Рішення від 11 березня 2026 р. у справі №160/1244/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2026 рокуСправа №160/1244/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльность відповідача щодо ненарахування і невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення згідно постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 з урахуванням прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного року за період з 01.11.2021 року по день зарахування коштів відповідно до Закону № 2050-III та Порядку № 159, відповідно до рішень Дніпропетропетровського окружного адміністративного суду за справами 160/32882/23;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення згідно постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 з урахуванням прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного року за період з 01.11.2021 року по день зарахування коштів відповідно до Закону № 2050-III та Порядку № 159, відповідно до рішень Дніпропетропетровського окружного адміністративного суду за справами 160/32882/23;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати трьох відсотків річних за несвоєчасну виплату грошового забезпечення згідно постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 з урахуванням прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного року за період з 01.11.2021 року по день зарахування коштів відповідно до Закону № 2050-III та Порядку № 159, відповідно до рішень Дніпропетропетровського окружного адміністративного суду за справами 160/32882/23;

- зобов`язати відповідача виплатити три відсотка річних за несвоєчасну виплату грошового забезпечення згідно постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 з урахуванням прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного року за період з 01.11.2021 року по день зарахування коштів відповідно до Закону № 2050-III та Порядку № 159, відповідно до рішень Дніпропетропетровського окружного адміністративного суду за справами 160/32882/23

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при звільненні відповідачем не проведено повного розрахунку з грошового забезпечення. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.03.2024 року у справі №160/32882/23, яке набрало законної сили 26.09.2024 року, остаточний розрахунок відповідачем проведено лише 02.05.2025 року. З цих підстав, позивач вважає, що відповідачем в порушення вимог статті 625 ЦК України та статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» не виплачено на користь позивача компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та трьох відсотків річних, тому така бездіяльність є протиправною.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Відповідач скористався наданим правом та надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому указав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на їх необгрунтованість. В обґрунтування правової позиції вказує, що нарахування та виплата суми ставить первинною подією щодо компенсації втрати частини доходу, яка нараховується та виплачується, відповідно, після та за результатом нарахування та виплати основної суми доходу, а тому відсутні обґрунтовані підстав вважати, що право позивача на отримання вказаної компенсації при виконанні рішення суду порушене відповідачем.

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.

Судом встановлено, що позивач з 01.11.2021 по 25.01.2022 військову проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.01.2022 позивача з 25.01.2022 виключено зі списків особового складу Військової частини та з усіх видів забезпечення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.03.2024 року у справі №160/32882/23, яке набрало законної сили 26.09.2024 року, частково задоволений позов позивача на серед іншого зобов`язано відповідача здійснити з 01.11.2021 по 25.01.2022 перерахунок та виплату належних позивачеві у вказаний період виплат, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

02.05.2025 року відповідачем виплачено позивачеві грошове забезпечення за період з 01.11.2021 року по 25.01.2022 року включно в сумі 12 485,26 грн

Не погоджуючись із невиплатою компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати та трьох відсотків річних, позивач звернувся до суду з цим позовом.

При вирішені спору суд виходить із того, що за правилами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, положення якого фактично відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

Так, відповідно до п.2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Пунктом 5 Порядку №159 визначено, що сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно з пунктом 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі: грошове забезпечення.

Отже, умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів індексації грошового забезпечення та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку Військової частини) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі індексації грошового забезпечення) провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

У постановах від 15.10.2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20 Верховний Суд вказав, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, положення статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів (зокрема, грошового забезпечення) у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Зворотні доводи скаржника є безпідставними.

Суд звертає увагу, що нарахування та виплата належного грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на його отримання.

Тривала відсутність виплати грошового забезпечення сталася у зв`язку з протиправною бездіяльністю відповідача, а тому позивач має право на компенсацію втрати частини доходів.

Суд вважає відсутніми підстави вважати, що дохід (грошове забезпечення) своєчасно не отриманий позивачем з його власної вини, оскільки за його отриманням позивач вимушений був звертатися до суду й тільки на виконання рішення суду позивачу виплачено належне грошового забезпечення (дохід) з порушенням строків виплати.

Ураховуючи наведені норми права та застосовуючи у спірних відносинах вказані правові висновки Верховного Суду, суд зазначає, що відповідач порушив строки виплати позивачеві грошового забезпечення, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем, а тому останній набув права на виплату компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати відповідно до Закону №2050-ІІІ» та Порядку №159.

З огляду на той факт, що позивачеві компенсація втрати частини доходів в день виплати заборгованості по грошовому забезпеченню не виплачена, суд доходить висновку про необхідність визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з чим, з метою відновлення порушеного права позивача, суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів.

Із приводу решти позовних вимог суд зазначає, що Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Частиною другою статті 6 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

За частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

ЦК України, прийнятий 16 січня 2003 року, набрав чинності 1 січня 2004 року, тоді як Закон № 4901-VI був прийнятий 5 червня 2012 року та набрав чинності 01 січня 2013 року. Стаття 625 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим Кодексом. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону № 4901-VI, який не встановлює іншого, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розміру процентів.

Згідно із частинами першою, другою статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проєкт закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроєкт розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проєктом закону про внесення змін до ЦК України.

Оскільки парламент прийняв Закон № 4901-VI після прийняття ЦК України, то його приписи не мають суперечити приписам зазначеного Кодексу. Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього Кодексу (аналогічного підходу дотримався Конституційний Суд України у Рішенні від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 (абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)). Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19).

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц)).

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)).

У постанові від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19 Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку про те, що у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України.

Закон № 4901-VI не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.

Однак, суд звертає увагу на те, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.03.2024 року у справі №160/32882/23, яке набрало законної сили 26.09.2024 року, частково задоволений позов позивача на серед іншого зобов`язано відповідача здійснити з 01.11.2021 по 25.01.2022 перерахунок та виплату належних позивачеві у вказаний період виплат, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум

Тобто вищевказаним рішенням визначено обов`язок відповідача перерахувати та виплатити грошового забезпечення позивачу, однак без визначення конкретної суми грошового зобов`язання.

З огляду на вищевказане, оскільки рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.03.2024 року у справі №160/32882/23 не є рішення про стягнення коштів, тому положення частини другої статті 625 ЦК України щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3 % відсотків не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Додатково суд зазначає, що припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

Зазначене також узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 755/10947/17.

З огляду на те, що позивач, не здійснив заходів щодо зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб стягнення на його користь сум та не пред`явив це рішення до органу казначейської служби, звернення з позовом про стягнення 3% річних є передчасним через відсутність порушеного права в цій частині, оскільки обставини, що обґрунтовували би його наявність, відсутні. За відсутності порушеного права, відсутній і належний відповідач, що виключає підстави для розгляду та вирішення такого питання.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат не здійснюється, адже позивач був звільнений від їх сплати.

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_2 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 01.11.2021 по 25.01.2022 року, виплаченого 02.05.2025 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.03.2024 року у справі №160/32882/23.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_3 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 01.11.2021 по 25.01.2022 року, виплаченого 02.05.2025 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.03.2024 року у справі №160/32882/23.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л.Є. Букіна