Рішення від 10 березня 2026 р. у справі №200/9975/25 — Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2026 року Справа№200/9975/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_4 в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 08.02.2022 року по 19.01.2023;

-зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 08.02.2022 року по 19.01.2023;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та не виплаті позивачу компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення, виплата якої проведена 16.12.2025;

-зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення, виплата якої проведена 16.12.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він проходив службу у відповідача та був звільнений відповідно до наказу №30 від 07.02.2022, надалі знову вступив на службу 25.02.2022. При звільненні позивачу не виплачені усі належні суми, у зв`язку з чим він звертався з позовом до суду у справі №200/121/24, 200/5703/24, де суд зобов`язав відповідача доплатити недоплачену частину грошового забезпечення. Виплата за судовим рішенням відбулася лише 16.12.2025. Листом №09/02/1449 від 17.10.2025 відповідач повідомив, що на його думку немає законних підстав нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Посилаючись на несвоєчасне проведення з ним повного розрахунку при звільненні, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначив, що в відповідач є неприбутковою бюджетною установою, яка утримується за рахунок державного бюджету і на яку відповідно розповсюджуються вимоги бюджетного законодавства України. З метою виконання рішення суду військовою частиною НОМЕР_2 НГУ направляється до Головного управління Національної гвардії України розрахунок потреби коштів по загальному фонду для виділення фінансування, оскільки відповідно до ст. 22 ЗУ «Про Національну гвардію України» фінансування діяльності Національної гвардії України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, не заборонених законом.

Після отримання коштів на виконання рішень судів військовою частиною, проводиться виплата належних сум.

Таким чином, військова частина не є прямим розпорядником бюджетних коштів, отже виплати проводяться після виділення фінансування.

Виплата, що присуджена позивачу виконана відповідачем після набрання рішення законної сили та надходження коштів до військової частини, тому відсутня затримка виплати позивачу, а нарахування здійснене своєчасно.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року витребувано в дводенний строк з дня отримання ухвали суду від Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України додаткові докази.

10 березня 2026 року відповідач на виконання вимог ухвали суду від 04 березня 2026 року надав суду витребувані доказі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , у період з 01.02.2018 по 07.02.2022 проходив службу у відповідача, що не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи.

При звільненні 07.02.2022 з позивачем не було проведено повний розрахунок, у зв`язку з чим він звернувся до суду.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.04.2024 у справі № 200/121/24 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період 29.01.2020 по 19.05.2023, грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, премії та одноразові додаткові види грошового забезпечення), виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, встановленого законом на 01.01.2020 року, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.02.2018 року по 07.02.2022 в неповному обсязі.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.02.2018 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_5 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 07.02.2022 відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 07.02.2022 (включно) відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вказане судове рішення набрало законної сили 24.05.2024.

19 жовтня 2024 року на рахунок позивача було здійснено нарахування та виплату грошового забезпечення на виконання рішення суду по справі №200/121/24 у розмірі 6405,07 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №9460 від 17.10.2024.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01.11.2024 у справі № 200/5703/24, позовну заяву ОСОБА_1 (місце перебування: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій, які полягають у зменшенні відсоткового розміру премії за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року при перерахунку розміру грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/121/24 та зобов`язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення, в тому числі компенсацію за дні невикористаних відпусток про звільненні 07.02.2022 в порядку, встановленому рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/121/24, та з обов`язковим урахуванням премії: в розмірі 145% від посадового окладу 3360 грн. за період з 29.01.2020 по 31.12.2020; в розмірі 145% від посадового окладу 3630 грн. за період з 01.01.2021 по 31.12.2021; в розмірі 145% від посадового окладу 3970 грн. за період з 01.01.2022 по 31.01.2022; в розмірі 270% від посадового окладу 3970 грн. за період з 01.02.2022 по 07.02.2022, з 25.02.2022 по 31.12.2022; в розмірі 270% від посадового окладу 4290 грн. за період з 01.01.2023 по 31.01.2023, в розмірі 730% від посадового окладу 4290 грн. за період з 01.02.2023 по 19.05.2023 з урахуванням раніше виплачених сум задоволено.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), які полягають у зменшенні ОСОБА_1 (місце перебування: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ) відсоткового розміру премії за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року при перерахунку розміру грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/121/24.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце перебування: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ) грошове забезпечення, в тому числі компенсації за дні невикористаних відпусток при звільненні 07.02.2022, в порядку, встановленому рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/121/24, з обов`язковим урахуванням премії: в розмірі 145% від посадового окладу 3360 грн. за період з 29.01.2020 по 31.12.2020; в розмірі 145% від посадового окладу 3630 грн. за період з 01.01.2021 по 31.12.2021; в розмірі 145% від посадового окладу 3970 грн. за період з 01.01.2022 по 31.01.2022; в розмірі 270% від посадового окладу 3970 грн. за період з 01.02.2022 по 07.02.2022, з 25.02.2022 по 31.12.2022; в розмірі 270% від посадового окладу 4290 грн. за період з 01.01.2023 по 31.01.2023; в розмірі 730% від посадового окладу 4290 грн. за період з 01.02.2023 по 19.05.2023 з урахуванням раніше виплачених сум.

Вказане судове рішення набрало законної сили 27.08.2025.

16 грудня 2025 року на рахунок позивача було здійснено нарахування та виплату грошову забезпечення на виконання рішення суду по справі №200/5703/24 у розмірі 258201,24 грн., що підтверджується скріншотом з банківського додатку наданого позивачем.

Однак, відповідачем при перерахуванні коштів не нараховано і не виплачено на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За правилами частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до статей 1 та 2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин другої - третьої ст. 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до підп. 1, 2 п.5 Постанови №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, установлювати:

- надбавку за особливості проходження служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) та особам рядового і начальницького складу в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років. Порядок та умови виплати такої надбавки визначати керівникам державних органів залежно від якості, складності, обсягу та важливості виконуваних обов`язків за посадою;

- здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення.

При цьому згідно норми абзацу четвертого підпункту 1 пункту 5 Постанови № 704 надбавка за особливості проходження служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) та особам рядового і начальницького складу може призначатися у розмірі від 1% (мінімальний розмір) до 100% (максимальний розмір).

Виплата надбавки за особливості проходження служби здійснюється на підставі наказу командира про встановлення цієї надбавки.

Конкретні розміри виплати надбавки за особливості проходження служби певного військовослужбовця будуть залежати від складності та важливості виконуваних ним обов`язків.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01.11.2024 по справі № 200/5703/24 відповідачем 16.12.2025 виплачено позивачу на його картковий рахунок грошове забезпечення у сумі 258201,24 грн.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України (у цій же редакції) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Таким чином, приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України законодавець обмежив виплату середнього заробітку 6 місяцями.

Наведена правова позиція узгоджується із висновком судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеному у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22.

Суд звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 28.08.2025 по справі № 580/890/24.

За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

При цьому, період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Судом встановлено, що у справі, що розглядається, спірний період тривав з 08.02.2022 (наступний день за датою звільнення позивача) по 16.12.2025 (дата остаточного розрахунку).

Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19.07.2022.

Як слідує із матеріалів справи, позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 07.02.2022, а 19.10.2024 відповідач перерахував позивачу заборгованість з виплати грошового забезпечення на виконання рішення по справі №200/121/24 у розмірі 6405,07 грн., 16.12.2025 на виконання рішення по справі № 200/5703/24 у розмірі 258201,24 грн.

Таким чином, відповідачем було порушено вимоги ст.116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а саме в частині нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

З огляду на те, що відповідачем по справі не було здійснено повного розрахунку із позивачем у визначені ст.116 КЗпП України строки з вини останнього, зазначене є правовою підставою для його відповідальності згідно зі ст.117 КЗпП України.

Верховний Суд у постанові від 06.12.2024 по справі № 440/6856/22 зауважив, що належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022.

Також, Верховний Суд у постанові від 06.12.2024 по справі № 440/6856/22 зазначив, що належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Вказаний висновок, від якого відступила Велика Палата, містився зокрема й у постановах касаційного суду, наведених скаржником на обґрунтування наявності передбаченої пунктом 1 частини четвертої КАС України підстави касаційного оскарження.

За правилами частини третьої статті 341 КАС України Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата, зокрема, нагадала, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом №2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

Зі змісту наведеної норми Велика Палата виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата повторила, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у згаданій Великою Палатою постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58- 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано апеляційним судом зокрема й у справі №489/6074/23 і Велика Палата визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23).

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат.

Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 19.11.2025 по справі № 200/3661/25.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23 вважала справедливим підходом розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку враховуючи відсоткове співвідношенні суми заборгованості від загального розміру належних при звільненні виплат та зменшення відшкодування до суми, співмірної з порушенням.

Отже, при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.

Чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, за алгоритмом, запропонованим у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, сума відшкодування (середнього заробітку) має бути пропорційною (у відсотковому відношенні) частці заборгованості (індексації грошового забезпечення) у загальній сумі виплат, які належало виплатити позивачеві при звільненні.

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки – розрахунку розміру грошового забезпечення за два останні місяці служби, в розмірі середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 , який проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України вбачається, що за останні два місяці перед звільненням позивачу було виплачено грошове забезпечення: у грудні 2021 – 11626,50 грн, у січні 2022- 11626,50 грн., середньоденне грошове забезпечення становить 375,05 грн.

Суд звертає увагу, що всі належні працівнику суми, роботодавець повинен виплатити у день його звільнення, в даному випадку це – 07.02.2022.

Період затримки розрахунку з позивачем починається з 08.02.2022 (наступний день після звільнення) та закінчується 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), та складає 160 календарних днів.

Як свідчить скріншот з банківського додатку наданий позивачем при звільненні 11.02.2022 йому виплачено суму при звільненні – 41433,96 грн.

Розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку становить: 375,05 грн х 160 днів = 60 008,00 грн

При цьому, відповідачем при звільненні позивача не виплачена сума грошового забезпечення в розмірі 264 606,31 (6405,07 грн. на виконання рішення суду у справі №200/121/24 + 258201,24 грн. на виконання рішення суду у справі №200/5703/24).

При цьому, загальна сума належних позивачу виплат при звільненні мала становити 306 040,27 грн (41433,96 грн. + 264 606,31 грн (сума, яку виплачено позивачу на виконання рішень суду)).

Таким чином, недоплачена сума належного позивачу грошового забезпечення при звільненні 264 606,31 грн. у процентному виразі дорівнює 86,46% від 306 040,27 грн.

Розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку становить:

60 008,00 грн, отже 86,46% від цієї суми складає – 51 882,92 грн.

Проте, окрім критерію, викладеного в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, існують і інші, які згідно з усталеною судовою практикою обумовлюють зменшення суми середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, визначаючи остаточний розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у період з 08.02.2022 по 18.07.2022 у цій справі, суд виходить з принципу співмірності, що розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні.

Як свідчать матеріали справи, причинами, що пов`язані з тривалістю порушень прав позивача, є як дії позивача, який не відразу після звільнення оскаржив бездіяльність відповідача щодо невиплати при звільненні всіх необхідних сум, так і дії відповідача, який не здійснив повного розрахунку при звільненні.

Суд враховує, що позивач, звільнившись в лютому 2022 року, до суду з позовом про нарахування та виплату недоотриманого грошового забезпечення звернувся лише у січні 2024 року та серпні 2024 року, збільшивши таким чином період затримки.

З урахуванням наведених вище правових позицій Верховного Суду, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку, що виплата середнього заробітку позивачу за час затримки розрахунку за період з 08.02.2022 по 18.07.2022 в розмірі 51 882,92 грн, виходячи з принципу пропорційності, є явно неспівмірною та непропорційною зі встановленим розміром заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільнення сум, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача.

За таких обставин, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, наявні підстави для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача із застосуванням принципу співмірності та належить стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.02.2022 по 18.07.2022 в розмірі 5000,00 грн.

Щодо періоду затримки розрахунку з позивачем при звільненні з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, суд зазначає наступне.

Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 185 календарних днів.

Як вже зазначено вище, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 375,05 грн.

Таким чином, за період затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 по 19.01.2023 (185 днів) середній заробіток склав 69384,25 грн (375,05 грн х 185 днів).

Як свідчать матеріали справи ОСОБА_1 відповідачем нараховано суму при звільненні – 41436,43 грн.

При цьому, загальна сума належних позивачу виплат при звільненні мала становити 306 040,27 грн (41433,96 грн. + 264 606,31 грн (сума, яку виплачено позивачу на виконання рішень суду)).

Таким чином, недоплачена сума належного позивачу грошового забезпечення при звільненні 264 606,31 грн. у процентному виразі дорівнює 86,46% від 306 040,27 грн.

З огляду на викладене, виходячи з того, що середній заробіток за 185 день затримки виплати грошового забезпечення склав 69384,25 грн., та враховуючи принцип справедливості та співмірності, виплаті на користь позивача за період затримки розрахунку з 19.07.2022 по 19.01.2023 підлягають кошти у сумі 59 989,62 грн (86,46% від 69384,25 грн).

Таким чином, підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 5 000 грн за період з 08 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року, в розмірі 59 989,62 грн за період з 19 липня 2022 по 19 січня 2023 року, а всього – 64 989,62 грн.

Щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням виплати частини грошового забезпечення, виплата якої проведена 16.12.2025, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року за № 2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159.

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

За змістом статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Норми аналогічного змісту містяться також у Порядку № 159.

Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.

З аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що грошове забезпечення є доходом, а у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону № 2050-III формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1, 3 Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 року у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 року у справі № 803/203/17, від 14.05.2020 року у справі № 816/379/16, від 30.09.2020 року у справі № 280/676/19 та від 13.09.2021 року у справі № 639/3140/17, від 15.10.2020 року у справі № 240/11882/19 та ухвалах Верховного Суду від 05.03.2024 року у справі № 240/30946/21, від 07.03.2024 року у справі № 120/12219/23, від 18.03.2024 року у справі № 120/8449/23, від 18.03.2024 року у справі № 120/3679/22 та інші.

Узагальнення наведених норм дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв`язку з порушенням строків його виплати, мають компенсаторний характер.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, індексації як елементу грошового забезпечення).

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Відтак, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 08.02.2022 по 16.12.2025 - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому розподіл судових витрат відсутній.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 08.02.2022 року по 19.01.2023.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 лютого 2022 року по 19 січня 2023 року в сумі 64 989,62 грн.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення, виплата якої проведена 16.12.2025.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення, за період з 08.02.2022 по 16.12.2025.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 11 березня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя К.Е. Абдукадирова