Постанова від 11 березня 2026 р. у справі №332/5284/24 — Запорізький апеляційний суд

Суд: Запорізький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 11 березня 2026 р.

Справа: №332/5284/24

Суддя: Онищенко Е. А.

Дата документу 12.03.2026 Справа № 332/5284/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №332/5284/24 Головуючий у 1 інстанції Капітонов Є.М.

Провадження № 22-ц/807/539/26 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Гончар М.С.,

Трофимової Д.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Вільнянського районного Запорізької області від 01 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ФІНТРАСТ Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2024 року позивач ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ Капітал» звернулося до Вільнянського районного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 44964, 75 грн.

В обґрунтування позову посилається на наступне.

03.09.2021 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» було укладено електронний Договір № 4721460 про надання споживчого кредиту. Зазначений кредитний договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» затверджених наказом № 53-ОД від 16 січня 2020 року та розміщених їх сайті https://creditplus.ua/ru/documents.

Згідно умов Кредитного договору:

Сума кредиту (загальний розмір) складає 10150 грн (п. 1.3. Кредитного договору);

Строк кредиту 25 днів. Дата повернення кредиту (28.09.2021) вказується в Графіку платежів, що є Додатком №1 до цього Договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в Розділі 4 цього Договору. (п. 1.4. Кредитного договору);

ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» свої зобов`язання перед Відповідачем за Кредитним договором виконало та надало йому кредит в сумі 10150 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку Відповідача № НОМЕР_1 .

04.10.2021 Відповідач свої зобов`язання перед Кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, а також не уклав угоду щодо пролонгації строку дії Кредитного договору, в зв`язку з чим, а також керуючись пунктами 4.3. Кредитного договору Кредитний договір було автопролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 90 (дев`яносто) календарних днів поспіль.

Надалі Відповідач оплати за Кредитним договором не здійснював.

Пп. 3 п. 5.1. Кредитного договору передбачено, що ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за Договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди Відповідача.

Враховуючи невиконання Відповідачем своїх боргових зобов`язань перед Кредитором 21 червня 2022 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», як клієнтом, та ТОВ «ФК«ФІНТРАСТ УКРАЇНА», як фактором, було укладено Договір факторингу № 21-06/2022, згідно з умовами якого Клієнт відступив Фактору права грошової вимоги за Кредитним договором.

Відповідно до розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви, станом на лютий 2022 відповідач має заборгованість 44964, 75 грн. (10 150, 00 грн – заборгованість за основною сумою боргу; 22177, 75 грн – сума заборгованості за відсотками, 10086, 00 грн - інфляційні витрати, 3 % річних- 2551 грн).

Просили стягнути з ОСОБА_1 заборгованість 44964, 75 грн. (10 150, 00 грн – заборгованість за основною сумою боргу; 22177, 75 грн – сума заборгованості за відсотками, 10086, 00 грн - інфляційні витрати, 3 % річних- 2551 грн).

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 01 грудня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача – ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ФІНТРАСТ Україна» заборгованість за кредитним договором № 4721460 від 03.09.2021 в розмірі 32 327,75 грн. (10 150, 00 грн – заборгованість за основною сумою боргу; 22177, 75 грн – сума заборгованості за відсотками).

Стягнуто з відповідача – ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ФІНТРАСТ Україна» судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Стягнуто з відповідача – ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ФІНТРАСТ Україна» судові витрати у виді судового збору в розмірі (32 327,75 /44 964,75*2 422,40) 1 741,60 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду в частині стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 22 177, 75 грн., і ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» у стягненні заборгованості за відсотками у розмірі 22 177, 75 грн; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу за представництво у суді першої інстанції у розмірі 7 398 грн; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу за представництво у суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначають про звільнення від сплати відсотків за користування кредитом у зв`язку з тим, що Відповідач є військовослужбовцем/учасником бойових дій; стверджують, що відсотки нараховані за межами строку дії Кредитного договору; стверджують, що споживачеві не було надано документ (електронний документ), який засвідчує факт здійснення правочину поза торговельними або офісними приміщеннями, такий правочин не є підставою для виникнення обов`язків для споживача; окрім цього зазначають, що суд в оскаржуваному рішенні не врахував практику Верховного суду щодо Правил надання коштів у позику, що є окремою підставою для скасування оскаржуваного рішення; посилаються, що суд в Оскаржуваному рішенні не надав належної правової оцінки недоведенню факту переходу права вимоги за Кредитним договором від первісного кредитора на користь Позивача, що є окремою підставою для скасування Оскаржуваного рішення.

21 січня 2026 року від представника ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог виходив з того, що відповідач належним чином свої зобов`язання не виконував, у визначені договором строки погашення заборгованості за кредитним договором не здійснив, внаслідок чого у відповідача перед позивачем склалась заборгованість. Разом з тим, зазначив щодо відсутність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних.

Рішення оскаржується та переглядається в частині стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 22 177, 75 грн.

Колегія суддів в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 22 177, 75 грн, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 03.09.2021 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» було укладено електронний Договір № 4721460 про надання споживчого кредиту. Зазначений кредитний договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» затверджених наказом № 53-ОД від 16 січня 2020 року та розміщених їх сайті https://creditplus.ua/ru/documents.

Згідно умов Кредитного договору:

Сума кредиту (загальний розмір) складає 10150 грн (п. 1.3. Кредитного договору);

Надалі Відповідач оплати за Кредитним договором не здійснював.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.

З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії").

ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.

За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

У спорі, пов`язаному із стягненням заборгованості за кредитним договором підлягають встановленню обставини, як наявності між сторонами договірних правовідносин, так і невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Згідно ч.1 та ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.1 ст.626, ч.1 ст.628 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ст.625 ЦК України).

За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Так, суд першої інстанції встановив, що 03.09.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 уклали договір № 4721460 про надання споживчого кредиту, за умовами якого сторони узгодили, що Товариство надало ОСОБА_1 кредит в сумі 10 150 грн. строком на 25 днів з можливістю пролонгації та автопролонгації відповідно до умов договору, стандартна процентна ставка склала 1,90%. Кредитні кошти надані у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок відповідача № НОМЕР_1 (п.2.1). Третім розділом договору визначено порядок нарахування та сплати відсотків. Договір укладений в електронній формі, підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором (а.с.17-21).

Таким чином, при укладені кредитного договору сторонами були обумовлені усі істотні умови кредитного договору, зокрема стягнення процентів за користування кредитними коштами та їх розмір. Також судом встановлено неналежне виконання позичальником умов кредитного договору у зв`язку з чим у останнього виникла кредитна заборгованість.

Таким чином, оскільки, відповідач порушив умови договору, станом на дату звернення до суду відповідач має заборгованість за кредитним договором в розмірі 32 327,75 грн. (10 150, 00 грн – заборгованість за основною сумою боргу; 22177, 75 грн – сума заборгованості за відсотками.

Відповідачем розрахунок заборгованості не спростовано.

Доводи апеляційної скарги щодо звільнення від сплати відсотків за користування кредитом у зв`язку з тим, що Відповідач є військовослужбовцем/учасником бойових дій колегія суддів визнає неспроможними з огляду на наступне.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором № 4721460 про надання споживчого кредиту від 03.09.2021 року, проценти нараховувались у період з 03.09.201 року по 02.01.2022 року.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IX, який набрав чинності 18 травня 2024 року пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції:

«15. Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля».

Останніми змінами, які набрали чинності 09 лютого 2025 пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено словами «а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави».

Частиною 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» визначено, що військовослужбовці це особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Визначення «особливого періоду» наведено у Законі України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII), відповідно до статті 1 якого: мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до статті 1 Закону України від 6 грудня 1991 року № 1932-ХІІ «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-ХІІ) особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Вирішуючи питання щодо темпоральних меж дії особливого періоду в розумінні Закону № 3543-XII, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року по справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) дійшла висновків, що за змістом наведених вище визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи. Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Такої ж позиції дотримувалось і Міністерство оборони України з приводу того, що особливий період в Україні настав із 17 березня 2014 року на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію» та триває дотепер, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на Сході України.

Відповідно до Військового квитка серії НОМЕР_2 виданого Козелецьким районним комісаріатом Чернігівської області 02 вересня 2016 року, ОСОБА_1 приймав безпосередню участь в проведенні АТО на території Донецької та Луганської областей в складі в/ч НОМЕР_3 з 01.03.2017 по 26.03.2017; з 20.07.2017 по 26.04.2018; з 10.10.2018 по 14.02.2019; з 24.02.2019 по 04.06.2019; з 20.11.2019 по 12.07.2020; з 27.02.2021 по 18.08.2021.

Окрім цього, приймав безпосередню участь у бойових діях на території Київської, Житомирської, Донецької, Харківської та Луганської областей в період з 05.03.2022 р. по 24.08.2022 р.; з 01.09.2022 р. по 21.01.2024 р; з 31.03.204 р. по 08.04.2024р.

Таким чином, в період нарахування відсотків за користування кредитними коштами за кредитним договором № 4721460 ОСОБА_1 не приймав безпосередньої участі в бойових діях, від так не підлягають застосуванню положення п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо нарахування відсотків за межами строку дії Кредитного договору, з огляду на наступне.

Відповідно до п.1.5. Договору Стандартна процентна ставка становить 1,90% в день та застосовується:

- у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору;

- у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою Споживача, відповідно до п.4.2 Договору;

- у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до п.4.3 Договору.

Згідно з п.1.5.1. Знижена процентна ставка 1,425 % в день та застосовується відповідно до наступних умов.

Якщо Споживач у межах строку, визначеного в п.1.4 Договору або протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку, здійснить повне погашення кредитної заборгованості або протягом такого строку за ініціативою Споживача відбудеться продовження строку кредиту на новий строк, Споживач як учасник Програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Споживач за стандартною процентною ставкою до дати фактичного повернення кредиту (до дати пролонгації(не включно), але в будь-якому випадку не більше ніж за період строку кредиту, зазначеного в п.1.4 Договору, буде перераховано за зниженою процентною ставкою.

У випадку невиконання Споживачем умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для Споживача здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим Договором та доступні для інших споживачів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки.

При цьому, Споживач розуміє та погоджується, що застосування стандартної процентної ставки без знижки не можна вважати зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для Споживача, оскільки надання кредиту за цим Договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки, а можливість отримання індивідуальної знижки забезпечена для Споживача лише як для учасника Програми лояльності та лише за умови виконання вимог для її застосування, передбачених цим Договором.

Якщо Споживач є учасником Програми лояльності - розмір зниженої процентної ставки зазначений в Договорі має значення, що є меншим за розмір стандартної процентної ставки, зазначеної в Договорі.

Якщо Споживач не є учасником Програми лояльності, розмір зниженої процентної ставки дорівнює розміру стандартної процентної ставки, у зв`язку з чим цей підпункт Договору носить технічний характер та не має юридичного змісту для Споживача.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, 09.09.2021 Відповідач здійснив оплату на рахунок Кредитора в розмірі нарахованих процентів за користування кредитом на суму 1012 грн 46 коп.

В зв`язку з чим, у відповідності до п. 1.4 та п. 4.2. Кредитного договору відбулося продовження строку кредиту, ще на 25 днів з стандартною процентною ставкою 1,90% в день.

Надалі Відповідач оплати за Кредитним договором не здійснював.

Таким чином, нарахування відсотків за користування кредитом з 03.09.2021 року по 02.01.2022 року є таким, що відповідає умовам договору.

Доводи щодо неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду України та Верховного Суду, які зазначені у скарзі, відхиляються колегією суддів, оскільки оскаржувані судові рішення, з урахуванням встановлених обставин, не суперечать висновкам, викладеним у постановах, на які посилається заявник

Колегія суддів не приймає до уваги твердження апеляційної скарги, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не надав належної правової оцінки недоведенню факту переходу права вимоги за Кредитним договором від первісного кредитора на користь Позивача та що споживачеві не було надано документ (електронний документ), який засвідчує факт здійснення правочину поза торговельними або офісними приміщеннями, такий правочин не є підставою для виникнення обов`язків для споживача, оскільки прохальна частина апеляційної скарги чітко визначає межі перегляду оскаржуваного рішення, а саме - в частині стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 22 177, 75 грн, наведені ж доводи виходять за межі оскарження.

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно.

Інші твердження апеляційної скарги зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.

Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм матеріального або процесуального права, які могли б призвести до скасування рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Приймаючи рішення колегія суддів враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вільнянського районного Запорізької області від 01 грудня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 12 березня 2026 року.

Головуючий

Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua