 днів, а також враховуючи відсутність доказів виплати позивачу одноразової грошової допомоги при попередніх звільненнях зі служби, суд доходить висновку, що відповідач зобов`язаний був при звільненні позивача зі служби нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу з розрахунку 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 20 повних календарних років служби.

Натомість відповідачем при прийнятті наказу від 24.07.2025 року №214 було враховано лише 6 повних календарних років служби у Збройних Силах України, що призвело до неправильного визначення розміру належної позивачу одноразової грошової допомоги.

Посилання відповідача на обставини перебування позивача у полоні, а також на наявність кримінальних проваджень відносно нього, суд вважає необґрунтованими, оскільки зазначені обставини не передбачені законодавством як підстава для неврахування періодів служби при визначенні вислуги років для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, а також не можуть впливати на обсяг соціальних гарантій, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до моменту встановлення відповідних обставин обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

За таких обставин суд доходить висновку, що дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням 20 повних календарних років служби є протиправними.

З метою ефективного захисту порушеного права позивача та його повного поновлення, суд вважає за необхідне зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби за станом здоров`я у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 20 повних календарних років служби з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо питання дотримання строку звернення до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Частинами 1, 7 ст. 43 Конституції України передбачено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Таким чином, Основний Закон чітко визначає, що за працю людина отримує заробітну плату.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За приписами ч. 2 цієї ж статті до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до п. 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційний Суд України 15.10.2013 р. №8-рп/2013 і №9-рп/2013, яким було надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ст. 94 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Згідно зі ст. 1 Конвенції "Про захист заробітної плати" № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961 р., термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні" та "оплата праці" і "заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, неодноразово доходив висновку, що вказані поняття є рівнозначними.

Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України "Про оплату праці", Кодексом законів про працю України, а також іншими підзаконними нормативними актами.

Згідно ч.2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно Рішення Конституційного Суду України по справі № 1-7/2024(337/24) від 11 грудня 2025 року, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином з урахуванням Рішення Конституційного суду від 11.12.2025 року, застосуванню в даній справі, що стосується виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, як складової частини грошового забезпечення (заробітної плати) підлягає ч. 2 ст.122 КАСУ.

Разом із цим, як вбачається з матеріалів справи, позивач міг бути ознайомлений з відповідним наказом, а саме №214 від 24.07.2025 року, не раніше його фактичного виготовлення та відповідного підпису посадовими особами, а фактично ознайомлений, як вказує позивач значно пізніше.

Таким чином перебіг строків позовної давності може бути відрахований не раніше ніж з 24.07.2025 року, а отже з урахуванням ч.2 ст.122 КАСУ строк на оскарження становить до 24.01.2026 року.

Позовну заяву по даній справі було направлено до Одеського окружного адміністративного суду 21.01.2026 року.

Враховуючи вищезазначені норми та доводи представника позивача, суд вважає їх достатніми, та висновує, що позивачем дотримано строк звернення до суду із цим позовом.

Частиною 1 та 2 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на наведене, відповідачем не доведено, а позивачем спростовано правомірний характер дій під час розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 , а тому, позов слід задовольнити в повному обсязі.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст.139 КАС України судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнені з військової служби за станом здоров`я з розрахунку 50% місячного грошового забезпечення з урахуванням 20 (двадцяти) повних календарних років служби.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби за станом здоров`я з розрахунку 50% місячного грошового забезпечення з урахуванням 20 (двадцяти) повних календарних років служби, з урахуванням виплачених сум.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).

Суддя С.О. Cтефанов