Рішення від 10 березня 2026 р. у справі №320/58382/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2026 року № 320/58382/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (адреса: 04053, місто Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, будинок 16, ЄДРПОУ 42098368) про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві (вулиця Бульварно-Кудрявська,16, м. Київ, 04053 ідентифікаційний код - 42098368) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання – АДРЕСА_2 ) щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2025 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в м. Києві (вулиця Бульварно-Кудрявська,16, м. Київ, 04053 ідентифікаційний код 42098368) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання – АДРЕСА_2 ) недоплачену грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2025 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю – Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.12.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити одноособово суддею Вісьтак М. Я., у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві як пенсіонер, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 та управлінні соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та особа з інвалідністю внаслідок війни 2-ої групи.Позивач зазначає, що у відповідності до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту » я як особа з інвалідністю внаслідок війни 2-ої групи має право на отримання одноразової грошової допомоги до дня Незалежності України (до 15.04.2023р. - до 5 травня) в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. 05 серпня 2025 року позивачу була здійснена виплата вказаної допомоги у розмірі 2 900,00 грн. одночасно з пенсією. Водночас, у 2020 році після прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 №3-р/2020 позивач вказує, що набув право на допомогу до 5 травня в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, передбаченої ст. 13 Закону України «Про ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» , але Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат вчинив протиправну відмову у призначенні та проведенні цієї виплати. Заявою від 01.09.2025р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві з проханням сплатити йому разову грошову допомогу за 2025 рік у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Однак, Головне управління Пенсійного Фонду України в м. Києві своїм листом від 25.09.2025р. № 44229-45121/Ж-02/8-2600/25 відмовив позивачу у сплаті грошової допомоги у розмірі, що передбачено законом. ОСОБА_1 вважаючи, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві є незаконними, звернувся до суду із даним позовом, який просить задовольнити у повному обсязі.

Правова позиція відповідача.

09 січня від уповноваженого представника Головного управління Пенсійного фонду в місті Києві надійшов письмовий відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що останній просить відмовити у задоволенні позову.

Так, сторона відповідача зазначає, що Головне управління ПФУ в місті Києві правомірно здійснило виплату щорічно разової грошової допомоги до Дня Незалежності Позивачу у розмірі, встановленому постановою № 754. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2025 №486 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2025 році» установлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни II групи виплачується до 24 серпня 2025 року в розмірі 2900,00 грн. Кошти в сумі 2900,00 грн. були нараховані на серпень поточного року через установу банку, а тому Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві вважає позовні вимоги безпідставними, такими що не грунтуються на вимогах законодавства та просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Також,суд вважає необхідним зазначити, що на момент ухвалення рішення відповідач надав необхідні докази витребувані ухвалою суду, а саме: належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача.

Встановлені судом обставини.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві як пенсіонер, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 та управлінні соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та особа з інвалідністю внаслідок війни II групи, що підтверджується посвідченнями серії НОМЕР_3 від 21.08.2019р. та серія НОМЕР_4 від 22.12.2021р.

Суд встановив, що в серпні 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві позивачу була здійснена виплата допомоги До Дня Незалежності у розмірі 2 900 грн.

Заявою від 01.09.2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з проханням надати роз`яснення щодо розміру виплати вказаної допомоги та здійснити нарахування та виплату у розмірі 8 мінімальних пенсій з урахуванням виплачених сум.

Листом від 25.09.2025 року № 44229-45121/Ж-02/8-2600/25 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило, що заборгованість по виплаті відсутня.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, застосовує такі норми законодавства.

Згідно пункту 3 частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, при вирішенні даної справи, керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII).

У статті 4 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ зазначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни

До осіб з інвалідністю внаслідок війни належать, зокрема, особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини (частина перша статті 7 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII).

За змістом пункту 1 частини другої статті 7 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Перелік пільг особам з інвалідністю внаслідок війни передбачений статтею 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (пункти 1- 28), зокрема, однією із таких пільг є надання особам з інвалідністю внаслідок війни щорічної разової грошової виплати.

Така грошова виплата була запроваджена з 01 січня 1999 року шляхом внесення змін до Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року № 367-XIV: статтю 13 доповнено частиною четвертою такого змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком».

Надалі зазначена норма зазнавала неодноразових змін та була предметом конституційного контролю в Конституційному Суді України.

Статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489-V (далі - Закон № 489-V), зокрема, установлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до законів України від 22 жовтня 1993 року № 3551- XII та від 23 березня 2000 року № 1584-III «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Закон № 1584-III) здійснюється у таких розмірах: інвалідам I групи - 450 грн, інвалідам II групи - 360 грн, інвалідам III групи - 300 грн.

Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, зокрема, статтю 29 розділу IV Закону № 489-V визнано такою, що не відповідає Конституції України з тих мотивів, що Верховна Рада України не є повноважною під час прийняття закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або у будь-який спосіб змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин та не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI (далі - Закон № 107-VI) положення статті 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ щодо грошової допомоги інвалідам війни викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 зазначені положення Закону № 107-VI щодо внесення змін до статті 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ визнані неконституційними з тих мотивів, що внесення до законодавчих актів змін і доповнень та визнання законів такими, що втратили чинність, призвело до фактичного скасування чи звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина.

Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII розділ VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, з огляду на наявні фінансові ресурси державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Внаслідок таких змін протягом 2014-2022 років Кабінет Міністрів України ухвалював постанови, якими визначались фіксовані розміри щорічної разової допомоги до 5 травня, яка підлягала виплаті, зокрема, особам з інвалідністю внаслідок війни.

Окремі з таких постанов були предметом судового оскарження і рішеннями судів у справах № 640/9677/20 (Постанова Кабінету Міністрів України № 112 від 19 лютого 2020 року «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»») та № 440/4157/21 (Постанова Кабінету Міністрів України № 325 від 08 квітня 2021 року «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»») були визнані протиправними та нечинними.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 (справа № 1-247/2018 (3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачала, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Законом № 2983-IX, який набрав чинності 15 квітня 2023 року, частину 5 статті 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, попередня редакція якої була такою: «Щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України», викладено в новій редакції такого змісту:

«Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

У взаємозв`язку із наведених та в контексті фактичних обставин, що зумовили цей публічно-правовий спір, варто зазначити, що аналіз положень пункту 2 частини 1 Закону № 2983-IX, яким частину 5 статті 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII викладено в новій редакції, був предметом розгляду у зразковій справі №440/14216/23, у якій Велика Палата Верховного Суду постановою від 14 травня 2025 року скасувала рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 березня 2024 року та ухвалила нове рішення, яким відмовила у задоволенні позову до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

За результатом розгляду апеляційної скарги органу пенсійного фонду на рішення Верховного Суду від 05 березня 2024 року у зразковій справі № 440/14216/23 Велика Палата Верховного Суду, відповідаючи на питання можливості Держави України в умовах воєнного стану вносити зміни до спеціального законодавства про соціальний захист та гарантії ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян, зокрема, шляхом визначення (зменшення) розміру щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України, дійшла, серед іншого, таких висновків:

«за правовою природою грошову виплату до Дня Незалежності України не можна вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни, оскільки вона, хоча і відрізняється за назвою, порядком визначення розміру виплати, втім по суті є щорічною разовою грошовою допомогою певним суб`єктам - особам з інвалідністю внаслідок війни, а приурочення її виплати до іншої дати і зміна порядку визначення її розміру не змінюють її природи саме як одного з видів соціальної допомоги - періодичної, одноразової виплати (допомоги) за рахунок бюджетних коштів певному колу осіб.

Тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону № 389-VIII, може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць.

Передбачена частиною п`ятою статті 13 Закону № 3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб.

Тобто зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1- 4 частини першої статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.

З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що передбачена частиною п`ятою статті 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки нарахування разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни встановлено законом і конкретно не визначено в Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її статтею 46, тому Верховна Рада України має певну свободу дій щодо законодавчого регулювання порядку надання цього виду державної допомоги.

Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах її власних повноважень внесла зміни до спеціального Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правила частини п`ятої статті 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ як спеціального закону, який прийнятий в умовах запровадження в Україні воєнного стану з метою реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів, недопущення втрат Державного бюджету України, забезпечення соціальної підтримки громадян з огляду на фінансові можливості держави.

Наведене свідчить, що з 15 квітня 2023 року по-іншому врегульована процедура здійснення виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, передбаченої статтею 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ, шляхом внесення змін до спеціального законодавства, яке регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій.

При цьому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету.

За таких обставин зменшення розміру одноразової грошової виплати, передбаченої частиною п`ятою статті 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, викликане об`єктивними причинами, а саме прагненням збалансувати державний бюджет з метою належного фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, здійснивши позивачу грошову виплату в розмірі 2900 грн, відповідач застосував правила частини п`ятої статті 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ, яка є чинною як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час вирішення справи, неконституційною не визнавалася, що підтверджує те, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених законом. Суд же першої інстанції допустив порушення процесуальної норми частини четвертої статті 7 КАС України, помилково застосувавши до спірних правовідносин частину п`яту статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-XIV, яка не є чинною».

Такого ж висновку за подібних обставин справи дійшов Верховний Суд у постановах від 19 серпня 2025 року у справі № 420/1590/25 та від 25 вересня 2025 року у справі № 420/1919/25.

З огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, суд зазначає, що дії відповідача щодо нарахування позивачу разової грошової виплати у 2025 році до Дня Незалежності України у розмірі 2 900,00 грн є правомірними, відтак заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Висновки суду.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Судові витрати по справі.

Відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволення позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (адреса: 04053, місто Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, будинок 16, ЄДРПОУ 42098368) про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Копію рішення вручити (надіслати) учасникам справи в порядку, передбаченому статтею 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.