Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №712/12568/12 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 712/12568/12

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 лютого 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого судді: Джуги С.Д.

суддів: Собослоя Г.Г., Фазикош Г.В.

з участю секретаря судового засідання: Мочан М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, правонаступником якого є Головне управління Національної поліції в Закарпатській облсті, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 липня 2023 року у складі судді Деметрадзе Т.Р. у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до УМВС України в Закарпатській області, правонаступником якого є Головне управління Національної поліції в Закарпатській області про стягнення збитків та упущеної вигоди, -

встановив:

У липні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 , на власній земельній ділянці збудував житловий будинок. Однак, після завершення такого будівництва у 1996 році був позбавлений можливості брати участь у володінні та користуванні будинком, а експлуатацію будинку з грудня 1996 здійснював відповідач.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 липня 2005 за ОСОБА_3 було визнано право власності на 65% частки вказаного будинку й зареєстровано право власності на цю частку. ОСОБА_3 був позбавлений можливості брати участь у володінні та користуванні своєю часткою у вказаному будинку (станом на момент подання позову), тобто відповідач самостійно використовував вказаний будинок з 1996 року (станом на момент подання позову) як гуртожиток, тому дане нерухоме майно було зношене відповідачем.

Позивач зазначає, що через це йому - ОСОБА_3 було заподіяно збитки у зв`язку із таким зносом нерухомого майна у розмірі 767 687 грн. (з урахуванням збільшених позовних вимог). Водночас, ОСОБА_3 , як власник частки у розмірі 65% вказаного будинку був позбавлений можливості з 1996 року (станом на момент подання позову) здійснювати своє право власності на це майно, через що наявна втрачена вигода у розмірі 1 432 110 грн. (з урахуванням збільшених позовних вимог). На момент подання позову, серед іншого, ОСОБА_3 зазначалось про те, що відповідач не допускає ОСОБА_3 до свого майна.

Згідно додаткових вимог від 25 листопада 2013 ОСОБА_3 додатково просив усунути перешкоди в користуванні ним часткою 65% жилого будинку розташованого у АДРЕСА_1 , та зобов`язати відповідача допустити його у вказаний будинок.

Згідно додаткових вимог від 23 грудня 2013, ОСОБА_3 додатково просив установити порядок користування приміщеннями в будинку, розташованому в АДРЕСА_1 , між співвласниками, додатково обґрунтовуючи тим, що такий будинок є неподільним.

Крім цього, ОСОБА_3 неодноразово збільшував розмір майнових позовних вимог.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.11.2019 залучено до участі у даній справі правонаступників позивача, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Заявою від 03 лютого 2022 року (надійшла через канцелярію суду 04.02.2022) остаточно збільшено розмір майнових позовних вимог, за якими позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять стягнути з відповідача збитки у сумі 767 687 грн., що складає в ринкових цінах вартість зносу 65% частки будинку по АДРЕСА_1 , та упущену вигоду у сумі 1 432 110 грн. Водночас у клопотанні від 03.02.2022 року заявлено про те, що остаточним змістом позовних вимог є той, що зазначений у заяві про збільшення розміру позовних вимог, а відповідачем у справі необхідно вважати УМВС України в Закарпатській області (інші заяви про зміну відповідача позивачі просили залишити без розгляду).

Тобто, залученими правонаступниками позивача змінено позовні вимоги та залишено лише дві майнові вимоги, а саме стягнення з відповідача реальних збитків та упущеної вигоди. Вимога про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом зобов`язання відповідача надати доступ у будинок та вимога про установлення порядку користування приміщеннями в будинку не розглядалась.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 липня 2023 року уточнену позовну заяву задоволено частково. Стягнуто з УМВС України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 збитки у розмірі по 383 843,5 (триста вісімдесят три тисячі вісімсот сорок три грн. п`ятдесят коп.) грн. кожному, що складає в ринкових цінах вартість зносу 65% частки будинку по АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Не погодившись із даним рішенням, УМВС України в Закарпатській області оскаржило його в апеляційному порядкута та просив рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що на момент смерті ОСОБА_3 не набув право на відшкодування шкоди (збитків) за рішенням суду, а тому й УМВС України в Закарпатській області перед позивачем не існувало жодних зобов`язань, які б могли перейти до правонаступникв (спадкоємців). Судом першої інстанції безпідставно залучено правонаступників позивача, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки у даних правовідносинах законних підстав для правонаступництва не було. Також вказує, що підстав для відшкодування шкоди відповідно до ст. 1166 ЦК України не має, оскільки доказів які вказують на порушення майнових прав позивача з приводу незаконного користування відповідачем будинком позивачем не надано і в судовому порядку не встановлено.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Митровка Ярослав Васильович, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на його законність та обгрунтованість.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року залучено до участі у справі Головне управління Національної поліції в Закарпатській облсті, як правонаступника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області.

В судовому засідання представник апелянта Яблонський О.О. підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити.

Представник позивачів – адвокат Митровка Я.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обгрунтованість.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Згідно з п. 9 Перехідних положень ЦПК України (тут і надалі в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду у частині відмови у вимогах про відшкодування упущеної вигоди в апеляційному порядку не оскаржено і не є предметом даного апеляційного перегляду.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з приписами ч.ч.1,5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Задовольняючи частково заявлений позов суд першої інстанції виходив із доведеності завдання відповідачем збитків померлому ОСОБА_3 як власнику нерухомого майна, які пов`язані із зносом будівлі.

З такими висновками суду не погоджується колегія суддів, оскільки вони не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 згідно п. 5.5 рішення Виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів від 28 грудня 1994 року №62 було виділено земельну ділянку площею 0,0087 га по АДРЕСА_1 під індивідуальне житлове будівництво.

Актом державної приймальної комісії у липні 2000 прийнято в експлуатацію закінчений будівництвом об`єкт (гуртожиток УМВС по АДРЕСА_1 ).

Відповідно до Свідоцтва про право власності від 26 липня 2000 року № НОМЕР_1 , виданого Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради, оформлено право колективної власності за Управлінням МВС у Закарпатській на гуртожиток в цілому, що розташований в АДРЕСА_1 .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 липня 2005 у справі №2-327/05 визнано за ОСОБА_3 право власності на 65/100 будинку АДРЕСА_2 ; визнано недійсним свідоцтво про право власності видане виконкомом Ужгородської міської ради управлінню МВС України в Закарпатській області 07 вересня 2000 року на підставі рішення Ужгородської міської ради від 26 липня 2000 року на гуртожиток по АДРЕСА_3 ; визнано недійсним рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №26 від 26 лютого 1997 року «Про втрату чинності п.5.5 рішення міськвиконкому № 62 від 28 грудня 1994 року про надання земельної ділянки під забудову Сержанову по АДРЕСА_1 на підставі статті 27 пункту 1 ЗК України та надання цієї ділянки у постійне користування УМВС України в Закарпатській області».

З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно вбачається, що на підставі вказаного рішення за ОСОБА_3 1 грудня 2006 року зареєстровано право власності на 65/10 будинку по АДРЕСА_4 , форма власності: приватна спільна часткова.

Згідно з копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно власником 35/100 частин будинку АДРЕСА_1 є держава в особі Верховної Ради, балансоутримувач Головне управління МВС України в Закарпатській області, право власності зареєстровано 02 березня 2011 року, форма власності : державна спільна часткова.

У грудні 2015 р. ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом у якому просив: 1) визнати недійсним п.1.1. рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №270 від 26.08.2010 року «Про видачу свідоцтва про право власності Державі в особі Верховної Ради України на 35 відсотків будівлі, що знаходиться за адресою м. Ужгород, провулок Криничний, 31 балансоутримувач Головне управління МВС України в Закарпатській області; 2) визнати недійсним рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №408 від 08.12.2010 року «Про видачу свідоцтва про право власності Державі в особі Верховної Ради України» на 35 відсотків будівлі, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; 3) визнати недійсним свідоцтво і витяг про право власності на 35 відсотків жилого будинку розташованого в АДРЕСА_1 , за Державою в особі Верховної Ради України балансоутримувач головне управління МВС України в Закарпатській області; 4) визнати за ним право власності на 35 відсотків жилого приміщення, розташованого в АДРЕСА_1 .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 лютого 2017 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним пункт 1.1 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 270 від 26 серпня 2010 року «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» про видачу свідоцтва про право власності Державі в особі Верховної Ради України на 35 % будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , балансоутримувачу ГУ МВС України в Закарпатській області. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на 35 % жилого будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , за Державою в особі Верховної Ради України, балансоутримувач ГУ МВС України в Закарпатській області (серії САС № 154733 від 28 лютого 2011 року) і витяг про реєстрацію прав власності на нерухоме майно за № 29188451 від 02 березня 2011 року. Визнано за ОСОБА_3 35 % жилого приміщення, розташованого в АДРЕСА_1 , як права приватної власності. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від від 18 грудня 2017 року дане рішення скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Постановою Верховного Суді від 05 червня 2020 року постанову Закарпатського апеляційного суду від від 18 грудня 2017 року залишено без змін.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 березня 2023, зареєстровано у реєстрі за № 347, витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 71771774 від 13 березня 2023 р., витягу з Державного реєстру речових прав № 325602916 від 13 березня 2023, та свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 березня 2023, зареєстровано у реєстрі за № 350, витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 71771887 від 13 березня 2023, витягу з Державного реєстру речових прав № 325602657 від 13 березня 2023, право власності на 65/100 житлового будинку, що розташований на АДРЕСА_1 , які належали ОСОБА_3 , у порядку спадкування перейшло до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 65/200 частки кожному та зареєстровано за ними.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №187 від 05 квітня 2005 року (експерт Д.В. Корчинська), балансова вартість будинку у АДРЕСА_1 , станом на грудень 1996 року становила 276 832 грн., проіндексована балансова вартість у відповідності до нормативних документів станом на 05 квітня 2005 року становила 494 255,57 грн.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №683 від 12 вересня 2011 року (експерт Д.В. Корчинська) ринкова вартість будинку у АДРЕСА_1 (з врахуванням технічного стану) станом на 12 вересня 2011 року становила 1941543,50 грн.

Згідно висновку № 0005/2015 будівельно-технічної експертизи, проведеної на виконання ухвали суду 25 листопада 2015 року судовим експертом з будівельно-технічних експертиз ФОП ОСОБА_4 встановлено знос будівлі у АДРЕСА_1 з 1996 року по 2005 рік у розмірі 16,7 %, з 2005 року по 2011 рік у розмірі 15,3 %, сумарний знос за період з 1996 року по 2011 рік становить 32 %. Крім цього, експертним висновком встановлено вартість зносу вказаного будинку на 2005 рік (за період 1996-2005 рр.) у розмірі 435 402 грн., на 2011 рік (за період 2005-2011 рік) у розмірі 332285 грн., сумарний знос за 1996 -2011 рр. у розмірі 767 687 грн. Вказану вартість зносу розраховано з урахуванням пропорції у розмірі 65 %, що відповідає сумарному розміру часток у вказаному об`єкті нерухомості, що належить позивачам на даний час.

Обгрунтовуючи завлений позов позивач посилається на те, що відповідач фактично володів та користувався будинком за адресою АДРЕСА_1 , починаючи з грудня 1995 року та до моменту вступу у володіння та користування вказаним будинком ОСОБА_3 24 червня 2014 року, при чому, таке володіння та користування вказаним об`єктом у цілому відповідачем здійснювалось без достатньої на те правової підстави, внаслідок чого відповідачем у зв`язку із зносом майна заподіяні збитки у розмірі 767 687 грн.

З такими доводами позивача не погоджується колегія суддів.

Матеріалами справи доведено, що за ОСОБА_3 , правонаступниками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , 1 грудня 2006 року зареєстровано право власності на 65/10 будинку по АДРЕСА_4 , власником 35/100 частин даного будинку є держава в особі Верховної Ради, балансоутримувач Головне управління МВС України в Закарпатській області, правноступником якого є Головне управління Національної поліції в Закарпатської області, право власності зареєстровано 02 березня 2011 року.

У ч.ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356 ЦК України).

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (див., зокрема постанову Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18)).

Відповідно до ст. 394 ЦК України власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв`язку із зниженням цінності цих об`єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі.

Частки співвлавсників будинку у натурі не виділені.

Оскільки частка в праві спільної часткової власності, яка належить позивачу та відповідачу у спірному будинку виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле – спірний будинок, і право спільної часткової власності як позивача так і відповідача поширюється на весь спірний будинок, то кожний із співлвсників майна має право користування спірним будинком, і на одного із співвласників майна, не може бути покладена цивільна відповідальність, пов`язана із зносом майна.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч.1,ч.2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» вказано, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було внаслідок джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Отже, зобов`язання з відшкодування майнової шкоди є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових та майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин.

Складовими для відшкодування шкоди є: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина. Перераховані підстави для деліктних зобов`язань є обов`язковим. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди, її розмір, протиправність дій відповідача та причинний зв`язок між ними.

Позивачем, відповідно до ст. ст. 13, 81 ЦПК України не подано доказів і не доведено, що відповідач, як співвласник нерухомого майна – будинку, вчинив протиправні дії, внаслідок яких завдав іншому співвласнику даного майна шкоду у зв`язку із зносом будинку, не доведено саме якою діяльністю завдано шкоду, та не доведеного між ними причинний зв`язок.

Постанвою Кабінету Міністрів від 10 вересня 2023 року №1440 затверджено Національний стандарт №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав оцінки майна і майнових прав", у якому визначено поняття зносу, а саме знос (знецінення) - втрата вартості майна порівняно з

вартістю нового майна. Знос за ознаками його виникнення поділяють

на фізичний, функціональний та економічний (зовнішній). Фізичний

та функціональний знос може бути таким, що технічно усувається, і

таким, що не усувається, або усунення його є економічно

недоцільним; фізичний знос - знос, зумовлений частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей об`єкта оцінки; функціональний знос- знос, зумовлений частковою або повною

втратою первісних функціональних (споживчих) характеристик об`єкта

оцінки; економічний (зовнішній) знос - знос, зумовлений впливом

соціально-економічних, екологічних та інших факторів на об`єкт

оцінки.

Позивачем не доведено, і матеріали справи, у тому числі і висновками будівльно – технічних експертиз, не встановлено який саме у даному випадку має місце знос спірного будинку, та чи залежить такий знос від дій відповідача, і які неправомірні дії вчинено відповідачем внаслідок яких має місце знос будинку.

З врахуванням навденого суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про наявність підстав для стягнення з відповідача зитків у розмрі 767 687 грн. та безпідставно їх стягнув на кристь правонаступників позивача.

В цій частині доводи апеляційної скарги відповідача є обгрунтутованими та заслуговують на увагу.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції безпідставно залучено до участі у справі правонаступників позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з посиланням на те, що у даних правовідносинах законних підстав для правонаступництва не має.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов`язаним з особою кредитора.

Згідно ч. 1 ст. 1230 ЦК України до спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов`язаннях.

У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року в справі № 662/541/15-ц (провадження №61-44995св18) вказано, що при застосуванні буквального тлумачення частини першої статті 1230 ЦК України можливий висновок, що спадкоємці набуватимуть лише право на відшкодування збитків завданих спадкодавцеві у договірних зобов`язаннях. Однак це не в повній мірі відповідало би нормам статей 608, 1218, 1219 ЦК України, та суперечило б принципу справедливості, інакше в нерівному становищі опинялися спадкоємці кредитора-учасника договірного зобов`язання та спадкоємці кредитора-учасника недоговірного зобов`язання. Тому основним критерієм, при включенні таких прав до складу спадщини, повинно бути встановлено чи є право нерозривно пов`язаним із особою кредитора (постанова Верховного Суду від 11 липня 2022 року у справі 953/15985/20).

З врахуванням вищенаведеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що виходячи із змісту позову та спірних правовідносин, право на відшкодування шкоди, яка заявлена, не пов`язане нерозривно з особою ОСОБА_3 , а пов`язане із правом власності на відповідний об`єкт нерухомості, відтак входить до складу спадщини.

Відповідно до приписів п.4 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За вказаних обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоленню, рішення суду першої інстанції в частині стягнення збитків підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення про вудмову у даних вимогах з вищенаведених підстав.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 367, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, правонаступником якого є Головне управління Національної поліції в Закарпатській області задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 липня 2023 року в частині стягнення збитків скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, правонаступником якого є Головне управління Національної поліції в Закарпатській області про стягнення збитків відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 27 лютого 2026 року.

Головуючий:

Судді: