Рішення від 10 березня 2026 р. у справі №320/55664/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2026 року м. Київ справа №320/55664/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доДержавної податкової служби України

провизнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації, зобов`язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової служби України (відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати Індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 07.10.2025 року №5351/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК;

- зобов`язати Державну податкову службу України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 та надати нову індивідуальну податкову консультацію з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що надана відповідачем індивідуальна податкова консультація суперечить нормам Податкового кодексу України та підлягає скасуванню, оскільки податковим органом у оскаржуваній Індивідуальній податковій консультації не наведено висновків щодо питань, які були поставлені платником податків.

Як вказує позивач, відповідач не надав конкретної та вичерпної відповіді на поставлені позивачем у зверненні про надання індивідуальної податкової консультації питання. Так, Індивідуальна податкова консультація містить низку цитат із податкового законодавства, однак у ній відсутня відповідь на прямо поставлені Позивачем у відповідному Зверненні питання.

Натомість, податкова консультація повинна виступати не просто формальною відпискою, а дійсно дієвою допомогою платнику податків з приводу роз`яснення належних останньому прав та обов`язків.

Спірна Індивідуальна податкова консультація не містить належного опису питання, що порушується платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків; обґрунтування застосування норм законодавства; висновку з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства, тобто не відповідає вимогам п. 52.3 ст., 52 Податкового кодексу України (далі - ПК України) і не може вважатись належним чином наданою письмовою індивідуальною податковою консультацією.

За посиланнями позивача, для належної відповіді на поставлене питання відповідач мав проаналізувати надані позивачем фактичні обставини у поєднанні з приписами діючого податкового законодавства, однак контролюючий орган обмежився лише цитуванням норм податкового законодавства без надання конкретної та вичерпної відповіді на поставлене позивачем питання щодо статусу резидента.

Надавши неякісну та/або незаконну консультацію податковий орган порушив право платника податку на отримання інформації про практичне застосування норм законодавства та відповідного блага, передбаченого п. 53.1 ст. 53 ПК України, у вигляді отримання консультації, яка могла б дозволити платнику податків застосувати норму податкового законодавства певним чином без ризику притягнення до відповідальності.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 відкрито провадження у справі №320/55664/25, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. ст. 257-262 КАС України без повідомлення (виклику) учасників справи.

03 грудня 2025 року через систему «Електронний суд» представником Державної податкової служби України подано відзив на позов (зареєстровано 04.12.2025).

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав необґрунтованості останніх, оскільки, у сукупності з нормами чинного законодавства ДПС було надано вичерпну ІПК, котра не суперечить вимогам чинного законодавства.

За твердженнями відповідача, висновки ІПК в контексті запиту на її отримання є цілком правомірними, оскільки індивідуальна податкова консультація є індивідуальним роз`ясненням порядку застосування конкретної норми податкового чи іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, наданим з урахуванням фактичних обставин конкретного платника податків.

Відповідач зазначає, ІПК № 5351 не є рішенням про визнання особи резидентом/нерезидентом і не констатує фактичний статус платника. У зв`язку з цим, контролюючий орган не має повноважень підтверджувати або скасовувати статус податкового резидента, оскільки визначення статусу є юридичним фактом, який встановлюється самим платником на основі критеріїв, визначених Кодексу.

Таким чином, надання чіткої відповіді «Ви є нерезидентом» є виходом за межі повноважень контролюючого органу, оскільки це констатація факту, а не роз`яснення норми закону.

Оскільки ІПК № 5351 ґрунтується виключно на інформації, наданій платником, при її неповноті податкова не може надати безапеляційну відповідь про статус заявника У цьому випадку, контролюючий орган лиш роз`яснює норму закону та вказує на умови її застосування, що й було зроблено шляхом посилання на абзаци 1-4 п.п. «в» п.п. 14.1.213 Кодексу.

Тому, за твердженнями відповідача, надаючи відповідь, ДПС України правомірно зазначила, що при дотриманні критеріїв, визначених Кодексу, особа може бути визнана резидентом, це є роз`ясненням норм закону, а не ухиленням від відповіді, як це хибно оцінює позивач.

Також ДПС України звертає увагу суду, що в контексті аргументації позову дійсна мета оскарження ІПК № 5351 полягає в тому, щоб підмінити адміністративну процедуру встановлення податкового статусу — що вимагає надання довідки про резидентство Кіпру, відповідно до статті 103 Кодексу та Конвенції — судовим рішенням.

08 грудня 2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив (зареєстровано 09.12.2025).

У відповіді на відзив позивач зазначає, що наявність зареєстрованого місця проживання не може підтверджувати факт наявності постійного місця проживання саме за зареєстрованим місцем проживання, за відсутності доказів фактичного проживання за вказаною адресою. На території України позивач не має у власності та/або оренді, об`єктів житлової нерухомості, про що було повідомлено відповідача під час звернення про надання індивідуальної податкової консультації.

Як зазначав у своєму зверненні позивач, починаючи з лютого 2022 року він постійно проживає у Республіці Кіпр, що підтверджується, зокрема Договором оренди №29/09/2024. На проживання у Республіці Кіпр позивач має відповідну посвідку на проживання, серія та номер НОМЕР_1 від 06.03.2023 року.

Згідно бази даних «Відомості про осіб, які перегнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території» останнього разу ОСОБА_1 був на території України 21.02.2022, тобто він не може мати постійного проживання в Україні. Постійним місцем проживання ОСОБА_1 вважається житло за адресою: АДРЕСА_1 , тобто позивачем було доведено, що статус його резидентства можливо встановити за першим критерієм визначення резидентського статусу – місцем постійного проживання. Також, як зазначає позивач, позивачем доведено, що він має тісні зв`язки саме з Республікою Кіпр.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий Ленінським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 11,01,2002 року, є громадянином України.

ОСОБА_1 , через представника, 12 вересня 2025 року звернувся до Державної податкової служби України зі зверненням про отримання індивідуальної податкової консультації, в якому просив відповісти на питання:

1) Станом на день надання консультації, чи є резидентом України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 )?

2) Якщо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) вважається таким, що втратив статус резидента України, то з якої дати слід вважати, що ОСОБА_1 не є резидентом України?

Державною податковою службою України надана Індивідуальна податкова консультація від 07.10.2025 №5351/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК.

Позивач, вважаючи таку індивідуальну податкову консультацію такою, що не відповідає вимогам законодавства та підлягає скасуванню, звернувся з даним позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтями 61, 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до ст. ст. 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а також кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до п.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 2 КАС України зазначає, що основними завданнями (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ч.3 ст.2 КАС України, є принцип верховенства права, який відповідно до ст.6 КАС України, полягає в наступному: суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. ст.8, 9 КАС України усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом, а розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом частин 4 ст. 9 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд прийшов до висновку, що поданих сторонами доказів достатньо для встановлення обставин справи та для ухвалення судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до підпункту 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом.

За приписами підпункту 14.1.172-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

Згідно з пунктом 52.1 статті 52 ПК України за зверненням платників податків у паперовій або електронній формі контролюючий орган, визначений підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, надає їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 ПК України).

Пунктом 52.3 статті 52 ПК України передбачено, що за вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній, у паперовій або електронній формі. Індивідуальна податкова консультація, надана у паперовій або електронній формі, обов`язково повинна містити назву - індивідуальна податкова консультація, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.

Відповідно до пункту 53.1 статті 53 ПК України у разі, коли положення індивідуальної податкової консультації суперечать положенням узагальнюючої податкової консультації, застосовуються положення узагальнюючої податкової консультації.

Платник податків та/або податковий агент, які діяли відповідно до податкової консультації, не звільняються від обов`язку сплати податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом.

За приписами пункту 53.2 статті 53 ПК України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому у паперовій або електронній формі індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов`язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.

Аналіз вказаних норм свідчить, що податкова консультація за своєю правовою природою є фактично відповіддю контролюючого органу платнику податків на його питання й повинна містити конкретні роз`яснення такому платнику практичної форми та/або моделі його поведінки у визначеному колі податкових правовідносин.

Отже, індивідуальна податкова консультація, як методична й практична допомога платнику при виконанні ним податкового обов`язку, фактично, за всіма процедурами (нарахування та сплата платежів, пені, штрафних санкцій, оскарження дій контролюючих органів тощо):

1) надається платнику податків для правильності практичного застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності;

2) має індивідуальний характер і може використовуватися лише платником податків, якому така консультація надана;

3) не може встановлювати (змінювати чи припиняти) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування;

4) має мету - викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту конкретної правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.

При цьому, платнику надано право оскаржити до суду, як правовий акт індивідуальної дії, податкову консультацію контролюючого органу у випадку, якщо вона, на його думку, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору, й скасування судом такої податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Обов`язковими ж складовими письмової податкової консультації є опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 03 грудня 2020 року у справі № 805/112/16-а, від 13 серпня 2021 року у справі № 816/1510/16.

Матеріалами справи підтверджується, уповноваженим представником позивача у Зверненні платника податків на отримання індивідуальної податкової консультації викладені конкретні обставини, наявність яких у позивача викликала необхідність отримання від контролюючого органу роз`яснень щодо використання окремих норм податкового законодавства, а саме: наявності чи відсутності у ОСОБА_1 резидентства України, та з якої дати слід вважати, що ОСОБА_1 не є резидентом України.

В індивідуальній податковій консультації від 07.10.2025 №5351/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК відповідачем викладено нормативно-правове регулювання та вказано наступне:

«Щодо першого та другого питань

Поняття «резидент» та умови, відповідно до яких платник податку може вважатися резидентом України, встановлено п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, зокрема, фізична особа - резидент - це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання (ст. 29 Цивільного кодексу України).

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні.

При цьому постійним місцем проживання згідно зі ст. 4 Митного кодексу України є місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов`язків або зобов`язань за договором (контрактом).

Якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв`язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від`їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім`ї або її реєстрації як суб`єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Відповідно до інформації, наведеної у зверненні, з лютого 2022 року та на дату надання звернення платник податків:

має місце проживання на території Кіпру;

перебуває із сім`єю за межами України більше 183 днів (включаючи день приїзду та від`їзду) протягом зазначеного періоду;

центр життєвих інтересів знаходиться на Кіпрі (проживає сім`я, робота); громадянин України;

був засновником юридичної особи - резидента, але зараз проводяться відповідні юридичні дії щодо виключення вказаної інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

не є фізичною особою - підприємцем.

Разом з тим у зверненні не наведено інформації щодо відсутності у платника податків на території України: нерухомого майна;

центру життєвих інтересів (проживання батьків, тощо).

Крім того, відповідно до п. 2 ст. 4 Модельної Конвенції ОЕСР статус фізичної особи визначається таким чином:

особа вважається резидентом тільки тієї Держави, в якій має доступне постійне житло. Причому важливо, щоб особа мала намір проживати в ньому постійно, а не з якоюсь конкретною метою, обмеженою в часі, що прямо зазначено у Коментарях до Модельної конвенції.

Якщо у фізичної особи є доступне постійне житло в обох Державах, така особа вважається резидентом тільки тієї Держави, з якою її особисті та економічні відносини ближчі (центр життєвих інтересів):

якщо Держава, в якій особа має центр життєвих інтересів, не може бути визначена, або якщо у неї немає постійного житла в будь-якій з цих Держав, вона вважається резидентом тієї Держави, в якій вона зазвичай проживає (критерій 183 днів);

якщо особа зазвичай проживає в обох Державах або в жодній з них, він вважається резидентом тільки тієї Держави, громадянином якої вона є.

Відтак, під час оцінки статусу податкової резидентності враховуються, зокрема (але не виключно), такі фактори, як: постійне житло, кількість днів перебування в певній країні протягом року, «центр життєвих інтересів» та громадянство.

Таким чином, за умови, якщо фізична особа має у власності нерухоме майно, відкриті банківські рахунки, реєстрацію місця проживання, тощо, то така особа може бути визнана податковим резидентом України.

Слід зазначити, що всі критерії визначення податкового резидентства аналізуються у сукупності, а кожен окремий випадок розглядається на підставі наданих документів та підтверджень з урахуванням усіх обставин та підстав.

Одночасно зауважуємо, що фізична особа самостійно визначає свій резидентський статус на підставі п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Крім того, положення Конвенції між Урядом України та Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи, із змінами, внесеними відповідним Протоколом, ратифікованим Законом України від 30 жовтня 2019 року № 243-ІХ, який набрав чинності 28.11.2019 (далі - Конвенція) поширюються на «осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав» (ст. 1 Конвенції) та поширюються на податки, одним з яких, зокрема, в Україні, є «податок на доходи фізичних осіб» (ст. 2 Конвенції).

У розумінні Конвенції термін «особа» означає фізичну особу (п. 1 ст. З Конвенції).

Критерії щодо визначення резиденції осіб, на яких поширюються положення Конвенції, встановлено ст. 4 (Резидент) Конвенції.

Таким чином, слід зазначити, що у загальному порядку положення Конвенції відповідно до основної мети цього двостороннього міжнародного договору - уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків, на які поширюються Конвенція, встановлюють правила оподаткування доходів (прибутків) осіб, які підпадають під її дію, залежно від виду доходу, які отримуються такими особами, та податкового статусу (резиденції) цих осіб.

З огляду на те, що згідно з загальновизнаними правилами податковий статус (резиденція) конкретної особи визначається національним (внутрішнім) законодавством кожної з Договірних Держав - учасниць Конвенції, критерії резиденції, визначені ст. 4 Конвенцією, використовуються виключно в цілях застосування відповідних положень цього двостороннього міжнародного договору, а не для визначення податкового статусу (резиденції) відповідної особи, як такої.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.».

Надаючи оцінку Індивідуальній податковій консультації, суд дійшов висновку, що остання за змістом суперечить нормам та змісту окремих норм податкового законодавства внаслідок відсутності чіткої відповіді на поставлені платником питання.

Так, відповідаючи на поставлені позивачем питання стосовно того, чи за конкретних повідомлених фактичних обставин він вважається податковим резидентом України та/ чи ОСОБА_1 вважається таким, що втратив статус резидента України, то з якої дати слід вважати, що він не є резидентом України, відповідачем чіткої відповіді не викладено.

Оскаржувана податкова консультація містить цитування положень Податкового кодексу України та Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр.

Втім, конкретної відповіді щодо порядку застосування норм податкового законодавства з урахуванням фактичних обставин, повідомлених платником, податковим органом не наведено.

Щодо суті порушеного позивачем питання суд зазначає таке.

Відповідно до підпунктів 162.1.1-162.1.2 пункту 162.1 статті 162 ПК України, платниками податку є:

162.1.1. фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

162.1.1-1. фізична особа - резидент, яка володіє та/або користується (орендує (суборендує), на умовах емфітевзису, постійно користується) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, у частині мінімального податкового зобов`язання;

162.1.2. фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

У розумінні підпункту «в» підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 ПК України, фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв`язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від`їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім`ї або її реєстрації як суб`єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Кодексом або нормами міжнародних угод України.

Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються положення абзаців першого - четвертого цього підпункту, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

У разі якщо у розділі IV цього Кодексу використовується термін "резидент" у відповідних відмінках, під цим терміном розуміється "фізична особа - резидент".

Для цілей цього підпункту не вважається достатньою умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи набуття особою статусу електронного резидента (е-резидента).

В силу підпункту 14.1.122 пункту 14.1 статті 14 ПК України, нерезиденти це фізичні особи, які не є резидентами України.

Якщо відповідно до вимог укладеного Україною міжнародного договору, що містить положення про обмін інформацією для податкових цілей, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або укладеного на його підставі міжвідомчого договору та цього Кодексу фінансовий агент зобов`язаний перевіряти та встановлювати, резидентом якої держави є власник або контролююча особа власника рахунку, положення цього підпункту застосовуються в частині, що не суперечить правилам міжнародного договору.

Суд звертає увагу, що з метою визначення статусу резидента слід враховувати комплекс обставин, зокрема вирішення колізій при тлумаченні понять «резидент» та «нерезидент» врегульовується двосторонніми угодами (конвенціями) про уникнення подвійного оподаткування, в яких уточнюється, яким чином країни, що домовляються, будуть визначати, резидентом якої із них є та чи інша фізична або юридична особа.

Так, Урядом України та Урядом Республіки Кіпр укладено Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи, із змінами, внесеними відповідним Протоколом, ратифікованим Законом України від 30 жовтня 2019 року № 243-ІХ, дія цієї Конвенції поширюється на осіб, які є резидентами однієї чи обох Договірних Держав.

Відповідно до частини першої статті 4 Конвенції для цілей цієї Конвенції термін "резидент Договірної Держави" означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця управління, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію, а також включає цю Державу і будь-яку її адміністративно-територіальну одиницю чи місцевий орган влади. Цей термін, проте, не включає будь-яку особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі лише стосовно доходів із джерел у цій Державі.

Пунктом 2 статті 4 Конвенції установлено, якщо відповідно до положень пункту 1 цієї статті фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її статус визначається згідно з такими правилами:

a) вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, в якій вона має місце постійного проживання, якщо вона має місце постійного проживання в обох Договірних Державах, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, в якій вона має тісніші особисті й економічні зв`язки (центр життєвих інтересів);

b) якщо Договірна Держава, в якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначена або коли вона не має місця постійного проживання в жодній з Договірних Держав, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, в якій вона зазвичай проживає;

c) якщо вона зазвичай проживає в обох Договірних Державах або коли вона зазвичай не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, національною особою якої вона є;

d) якщо вона є національною особою обох Договірних Держав або не є національною особою жодної з них, то компетентні органи Договірних Держав вирішують це питання за взаємною згодою.

З аналізу вищевказаних положень Конвенції та ПК України вбачається чіткий перелік критеріїв з метою визначення належності податкового резидентства, кожен із яких потрібно застосовувати в низхідному порядку із застосуванням правила «якщо ні, то наступний».

При цьому, за правилами пункту 3.2 статті 3 ПК України, якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Так, позивачем у зверненні було зазначено, що, починаючи з лютого 2022 року ОСОБА_1 постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором оренди №29/09/2024. На проживання у Республіці Кіпр має відповідну посвідку на проживання, серія та номер НОМЕР_4 від 06.03.2023.

Згідно бази даних «Відомості про осіб, які перегнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території» останнього разу ОСОБА_1 був на території України 21.02.2022.

Щодо посилань відповідача в наданій ІПК, що у зверненні не наведено інформації щодо відсутності у платника податків на території України: нерухомого майна; центру життєвих інтересів (проживання батьків тощо), суд зазначає таке.

Враховуючи положення статті 33 Конституції України (кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом) факт наявності чи відсутності нерухомого майна беззаперечно не підтверджує фактичне проживання.

За змістом частин першої, другої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Фізична особа може мати кілька місць проживання (частина шоста статті 29 Цивільного кодексу України).

З урахуванням викладеного, під місцем проживання розуміється конкретний об`єкт житлової нерухомості, в якому фізична особа проживає постійно або тимчасово.

Суд вказує, що такі саме висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 380/7750/20, від 03 жовтня 2023 року у справі № 420/2121/22; від 19 березня 2024 уроку у справі № 160/23621/21.

Відповідно до правового висновку, який постановив ЄСПЛ у справі "Прокопович проти російської федерації" від 18 листопада 2004 р (§§ 35-39), концепція "житла", в якому постійно проживає особа, за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке особа займає на законних підставах або встановленому в законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, яка не залежить від класифікації в національному праві. Те, чи є місце конкретного проживання "житлом", яке б тягло захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання. Аналогічні висновки містяться у рішенні у справі "Баклі проти Сполученого Королівства" (Buckley v. United Kingdom) від 25 вересня 1996 р., Reports 1996 IV, §§ 52-54; Доповіді Європейської Комісії у справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995р., §63; Рішенні у справі "Джіллоу проти Сполученого Королівства" (Gillow v. United Kingdom) від 24 листопада 1986 р., Series А, N109, §46; Рішенні Європейської Комісії у справі "Віггінс проти Сполученого Королівства" (Wiggins v. United Kingdom) від 8 лютого 1978р., DR 13, р.40.

Враховуючи, відсутність заперечень з боку відповідача щодо виїзду у 2022 році ОСОБА_1 на постійне місце проживання до Республіки Кіпр, та з огляду на матеріали справи, належними і допустимими доказами підтверджується факт наявності у позивача у Республіці Кіпр постійного житла з метою проживання там із сім`єю.

Водночас, відомостей про наявність у позивача житла для постійного проживання в Україні, матеріали справи не містять.

Щодо визначення центру життєвих інтересів (тісні особисті й економічні зв`язки) суд виходить з такого.

За своїм значенням, особисті та економічні зв`язки є рівнозначними критеріями для цілей визначення резидентського статусу фізичної особи.

Так, з огляду на матеріали справи, 21 червня 2022 року у Республіці Кіпр ОСОБА_1 заснував компанію Х5 FINTECH LTD (код компанії НЕ 435699), що підтверджує Certificate of incorporation від 22.06.2022, де працює секретарем та директором компанії.

Станом на дату звернення ОСОБА_1 не перебуває у трудових відносинах з жодною юридичною особою (підприємством, установою, організацією), яка знаходиться на території України, не зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності, не є учасником (засновником) та/або керівником суб`єкта господарювання, який провадить свою господарську діяльність на території України.

Крім того, у зверненні повідомлено, що з 15.10.2016 ОСОБА_1 перебуває в офіційному шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується повторним Свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_5 , виданим Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) 14.09.2023 року.

З 01.09.2023 ОСОБА_2 працює дизайнером та розробником UI/UX програмного забезпечення в Х5 FINTECH LTD, що підтверджується довідкою від 07.01.2025 та трудовою угодою від 01.09.2023 року.

Від шлюбу має двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (повторне Свідоцтво про народження серії НОМЕР_6 , видане Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса), та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (Свідоцтво про народження персональний ідентифікаційний номер НОМЕР_7 ).

ОСОБА_5 навчається у кіпрський школі, що підтверджується Certificate of Attation від 08.01.2025.

Таким чином, починаючи з 2022 року ОСОБА_1 та його сім`я мають більш тісні особисті та економічні зв`язки (центр життєвих інтересів) саме з Республікою Кіпр.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що з 2022 року позивач мав місце постійного проживання та тісні особисті зв`язки (центр життєвих інтересів) у Республіці Кіпр, а тому ОСОБА_1 у вказаний період не підпадав під визначення резидента України у розумінні ПК України.

Втім, оцінка повідомленим позивачем обставинам податковим органом надана не була.

Таким чином, при дослідженні індивідуальної податкової консультації, слід дійти висновку, що в останній відповідачем не дотримано вимог чинного законодавства, оскільки при наданні роз`яснень в порушення пункту 52.3 статті 52 Податкового кодексу України, не враховані фактичні обставини, які вказані у зверненні позивача, не вказано обґрунтування застосування норм законодавства та відсутній висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Суд наголошує, що функція податкової консультації полягає у допомозі платнику податку стосовно практичного використання конкретної норми закону або іншого нормативно-правового акту, який стосується оподаткування.

Надавши неякісну та/або незаконну консультацію податковий орган порушив право платника податку на отримання інформації про практичне застосування норм законодавства та відповідного блага, передбаченого пунктом 53.1 статті 53 ПК України, у вигляді отримання консультації, яка могла б дозволити платнику податків застосувати норму податкового законодавства певним чином без ризику притягнення до відповідальності.

Схожі висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17.04.2018 у справі № 826/2032/16, від 22.10.2019 у справі № 520/10111/18, від 28.01.2020 у справі № 804/8131/16, від 24.04.2020 у справі № 805/1461/17-а, від 18.05.2020 у справі № 810/2842/16.

Доповнюючи відповідну правову позицію, Верховний Суд у постанові від 31.01.2023 у справі № 160/4350/22 відзначив, що метою податкової консультації є викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння податковим органом змісту правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.

Враховуючи, що відповідач надав необґрунтовану та неякісну відповідь на поставлені позивачем питання, оскаржувана Індивідуальна податкова консультація 07.10.2025 №5351/ІПК/99-00-24-03-03 не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності, визначеним статтею 2 КАС України, що є підставою для визнання її протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 53.2 статті 53 ПК України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому у паперовій або електронній формі індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов`язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.

З наведеного слідує, що а силу приписів абзацу 2 пункту 53.2 статті 53 ПК України, після скасування спірної податкової консультації та набрання рішенням законної сили у цій справі, у податкового органу виникає безальтернативний обов`язок щодо надання нової податкової консультації, з урахуванням висновків суду.

Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності,- за її межами.

Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013 у Рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Також, як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

Оскільки обов`язок скласти нову індивідуальну податкову консультацію виникає у податкового органу в силу приписів податкового законодавства, що регулює спірні правовідносини, враховуючи, що надана на звернення позивача контролюючим органом Індивідуальна податкова консультація від 07.10.2025 №5351/ІПК/99-00-24-03-03 не відповідає обов`язковим ознакам, встановленим пунктом 52.4 статті 52 ПК України, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту позивача буде зобов`язання Державну податкову службу України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 12.09.2025 та надати нову індивідуальну податкову консультацію, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в розмірі 2422,40 грн, отже, в силу приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати противоправною та скасувати та скасувати Індивідуальну податкову консультацію від 07.10.2025 №5351/ІПК/99-00-24-03-03.

3. Зобов`язати Державну податкову службу України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 12.09.2025 та надати нову індивідуальну податкову консультацію, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.