Рішення від 11 березня 2026 р. у справі №947/6940/26 — Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/6940/26

Провадження № 2-о/947/155/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Петренка В.С.

за участю секретаря – Торгонської В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження в м. Одесі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

12.02.2026 року ОСОБА_1 , через свого представника – адвоката Кувшинову Валерію Петрівну звернулася до Київського районного суду м. Одеси з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що вона перебувала у законному шлюбі з ОСОБА_2 . Після придбання ОСОБА_2 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 06.06.2012 року по 15.09.2025 року заявниця разом із чоловіком проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, мали спільний побут та бюджет, здійснювали утримання житла та оплату житлово-комунальних послуг.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. ОСОБА_1 проживала разом зі своїм чоловіком станом на дату смерті останнього.

Оскільки ОСОБА_2 був пенсіонером та станом на дату смерті у нього залишилась недоотримана пенсія, вона звернулася до органів Пенсійного фонду України, з метою отримання недоотриманої чоловіком пенсії, однак, у прийнятті заяви щодо виплати пенсії чоловіка їй було відмовлено через відсутність факту спільного проживання із спадкодавцем на дату відкриття спадщини.

Дані обставини слугували підставою для звернення до суду з даною заявою.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Петренку В.С.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 13.02.2026 року заяву прийнято заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення. Призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 05.03.2026 рокуклопотання представника заявника - адвоката Кувшинової Валерії Петрівни про витребування доказів задоволено.Витребувано у Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Іллічової Н.А., що знаходиться за адресою: м. Одеса, 65044, вул. Пироговська, 7/9, належним чином засвідчену копію спадкової справи №1/2026 яка була заведена після смерті ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .Уповноважено представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3 для надання до суду, отримати у Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Іллічової Н.А. копію спадкової справи №1/2026, яка була заведена після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У судове засідання 12.03.2026 року заявниця не з`явилася, про час та місце судового засідання була повідомлена належним чином, проте її представник надіслала заяву про розгляд справи за їх відсутності, вимоги заяви підтримала та просила їх задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом у судовому засіданні, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 11.09.1971 року, який був зареєстрований ЗАГС Журавно, Жидачівського району, Львівської області, про що 11.09.1971 р. було складено актовий запис № 78, що підтверджується свідоцтвом про одруження бланк НОМЕР_1 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 08.06.2012 року посвідченного Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А.М. зареєстрованого в реєстрі за номером 4073, квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оскільки була придбана під час перебування у шлюбі.

Починаючи з 12.04.2021 року по 15.09.2025 року ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № П1-38000-ю/о від 16.02.2026 року, що міститься в матеріалах справи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 від 16.09.2025 року.

Згідно лікарського свідоцтва про смерть №426 від 16.09.2025 року, на дату смерті ОСОБА_2 проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

Місце проживання ОСОБА_1 було зарестровано за адресою: АДРЕСА_2 , що вбачається з доданої до заяви копії паспорта заявниці.

Згідно Довідки Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків «Французький сквер» від 18.11.2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 починаючи з дати придбання квартири - 08.06.2012 року по день смерті ОСОБА_4 – ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З наданих суду квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг вбачається, що оплату комунальних платежів в період з 2020 по вересень 2025 року включно, систематично здійснювала саме заявниця, що свідчить про її участь у веденні спільного господарства та утриманні житла, спільний бюджет та фактичне проживання з померлим.

Отже, з наданих суду доказів, зокрема довідки ОСББ «Французький сквер», документів щодо придбання квартири, квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг, а також матеріалів спадкової справи, вбачається, що заявниця фактично проживала разом із померлим чоловіком за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 08 червня 2012 року по день смерті – ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Заявниця, у зв`язку зі смертю свого чоловіка - ОСОБА_2 та з метою отримання недоотриманої ним пенсії, звернулася до Головного управління ПФУ (до відділу обслуговування, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Прохорівська, буд.3) однак, їй, в усному порядку було відмовлено у прийнятті документів, оскільки у неї був відсутній повний пакет документів для подання такої заяви. А саме, оскільки вона на день смерті свого чоловіка була зареєстрована за адресою, що є відмінною від адреси її фактичного місця проживання та яка не збігається з адресою місця проживання її чоловіка на день смерті, ОСОБА_1 було відмовлено у прийнятті документів для виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю чоловіка, оскільки нею не було надано підтверджуючих документів про спільне проживання та роз`яснено, що така заява у неї буде прийнята лише у разі надання рішення суду про встановлення факту спільного проживання з її чоловіком на день смерті.

З метою встановлення юридичного факту, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , до смерті останнього, проживали спільно за однією адресою: АДРЕСА_1 , заявниця звернулась до суду з даною заявою.

Приймаючи вищевикладене вбачається, що внаслідок смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , у відповідності до приписів статті 1220 ЦК України відкрилась спадщина на належне останньому за час життя майно та грошові кошти, у тому числі на недоотриману пенсію чоловіка.

Також, заявниця своєчасно звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Іллічової Наталії Артемівни з заявою про відкриття спадщини до майна її чоловіка – ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У відповідності до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі за №84188553 від 16.02.2026 року вбачається, що приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Наталією Артемівною було заведено спадкову справу №1/2026 до майна померлого ОСОБА_2 , яка зареєстрована у спадковому реєстрі за №75229587.

З матеріалів спадкової 1/2026 справи вбачається, що єдиною спадкоємицею до майна ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 є його дружина - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною,Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 4ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п. 5 ч. 2ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч.2ст. 315 ЦПК України).

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 р. передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Суд зазначає, що внаслідок смерті особи відкривається спадщина, часом відкриття якої є день смерті такої особи (ч.1,2 ст.1220 ЦК України).

Згідно зі ст. 1216 ЦК України, спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261- 1265 цього Кодексу.

У відповідності з ч. 1 ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Стаття 1261 Цивільного Кодексу України встановлює зокрема, що у першу чергу право на спадкування за законом мають той з подружжя, який його пережив.

Згідно ч.3ст.1268ЦК України, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і не заявив, відповідно до ст. 1270 ЦК України, впродовж шести місяців з часу відкриття спадщини, про відмову від неї.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Порядок подання заяви та документів, щодо виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, встановлено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), що Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі також - Порядок).

Частинами 1,3 пункту 2.26 розділу II Порядку передбачає, що для виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, надається свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки з померлим пенсіонером, документ, що посвідчує особу заявника. Члени сім`ї надають паспорт або інші документи, які підтверджують проживання з пенсіонером на день його смерті.

Отже, як вбачається з викладеного, в переліку необхідних документів, які необхідно подати до пенсійного фонду для отримання виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера є документи що підтверджують проживання з пенсіонером на день його смерті.

У відповідності до ч.ч. 1-3ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зазначене положення кореспондується частиною 3статтею 12 ЦПК України.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Приймаючи вищевикладене та розглядаючи заяву в межах заявлених вимог, суд зазначає наступне.

Як вже судом встановлено, що заявниця ОСОБА_1 з 11.09.1971 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також судом встановлено, що на підставі договору купівлі продажу 08.06.2012 року, квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Як вбачається з паспорту громадянина України, місце проживання ОСОБА_1 було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .

Із доданої до заяви довідки ОСББ «Французький сквер», вбачається, що заявниця не була зареєстрована, однак разом зі своїм чоловіком чоловік проживала разом за адресою: АДРЕСА_1 , до дня смерті ОСОБА_2 – ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З наданих суду квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг вбачається, що оплату

комунальних платежів систематично здійснювала саме заявниця, що свідчить про її участь у веденні спільного господарства та утриманні житла.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після його смерті відкрилась спадщина щодо майна останнього.

З метою підтвердження та реалізації свого права на спадкування до майна померлого ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса з заявою про відкриття спадщини, було заведено спадкову справу щодо майна ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи вищевикладене, надаючи оцінку письмовим доказам наявним в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що вони є належними, допустимими та достатніми для встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом із її чоловіком – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , станом на день його смерті – ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судом не встановлено можливе порушення прав та інтересів інших осіб, за наслідком встановлення заявленого факту, з урахуванням відсутності відомостей про інших спадкоємців до майна ОСОБА_2 та того, що в матеріалах спадкової справи міститься нотаріально завірена заява ОСОБА_5 – сина померлого, від 16.02.2026 року про відмову від спадщини після померлого батька.

Суд враховує, що у даній справі відсутній спір про право, а заявлені вимоги спрямовані виключно на підтвердження юридичного факту.

Судом також встановлено, що встановлення заявленого факту необхідно заявниці для реалізації права на отримання недоотриманої пенсії чоловіка та оформлення своїх спадкових прав.

Інший порядок встановлення зазначеного факту законодавством не передбачений.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Керуючись ст. ст. 526, 530, 625, 634, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 89, 141, 259, 263, 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) РНОКПП НОМЕР_3 про встановлення факту, що має юридичне значення – задовольнити.

Встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом із її чоловіком – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , станом на день його смерті – ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя В. С. Петренко