Рішення від 10 березня 2026 р. у справі №320/11800/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2026 року справа 320/11800/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О. розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування наказу.

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України №22 ДСК від 25.01.2025, згідно з яким командира 2 роти спеціального призначення НОМЕР_2 загону спеціального призначення майора ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог ч. 2 і ч. 11 ст. 11, ст. 16, ст. 58, ст. 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ч. 2 ст. 4, ч. 5 ст. 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та накладено дисциплінарне стягнення у вигляді "сувора догана".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , який проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України на посаді командира 2 роти спеціального призначення НОМЕР_2 загону спеціального призначення, вважає, що наказ командира військової частини №22 ДСК від 25.01.2025, яким на нього накладено дисциплінарне стягнення у вигляді "сувора догана", є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки, на переконання позивача, дисциплінарне стягнення накладено безпідставно, без доведення факту вчинення ним протиправних дій або бездіяльності, а також без встановлення його вини. Наказ було вручено позивачу лише 11.02.2025, що, на його думку, впливає на обчислення процесуального строку для звернення до суду. Позивач вказує, що копію наказу йому не надали, не дозволили зробити фотокопію, а також не надали можливості ознайомитися з актом службового розслідування, що, на його переконання, порушує його право на захист.

У позовній заяві наведено обставини, які, на думку позивача, свідчать про належне виконання ним службових обов`язків. Зокрема, 14.01.2025 позивач отримав завдання від тимчасово виконуючого обов`язки командира загону майора ОСОБА_2 щодо зайняття позицій на південній околиці населеного пункту К. Запорізької області. Після отримання завдання позивач організував підготовку до його виконання: доручив формування групи, забезпечив взаємодію із суміжними підрозділами, організував оновлення радіозв`язку, розробив систему сигналів, довів завдання до особового складу тощо. Водночас станом на 18.01.2025 тактична обстановка у районі виконання завдання суттєво погіршилась: було знищено більшість укриттів, відсутні позиції для закріплення піхоти, не було шляхів для відступу, що створювало загрозу життю та здоров`ю військовослужбовців. Про це позивач негайно доповів майору ОСОБА_3 . Також 19.01.2025 позивач провів брифінг з командирами груп, під час якого уточнив задачу та обстановку. Ввечері цього ж дня командири груп, які були присутні на брифінгу, повідомили позивача про неможливість виконання завдання. 20.01.2025 командири груп додатково підтвердили свою позицію, що також було доведено позивачем до відома командування.

Позивач стверджує, що в ході подальших обговорень з командуванням, зокрема підполковником ОСОБА_4 та підполковником ОСОБА_5 , командири груп надали обґрунтування неможливості виконання завдання: відсутність укріплень та позицій, зв`язку, шляхів відходу та медичної евакуації, складна логістика. Позивач також звернув увагу на недоліки в процесі планування бойових дій, зокрема відсутність залучення командирів груп до планування та недостатню інформованість. Після отримання вказівки зібрати рапорти від командирів груп та додати свій рапорт, позивач організував явку особового складу, провів зустріч, повідомив про завдання та перевірив наявність добровольців, яких не виявилось. Усі рапорти були передані командуванню.

21.01.2025 позивача було усунуто від виконання службових обов`язків внаслідок розпочатого службового розслідування, а 22.01.2025 відібрано письмові пояснення в рамках службового розслідування.

Крім того, 24.01.2025 група у складі 4 військовослужбовців вийшла на виконання бойового завдання, поставленого командуванням, зайняла позиції у визначеному районі. З 26.01.2025 група перестала виходити на зв`язок.

Своєю чергою позивач наголошує, що його дії відповідали вимогам Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України і Дисциплінарному статуту Збройних Сил України, зокрема щодо обов`язку негайного інформування командування про неможливість виконання наказу. Позивач вважає, що командир загону не врахував реальну тактичну обстановку, стан особового складу та наявні ресурси, що призвело до неправомірного застосування дисциплінарного стягнення.

У зв`язку з викладеним, позивач просить суд визнати наказ №22 ДСК від 25.01.2025 протиправним та скасувати його.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.04.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання у справі на 15.05.2025.

15.05.2025 відповідачем подано відзив на позовну заяву та витребувані судом докази.

Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 заперечує проти її задоволення та вважає, що оскаржуваний наказ №22 ДСК від 25.01.2025 про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани є правомірним, обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства. Відповідач зазначає, що дисциплінарне стягнення було накладено на підставі результатів службового розслідування, проведеного у зв`язку з невиконанням командиром 2 роти спеціального призначення НОМЕР_2 загону спеціального призначення бойового завдання, яке було поставлено командуванням загону. Згідно з висновками службового розслідування командир роти позивач неналежно організував виконання бойового завдання, не забезпечив належну військову дисципліну, допустив порушення порядку проходження військової служби, що виразилось у фактичному саботажі наказу командування. У відзиві на позовну заяву зазначено, що позивач неодноразово висловлював сумніви щодо доцільності виконання завдання, не організував належним чином підготовку особового складу, не забезпечив мотивацію військовослужбовців, не вжив заходів для подолання труднощів, які виникли в процесі планування. Відповідач вказує, що замість того, щоб шукати шляхи виконання наказу, командир роти фактично сприяв формуванню негативного ставлення до завдання серед особового складу, що призвело до масового подання рапортів про відмову від участі в операції.

Відповідач також звертає увагу на те, що позивач не забезпечив належну комунікацію з командуванням, не надав об`єктивної інформації про стан підрозділу, не ініціював жодних альтернативних рішень або пропозицій щодо зміни тактики виконання завдання. В результаті, бойове завдання не було виконано, що, на думку відповідача, становить грубе порушення військової дисципліни та службових обов`язків.

На підставі викладеного, відповідач вважає, що дисциплінарне стягнення було накладено правомірно, з дотриманням вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, а також інших нормативних актів, що регулюють питання дисциплінарної відповідальності військовослужбовців. Відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Додатково разом з відзивом на позовну заяву позивачем надано пояснення про обраний вид дисциплінарного стягнення, застосований до позивача, згідно з яким відповідачем наголошено, що відповідно до приписів Дисциплінарного статуту Збройних Сил України підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності є наявність самого дисциплінарного порушення, при цьому вид дисциплінарного стягнення визначається особою, яка вирішує питання про його накладення. Так, відповідачем акцентовано, що Верховний Суд у постанові від 07.12.2018 у справі №807/1325/16 сформував правову позицію стосовно того, що Дисциплінарний статут не визначає конкретної послідовності та черговості накладення дисциплінарних стягнень за ступенем їх суворості. Це, свою чергу, наділяє уповноважену особу правом самостійно визначати вид стягнення за його суворістю в залежності від конкретних обставин дисциплінарного правопорушення.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2025 судове засідання відкладено у зв`язку із клопотанням представника позивача на 22.05.2025.

20.05.2025 представником позивача подано відповідь на відзив, в якому представник позивача заперечує доводи відповідача та наполягає на протиправності наказу №22 ДСК від 25.01.2025, яким на позивача було накладено дисциплінарне стягнення, зазначаючи, що відповідач не навів жодного конкретного факту, який би підтверджував порушення позивачем військової дисципліни або невиконання службових обов`язків. Позивач вказує, що висновки службового розслідування не відповідають фактичним обставинам та даним, отриманим під час службового розслідування, оскільки позивач не підбурював і не закликав підпорядкований йому особовий склад до невиконання бойового завдання, що під час службового розслідування безпосередньо підтвердили його підлеглі військовослужбовці. Позивач наголошує, що його дії були спрямовані на забезпечення безпеки особового складу та виконання завдання в межах реальних можливостей, стверджуючи, що бойове завдання, поставлене 14.01.2025, не могло бути виконане через об`єктивні обставини, зокрема: відсутність укриттів, шляхів евакуації, знищену інфраструктуру, відсутність зв`язку та логістичної підтримки. Про ці обставини позивач своєчасно доповідав командуванню, а також організував брифінги з командирами груп, які підтвердили неможливість виконання завдання. Позивач зазначає, що не перешкоджав виконанню наказу, а навпаки організував явку особового складу, провів роз`яснення щодо суті завдання, перевірив наявність добровольців, яких не виявилось, та передав командуванню зібрані рапорти. Позивач підкреслює, що діяв відповідно до вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, зокрема щодо обов`язку негайного інформування командування про неможливість виконання наказу. З огляду на це службовим розслідуванням не доведено, що позивач підбурював особовий склад до невиконання чи неналежного виконання вимог наказів, інших керівних документів.

Представником позивача було акцентовано на тому, що службове розслідування проведено упереджено та неповно, у порушення Дисциплінарного статуту Збройних Сил України службове розслідування було проведено односторонньо, з формальним підходом до збору і перевірки доказів та встановлення всіх необхідних обставин справи, а висновки службового розслідування не знаходять свого підтвердження, що свідчить про протиправність наказу №22ДСК від 25.01.2025.

22.05.2025 у судовому засіданні представником позивача заявлено клопотання про виклик свідків, а саме: солдата ОСОБА_6 , діючого військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , який був присутній на багатьох робочих нарадах та може підтвердити, що позивач на нарадах поводив себе конструктивно, підіймав проблемні питання та задавав питання по справі, неповагу до командування загону не проявляв та недовіру не висловлював; солдата ОСОБА_7 , який може підтвердити систематичні проблеми із забезпеченням роти спеціального призначення водою, продуктами, будівельними матеріалами та ін; ОСОБА_8 , діючого військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , який може підтвердити систематичні проблеми із забезпеченням роти спеціального призначення матеріальними засобами.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.05.2025 судове засідання відкладено у зв`язку із необхідністю вирішення клопотання представника позивача про виклик свідків та поданням відповідачем заперечень на відповідь на відзив на 26.06.2025.

02.06.2025 представником відповідача подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому Військова частина НОМЕР_1 наполягає на правомірності та обґрунтованості наказу №22 ДСК від 25.01.2025, яким на ОСОБА_1 було накладено дисциплінарне стягнення. Відповідач зазначає, що позивач не виконав поставлене бойове завдання, чим порушив вимоги військової дисципліни та службових обов`язків, передбачених Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України.

Відповідачем наголошується, що бойове завдання було доведено до позивача в установленому порядку, а тактична обстановка на момент його постановки дозволяла його реалізацію. Відповідач вказує, що позивач мав достатньо часу для організації виконання завдання, використовуючи процес планування (процес управління військами – TLP), однак не забезпечив належної підготовки особового складу, не здійснив заходів щодо розгортання підрозділу, не забезпечив ефективної взаємодії із суміжними силами та не організував логістику. Також зазначено, що позивач не ініціював жодних дій, спрямованих на коригування плану або подолання труднощів, не надав командуванню об`єктивної інформації про стан підрозділу та не запропонував альтернативних рішень.

Відповідач звертає увагу на те, що позивач організував збір рапортів від військовослужбовців щодо неможливості виконання завдання, що, на думку командування, свідчить про відсутність належної мотивації та управлінських дій з боку командира роти. Вказується, що позивач не забезпечив належного контролю за дисципліною, не вжив заходів для підтримання бойового духу та не виконав обов`язок щодо забезпечення виконання наказу.

У запереченнях також зазначено, що позивач не надав жодного документа, який би підтверджував неможливість виконання завдання з об`єктивних причин. Відповідач вважає, що посилання на складну обстановку є необґрунтованими, оскільки відповідні ризики були враховані при плануванні операції, а командування забезпечило необхідні умови для її реалізації.

На підставі викладеного відповідач наполягає на тому, що дисциплінарне стягнення було накладено правомірно, з дотриманням вимог чинного законодавства, та просить суд відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.06.2025 відкладено судове засідання на 22.07.2025. Клопотання представника позивача від 22.05.2025 про виклик свідків задоволено, викликано в судове засідання в якості свідків: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . Явку позивача в судове засідання на 22.07.2025 о 14:00 год визнано обов`язковою.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.07.2025 виправлено описку в п. 1 та п. 3 ухвали Київського окружного адміністративного суду від 26.06.2025 про відкладення судового засідання та виклик свідків у справі №320/11800/25, зазначивши правильну дату призначеного судового засідання - "на 22.07.2025 о 14:00 год", не зачіпаючи при цьому суті ухвали суду.

У судове засідання, призначене на 22.07.2025 з`явились позивач, представники позивача та відповідача, свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 витребувано докази у справі від військової частини НОМЕР_3 Національної Гвардії України та від відповідача. Відкладено судове засідання на 07.08.2025. Викликано для участі в судовому засіданні учасників справи (їх представників). Явку позивача в судове засідання 07.08.2025 визнано обов`язковою. Повторно викликано в судове засідання, яке відбудеться 07.08.2025 в якості свідків: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11

05.08.2025 через підсистему "Електронний Суд" надійшла заява відповідача про розгляд справи без його участі.

У зв`язку з перебуванням судді у відпустці судове засідання 07.08.2025 знято з розгляду та відкладено на 04.09.2025.

02.09.2025 канцелярією суду зареєстровано повідомлення відповідача про виконання ухвали Київського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 та надання витребуваних доказів у справі.

03.09.2025 через підсистему "Електронний Суд" надійшла заява відповідача про розгляд справи без його участі.

04.09.2025 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 ухвалено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, з 18.04.2024 обіймає посаду командира 2 роти спеціального призначення НОМЕР_2 загону спеціального призначення, має військове звання майор, що підтверджується посвідчення офіцера серії НОМЕР_4 (а.с. 9), витягом з послужного списку особової справи майора ОСОБА_1 (а.с. 41 – 42), витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.08.2024 №172ДСК (а.с. 52).

ІНФОРМАЦІЯ_2 тимчасово виконуючий обов`язки командира загону майор ОСОБА_2 в усному порядку довів до майора ОСОБА_1 бойове завдання – зайняти позиції на південній околиці населеного пункту К. Запорізької області на заміну військовослужбовців іншого підрозділу.

Після отримання завдання позивач організував підготовчі заходи: доручив формування групи, забезпечив взаємодію із суміжними підрозділами, оновив радіозв`язок, розробив систему сигналів, провів інструктаж та довів завдання до особового складу. Однак у період з 14.01.2025 по 18.01.2025 тактична обстановка у районі виконання завдання суттєво змінилася. Було знищено більшість укриттів, відсутні позиції для закріплення піхоти, не було шляхів для відступу, що створювало реальну загрозу життю та здоров`ю військовослужбовців.

18.01.2025 позивач доповів про ці обставини майору ОСОБА_2 19.01.2025 позивач провів брифінг з командирами груп, які повідомили про неможливість виконання завдання. 20.01.2025 командири груп додатково підтвердили свою позицію, що також було доведено до командування. У ході подальших обговорень з підполковником ОСОБА_4 та підполковником ОСОБА_5 командири груп надали обґрунтування: відсутність укріплень, зв`язку, шляхів евакуації, складна логістика, а також недостатня інформованість щодо плану операції. Після отримання вказівки зібрати рапорти, ОСОБА_1 організував явку особового складу, провів зустріч, повідомив про завдання та перевірив наявність добровольців, яких не виявилось. Усі рапорти були передані командуванню.

21.01.2025 т.в.о. командира НОМЕР_2 загону спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_2 було подано рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 (а.с. 49), в якому було зазначено, що ОСОБА_1 вчинено дії, спрямовані на на підбурювання особового складу до невиконання бо неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що імовірно може вплинути на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу або стан виконання покладених на військову частину НОМЕР_1 завдань, у зв`язку з чим просив призначити службове розслідування за фактом імовірного порушення статті 47 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України позивачем.

21.01.2025 наказом командира військової частини НОМЕР_1 №30 "Про призначення службового розслідування" (а.с. 50) призначено службове розслідування стосовно командира 2 роти спеціального призначення НОМЕР_2 загону спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_1 , призначено комісію для проведення службового розслідування, усунуто ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків на час проведення службового розслідування та час, необхідний для прийняття рішення за його результатами.

Службове розслідування було проведено в період з 21.01.2025 по 25.01.2025, за результатом якого складено акт службового розслідування (а.с. 43 – 48).

22.01.2025 у позивача було відібрано письмові пояснення в межах службового розслідування (а.с. 53 – 55).

Позивачем наголошується, що в ході службового розслідування було встановлено, що після доведення бойового завдання 14.01.2025 між позивачем та командуванням загону виникли напружені комунікації, пов`язані з оцінкою реальної тактичної обстановки та можливості виконання поставленого завдання. Позивач повідомляв про загрози, які, на його думку, унеможливлювали реалізацію наказу: знищені укриття, відсутність шляхів евакуації, відсутність зв`язку, логістичні труднощі. Ці повідомлення були передані як усно, так і через брифінги з командирами груп. 19.01.2025 – 20.01.2025 відбулися внутрішні обговорення між позивачем, командирами груп та представниками командування. Командири груп висловили одностайну позицію щодо неможливості виконання завдання в запропонованому форматі, аргументуючи свою позицію конкретними тактичними ризиками, зокрема відсутністю інженерної підготовки місцевості, неможливістю закріплення, відсутністю резервів та шляхів для маневру. Командування, зі свого боку, наполягало на необхідності виконання завдання, вважаючи, що обставини не є критичними. В акті зафіксовано, що під час цих обговорень не було досягнуто консенсусу, а позиція позивача та командирів груп залишалась незмінною. У відповідь на це командування дало вказівку позивачу зібрати рапорти від особового складу щодо готовності до виконання завдання. 21.01.2025, після отримання рапортів, командування ухвалило рішення про тимчасове усунення позивача. Водночас командування не надало письмових розпоряджень щодо зміни плану операції або коригування завдання, а також не провело додаткової оцінки ризиків, про які повідомляв позивач.

Позивачем акцентується, що командування вжило заходів дисциплінарного характеру, не врахувавши повною мірою аргументи, надані командиром роти та його підлеглими. Зокрема, не було проведено повторного аналізу обстановки, не залучено інженерні підрозділи для оцінки місцевості, не здійснено перевірки зв`язку в польових умовах, а також не було надано жодної письмової відповіді на рапорти, зібрані майором ОСОБА_12 .

25.01.2025 командир Військової частини НОМЕР_1 видав наказ №22 ДСК, яким за неналежне виконання службових обов`язків, порушення вимог абзаців 2, 11 статті 11, статті 16, абзацу 3 статті 58, статті 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, абзацу 2 статті 4, частини 5 статті 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, командира роти спеціального призначення загону спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення "Сувора догана".

Згідно з аркушем доведення (а.с. 70) наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.01.2025 №22 ДСК доведено до позивача 11.02.2025, про що свідчить розписка позивача на зазначеному аркуші доведення, без надання копії, без можливості зробити фотокопію та без ознайомлення з актом службового розслідування.

Для отримання копії наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.01.2025 №22 ДСК представник позивача – адвокат Мілян М.В. звернулась із адвокатським запитом до Військової частини НОМЕР_1 від 10.03.2025 №120 (а.с. 10 – 12).

Позивач, вважаючи, що службові обов`язки він виконував належним чином, в його діях відсутній складу дисциплінарного проступку, враховуючи порушення процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Згідно зі статтею 65 Основного Закону України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому був продовжений, та діє станом на час розгляду справи.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі – Закон №2232-XII, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Частиною 1 статті 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.

Частинами 2 – 4 статті 2 Закону №2232-XII передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" (далі – Дисциплінарний статут, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 4 Дисциплінарного статуту передбачено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" (частина 3 статті 5 Дисциплінарного статуту).

Згідно з частиною 1 статті 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Наведені норми Дисциплінарного статуту дають підстави дійти висновку, що суть дисциплінарного правопорушення полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушенні військової дисципліни чи громадського порядку.

Відповідно до вимог статей 83 – 86 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Згідно з вимогами статті 91 Дисциплінарного статуту заборонено за одне правопорушення накладати кілька дисциплінарних стягнень, накладати стягнення на весь особовий склад підрозділу замість притягнення до дисциплінарної відповідальності безпосередньо винних осіб.

Статтею 48 Дисциплінарного статуту встановлено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Командир відділення, головний сержант (заступник командира) взводу мають право застосовувати стягнення, передбачені пунктами "а"-"г" статті 48 цього Статуту (стаття 49 Дисциплінарного статуту).

Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, який визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України (далі – Статут внутрішньої служби).

Відповідно до пункту 9 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Статут внутрішньої служби визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.

Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Статтею 16 Статуту внутрішньої служби визначено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Статтями 26, 27 Статуту внутрішньої служби передбачено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Згідно зі статтями 29 – 30 Статуту внутрішньої служби за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

Відповідно до статті 37 Статуту внутрішньої служби військовослужбовець після отримання наказу відповідає: "Слухаюсь" і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ. Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.

За правилами статті 49 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.

Згідно зі статтею 127 Статуту внутрішньої служби солдат (матрос) (далі - солдат) у мирний і воєнний час відповідає за точне та вчасне виконання покладених на нього обов`язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стані, збереження виданого йому майна.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів) визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 13.12.2017 за №1503/31371 (далі – Порядок №608).

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №608 виконавською дисципліною є належне, своєчасне та якісне виконання військовослужбовцями функціональних обов`язків (посадових інструкцій), наказів Міністерства оборони України, доручень, рішень, планів, програм, які затверджуються в органах військового управління або надходять для виконання до Міністерства оборони України або інших органів військового управління (військових частин).

Службове розслідування – комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Підстави проведення службового розслідування передбачені пунктом 1 розділу ІІ Порядку №608.

Пунктом 3 розділу ІІ Порядку №608 передбачено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення.

Згідно з пунктом 3 розділу IV Порядку №608 військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.

На підставі пунктів 1 – 4 розділу V Порядку №608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

У вступній частині акту службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування. В описовій частині акту службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення. У резолютивній частині акту службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.

За результатами розгляду акту та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу (пункт 2 розділу VI Порядку №608). Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Частиною 1 статті 40 Закону №2232-XII визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Оцінюючи спірний наказ, яким притягнуто позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді "Суворої догани", за неналежне виконання службових обов`язків, порушення вимог абзаців 2, 11 статті 11, статті 16, абзацу 3 статті 58, статті 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, абзацу 2 статті 4, частини 5 статті 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, накладної командиром Військової частини НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, наказом командира військової частини НОМЕР_1 №30 "Про призначення службового розслідування" (а.с. 50) призначено службове розслідування стосовно командира 2 роти спеціального призначення НОМЕР_2 загону спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_1 , призначено комісію для проведення службового розслідування, усунуто ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків на час проведення службового розслідування та час, необхідний для прийняття рішення за його результатами.

Позивач стверджує, що участь у службовому розслідуванні була обмеженою та не забезпечувала повноцінного доступу до інформації, яка стосувалася предмета перевірки. Хоча 22.01.2025 у позивача було відібрано письмові пояснення, наказу про початок службового розслідування йому не було вручено, не повідомлено про його зміст, обсяг чи підстави. Позивач стверджує, що не був ознайомлений із актом службового розслідування, не мав можливості надати заперечення до його висновків, не отримував копій матеріалів, які лягли в основу дисциплінарного стягнення.

Про результати розслідування та про те, що воно стосувалося саме його дій, позивач дізнався лише в момент ознайомлення з наказом №22 ДСК від 25.01.2025 – 11.02.2025, до підтверджується аркушем доведення (а.с. 70) із розпискою позивача на зазначеному аркуші доведення. Проте позивачу не було надано копії наказу та можливості зробити його фотокопію, а також не було ознайомлено з актом службового розслідування, що на думку позивача, порушує принципи належної процедури, права на захист та змагальності, оскільки позивач не мав реальної можливості впливати на хід розслідування або спростувати висновки, які були сформовані без його участі.

Відповідачем також не надано доказів ознайомлення позивача з матеріалами службового розслідування.

При цьому відповідачем у відзиві на позовну заяву стверджується, що ОСОБА_1 було надано можливість скористатися своїм правом на належний захист, ознайомитися з матеріалами службового розслідування, проте жодних доказів на підтвердження стверджуваного суду не надано.

У контексті зазначеного відповідач вказує, що особи які проводять службове розслідування наділені дискреційними повноваженнями і втручання в їх діяльність щодо збору та аналізу отримуваної інформації з метою всебічного повного своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення є недопустимою. Крім того відповідачем наголошено, що під час проведення службового розслідування до позивача доведено положення статті 63 Конституції України. Про обізнаність з вказаними правами позивач був ознайомлений, про що свідчить його особистий підпис на бланку отримання пояснень, тобто позивачу було надано можливість реалізувати свої права як особи, стосовно якої проводиться службове розслідування.

Так, дійсно, у матеріалах справи наявний бланк отримання пояснень позивача від 22.01.2025 (а.с. 53-55), в якому позивач особистим підписом засвідчив ознайомлення з правами, передбаченими статтею 63 Конституції України. Крім того, у бланку отримання пояснень позивача від 22.01.2025 позивачем зазначено про те, що він вважає за доцільне опитати про обставини солдата ОСОБА_13 , солдата ОСОБА_14 , солдата ОСОБА_15 .

Відповідачем відібрано пояснення у майора ОСОБА_16 від 22.01.2025, майора ОСОБА_2 від 23.01.2025, солдата ОСОБА_17 від 22.01.2025, капітана ОСОБА_18 від 23.01.2025, а також у солдатів ОСОБА_19 від 22.01.2025, ОСОБА_20 від 22.01.2025.

Як вбачається з матеріалів справи, за наслідком проведеного службового розслідування складено акт службового розслідування від 25.01.2025, проведеного відповідно до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту, Порядку №608, наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.01.2025 №30, з метою уточнення причин та умов, що сприяли підбурюванню позивачем особового складу до невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що може негативно вплинути на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу та на стан виконання покладених на військову частину НОМЕР_1 завдань.

Судом береться до уваги, що в акті службового розслідування від 25.01.2025 було зазначено, що позивачем вчинено дії, спрямовані на підбурювання особового складу до невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що може негативно вплинути на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу та на стан виконання покладених на військову частину НОМЕР_1 завдань.

14.01.2025 майору ОСОБА_1 було поставлено бойове завдання – зайняти позиції на південній околиці населеного пункту К. Запорізької області. Завдання було доведено в установленому порядку, з урахуванням наявної тактичної обстановки. Командування вважало, що умови дозволяли його реалізацію, а підрозділ мав достатньо часу для підготовки.

Водночас, як вбачається з акту службового розслідування, у поясненнях, наданих позивачем, зазначено, що станом на 18.01.2025 тактична обстановка у районі виконання завдання суттєво погіршилась: було знищено більшість укриттів, відсутні позиції для закріплення піхоти, не було шляхів для відступу, що створювало загрозу життю та здоров`ю військовослужбовців. Про це позивачем було довелено до керівництва. Також 19.01.2025 позивачем було проведено брифінг з командирами груп, під час якого уточнено задачу та обстановку. Цього ж дня командири груп, які були присутні на брифінгу, повідомили позивача про неможливість виконання завдання. 20.01.2025 командири груп додатково підтвердили свою позицію, що також було доведено позивачем до відома командування.

Позивачем у поясненнях стверджується, що в ході подальших обговорень з командуванням командири груп надали обґрунтування неможливості виконання завдання: відсутність укріплень та позицій, зв`язку, шляхів відходу та медичної евакуації, складна логістика. Позивач також звернув увагу на недоліки в процесі планування бойових дій, зокрема відсутність залучення командирів груп до планування та недостатню інформованість. Після отримання вказівки зібрати рапорти від командирів груп та додати свій рапорт, позивач організував явку особового складу, провів зустріч, повідомив про завдання та перевірив наявність добровольців, яких не виявилось. Усі рапорти були передані командуванню.

Крім того, позивач зазначив, що підрозділ за майже три роки існування зіштовхнувся з недостатньою кількістю води, сухпаїв, продуктів та забороною витрачати боєприпаси в проміжках між виконанням завдань. Також позивачем наголошено, що заявки на отримання будматеріалів для облаштування позицій, спеціальної техніки, оптичних прицілів та засобів спостереження не були реалізовані.

Позивача також обурила непрофесійна поведінка посадових осіб зі складу командування в бік позивача. Водночас позивачем було зазначено, що критику на адресу осіб керівного складу було висловлено їм особисто, а не в присутності підлеглих військовослужбовців.

Аналізуючи акт службового розслідування, суд враховує, що з пояснень майора ОСОБА_16 вбачається, що позивач неодноразово виявляв неповагу до т.в.о. командира спеціального загону ОСОБА_2 та провокував конфліктні ситуації, а також маніпулював особовим складом, не спонукаючи їх до виконання бойового завдання.

Майором ОСОБА_2 у наданих поясненнях було повідомлено, що позивач вступав у суперечки з офіцерами, висловлюючи при цьому особисту неприязнь та неповагу, водночас тактичного планування як командир роти позивач не проводив та рішення для виконання бойового завдання не представив.

З пояснень солдата ОСОБА_19 вбачається, що висловлювання позивача стосовно командування загону не призводили до приниження честі та гідності командування загону. Крім того, позивач не закликав особовий склад до невиконання чи неналежного виконання завдань. Аналогічні пояснення були надані солдатом ОСОБА_21 , який додатково зазначив, що до неготовності та неналежного виконання завдань призвели дії нещодавно призначеного на посаду майора ОСОБА_2 , який порушив роботу загону, у той час, коли позивач постійно просив у командування надати актуальну та повну інформацію про обстановку, яка була в районі виконання завдань, проте його прохання було проігнороване.

Солдатом ОСОБА_22 надано пояснення, з яких вбачається, що негативних висловлювань стосовно командування загону позивач не допускав, докладав усіх зусиль для виконання поставлених перед підрозділом завдань.

Молодший лейтенант ОСОБА_23 пояснила, що позивач намагався дискредитувати роботу штабу загону перед його особовим складом, вступаючи в суперечки з ОСОБА_2 .

З пояснень капітана ОСОБА_18 вбачається, що позивач вступав у суперечки з командуванням загону.

Крім того, майором ОСОБА_24 було повідомлено про те, що позивач від отримання запропонованого матеріального забезпечення для будівництва та укріплення бліндажів відмовився.

За результатами проведеного службового розслідування відповідач дійшов висновків про те, що майор ОСОБА_1 відповідно до отриманого завдання зобов`язаний був вжити всіх необхідних заходів задля його успішного виконання, проводити роботу щодо зміцнення військової дисципліни та показувати приклад неухильного виконання вимог законодавства, наказів і розпоряджень командирів, однак здійснював критику в бік керівництва загону спеціального призначення, при цьому поширюючи серед військовослужбовців недовіру та негативне відношення до командування НОМЕР_2 загону спеціального призначення та як наслідок підбурював особовий склад до невиконання або неналежного виконання завдань підрозділом.

Натомість, суд звертає увагу, що позивач зазначає, що причиною неможливості виконання бойового завдання була фактична неготовність підрозділу до його реалізації. Зокрема, при доведенні завдання 14.01.2025 року командуванням не було надано чіткого письмового бойового наказу, не визначено конкретний маршрут руху, способи евакуації, порядок зв`язку, не надано розвідувальних даних щодо району виконання завдання, а також не забезпечено логістичну підтримку. За твердженням позивача, обов`язок з підготовки до виконання бойового завдання був фактично перекладений на безпосередніх виконавців, без участі командування в плануванні та координації.

Судом враховується, що в поясненнях позивача також зазначено, що командування не забезпечило підрозділ необхідними засобами для облаштування позицій, не реалізувало заявки на отримання будівельних матеріалів, оптичних прицілів, засобів спостереження, спеціальної техніки, а також не надало достатньої кількості води, продуктів харчування та боєприпасів. Зазначене свідчать про відсутність належної підготовки до виконання бойового завдання з боку командування, що унеможливило його реалізацію в умовах, які склалися на момент отримання наказу.

У контексті зазначеного суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до приписів частин 1 – 2 статті 6 Дисциплінарного статуту право командира – віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого – їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

Згідно зі статтями 35 – 36 Статуту внутрішньої служби накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові.

Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.

Командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.

За віддання і виконання явно злочинного наказу (розпорядження) винні особи притягаються до відповідальності згідно із законом.

За наслідком дослідження приписів законодавства, які встановлюють порядок віддання і наступного виконання наказів, суд звертає увагу, що в разі існування сумнівів щодо законності отриманого наказу чи можливості його виконання згідно з нормами права, підлеглим кореспондується право поставити правомірність такого наказу під сумнів, уточнити його та навіть отримати підтвердження від вищого керівництва. Крім того, очевидно, що для досягнення правових цілей у будь-якому разі можна використовувати лише правомірні засоби та способи ведення війни. Водночас, процес прийняття рішень має включати аналіз загальної обстановки в більш широкому масштабі для визначення меж військової необхідності кожного елемента плану вищого керівництва. Це дозволить оцінити пропорційність кожного наступного кроку (тобто баланс між військовою перевагою, отриманою від успішної атаки, та потенційним ризиком для осіб або об`єктів, які перебувають під захистом); y наданні можливості підпорядкованому особовому складу запитувати уточнення та роз`яснення щодо законності отриманого розпорядження, стосовно якого після проведення відповідного аналізу є сумніви; y нагадуванні командирам та підлеглим про обов`язок відмовляти у виконанні явно злочинного наказу; y наданні конкретних керівних вказівок щодо певних засобів і методів ведення війни, які можуть бути незаконними в контексті виконання завдання або якщо будуть потрібні додаткові вказівки.

Суд зазначає, що відповідно до вимог статті 18 Статуту внутрішньої служб військовослужбовці перебувають під захистом держави і мають усю повноту прав і свобод, закріплених Конституцією України.

Відтак, при виконанні службових обов`язків військовослужбовець має бути належним чином поінформований про зміст поставленого бойового завдання, забезпечений необхідними засобами зв`язку, спостереження, інженерного облаштування та логістичної підтримки, з урахуванням особливостей проходження служби в умовах бойових дій. Такі гарантії є складовою інституту службової дисципліни та прямо передбачені положеннями статті 1 Дисциплінарного статуту, яка визначає, що військова дисципліна – це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

У цьому контексті, як вказує позивач, ненадання командуванням актуальної розвідувальної інформації, відсутність чіткого маршруту руху, способів евакуації, технічних засобів та логістичного забезпечення, а також перекладення обов`язку з планування та підготовки операції на безпосередніх виконавців, суперечить принципам належної організації служби та порушує баланс між підпорядкуванням і забезпеченням умов для виконання наказу.

Суд також повторно зауважує, що метою службового розслідування згідно з приписами Порядку №608 є уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 86 Дисциплінарного статуту під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Таким чином, для притягнення до дисциплінарної відповідальності, достатньо, щоб був зафіксований сам факт порушення та невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку.

Судом береться до уваги той факт, що під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.07.2023 у справі №420/15045/21.

На думку суду, дисциплінарна відповідальність військовослужбовців, як самостійний вид юридичної відповідальності, є складовою частиною системи забезпечення військової дисципліни, організованості та правопорядку в Збройних Силах України. Вона виконує функцію реагування на порушення встановленого порядку проходження служби, спрямована на підтримання боєздатності та керованості військових формувань, а також забезпечення належного виконання службових обов`язків. У цьому контексті застосування дисциплінарного стягнення має ґрунтуватися на чітко встановлених фактах, дотриманні процедурних гарантій та відповідності дій військовослужбовця вимогам статутів і нормативних актів, що регулюють проходження військової служби.

Крім того, дисциплінарна відповідальність, як самостійний вид юридичної відповідальності, є елементом у структурі правової системи країни та важливим чинником забезпечення дисципліни та правопорядку.

Інститут дисциплінарної відповідальності є самостійним інститутом права, що підтверджується наявністю окремих ознак правового інституту: однорідність фактичного змісту; юридична єдність (комплексність) норм; законодавча відособленість.

Своєю чергою, дисциплінарне стягнення є мірою відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, яке лежить у колі дискреційних повноважень суб`єкта, відповідального та зацікавленого в дотриманні службовцем відповідних вимог дисципліни.

Дисциплінарне стягнення виступає результатом карного процесу уповноваженої на це особи, що несе в собі наслідки особистого немайнового та майнового характеру.

Такі стягнення виражаються у вигляді негативної оцінки до певної події та засудженні поведінки службовця, вину та причетність якого буде належним чином встановлено.

У зв`язку з чим, заходи реагування у виді дисциплінарного стягнення є результатом встановлення істини у певній події, яка порушує вимоги дисципліни або належності виконання покладених на особу обов`язків з проходження служби. Такі заходи мають на меті попередити особу про необхідність дотримання встановлених до неї вимог, а також про можливість застосування більш суворого дисциплінарного стягнення у випадку повторних порушень дисципліни, що повинно спонукати службовця належним чином виконувати свої обов`язки та попередити, що усі наступні порушення не будуть залишені поза увагою.

При цьому, згідно з пунктом 1 розділу IV Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані:

дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення;

виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника;

розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.

Відповідно до пункту 3 розділу IV Порядку №608 військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право:

знати підстави проведення службового розслідування;

бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування;

відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом;

давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення;

з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень;

порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації;

висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять;

ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником);

оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.

У контексті викладеного, з огляду на наявні матеріали справи, суд зазначає, що відповідачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження того, що під час проведення службового розслідування майору ОСОБА_1 було забезпечено повний і своєчасний доступ до матеріалів службового розслідування, а також реалізовано його право на ознайомлення з висновками комісії, оформлених у формі акту службового розслідування, та на подання заперечень до них. Хоча від позивача було відібрано письмові пояснення, відповідач не довів, що позивач був поінформований про обсяг і зміст зібраних матеріалів, мав можливість ознайомитися з актом службового розслідування до моменту винесення наказу про накладення дисциплінарного стягнення.

Натомість, доводи позивача про те, що на момент вручення наказу №22 ДСК від 25.01.2025 він не мав доступу до акту службового розслідування, не був ознайомлений із висновками комісії, не отримував копій документів, що стали підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності, залишилися відповідачем не спростованими. Такі обставини, на думку суду, мають істотне значення для оцінки дотримання процедурних гарантій при застосуванні дисциплінарного стягнення.

Аналізуючи зміст акту службового розслідування, суд звертає увагу, що цей документ містить переважно суб`єктивні оцінки поведінки позивача, сформовані на основі пояснень окремих посадових осіб командування, без належного об`єктивного аналізу фактичних обставин, в яких перебував підрозділ під час планування та реалізації бойового завдання. В акті службового розслідування відсутні системні висновки щодо реального стану тактичної обстановки, рівня логістичного забезпечення, наявності розвідувальних даних, технічних засобів, інженерної підготовки місцевості, а також чіткої оцінки командної структури та розподілу відповідальності між підрозділами.

Комісія не здійснила перевірку об`єктивних чинників, які могли вплинути на здатність роти виконати поставлене завдання, зокрема: не було проведено аналізу бойового наказу на предмет його деталізації та відповідності стандартам оперативного планування; не оцінено, чи були забезпечені умови для виконання завдання (транспорт, зв`язок, медичне забезпечення, боєприпаси, засоби спостереження); не встановлено, чи мав позивач реальну можливість вплинути на рішення інших командирів груп.

Натомість, в акті акцент зроблено на поведінкових характеристиках позивача, його критичних висловлюваннях, суперечках із командуванням, емоційній реакції на обстановку, без належного розмежування між оцінкою службової поведінки та фактичним виконанням обов`язків. Такий підхід не відповідає вимогам об`єктивності, не забезпечує належного рівня доказовості та не дозволяє суду зробити обґрунтований висновок про наявність дисциплінарного проступку.

Також суд бере до уваги, що з аналізу акту службового розслідування, пояснень учасників та інших матеріалів справи вбачається, що підставою для накладення дисциплінарного стягнення на позивача стали, передусім, напружені комунікації та суперечки між позивачем і представниками командування, зокрема т.в.о. командира загону ОСОБА_2 , а не встановлений факт прямого невиконання бойового наказу.

З огляду на викладене, суд оцінює акт службового розслідування як доказ із обмеженою переконливістю, який не містить достатніх фактичних даних для підтвердження порушення позивачем вимог військової дисципліни в розумінні статей 1 – 4 Дисциплінарного статуту.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що службове розслідування проведено з порушенням приписів Порядку №608, а позивач не був забезпечений належними йому правами.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, бойовим розпорядженням командира зведеного загону військової часини НОМЕР_1 №17ДСК/бр/звз/цсз від 13.01.2025 було визначено завдання для підрозділів спеціального призначення, зокрема для НОМЕР_2 загону спеціального призначення (має гриф "Для службового користування") на виконання вимог бойового розпорядження командира військової часини НОМЕР_5 від 13.01.2025 №13т/70/бр/7Д.

Судом береться до уваги, що згідно з усним завданням командира 5 зведеної групи зведеного загону військової частини НОМЕР_1 командиром зведеної групи було призначено майора ОСОБА_1 .

При цьому, відповідачем не наведено конкретного маршруту висування, не визначено точних координат позицій, не зазначено способу евакуації, не надано розвідувальних даних щодо противника, мінування або інженерної обстановки. Відповідальність за уточнення обстановки, організацію логістики, зв`язку, медичного супроводу та інженерного облаштування покладено на командирів рот. З огляду на викладене, завдання надане 14.01.2025 тимчасово виконуючим обов`язки командира загону майором ОСОБА_2 щодо зайняття позицій на південній околиці населеного пункту К. Запорізької області має загальний характер, не містить деталізованого плану операції, не забезпечує виконавців необхідною інформацією та ресурсами, що, як стверджує позивач, унеможливлювало його реалізацію в умовах, які склалися на момент отримання завдання.

Зважаючи на надані відповідачем матеріали та докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо відсутності належної для виконання бойового завдання інформації у бойовому наказі, у тому числі розвідувальних даних, конкретної мети бойового завдання, засобів безпеки, та непроведення відповідачем належної підготовки для виконання бійцями поставленого бойового завдання.

При цьому відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.01.2025 №22 ДСК позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення "Сувора догана" за неналежне виконання службових обов`язків, порушення вимог абзаців 2, 11 статті 11, статті 16, абзацу 3 статті 58, статті 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, абзацу 2 статті 4, частини 5 статті 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

У цьому зв`язку суд вважає за необхідне зазначити, що військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі (стаття 2 Дисциплінарного статуту).

З тексту військової присяги, затвердженого Статутом внутрішньої служби, вбачається, що військовослужбовець присягає Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну таємницю. Присягає виконувати свої обов`язки в інтересах співвітчизників. Присягає ніколи не зрадити Українському народові.

Тобто, в основі поведінки військовослужбовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, військовослужбовець покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.

Порушення Військової присяги слід розуміти як вчинення військовослужбовцем дій (або бездіяльності), що суперечать його службовим обов`язкам, підривають довіру до нього як представника Збройних Сил України, дискредитують військову службу та унеможливлюють подальше виконання ним обов`язків у межах військової дисципліни.

Військова присяга передбачає безумовне зобов`язання військовослужбовця сумлінно, чесно та дисципліновано виконувати свої обов`язки, бути вірним народу України, захищати її незалежність і територіальну цілісність, неухильно дотримуватись Конституції України, законів України та військових статутів.

Несумлінне або недобросовісне виконання військовослужбовцем своїх обов`язків, умисно або внаслідок недбалого ставлення до них, є порушенням військової дисципліни та може кваліфікуватися як дисциплінарний проступок. Згідно зі статтею 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання або неналежного виконання службових обов`язків командир має право накласти дисциплінарне стягнення. Стаття 48 Дисциплінарного статуту передбачає перелік таких стягнень, серед яких зауваження, догана, сувора догана, попередження про неповну службову відповідність, пониження в посаді тощо.

Таким чином, порушення Військової присяги є не лише моральним і етичним відступом, а й юридичною підставою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, якщо його дії суперечать суті служби, підривають авторитет Збройних Сил України та порушують вимоги військової дисципліни.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 12.01.2012 у справі "Горовенки та Бугара проти України" зазначив, що уряди та правоохоронні органи забезпечують те, щоб усі посадові особи з підтримання правопорядку мали відповідні моральні, фізичні та психологічні якості для ефективного виконання своїх функцій і проходили безперервну та ретельну професійну підготовку. Необхідно періодично здійснювати перевірку їхньої придатності для виконання таких функцій.

Суд повторює, що від держав очікується встановлення високих професійних стандартів у рамках їх правоохоронних систем і забезпечення того, щоб особи, які перебувають на службі в таких системах, відповідали необхідним критеріям (рішення від 17.06.2008 у справі "Абдулла Їлмаз проти Туреччини").

Отже, в основі поведінки військовослужбовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми, порушення яких може свідчити про недотримання положень Військової присяги. Складаючи Військову присягу, військовослужбовець покладає на себе не лише юридичні зобов`язання щодо безумовного виконання наказів, дотримання військової дисципліни та захисту держави, але й моральну відповідальність за сумлінне, чесне та професійне виконання своїх обов`язків. Військова Присяга є не лише формальним актом вступу на службу, а й вираженням готовності діяти в інтересах держави, Збройних Сил України та підрозділу, у складі якого проходиться служба.

Порушення Присяги, таким чином, слід розглядати не лише як юридичне відхилення, але і як вчинок, що суперечить суті військової служби, підриває довіру до військовослужбовця як носія державної влади, дискредитує авторитет Збройних Сил України та може унеможливити подальше виконання ним службових обов`язків у межах військової дисципліни.

Відтак, підставою для дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою службової дисципліни. Такими обставинами є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях особи ознак дисциплінарного проступку, зокрема, протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв`язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни.

На наявність складу дисциплінарного проступку впливають об`єктивні та суб`єктивні обставини, що зумовили ті чи інші наслідки, які в подальшому стали підставою для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності.

У межах оцінки правової природи дисциплінарного проступку, суд виходить із того, що військова дисципліна, відповідно до статей 1 – 4 Дисциплінарного статуту, є системою правових, етичних та організаційних норм, що забезпечують бездоганне і неухильне додержання порядку та правил військової служби. Вона ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого обов`язку, вірності Військовій присязі, відповідальності за захист держави, а також на особистій відповідальності кожного за дотримання Конституції України, законів, статутів та наказів командирів.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, дії позивача не свідчать про умисне або недбале порушення цих засад. Навпаки, позивач діяв у межах наданих повноважень, своєчасно інформував командування про зміну обстановки, організував роботу з особовим складом, збирав рапорти та надавав письмові пояснення. Його поведінка не суперечила вимогам статей 1 – 4 Дисциплінарного статуту, а навпаки демонструвала свідоме ставлення до виконання військового обов`язку, турботу про безпеку підлеглих та дотримання принципів службової дисципліни.

Суд також бере до уваги, що досягнення військової дисципліни, згідно зі статтею 3 Дисциплінарного статуту, передбачає не лише вимогливість до підлеглих, а й забезпечення належних матеріально-побутових умов, логістичного постачання, злагодження та бойового навчання. Відсутність таких елементів у підрозділі, яким командував позивач, не була наслідком його службової недбалості, а свідчила про системні недоліки в організації бойового завдання з боку командування.

Таким чином, суд не вбачає в діях позивача ознак порушення військової дисципліни в розумінні статей 1 – 4 Дисциплінарного статуту, що виключає наявність складу дисциплінарного проступку та правові підстави для застосування до нього дисциплінарного стягнення.

Суд дійшов висновку, що в даному випадку причиною невиконання бойового завдання стало об`єктивне ускладнення тактичної обстановки, що унеможливлювало його реалізацію в умовах, які склалися на момент отримання завдання. За таких обставин відсутня об`єктивна сторона дисциплінарного проступку, оскільки дії майора ОСОБА_1 не були спрямовані на умисне або недбале порушення службових обов`язків, а навпаки супроводжувалися інформуванням командування про ризики та спробами оцінити реальність виконання завдання.

Враховуючи вказані обставини, суд зазначає, що в даному випадку комісія для проведення службового розслідування не врахувала обставини справи та належним чином не дослідила питання наявності у діях позивача складу дисциплінарного проступку та вини в його вчиненні.

Резюмуючи викладене, суд вважає, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено порушення позивачем вимог абзаців 2, 11 статті 11, статті 16, абзацу 3 статті 58, статті 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, абзацу 2 статті 4, частини 5 статті 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, які регламентують обов`язки військовослужбовця щодо точного і своєчасного виконання наказів, дотримання військової дисципліни та відповідальності за службову поведінку. Відповідач не підтвердив наявності об`єктивних ознак дисциплінарного проступку, що виразився б у невиконанні бойового наказу, а також не навів доказів, які б свідчили про умисне або недбале ставлення позивача до службових обов`язків.

За приписами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що наказ командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України №22 ДСК від 25.01.2025, згідно з яким командира 2 роти спеціального призначення НОМЕР_2 загону спеціального призначення майора ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог ч. 2 і ч. 11 ст. 11, ст. 16, ст. 58, ст. 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ч. 2 ст. 4, ч. 5 ст. 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та накладено дисциплінарне стягнення у вигляді "сувора догана" є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Як наслідок, наявні правові підстави для визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України №22 ДСК від 25.01.2025.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України).

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов підлягає до задоволення в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 243 – 246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України №22 ДСК від 25.01.2025, згідно з яким командира 2 роти спеціального призначення НОМЕР_2 загону спеціального призначення майора ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог ч. 2 і ч. 11 ст. 11, ст. 16, ст. 58, ст. 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ч. 2 ст. 4, ч. 5 ст. 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та накладено дисциплінарне стягнення у вигляді "сувора догана".

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.