Постанова від 25 лютого 2026 р. у справі №442/1225/23 — Львівський апеляційний суд

Справа № 442/1225/23 Головуючий у 1 інстанції: Павлів З.С.

Провадження № 22-ц/811/3262/25 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Мікуш Ю.Р., Шандри М.М.

секретаря: Заяць Я.І.

з участю: прокурора Мельничука Ю.І.,

представника Львівської обласної державної адміністрації – Бобра А.М.,

представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської обласної прокуратури в інтересах держави, в особі Львівської обласної державної адміністрації на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 лютого 2024 року в справі за позовом заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Осоння Карпати» та ОСОБА_1 з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ДП «Ліси України» та Державної інспекції архітектури та містобудування України про скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання знести об`єкти самочинного будівництва,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2023 року заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Осоння Карпати» (далі – ТОВ «Осоння Карпати») та ОСОБА_1 треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ДП «Ліси України» та Державної інспекції архітектури та містобудування України про скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання знести об`єкти самочинного будівництва.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Львівська обласна державна адміністрація є власником земельної ділянки лісового фонду на АДРЕСА_1 , яка за договором довгострокового тимчасового користування лісами від 01 червня 2017 року була передана в користування ОСОБА_1 .

На цій земельній ділянці ОСОБА_1 без дозволу на початок будівельних робіт та без належно затвердженого проекту побудувала спірні нежитлові будівлі, які є самочинним будівництвом.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 березня 2020 року за ОСОБА_1 було визнано право власності на ці будівлі. На підставі цього рішення 29 квітня 2020 року відповідач зареєструвала за собою право власності на спірне майне, яке 02 липня 2020 року передала до статутного капіталу ТОВ «Осоння Карпати».

Разом з тим постановою Львівського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 березня 2020 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в позові ОСОБА_1 про визнання право власності на майно.

Тобто ТОВ «Осоння Карпати» набуло майно від особи, яка не мала на нього права, оскільки рішення суду, на підставі якого за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на майно, скасоване, а відтак подальша передача цього майна до статутного капіталу ТОВ «Осоння Карпати» та реєстрація права власності на нього за цим товариством є незаконною.

Крім того, оскільки, здійснивши самочинне будівництво, ОСОБА_1 істотно порушила умови договору довгострокового тимчасового користування лісами, рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 вересня 2021 року цей договір розірваний, а ОСОБА_1 зобов`язано повернути лісову ділянку у володіння Львівської обласної державної адміністрації.

Однак рішення суду виконати неможливо, оскільки земельна ділянка зайнята будівлями та спорудами, право власності на які зареєстровано за ТОВ «Осоння Карпати».

Внаслідок незаконної реєстрації та самочинного будівництва Львівська обласна державна адміністрація, як власник спірної земельної ділянки, а Державне підприємство «Ліси України», як землекористувач, позбавлені можливості використовувати земельну ділянку лісогосподарського призначення.

З врахуванням зазначених обставин прокурор просив:

1.визнати недійсним правочин, оформлений протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Осоння Карпати» № 3 від 02 липня 2020 року та актом приймання-передачі нерухомого майна від 02 липня 2020 року, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Осоння Карпати» в частині внесення ОСОБА_1 нежитлових приміщень, розташованих в селі Старий Кропивник Дрогобицького району Львівської області, а саме: нежитлової будівлі загальною площею 205,8 кв.м на АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2076156446212; нежитлової будівлі загальною площею 76,4 кв.м на АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2076172046212; нежитлової будівлі загальною площею 26,4 кв.м на АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2076188846212; нежитлової будівлі загальною площею 26,5 кв.м на АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2076136946212; нежитлової будівлі загальною площею 26,4 кв.м на АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2076127646212; нежитлової будівлі загальною площею 44,8 кв.м на АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2076104446212; нежитлової будівлі загальною площею 40,1 кв.м на АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2076075646212; нежитлової будівлі загальною площею 397,0 кв.м на АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2076180846212; та нежитлової будівлі загальною площею 52,5 кв.м на АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2076146446212;

2.скасувати державну реєстрацію права приватної власності ТОВ «Осоння Карпати» з припиненням такого речового права та із закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на ці нежитлові приміщення;

3.зобов`язати ОСОБА_1 звільнити земельну лісову ділянку від самовільно зведених споруд та привести її в первинний стан шляхом знесення за власний рахунок об`єктів самочинного будівництва, а саме зазначених вище нежитлових приміщень.

Оскаржуваним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 лютого 2024 року позов заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Осоння Карпати» та ОСОБА_1 з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ДП «Ліси України» та Державної інспекції архітектури та містобудування України про скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання знести об`єкти самочинного будівництва – задоволено частково.

Визнано недійсним правочин, оформлений протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Осоння Карпати» №3 від 02.07.2020 (посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І., зареєстрований у реєстрі за №3214, 3215, 3216) та актом приймання – передачі нерухомого майна від 02.07.2020, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Осоння Карпати» (посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О.І. та зареєстрований в реєстрі за №3217,3218) в частині внесення ОСОБА_1 до статутного капіталу ТОВ «Осоння Карпати» нежитлових приміщень: нежитлова будівля загальною площею 205, 8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076156446212; нежитлова будівля загальною площею 76,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076172046212; нежитлова будівля загальною площею 26,4 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076188846212; нежитлова будівля загальною площею 26,5 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076136946212; нежитлова будівля загальною площею 26,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076127646212; нежитлова будівля загальною площею 44,8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076104446212; нежитлова будівля загальною площею 40,1 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076075646212; нежитлова будівля загальною площею 397,0 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076180846212; нежитлова будівля загальною площею 52,5 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076146446212.

Скасовано державну реєстрацію права приватної власності ТОВ «Осоння Карпати» (вул.Галицька, 23А, м.Львів – Винники, 79495, код ЄДРПОУ 42832041) з припиненням такого речового права та із закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на: нежитлову будівлю загальною площею 205, 8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076156446212; нежитлову будівлю загальною площею 76,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076172046212; нежитлову будівлю загальною площею 26,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076188846212; нежитлову будівлю загальною площею 26,5 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076136946212; нежитлову будівлю загальною площею 26,4 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076127646212; нежитлову будівлю загальною площею 44, 8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076104446212; нежитлову будівлю, загальною площею 40, 1кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076075646212; нежитлову будівлю загальною площею 397,0 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076180846212; нежитлову будівлю, загальною площею 52,5 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2076146446212.

Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Осоння Карпати» та ОСОБА_1 5368 гривень судових витрат.

В решті позову (в частині зобов`язання ОСОБА_1 звільнити земельну лісову ділянку від самовільно зведених споруд та привести її в первинний стан шляхом знесення за власний рахунок об`єктів самочинного будівництва, а саме зазначених вище нежитлових приміщень) - відмовлено.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 лютого 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог оскаржила Львівська обласна прокуратура в інтересах держави, в особі Львівської обласної державної адміністрації.

В апеляційній скарзі покликається на те, що нежитлові приміщення рекреаційно-оздоровчого комплексу під літ. Г-1 площею 40.10 кв.м., під літ. И-1 площею 44.80 кв.м., під літ. Ї-1 площею 26.40 кв.м., під літ. І-1 площею 26.50 кв.м., під літ. Е-1 площею 52.50 кв.м., під літ. під літ. Є-3 площею 205.8 кв.м., під літ. Ж-2 площею 76.40 кв.м., під літ. Д-4 площею 397 кв.м., під літ. Й-1 площею 26.40 кв.м., які знаходяться на земельній ділянці по АДРЕСА_1 побудовані самовільно без дозволу на початок будівельних робіт та відповідно без належно затвердженого проекту .

Лісову земельну ділянку площею 1,5 га повернуто у володіння розпорядника земельної ділянки – Львівської обласної державної адміністрації та у користування Державного підприємства «Дрогобицьке лісове господарство».

Однак, вищезазначена лісова ділянка зайнята будівлями і спорудами, право власності на які зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Осоння Карпати» - фактичним власником об`єктів самочинного будівництва, до статутного капіталу якого ОСОБА_1 внесла спірне нерухоме майно, що безпідставно перебуває на лісовій земельній ділянці, належній державі.

Оскільки самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки, тому обґрунтованою є вимогам про звільнення земельної ділянки від майна відповідача

Крім того, самочинно збудовані спірні об`єкти нерухомості створюють перешкоди у здійсненні власником права володіння, користування та розпорядження лісовою земельною ділянкою.

Просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо звільнення земельної лісової ділянки від самовільно зведених споруд та приведення її у первинний стан шляхом знесення за власний рахунок об`єктів самочинного будівництва скасувати та задовольнити позов прокурора в повному обсязі.

Постановою Львівського апеляційного суду від 30 липня 2024 року апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури в інтересах держави, в особі Львівської обласної державної адміністрації – задоволено частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 лютого 2024 року в частині розподілу судових витрат змінено.

У решті рішення залишено без змін (т.4 а.с.23-44).

Постановою Верховного Суду від 10 вересня 2025 року касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури задоволено частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 30 липня 2024 року скасовано, справу в частині вимоги про знесення самочинного будівництва передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Переглядаючи постанову Львівського апеляційного суду Верховний Суд у своїй постанові зазначив, що вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не врахував вимоги частини четвертої статті 376 ЦК України, згідно з якими, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, таке самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, та не надав належної оцінки доводам прокурора щодо недобросовісної поведінки відповідача, яка без документів, які дають право виконувати будівельні роботи, та без належно затвердженого проекту будівництва звела спірні будівлі на земельній ділянці державної власності, яку районна адміністрація відповідачу для вказаної мети не відводила, у зв`язку з чим передчасно погодився з висновком суду першої інстанції про те, що обраний прокурором спосіб захисту шляхом знесення самочинного будівництва не є належним та таким, що відповідатиме критеріям сумісності заходу втручання в право особи на володіння майном.

При цьому, зазначаючи на те, що вимога про знесення самочинного будівництва не підлягає задоволенню, оскільки законодавцем передбачені альтернативні способи захисту прав як користувача, так і власника земельної ділянки в спірних правовідносинах, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що альтернативні способи захисту визначені законодавцем у частині сьомій статті 376 ЦК України, положення якої застосовуються виключно в разі здійснення особою будівництва з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил. Тоді як у цьому випадку самочинне будівництво здійснено без дозволу власника земельної ділянки та без проекту будівництва і вимоги позивача пред`явлені на підставі частини четвертої статті 376 ЦК України.

Крім того, вирішуючи питання про віднесення спірних будівель до тимчасових чи капітальних споруд, суд апеляційної інстанції не зазначив, яким чином це впливає на вирішення спору щодо знесення цих будівель, адже головним критерієм для знесення самочинного будівництва є факт самовільного будівництва на земельній ділянці без належних прав або документів, а не тип будівлі.

Отже, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог прокурора, щодо зобов`язання ОСОБА_1 звільнити земельну лісову ділянку від самовільно зведених споруд та привести її в первинний стан шляхом знесення за власний рахунок об`єктів самочинного будівництва, та визначення належного відповідача за позовом власника земельної ділянки про знесення об`єктів самочинного будівництва.

У своїх додаткових поясненнях від 09 січня 2026 року адресованих Львівському апеляційному суду представник ОСОБА_1 – адвокат Козій І.Ю. посилається на те, апеляційна скарга прокурора не підлягає до задоволення, оскільки Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у своїх постановах від 02 червня 2021 року у справі №509/11/17, від 30 вересня 2022 року у справі №201/2471/20, від 15 березня 2023 року у справі №205/213/22, від 05 квітня 2023 року у справі №199/6251/18, від 31 травня 2023 року у справі №201/4483/20 дотримується правової позиції, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва є останній набувач такого об`єкта, а не його забудовник.

Касаційний цивільний суд, керуючись положеннями частини четвертої статті 376 ЦК України, а також частини другої статті 212 ЗК України, зазначив, що позови у цих справах у цій частині вимог задоволенню не підлягають, оскільки належним відповідачем за такою вимогою є особа, яка є власником відповідної забудови на день подання позову, тобто останній набувач такого майна, а не особи, які вчинили такі забудови і надалі їх відчужили.

Також представник ОСОБА_1 адвокат Козій І.Ю. зазначив, що 17 грудня 2025 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у справі №908/2388/21, якою задоволено касаційну скаргу ТзОВ «Арт 2005», скасовано рішення судів про зобов`язання особи яка здійснила самочинне будівництво усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самобудів (т.4 а.с.201-208).

15 січня 2026 року прокурор Мельничук Ю.І. подав додаткові письмові пояснення у яких акцентує увагу на те, що суди не врахували вимоги ч.4 ст.376 ЦК України щодо безумовності знесення за рахунок ОСОБА_1 об`єктів самочинного будівництва та хибність позиції про альтернативні способи захисту передбачені ч.7 ст.376 ЦК України.

Питання тимчасова чи капітальна споруда не є визначальним для вирішення даної справи.

Знесення самочинного будівництва не є покаранням, а механізмом відновлення порушеного права (т.4 а.с.214-223).

25 лютого 2026 року прокурор Мельничук Ю.І. подав додаткові письмові пояснення у яких звертає увагу на те, що посилання представника Матвіїшин І.О. на правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 17 грудня 2025 року у справі №908/2388/21 є юридично необґрунтованими, ґрунтуються на підміні правової природи спору і не є релевантними (т.4 а.с242-250).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Мельничука Ю.І. та представника Львівської обласної військової адміністрації Бобра А.В., на підтримання доводів апеляційної скарги, представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на її заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення із наступних підстав.

Судом та матеріалами справи встановлено, що згідно розпорядження Львівської обласної державної адміністрації від 21 квітня 2017 року № 309/0/5-17 виділено ОСОБА_1 у довгострокове тимчасове платне користування лісову ділянку, площею 1,5 га, розташовану в кварталі АДРЕСА_11 , виділи 85, 95, Східницького лісництва ДП «Дрогобицьке лісове господарство», терміном на 15 років для рекреаційних цілей.

На виконання цього розпорядження 01 червня 2017 року постійний лісокористувач ДП «Дрогобицьке лісове господарство» та ОСОБА_1 уклали договір довгострокового тимчасового користування лісами № 7.

На вказаній земельній ділянці ОСОБА_1 самовільно побудувала нежитлові будівлі та виготовила технічні паспорти, видані Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», а саме на: нежитлову будівлю літ. Г-1, загальною площею 40,10 кв.м на АДРЕСА_8 ; нежитлову будівлю літ. И-1, загальною площею 44,80 кв.м на АДРЕСА_7 ; нежитлову будівлю літ. Ї-1, загальною площею 26,40 кв.м на АДРЕСА_6 ; нежитлову будівлю літ.1-1, загальною площею 26,50 кв.м на АДРЕСА_5 ; нежитлову будівлю літ. Е-1, загальною площею 52,50 кв.м, на АДРЕСА_10 ; нежитлову будівлю літ. Є-3, загальною площею 205,8 кв.м на АДРЕСА_2 ; нежитлову будівлю літ. Ж-2, загальною площею 76,40 кв.м на АДРЕСА_3 ; нежитлову будівлю літ. Д-4, загальною площею 397,00 кв.м на АДРЕСА_9 ; нежитлову будівлю літ. И-1, загальною площею 26,40 кв.м на АДРЕСА_4 .

У серпні 2019 року ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом про визнання за нею права власності на вищевказане самочинно збудоване майно.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області в справі №442/5556/19 від 20 березня 2020 року, з врахуванням ухвали про виправлення описки, позов було задоволено.

На підставі цього рішення 29 квітня 2020 року та технічного паспорта від 18 березня 2019 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірне майно.

Загальними зборами учасників ТОВ «Осоння Карпати», проведеними 02 липня 2020 року, включено ОСОБА_1 до складу учасників ТОВ «Осоння Карпати», затверджено розподіл часток учасників ТОВ «Осоння Капати» та визначено, що ОСОБА_1 сплачує вартість частки в статутному капіталі в ТОВ «Осоння Капати» на суму 380 000,00 грн шляхом передачі до статутного капіталу нерухомого майна, що належить їй на праві власності, про що складено відповідний протокол, який посвідчений 02 липня 2020 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О. І.

Актом приймання-передачі майна від 02 липня 2020 року ОСОБА_1 (учасник товариства) передала, а ОСОБА_3 (директор ТОВ «Осоння Карпати») прийняв спірне нерухоме майно.

На підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Осоння Карпати» від 02 липня 2020 року та акта приймання-передачі від 02 липня 2020 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про реєстрацію права власності на спірні нежитлові приміщення за ТОВ «Осоння Карпати».

Разом з цим, постановою Львівського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року, залишеною без змін постановою Верховного суду від 03 серпня 2023 року, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 березня 2020 року в справі №442/5556/19 скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Цими судовими рішеннями встановлено, що побудовані ОСОБА_1 об`єкти нерухомості є самочинним будівництвом, оскільки згоди на здійснення їх будівництва компетентним органом ОСОБА_1 не надано, належні та допустимі докази щодо отримання нею документів, які надають право виконувати будівельні роботи, відсутні.

Крім того, рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 вересня 2021 року (з урахуванням постанови Львівського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року та постанови Верховного Суду від 05 липня 2023 року, якими рішення частково скасовано та змінено) у справі № 442/1208/21 задоволено позов заступника керівника прокуратури в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації. Розірвано договір довгострокового тимчасового користування лісами від 01 червня 2017 року № 7 та зобов`язано ОСОБА_1 повернути лісову ділянку у володіння розпорядника земельної ділянки – Львівської обласної державної адміністрації.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно зі статтями 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною першою статті 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга статті 331 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Таким чином, самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 листопада 2023 року в справі № 916/1174/22.

Самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови (постанова Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року в справі № 642/7110/15-ц).

За правилами статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Установлено, що спірні нежитлові будівлі збудовані ОСОБА_1 на земельній ділянці лісового фонду, що не була відведена для цієї мети та перебуває в державній власності.

Отже, у розумінні статті 376 ЦК України вказані приміщення є самочинним будівництвом. Ця обставина підтверджена також рішеннями судів, що набрали законної сили.

При цьому Львівська обласна державна адміністрація як розпорядник земельної ділянки не визнає за ОСОБА_1 право власності на це самочинне будівництво. При встановлених обставинах суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги прокурора щодо визнання недійсним правочину, оформленого протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Осоння Карпати» № 3 від 02 липня 2020 року та актом приймання-передачі нерухомого майна від 02 липня 2020 року, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Осоння Карпати» в частині внесення ОСОБА_1 нежитлових приміщень, розташованих в селі Старий Кропивник Дрогобицького району Львівської області, а саме: нежитлової будівлі загальною площею 205,8 кв.м на АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2076156446212; нежитлової будівлі загальною площею 76,4 кв.м на АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2076172046212; нежитлової будівлі загальною площею 26,4 кв.м на АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2076188846212; нежитлової будівлі загальною площею 26,5 кв.м на АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2076136946212; нежитлової будівлі загальною площею 26,4 кв.м на АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2076127646212; нежитлової будівлі загальною площею 44,8 кв.м на АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2076104446212; нежитлової будівлі загальною площею 40,1 кв.м на АДРЕСА_8 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2076075646212; нежитлової будівлі загальною площею 397,0 кв.м на АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2076180846212; та нежитлової будівлі загальною площею 52,5 кв.м на АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2076146446212 та скасування державної реєстрації права приватної власності ТОВ «Осоння Карпати» з припиненням такого речового права та із закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на ці нежитлові приміщення.

При тому суд відмовив у задоволенні третьої позовної вимоги прокурора, а саме: зобов`язати ОСОБА_1 звільнити земельну лісову ділянку від самовільно зведених споруд та привести її в первинний стан шляхом знесення за власний рахунок об`єктів самочинного будівництва, а саме зазначених вище нежитлових приміщень.

Суд виснував, що спірні нежитлові будівлі є тимчасовими, а їх знесення є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Знесення самочинного збудованого майна не відповідає критеріям ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо втручання в право мирного володіння майном.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог прокурора, щодо зобов`язання ОСОБА_1 звільнити земельну лісову ділянку від самовільно зведених споруд та привести її в первинний стан шляхом знесення за власний рахунок об`єктів самочинного будівництва, та враховуючи висновки Верховного Суду які викладені у постанові від 10 вересня 2025 року колегія зазначає наступне.

У позовній заяві прокурор вимагає усунення перешкод Львівській обласній державній адміністрації у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів з огляду на те, що ОСОБА_1 розпочала та здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці лісового фонду, яка у користування під таку забудову не передавались.

В подальшому ОСОБА_1 на підставі протоколу загальних зборів учасників ТзОВ «Осоння Карпати» від 02 липня 2020 року та акту приймання-передачі майна від 02 липня 2007 року передала вищезазначене нерухоме майно до статутного капіталу ТзОВ «Осоння Карпати».

Щодо визначення належного відповідача за позовом власника земельної ділянки про знесення об`єкта самочинного будівництва Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 грудня 2025 року у справі №908/2388/21 звертає увагу на таке.

Законом встановлено, що власник земельної ділянки, права якого порушені, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини другої статті 212 ЗК України приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Негаторний позов пред`являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем – та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.

Звернення з негаторним позовом спрямоване на відновлення суб`єкта речового права у попередньому стані. Вимоги за негаторним позовом полягають в усуненні порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом. Негаторний позов може бути пред`явлений впродовж всього строку тривання відповідного порушення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

Вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову власника земельної ділянки з усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою.

Статтею 376 ЦК України регламентовано правовий режим самочинного будівництва. Частиною другою статті 212 ЗК України встановлено право власника вимагати усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з боку суб`єктів, які створюють такі перешкоди.

Отже, враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, обов`язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду.

На об`єкт самочинного будівництва не виникає право власності як на нерухому річ (згідно із частиною другою статті 376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього). Зміна правового режиму самочинного будівництва може бути здійснена виключно на підставі рішення суду в порядку, встановленому статтею 376 ЦК України.

Частиною четвертою статті 376 ЦК України встановлено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Зазначена норма покладає обов`язок щодо знесення об`єкта самочинного будівництва на особу, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво. Такою є особа, яка має юридичні права на об`єкт самочинного будівництва. До визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва судом в порядку, встановленому статтею 376 ЦК України, статус об`єкта самочинного будівництва не змінюється.

Внаслідок передачі 02 липня 2020 року ОСОБА_1 майна у статутний капітал ТзОВ «Осоння Карпати» в останніх не виникає право власності на нерухому річ (право на нерухомі речі не виникло у ОСОБА_1 як у особи, яка здійснила самочинне будівництво, і не може бути передане іншим особам), проте ТзОВ Осоння Карпати» набуло права на об`єкт самочинного будівництва на момент звернення прокурора з позовом до суду (станом на 23 лютого 2023 року).

ТзОВ «Осоння Карпати» користуються земельною ділянкою без відповідних правових підстав, їх дії є самовільним зайняттям земельної ділянки. На земельній ділянці розташовані об`єкти самочинного будівництва, які належать ТзОВ «Осоння Карпати» та були зареєстровані за ними на час пред`явлення позову прокурора. Це створює перешкоди для власника земельної ділянки.

Як уже зазначалося, обов`язок знести об`єкт самочинного будівництва має розглядатися в контексті правового захисту права власності на земельну ділянку.

Отже, відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач ).

Слід з-поміж іншого зауважити, що процесуальний статус останнього набувача прав на об`єкт самочинного будівництва як відповідача надає такій особі можливість використовувати всі передбачені процесуальним законом засоби для захисту своїх прав та інтересів. Також суд під час розгляду справи зможе оцінити добросовісність відповідача та пропорційність застосовуваних до нього засобів.

Останній набувач не позбавлений можливості звернутися з вимогою про відшкодування збитків до особи, в якої придбав об`єкт самочинного будівництва.

Згідно з ч. 1 ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, абзац перший частини другої, частина третя статті 51 ЦПК України).

Встановлення належності відповідачів є обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Тому пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13червня 2024року у справі № 932/163/21).

Коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі співвідповідачем, суд відмовляє у задоволенні позову (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року у справі № 457/726/17 та п.5.8-5-10 постанови Верховного Суду від 28 січня 2026 року у справі №444/3122/22).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 29 травня 2019 року в справі № 367/2022/15-ц, від 07 липня 2020 року в справі № 712/8916/17, від 09 лютого 2021 року в справі № 635/4741/17.

Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 910/15792/20).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц, від 21 листопада 2018 року в справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року в справах № 570/3439/16-ц, № 372/51/16-ц).

Неналежний відповідач – це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Вирішуючи спір, суд залежно від характеру правовідносин зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав (див. постанову Верховного Суду від 04 червня 2025 року в справі № 453/1231/20).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19).

Отже, встановлення належності відповідачів є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Тому пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (див. постанову Верховного Суду від 13 червня 2024 року в справі № 932/163/21).

Встановивши, що позовна вимога про зобов`язання звільнити земельну ділянку від самовільно зведених споруд та приведення її у первинний стан шляхом знесення за власний рахунок були пред`явлені прокурором до неналежного відповідача, колегія суддів приходить до висновку про зміну мотивів рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні даної позовної вимоги з підстав пред`явлення ним позову до неналежного відповідача.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 04 грудня 2024 року у справі № 592/13042/21.

З урахуванням викладеного належними відповідачами у цій справі за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва є ТзОВ «Осоння Карпати», оскільки саме ця особа є останніми набувачем прав на об`єкт самочинного будівництва та чинять перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.

Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним у п.п.156-180 у постанові від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури в інтересах держави, в особі Львівської обласної державної адміністрації – задовольнити частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 лютого 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання ОСОБА_1 звільнити земельну лісову ділянку від самовільно зведених споруд та приведення її у первинний стан шляхом знесення за власний рахунок об`єктів самочинного будівництва – змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення суду – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 10 березня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Мікуш Ю.Р.

Шандра М.М.