Рішення від 10 березня 2026 р. у справі №490/4195/25 — Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/4195/25

н\п 2/490/369/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Шолох Л.М.,

при секретарі Шведюк Д.О.,

за відсутності сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Миколаєві справу запозовом заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі: Національної служби здоров`я України, до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Комунальне некомерційне підприємство Миколаївської міської ради «Міська лікарня №4», про відшкодування коштів, витрачених закладом охорони здоров`я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від кримінального правопорушення,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшов зазначений позов, у якому позивач просив суд ухвалити рішення, яким: стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Національної служби здоров`я України витрати на лікування потерпілого від злочину ОСОБА_2 у розмірі 27 839,24 грн; стягнути з ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури сплачений судовий збір за подачу позову у розмірі 2 422,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем ОСОБА_2 нанесено тілесні ушкодження. У зв`язку із чим остання перебувала на стаціонарному лікуванні в КНП ММР «Міська лікарня №4». Вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 30.07.2024 року ОСОБА_1 визнано винним за вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України. Факт заподіяння відповідачем тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_2 підтверджено під час судового розгляду кримінального провадження, проте питання про стягнення витрат на стаціонарне лікування потерпілої від злочину не вирішено, на підставі чого позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 09.06.2025 року справу прийнято до свого провадження суддею Шолох Л.М. та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Відповідач правом подання відзиву та участі у судовому засіданні не скористався.

У судове засідання сторони не з`явилися з невідомих суду причин. Від Національної служби здоров`я України до суду надійшла заява, у якій представник просить провести розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору до суду також надійшла заява, у якій представник КНП ММР «Міська лікарня №4» просить судовий розгляд справи провести за його відсутності.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено таке.

Вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 30.07.2024року встановлено, що 07.04.2023 року близько ОСОБА_1 реалізуючи свій злочинний умисел наніс ОСОБА_2 наніс потерпілій ОСОБА_2 тілесні ушкодження середньої тяжкості у вигляді різаної рани нижньої третини правого передпліччя з переходом на долонню поверхню, з пошкодженням променевого нерву, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров`я.

Вироком Центрального районного суду м. Миколаєва №490/7146/23 від 30.07.2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України, звільнено засудженого ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 1 року з дня проголошення вироку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього судом обов`язки. Вирок набрав законної сили 30.08.2024 року.

Відповідно до інформаційної довідки КНП ММР «Міська лікарня №4» щодо вартості лікування ОСОБА_2 - (вартість проведеної операції згідно ПКМУ №1464 від 27.12.2022 року) за період перебування в лікарні з 07.04.2023 року по 10.04.2023 року становить 27 839,24 грн.

Згідно інформації, яку надано КНП ММР «Міська лікарня №4», слідує, що: ОСОБА_1 кошти витрачені на лікування потерпілої ОСОБА_2 від злочину не сплачувалися; КНП ММР «Міська лікарня №4» не вживалися заходи досудового врегулювання спору щодо стягнення з ОСОБА_1 вищевказаних коштів; КНП ММР «Міська лікарня №4» не подавався позов до ОСОБА_1 про стягнення витрачених коштів на лікування потерпілої ОСОБА_2 від злочину; КНП ММР «Міська лікарня №4» не заплановані заходи щодо пред`явлення позову до ОСОБА_1 про стягнення витрачених коштів на лікування потерпілої ОСОБА_2 від злочину.

Як вбачається з повідомлення Національної служби здоров`я України однією із основних функцій НСЗУ, як уповноваженого органу передбачено укладення договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій.

Так між НСЗУ та КНП ММР «Міська лікарня №4»були укладені договори про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій у 2022 та 2023 роках. Розрахунок за вказаними договорами НСЗУ було проведено у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до приписів статей 12, 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Згідно з вимогами зазначеними у частинах 1, 5 та 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до приписів статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною першої статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку, як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 07.07.1995 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат», питання відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16.07.1993, (далі Порядок), яким передбачено, що витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров`я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Також, відповідно до ч. 3 ст. 1206 ЦК України якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, спільній власності територіальних громад, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету, за рахунок якого таке лікування фінансувалося. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, який за відповідні надані медичні послуги отримує кошти згідно з договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України.

Факт заподіяння ОСОБА_1 тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_2 підтверджено під час судового розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 (вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 30.07.2024 року №490/7146/23), проте питання про стягнення витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину не вирішено. Згідно з довідкою, наданою КНП ММР «Міська лікарня №4» потерпіла ОСОБА_2 – перебування в лікарні з 07.04.2023 року по 10.04.2023 року, вартість проведеної операції згідно ПКМУ №1464 від 27.12.2022 року становить 27 839,24 грн.

Фактичні витрати комунального підприємства на лікування потерпілої ОСОБА_2 від злочинного діяння склали 27 839,24 грн. Відповідачем у добровільному порядку витрати не відшкодовані.

Згідно з частинами 3 та 7 ст. 128 КПК України цивільний позов в інтересах держави пред`являється прокурором. Особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

За змістом ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.1 ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Також, відповідно до ст.1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину.

Вироком Центрального районного суду м. Миколаєва №490/7146/23 від 30.07.2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України. Цей вирок в апеляційному порядку, у передбачений законом строк не оскаржено, через що останній набрав законної сили 30.08.2024 року.

Таким чином, вказаним вироком Центрального районного суду м. Миколаєва підтверджено факт вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України.

Відповідно до ч. 3 ст.1206 ЦК України якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, спільній власності територіальних громад, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету, за рахунок якого таке лікування фінансувалося. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, який за відповідні надані медичні послуги отримує кошти згідно з договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України.

У пункті 8 Типової форми договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 24.05.2018 № 410, передбачено, що надавач зобов`язується надавати медичні послуги за програмою медичних гарантій пацієнтам, а замовник зобов`язується оплачувати такі послуги відповідно до встановленого тарифу та коригувальних коефіцієнтів.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» (далі - Закон) держава гарантує повну оплату згідно з тарифом за рахунок коштів Державного бюджету України надання громадянам необхідних інших медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені програмою медичних гарантій. У п.1 ч.1 ст.2 Закону дається визначення програми медичних гарантій як програми, що визначає перелік та обсяг медичних послуг (включаючи медичні вироби) та лікарських засобів, повну оплату надання яких пацієнтам держава гарантує за рахунок коштів Державного бюджету України згідно з тарифом, для профілактики, діагностики, лікування та реабілітації у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами.

Також, вищевказаною постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 410 затверджено Порядок укладення, зміни та припинення договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій. Відповідно до вимог цього Порядку між Національною службою здоров`я України (далі НСЗУ) та закладами охорони здоров`я укладаються договори про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, на виконання яких кошти перераховуються НСЗУ безпосередньо на рахунок лікарні.

Звідси, витрати КНП ММР «Міська лікарня №4», пов`язані з наданням медичних послуг за програмою медичних гарантій пацієнтам, сплачено НСЗУ за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до укладеного між КНП ММР «Міська лікарня №4» та НСЗУ Договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій 2023 року № 5313-М023-Р000. Кошти перераховуються НСЗУ безпосередньо на рахунок лікарні.

НСЗУ є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та відповідальним виконавцем бюджетної програми.

Факт заподіяння ОСОБА_1 тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_2 підтверджено під час судового розгляду кримінального провадження, проте питання про стягнення витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину не вирішено. Згідно з довідкою, наданою КНП ММР «Міська лікарня №4», потерпіла ОСОБА_2 перебувала в лікарні КНП ММР «Міська лікарня №4» з 07.04.2023 року по 10.04.2023 року.

Фактичні витрати комунального підприємства на лікування потерпілої ОСОБА_2 від злочинного діяння склали 27 839,24 грн. Відповідачем у добровільному порядку витрати не відшкодовані, тому їх необхідно стягнути з ОСОБА_1 та зарахувати до Державного бюджету України.

Таким чином, послуги закладу охорони здоров`я, у якому проходив стаціонарне лікування потерпілого, пов`язані з наданням медичних послуг за програмою медичних гарантій пацієнтам, оплачено Національною службою здоров`я України як замовником медичних послуг за рахунок Державного бюджету України.

Пунктом 3 статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Право звернення прокурора або його заступника до суду в інтересах держави передбачено також ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст.56 ЦПК України.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частинами 3 і 4 ст. 56 ЦПК України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Європейський суд з прав людини у справі «Менчинська проти Російської Федерації» висловив таку позицію: «…сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави…».

Таким чином, єдиною можливістю захистити державні інтереси є звернення прокурора до суду з відповідним позовом про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину з відповідача. Таке звернення до суду є виправданим, оскільки в даному випадку захисту потребують державні інтереси. Дані спірні правовідносини, які виникають при здійсненні діяльності у бюджетній сфері, зачіпають інтереси держави та є порушенням загальнодержавних інтересів, що у відповідності до ст.131-1 Конституції України покладає на прокурора обов`язок представництва в суді.

Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 906/506/18, від 11.04.2019 у справі № 904/583/18, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 21.05.2019 у справі № 921/31/18.

Відповідно до наданої інформації НСЗУ, заходи досудового врегулювання спору не вживалися та остання не заперечує щодо звернення до суду в інтересах держави із цивільним позовом Окружної прокуратури міста Миколаєва, що підтверджується листом від 15.01.2025 року № 2058/2-15-25.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп.

Керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 247, 258, 263-265, 273 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь держави в особі Національної служби здоров`я України (рахунок отримувача: UA178999980313060115000014483, ЄДРПОУ 37992030, отримувач Миколаїв.ГУК/ Центр. р-н/24060300, МФО 899998, банк отримувача - Казначейство України, код класифікації доходів бюджету «Інші надходження») витрати на лікування потерпілої від злочину ОСОБА_2 у розмірі 27 839 грн 24 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048 Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) сплачений судовий збір за подачу позову у розмірі 2 422 грн 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання до Миколаївського апеляційному суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Л.М. Шолох