Рішення від 10 березня 2026 р. у справі №160/33471/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 рокуСправа №160/33471/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Приватного акціонерного товариства ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене Протоколом №83 22.09.2025 року, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

- з метою збереження процесуальної обережності у випадку відмови у задоволенні вимоги про зобов`язання надати відстрочку - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16 вересня 2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви з урахуванням висновків суду у мотивувальній частині рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки позивач є батьком трьох малолітні дітей та згідно чинного законодавства має право на відстрочку.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.01.2025 р. позовну заяву прийнято до првоадження.

Відповідачем до суду надіслано відзив, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог та вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_3 не є належним відповідачем в даній справі. Стосовно суті позовних вимог, вказує, що позивачем не надано належних доказів того, що діти перебувають на його утриманні.

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Від такого шлюбу вони мають неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Шлюб між позивачем та ОСОБА_2 було розірвано Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області про розірвання шлюбу від 01.12.2016 року №192/2565/16-ц. Рішення набрало законної сили 27.12.2016 року.

За погодженням між сторонами дитина залишилась проживати разом із матір`ю - ОСОБА_2 .

14.02.2017 року позивач уклав другий шлюб з ОСОБА_4 , про що Амур-Нижньодніпровський районний у місті Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області було зроблено актовий запис №47 та підтверджується копією свідоцтва про шлюб.

Від таких шлюбних відносин сторони мають спільних дітей:

- ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 актовий запис про народження №1106, свідоцтво про народження НОМЕР_1 ;

- ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 актовий запис про народження №956, свідоцтво про народження НОМЕР_2 .

Позивач проживає з другою дружиною та дітьми однією родиною. Ведеться спільне господарство та спільно виконуються батьківські обов`язки, в тому числі щодо утримання спільних дітей.

16 вересня 2025 року засобами поштового зв`язку позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_7 з Заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме у зв`язку з перебуванням на утриманні позивача трьох неповнолітніх дітей.

Відповідно до поштового трекеру 4909800063526 заява разом з додатками була вручена 18.09.2025 року.

Станом на 29.10.2025 року позивач не був повідомлений про результат розгляду заяви, отже Адвокат Фурман В.О. звернулася до відповідача з адвокатським запитом вих. №2 від 29.10.2025 р.

05.11.2025 року на електронну адресу адвоката позивача надійшла відповідь від відповідача, в якій було про те, що результат розгляду заяви було направлено на електронну адресу позивача.

До відповіді на адвокатський запит було долучено повідомлення №2710 від 22.09.2025 року про відмову в задоволенні заяви та наданні відстрочки.

Відповідно до інформації, зазначеної в повідомленні, рішення про відмову було оформлене протоколом №83 від 22.09.2025 року. Станом на дату звернення з цією позовною заявою зазначений протокол позивачу не надано.

В повідомленні зазначено наступне:

«За результатами розгляду повідомляємо, що протоколом від 22.09.2025р. №_83 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні Вам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомляє, що Ви підлягаєте призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах.

Причини відмови: відсутній письмовий договір між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні. Відсутня інформація з реєстру боржників з датою формування не пізніше ніж за 5 днів до дня подання заяви про надання відстрочки».

Вважаючи відмову протиправною, позивач звернувся до суду.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою, другою статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Вирішуючи зазначений спір, суд виходить з того, п.3 ч.1ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» наділяє особу правом на відстрочку на військову службу під час мобілізації за наявності наступних умов: 1) утримання ним трьох неповнолітніх дітей; 2) відсутність заборгованості зі сплати аліментів у розмірі якій перевищує суму платежів за три місяці.

Відповідно дост.180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно дост.181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Таким чином, СК України, передбачає безумовний обов`язок утримання батьками неповнолітньої дитини, а також що це утримання може відбуватися у різні способи: за домовленістю між батьками, шляхом сплати аліментів за рішенням суду або за договором укладеним відповідно дост.189 СК України, безпосередньо витрати на утримання дитини під час проживання з нею однієї сім`єю та інше.

Тобто, з цієї правової конструкції, можливо зробити висновки. По-перше, законодавець не виділяє якогось окремого способу утримання дітей, яке надає права на відстрочку за п.3 ч.1 ст.23 Закону. Будь-який спосіб утримання дітей, визначений Сімейним кодексом України, у такому випадку є підставою для надання відстрочки від призову. По-друге, оскільки законодавцем прямо вказано на відсутність заборгованості зі сплати аліментів, як умови надання відстрочки, це вказує, що законодавець свідомо передбачає право на надання відстрочки тому військовозобов`язаному, який не проживає з дітьми, але утримую їх у спосіб сплати аліментів чи у інший спосіб за домовленістю з матерію дитини.

Разом з тим, відповідно Переліку, військовозобов`язаний для отримання відстрочки за п.3 ч.1 ст.23 Закону, повинен надати один з тих документів:

- свідоцтво про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше);

- рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовозобов`язаним;

- рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовозобов`язаним;

- письмовий договір між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні.

З цього, виходить, що постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024, визначивши саме зазначений перелік документів, як обов`язковий, значно звузили способи утримання військовозобов`язаними дітей, лише до 1) проживання разом з матерію дітей та дітьми однією сім`єю; 2) після розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей з військовозобов`язаним; 3) утримання дітей на підставі письмового договору між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні. При цьому, з цього випливає, що постановою КМУ виключена можливість надання відстрочки військовозобов`язаними, які утримують дітей у спосіб визначений ч.1ст.181 СК України за домовленістю між ними та ч.3ст.181 СК України шляхом сплати аліментів у розмірі визначеному судом або у . Зазначена звужувальна норма прямо суперечить п.3 ч.1ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка допускає надання відстрочки військовозобов`язаними, які утримують трьох дітей у спосіб шляхом сплати аліментів, у розмірі визначеному судом.

Відповідно до ч.3ст.7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Враховуючи вимоги ч.3 ст.7 КАС України, суд у цьому випадку застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, безпосередньо Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Дослідивши надані ОСОБА_1 на розгляд відповідача документи, суд вбачає, що позивач є батьком трьох неповнолітніх дітей. Двох дітей - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 та - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 , позивач утримує в спосіб безпосередньо добровільного утримання проживаючи з нею однією сім`єю, а ще одну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 утримує у спосіб за домовленістю з матір`ю. При цьому, заборгованість зі сплати аліментів у позивача відсутня взагалі.

Наданий позивачем обсяг документів, цілком відповідає вимогам Переліку, та з нього можливо встановити факт утримання позивачем у передбачений СК України спосіб трьох неповнолітніх дітей, відсутність заборгованості з аліментів та відповідність його вимогам п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

За таких обставин, суд дійшов висновку, що рішення комісії для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_8 , прийняте протоколом №83 22.09.2025 року, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період необхідно визнати протиправним та скасувати.

Щодо способу поновлення порушених прав позивача, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.4ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В цьому випадку, суд вбачає, всі умови позивачами були виконанні для того щоб суб`єкт владних повноважень міг прийняти рішення на їх користь.

Надання відстрочки від призову, за наявності підстав, є не правом, а обов`язком відповідачів.

У відповідачів під час надання відстрочки від призову відсутні дискреційні повноваження. Оскільки, дискреційні повноваження це можливість обирати на свій розсуд між двома правомірними варіантами вирішення питання.

А відповідно дост.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, у відповідачів є лише один правомірний варіант вирішення питання, якій залежить від наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні відстрочки. За наявністю таких підстав, єдине можливо правомірне рішення відповідача відмова у наданні відстрочки, а надання такої відстрочки буде неправомірним. За відсутністю таких підстав, єдине можливо правомірне рішення відповідача надання відстрочки від призову, а відмова у наданні відстрочки буде неправомірним.

У цьому випадку, суд вбачає, що позивач повністю відповідає вимогам п.3 ч.1 ст.23 Закону, надав всі можливі документи, які підтверджують його право на відстрочку, а ті документи, які в нього вимагають відповідачі відповідно до Переліку, не можуть бути надані, оскільки не відповідають життєвій ситуації позивача та обраного ним способу утримання неповнолітніх дітей. Інших підстав для відмову у наданні відстрочки від призову позивачу, відповідачі на наводять. За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач має право на відстрочку на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону, а тому способом поновлення його прав, є саме покладення на ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16 вересня 2025 року та прийняти рішення про надання відстрочки від призову під час мобілізації на особливий період на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».

Відповідно до пункту 2статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлене Протоколом №83 22.09.2025 року, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16 вересня 2025 року та прийняти рішення про надання відстрочки від призову під час мобілізації на особливий період на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 судові витрати зі сплати судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 1211,20 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л.Є. Букіна