Рішення від 10 березня 2026 р. у справі №260/10079/25 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

11 березня 2026 року м. Ужгород№ 260/10079/25

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калинич Я.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через представника – адвоката Брославську Ірину Володимирівну, звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_5 ), у якому просив:

1. Визнати протиправним та скасувати наказ (рішення) ІНФОРМАЦІЯ_3 полковника ОСОБА_2 про повторне взяття позивача на військовий облік.

2. Визнати протиправним і скасувати наказ (рішення) начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 полковника ОСОБА_2 в частині призову на направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 .

3. Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_6 -184-го навчального центру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного в частині зарахування до списків особового складу військової частини солдата ОСОБА_1 .

4. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_6 виключити солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_6 на підставі незаконності мобілізації.

5. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести відповідні зміни до військового обліку та відновити статус «не військовозобов`язаний».

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що оскільки позивач реалізував своє право на виключення з військового обліку на підставі ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (до внесення змін, які набрали законної сили 18.05.2024), він не належить до призовників, військовозобов`язаних, резервістів, на яких розповсюджується військовий обов`язок. Крім того, статтею 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не передбачено обов`язку позивача стати на військовий облік у зв`язку внесенням змін до законодавства. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

14 січня 2026 року до суду від представника відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву. Відповідачем 1 позов не визнано. У письмовому відзиві посилається на те, що прибувши до ІНФОРМАЦІЯ_5 , документального підтвердження щодо наявності права на відстрочку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», позивач не надав. За рішенням військово-лікарської експертизи визнаний придатним за станом здоров`я до несення військової служби. Скарг на стан здоров`я та щодо вчинення будь-яких незаконних дій відносно себе, останній не заявляв. Таким чином, відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 був призваний на військову службу під час мобілізації та прийнятий у військову частину НОМЕР_5 . Вважає, що оскаржуваний наказ про мобілізацію позивача прийнятий з урахуванням чинних норм законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.

19 січня 2026 року від представника військової частини НОМЕР_5 до суду надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача у справі військову частину НОМЕР_5 на належного - військову частину НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Ухвалою суду від 16 лютого 2026 року було замінено неналежного відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_5 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) на належного відповідача - військову частину НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

20 лютого 2026 року представником відповідача 2 було подано відзив на позовну заяву, у якому представник зазначив, що проти позовних вимог заперечує. Зокрема, вказує, що посилання позивача про те, що на нього не поширюються дія Закону №2232-ХІІ (в редакції Закону №3633-ІХ) та Порядку №560, є необґрунтованим та безпідставним. Позаяк, за чинними нормами ст.28 Закону №2232-XII позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов`язаним, тому ОСОБА_1 на законних підставах взято на військовий облік військовозобов`язаних. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

27 лютого 2026 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив у якій зазначає, що доставлення до РТЦК за без направлення відповідачем на адресу позивача повістки, без складання керівником РТЦК та СП Електронного звернення за встановленою формою (додаток 20 до Порядку №1487), без накладення на нього КЕП (п.56 Порядку №1487), є суттєвими порушеннями з боку відповідача процедури призову позивача на військову службу під час мобілізації, що призвело до порушення відповідачем прав та інтересів позивача, які тепер підлягають судовому захисту у межах даної справи.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Зі змісту наданої суду копії військового квитка серії НОМЕР_8 встановлено, що ОСОБА_1 виключений з військового обліку 15.02.2017, повторно взятий на облік 26.10.2025 та знятий з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_6 , моброзпорядження вручено 27.10.2025. Також у військовому квитку позивача міститься відмітка про те, що він був засуджений до позбавлення волі.

Зі змісту вироку Хустського районного суду Закарпатської області від 12.12.2016 у справі №309/1240/15-к ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.307 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки, на підставі ст.75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку, який суд визначає один рік, не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки. Вирок набрав законної сили 12.01.2017.

Відповідно до ухвали Хустського районного суду Закарпатської області від 21.12.2017 у справі №309/1240/15-к постановлено звільнити ОСОБА_1 від покарання, призначеного вироком Хустського районного суду від 12 грудня 2016 року за ч.1 ст.307 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік, у зв`язку із закінченням іспитового строку. Ухвала набрала законної сили 28.12.2017.

Згідно довідки військо-лікарської комісії від 27.10.2025 року №2025-1027-1200-3452-3 ОСОБА_1 визнано придатним до військової служби.

ОСОБА_1 на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.10.2025 року №1959 призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_5 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 27.10.2025 року №314 солдата ОСОБА_1 , призваного під час загальної мобілізації на період воєнного стану, з 28.10.2025 року зараховано до списків особового складу.

Позивач, вважаючи протиправними оскаржувані рішення, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Згаданий Указ визначає, що мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання ним чинності.

Ці строки неодноразово продовжувалися аналогічними Указами Президента України та тривають надалі.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Згідно із частиною другою статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частина третя статті 1 Закону №2232-XII передбачає, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік;

- прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частина дев`ята статті 1 Закону №2232-XII визначає, що по відношенню до військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку.

Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Відповідно до ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII).

Відповідно до Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до запису у військовому квитку виключений із військового обліку на підставі п.п.6 п.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як засуджений за тяжкий або особливо тяжкий злочин.

Згідно із пунктом 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (в редакції, чинній станом на внесення запису про виключення з військового обліку позивача) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які: 6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Водночас, до Закону №2233-XII внесені зміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-IX, який набрав чинності 18.05.2024, відповідно до яких статтю 37 Закону №2233-XII викладено у новій редакції.

Зокрема, частина шоста статті 37 Закону №2233-XII установлює, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 згаданої частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

Отже, підстава «громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину» виключена з переліку таких, на підставі яких відбувалось виключення з військового обліку.

Окрім того, згідно з пунктом 4 розділу Загальні питання Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 №560 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:

- особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;

- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;

- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;

- засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, що засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, засуджені за вчинення умисного вбивства двох або більше осіб, або вчиненого з особливою жорстокістю, або поєднаного із зґвалтуванням або сексуальним насильством, або особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушень чи засуджені за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 152-156-1, 258-258-6, частиною четвертою статті 286-1, статтею 348 Кримінального кодексу України, а також засуджені службові особи, які згідно з підпунктом 1 пункту 3 примітки до статті 368 Кримінального кодексу України займали особливо відповідальне становище. Зазначені особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин;

- підозрювані або обвинувачені особи, які під час досудового розслідування або судового розгляду тримаються під вартою, крім тих, що підозрюються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, а також злочинів, передбачених статтями 115, 146-147, 152-156, 186, 187, 189, 255, 255-1, 257, 258-262, 305-321, 330, 335-337, 401-414, 426-433, 436, 437-442 Кримінального кодексу України. Зазначені особи, стосовно яких скасовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, повинні невідкладно, але не пізніше 48 годин з дня оголошення ухвали про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з`явитися до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання;

- підозрювані або обвинувачені особи, до яких під час досудового розслідування або судового розгляду застосовано інший захід, ніж запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, крім тих, що підозрюються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, а також злочинів, передбачених статтями 115, 146-147, 152-156, 186, 187, 189, 255, 255-1, 257, 258-262, 305-321, 330, 335-337, 401-414, 426-433, 436, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ухвали слідчого судді про скасування запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

ОСОБА_1 відповідно до ухвали Хустського районного суду Закарпатської області від 21.12.2017 у справі №309/1240/15-к постановлено звільнити від покарання, призначеного вироком Хустського районного суду від 12 грудня 2016 року за ч.1 ст.307 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік, у зв`язку із закінченням іспитового строку. Ухвала набрала законної сили 28.12.2017.

Відповідно до положень п.1 ч.1 ст.89 Кримінального кодексу України, такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового кримінального правопорушення і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання.

Тобто, після набрання вироком Хустського районного суду Закарпатської області у справі №309/1240/15-к законної сили 12.01.2017, ОСОБА_1 дійсно було виключено з військового обліку як особу, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину за ч.1 ст.307 КК України (незаконне придбання, зберігання, перевезення, а також незаконний збут наркотичних засобів) на підставі редакції п.п.6 п.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (яка діяла станом на дату виключення позивача з військового обліку). В той же час, по-перше, вже станом на 28.12.2017 (дату набрання ухвалою суду у справі №309/1240/15-к законної сили) ОСОБА_1 відповідно до положень п.1 ч.1 ст.89 КК України рахується таким, що судимості не має, по-друге, ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, яка діє як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на даний час) не передбачено виключення з військового обліку громадян, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Щодо аргументу представника позивача про відсутність у Законі України «Про військовий обов`язок і військову службу» конкретної норми або існування такого «наказу», як помилково вважає представник позивача, яка б передбачала повноваження відповідача на поновлення на військовому обліку раніше виключених осіб, суд зауважує, що під час взяття особи на військовий облік, відповідний ТЦК та СП повинен керуватися саме правовими нормами, які діють в цей час, а не тими, які діяли раніше.

Суд також вважає хибним твердження представника позивача про те, що відповідно до ст.58 Конституції України, зміни до ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», не мають зворотної дії в часі і не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В абзацах першому і другому пункту 2 мотивувальної частини рішення від 09.02.1999 №1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правових актів в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац четвертний пункту 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року №5-р/2018).

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.01.2025 у справі №480/7252/23.

На переконання суду, інститут виключення з військового обліку, з підстав передбачених ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», не є інститутом, на підставі якого особа набуває незворотній правовий статус.

Виключення з військового обліку - це віднесення законодавцем особи до певної категорії, яка, на думку законодавця, в цей час не підлягає призову на військову службу. Але, це виключення діє саме на час дії відповідно Закону. Зміна законодавцем підстав виключення з військового обліку, та відповідно категорій осіб, які не підлягають призову, відповідно може змінити становище особи.

У даному випадку, дію ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», можливо порівняти з дією правових норм, які надають соціальні пільги: під час дії закону, особа користується пільгою, у разі скасування закону про пільгу, особа втрачає цю пільгу, незважаючи на те, що свого часу пільга була призначена на підставі діючого закону. Таким чином, жодного порушення ст.58 Конституції України у цьому випадку немає.

Крім того, суд звертає увагу, що аналогічна зміна категорій осіб, які підлягають виключення з обліку вже відбувалася в 2014 року. Так, відповідно до редакції ст.ст.28, 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на 01.01.2014 року з військового обліку виключалися особи, які досягли граничного віку перебування в запасі рядовий склад - до 40 років; сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років; молодший офіцерський склад - до 50 років; старший офіцерський склад: майор (капітан 3 рангу), підполковник (капітан 2 рангу) - до 55 років. Натомість, Законом №1604-VII від 22.07.2014 цей вік був змінений до 60 років. Тобто, як і у випадку з особами, які раніше були засудженні за тяжкі чи особливо тяжкі злочини, скасування підстав для виключення осіб з військового обліку певного віку, має наслідком покладення на цих осіб військового обов`язку та можливості призову таких осіб на військову службу.

З наведеного можна зробити висновок, що з 18.05.2024 громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку призовників та були виключені з військового обліку військовозобов`язаних на підставі частини шостої статті 37 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній до 17.05.2024), підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх виключено з військового обліку.

За таких обставин, у відповідача 1 були підстави для взяття позивача на військовий облік військовозобов`язаних та направлення його на ВЛК, та в подальшому призов на військову службу за мобілізацією під час воєнного стану.

За таких обставин, суд не вбачає підстав ознак протиправності в наказі начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.10.2025 року №1959.

Щодо позовних вимог в частині оскаржуваного наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 27.10.2025 року №314, та звільнення позивача з військової служби, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач був призваний на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану, то він втратив статус військовозобов`язаної особи і набув статусу військовослужбовця.

Крім того, чинним законодавством не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов на військову службу під час загальної мобілізації, в частині призову на військову службу під час мобілізації до військової частини.

Подібні правові висновки щодо правозастосування ст.23 Закону №3543-XII та ст.26 Закону №2232-XII при вирішенні питання про наявність підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби були викладені в постанові Верховного Суду від 22 травня 2023 року у справі №260/1851/22.

Отже, належним предметом розгляду даної справи є право позивача на належну процедуру його звільнення з військової служби під час мобілізації, з приводу зазначеного суд зазначає наступне.

Частиною 3 статті 24 Закону №2232-XII визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Частина 7 ст.26 Закону №2232-XII визначає, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.

Інструкцією з діловодства у Збройних Силах України, затвердженою наказом Генерального штабу Збройних сил України №40 від 31.01.2024 (на момент виникнення спірних правовідносин №124 від 07.04.2017), визначено наступне:

Рапорт (заява) письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

В матеріалах справи відсутні докази, що позивач звертався із рапортом до командира військової частини НОМЕР_3 про його звільнення із зазначенням підстав, визначених у ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не звертався.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у Рішенні №6-зп від 25.11.1997 року зазначив, що стаття 55 Конституції України не визначає, які саме рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади і місцевого самоврядування чи посадових і службових осіб можуть бути оскаржені, і встановлює принцип, відповідно до якого, в суді можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії та бездіяльність.

Разом з тим, Конституційний Суд України у зазначеному вище Рішенні вказав, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто, громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що рішення, дія чи бездіяльність порушують або обмежують права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому, потребують правового захисту в суді.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За вимогами п.1 ч.1 ст.19 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Обов`язковою ознакою дій суб`єкта владних повноважень, а також рішень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі, на виконання делегованих повноважень.

Враховуючи положення законодавства, під актом державного чи іншого органу слід розуміти юридичну форму рішень цих органів офіційний письмовий документ, який породжує певні наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

В розумінні КАС України, відповідно до приписів п.8 ч.1 ст.4 КАС України, позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду. Отже, адміністративний позов подається собою для відновлення її прав, свобод та інтересів.

Враховуючи наведене, обов`язковою умовою захисту в адміністративному суді прав, свобод, інтересів позивача є одночасна наявність двох факторів: існування публічно-правових відносин між позивачем та відповідачем суб`єктом владних повноважень, а також наявність факту порушень прав, свобод, інтересів позивача, вчинених або допущених відповідачем у таких правовідносинах.

Таким чином, в розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб, завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів, з чого вбачається, що право на судовий захист не є абсолютним. Для того, щоб особі було надано судовий захист, суд має встановити, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (п.57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), тому, суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (п.п.72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).

Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, від 21.01.2020 у справі №910/7815/18, від 11.02.2020 у справі №922/1159/19, від 16.07.2020 у справі №924/369/19.

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

З огляду на наведене, на підставі доказів, що містяться у матеріалах справи, суд зазначає, що на час розгляду справи не встановлено порушене право позивача на правомірну процедуру звільнення з військової служби, оскільки ним не було дотримано визначеної процедури, а саме не подано до свого безпосереднього командира рапорту про звільнення з усіма необхідними документами, що підтверджують підстави для звільнення.

Крім того, на момент розгляду справи у суді, судом встановлено, що згідно з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині), від 23.12.2025 року №373, солдат ОСОБА_1 , який 23.12.2025 року самовільно залишив військову частину та з 23.12.2025 року знятий з усіх видів забезпечення.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідачі діяли у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством, підстав для визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень під час розгляду даної справи не встановлено, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до положень статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адмінстративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяЯ. М. Калинич