Рішення від 10 березня 2026 р. у справі №947/37427/25 — Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/37427/25

Провадження № 2/947/500/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Калініченко Л.В.,

за участю секретаря – Матвієвої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до Акціонерного товариства «Сенс-Банк»

про звільнення майна з-під арешту,

ВСТАНОВИВ:

02.10.2025 року до Київського районного суду міста Одеси через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 , через представника – ОСОБА_2 , до Акціонерного товариства «Сенс-Банк» про звільнення майна з-під арешту, в якій позивач просить суд скасувати арешт з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер обтяження: 9493773, який накладено на підставі постанови АА № 168016, 08.02.2010, Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.

В обґрунтування позову представник позивача посилається на те, що ОСОБА_1 є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_3 , на яке накладено арешт на підставі постанови АА № 168016, 08.02.2010, Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції. Як вказує представник, звернувшись до Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одеса із заявою про скасування арешту з майна - власник отримав відмову, у зв`язку із знищенням матеріалів виконавчого провадження в рамках якого був накладений арешт на майно. Відповідно до відповіді Київського ВДВС - провадження було відкрито на підставі виконавчого листа від 19.11.2008 року у справі № 6-216/08 виданого Новозаводським районним судом м. Чернігова, стягувач ПАТ "Альфа - Банк" (в подальшому назву банку було змінено на АТ "Сенс банк"). За наслідком наявного арешту, як зазначає представник, ОСОБА_1 не може вільно користуватись належним йому майном, приймаючи відсутність підстав для його чинності. Дані обставини зумовили звернення позивача до суду з цим позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу на підставі вказаного позову розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 22.10.2025 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження, призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

19.11.2025 року судом було ухвалено закрити підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

02.01.2026 до суду надійшло від представника позивача клопотання про витребування доказів, за наслідком розгляду якого судом 09.02.2026 року постановлено ухвалу суду, якою клопотання задоволено та витребувано з Акціонерного товариства «СЕНС БАНК», код ЄДРПОУ 23494714, інформацію чи обліковується за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заборгованість перед Акціонерним товариством «СЕНС БАНК».

На виконання вказаної ухвали суду, 26.02.2026 року до суду надійшла відповідь з АТ «СЕНС БАНК», в якій банк одночасно зазначив, що просить суд долучити ці пояснення до матеріалів справи та здійснювати подальший розгляд справи за відсутності представника Акціонерного товариства «Сенс Банк».

До судового засідання призначеного на 11.03.2026 року сторони по справі не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлені належним чином.

Однак, 11.03.2026 року до суду від представника позивача надійшла заява про підтримання заявлених вимог та розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача у поданій до суду 26.02.2026 року відповіді на виконання ухвали суду також зазначив про розгляд справи за його відсутності. Під час розгляду справи, представник відповідача процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, заперечень проти задоволення позову не висловлював.

За наслідком чого, приймаючи неявку сторін по справі, які належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення розгляду справи, враховуючи висловлене волевиявлення сторін по справі щодо розгляду справи за їх відсутності, судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі в судовому засіданні 11.03.2026 року на підставі наявних в матеріалах справи документів.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що за позивачем ОСОБА_1 , згідно з архівним записом, зареєстровано право часткової власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_3 , на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 , виданого 15.10.2004 року Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради, реєстраційний номер майна згідно з Реєстром прав власності на нерухоме майно: 11040846, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №375602821 від 23.04.2024 року.

У відповідності до вказаної довідки також вбачається, що відносно належної ОСОБА_1 – 1/3 частки квартири АДРЕСА_3 , 08.02.2010 року за №9493773 реєстратором Одеської філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, зареєстровано обтяження за реєстраційним номером №9493773, у виді арешту нерухомого майна, на підставі постанови Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського Міністерства управління юстиції, ОСОБА_3 від 08.02.2010 року серії АА №168016.

Згідно з відповіддю Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 28.10.2024 року за вих. №134911 повідомлено, що на підставі заяви ОСОБА_1 не можливо встановити за яким саме виконавчим провадженням накладався арешт на належну йому 1/3 частку квартири АДРЕСА_3 . Однак, перевіркою відомостей архівної складової частини автоматизованої системи виконавчого провадження, в тому числі спец розділу, встановлено, що у Відділі відносно боржника – ОСОБА_1 існували наступні виконавчі провадження:

- № 40964394 (відкрите на підставі виконавчого листа від 19.11.2008 №6-216/08, виданого Новозаводським районним судом міста Чернігова, Стягувач: ПАТ «Альфа Банк», сума стягнення: 61431,74 грн.);

-№ 40116180 (відкрите на підставі виконавчого листа від 20.05.2013 №6/751/625/13, виданого Новозаводським районним судом міста Чернігова, Стягувач: ТОВ «Кредитні ініціативи», сума стягнення: 22387,27 грн.);

-№ 40116624 (відкрите на підставі виконавчого листа від 20.05.2013 №6/751/625/13, виданого Новозаводським районним судом міста Чернігова, Стягувач: ТОВ «Кредитні ініціативи», сума стягнення: 114,70 грн.).

Всі зазначені вище провадження завершені у зв`язку із поверненням виконавчих документів стягувачам (з можливістю повторного пред`явлення), а тому повідомлено що підстав для зняття арешту немає. Також повідомлено, що матеріали виконавчого провадження, у якому накладався арешт постановою Другого Київського ВДВС ОМУЮ від 08.02.2010 року за №АА168016, були знищені.

За наслідком чого вбачається, що матеріали виконавчого провадження в рамках якого було винесено постанову Другого Київського ВДВС ОМУЮ від 08.02.2010 року за №АА168016, якою накладено арешту на належну позивачу 1/3 частку квартири АДРЕСА_3 , знищені та відсутні у Відділі. Однак, приймаючи наявність інформації про виконавчі провадження які перебували у Другому Київському ВДВС ОМУЮ вбачається, що єдиним триваючим виконавчим провадженням у вказаному відділі, яке було відкрито станом на момент винесення зазначеної постанови цим відділом, було виконавче провадження №40964394 (відкрите на підставі виконавчого листа від 19.11.2008 №6-216/08, виданого Новозаводським районним судом міста Чернігова, Стягувач: ПАТ «Альфа Банк», сума стягнення: 61431,74 грн.).

Також судом встановлено, що інші виконавчі провадження відносно позивача, які перебували на примусовому виконанні в Другому Київському ВДВС ОМУЮ, були відкриті після винесення вищезазначеної постанови та не пов`язані зі стягувачем за вказаним виконавчим провадженням №40964394, яке тривало станом на момент винесення постанови від 08.02.2010 року за №АА168016.

Виходячи з вищевказаної відповіді Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вбачається, що виконавче провадження №40964394 відносно позивача, як боржника – ОСОБА_1 , було відкрито на підставі виконавчого листа від 19.11.2008 №6-216/08, виданого Новозаводським районним судом міста Чернігова, стягувачем за яким було: ПАТ «Альфа Банк», сума стягнення: 61431,74 грн., яке станом на час розгляду справи не є триваючим та було завершене за наслідком повернення виконавчого документа стягувачеві.

Суд зазначає, що АТ «Альфа Банк» наразі, за наслідком зміни назви, перейменовано на АТ «Сенс Банк».

У відповідності до наданої АТ «СЕНС БАНК» відповіді на виконання ухвали суду від 09.02.2026 року повідомлено суд, що за наслідком проведеної перевірки стану розрахунків щодо ОСОБА_1 , Банком встановлено, що:

1. за кредитним договором № SME0011921 від 18.04.2008 року заборгованість як за основним боржником ( ОСОБА_4 ), так і за поручителем ( ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у програмно-технічних комплексах обліку АТ «Сенс Банк» не обліковується;

2. будь-яка заборгованість, що була предметом стягнення за виконавчими документами, виданими на виконання кредитного договору № SME0011921 від 18.04.2008 року (зокрема, за виконавчим листом № 6-216/08), станом на дату надання цієї відповіді в банку відсутня.

Враховуючи викладене, Акціонерне товариство «Сенс Банк» підтверджує, що заборгованість за кредитним договором № SME0011921 від 18.04.2008 року та за виконавчими листами, що видавалися для її стягнення, наразі повністю відсутня та не обліковується.

У зв`язку з чим, судом встановлено, що у АТ «СЕНС БАНК» (колишня назва – АТ «АЛЬФА Банк»), яке було стягувачем за виконавчим провадженням №40964394 єдиним триваючим станом на час винесення постанови від 08.02.2010 року за №АА168016 про накладення арешту на майно позивача щодо якого заявлені позовні вимоги, наразі відсутні майнові вимоги до ОСОБА_1 , як боржника за вказаним виконавчим провадженням, яке наразі є завершеним та знищеним.

Позивач, з посиланням на те, що підстави для продовження дії арешту накладеного на підставі постанови від 08.02.2010 року за №АА168016, наразі відсутні, а його дія порушує його права власника нерухомого майна, звернувся до суду з цим позовом.

Так, статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27.08.1976р. №6 (в редакції від 30.06.1978р. №5) надані роз`яснення, що вимоги особи, які ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові №5 від 03.06.2016р. «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», роз`яснив, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні. Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Нормами частин 1 та 2 ст. 321 ЦК України регламентовано, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а особа може бути обмежена в здійсненні права власності лише у випадках та в порядку, встановленому законом.

Згідно з ст. 391 ЦК України, власник майна може вимагати скасування заборон в здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року, справа № 1-10/2004, під поняттям «охоронювані законом інтереси», що вживається в законах України, слід розуміти як прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, так і зумовлений загальним змістом, об`єктивний і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції та Законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності.

Відповідно з ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. №606-XIV, У разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду,

винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з ч. 2 вказаної вище статті Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Аналогічні положення закріплені ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. № 1404-VIII (далі – Закон №1404-VIII), у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 57 Закону №1404-VIII, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відповідно до частини 4 статті 59 Закону №1404-VIII, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

Згідно з частиною 5 статті 59 Закону №1404-VIII, у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

У відповідності до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів

Верховний Суд у постановах від 11 лютого 2022 року у справі № 947/22756/19, від 07 липня 2021 року у справі № 420/370/19, від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17 неодноразово наголошував на необхідності застосування категорії стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника вимога цього заявника заслуговує довіри».

Аналізуючи обставини справи, суд зазначає, що наявні матеріали не дають можливості достеменно визначити в межах якого саме виконавчого провадження було винесено постанову від 08.02.2010 року серії АА168016 на підставі якої накладено арешт на частку нерухомого майна належної позивачеві, щодо якого заявлені вимоги, та на якій саме підставі воно було закінчене, та чи мав державний виконавець обов`язок зі скасування арешту при закінченні такого провадження.

Разом з тим, беззаперечно встановлено, що у Київському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), саме в якому було винесено вищевказану постанову про накладення арешту, відсутні будь-які триваючі виконавчі провадження відносно позивача, як боржника, а усі вони були завершені за наслідком повернення виконавчих документів стягувачеві та знищені за терміном зберігання, а саме за наслідком спливу зберігання понад трьох років.

Також судом встановлено, що єдиним триваючим у Київському ВДВС ОМУЮ виконавчим провадженням, станом на момент винесення зазначеної постанови цим відділом від 08.02.2010 року серії АА168016, було виконавче провадження №40964394, відносно позивача, як боржника – ОСОБА_1 , відкрите на підставі виконавчого листа від 19.11.2008 №6-216/08, виданого Новозаводським районним судом міста Чернігова, стягувачем за яким було: ПАТ «Альфа Банк», сума стягнення: 61431,74 грн., яке станом на час розгляду справи не є триваючим та було завершене за наслідком повернення виконавчого документа стягувачеві.

Також судом встановлено, що у АТ «СЕНС БАНК» (колишня назва – АТ «АЛЬФА Банк»), яке було стягувачем за виконавчим провадженням №40964394 єдиним триваючим станом на час винесення постанови від 08.02.2010 року за №АА168016 про накладення арешту на майно позивача щодо якого заявлені позовні вимоги, наразі відсутні майнові вимоги до ОСОБА_1 , як боржника за вказаним виконавчим провадженням, яке наразі є завершеним та знищеним.

Водночас суд звертає увагу на наступне. З моменту накладення арешту постановою від 08.02.2010 року сплинуло понад 16 років. Виконавче провадження, яке було єдиним триваючим у Київському ВДВС ОМУЮ станом на час винесення цим відділом постанови від 08.02.2010 року за №АА168016 про накладення арешту на майно позивача щодо якого заявлені позовні вимоги, давно завершене, а його матеріали знищено за закінченням термінів зберігання. В Автоматизованій системі виконавчих проваджень відомості про це провадження відсутні.

Приймаючи знищення відповідного виконавчого провадження за наслідком спливу понад трьох років терміну його зберігання, та відсутності будь-яких інших триваючих виконавчих проваджень відносно ОСОБА_1 у Київському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), слід дійти до висновку про сплив пред`явлення відповідних виконавчих листів до повторного виконання. У відповідності до даних АСВП, яке перебуває у вільному доступі вбачається, що наявна інформація про єдине відкрите виконавче провадження відносно боржника – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стягувачем за яким є – ТОВ «ІНФОКС, яке перебуває на виконанні у приватного виконавець Крецул Вадима Андрійовича, та яке було відкрито 28.05.2025 року.

Враховуючи відсутність інформації про наявність відповідних виконавчих проваджень за участі між стягувачем – ТОВ «ІНФОКС» та боржником – ОСОБА_1 , станом на час винесення постанови від 08.02.2010 року за №АА168016 про накладення арешту на майно позивача щодо якого заявлені позовні вимоги, слід дійти до висновку, що відповідне виконавче провадження не пов`язано з вищевказаним арештом , яке є предметом розгляду у даній справі.

За таких обставин, суд вважає, що подальше збереження арешту, накладеного у 2010 році на підставі постанови від 08.02.2010 року за №АА168016 на належну позивачу 1/3 частку квартири АДРЕСА_3 , за відсутності діючого виконавчого провадження в якому він був накладений та за умови бездіяльності стягувача, наявної інформації про відсутність майнових претензій стягувача за виконавчим провадженням, яке було єдиним триваючим у Відділі, в якому і станом на час якого було винесено вказану постанову про арешт, є непропорційним обмеженням права власності позивача та суперечить засадам справедливості, добросовісності та розумності, визначеним статтею 3 Цивільного кодексу України.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини будь-яке обмеження права власності повинно бути пропорційним переслідуваній легітимній меті. Арешт майна, який зберігається протягом надмірно тривалого часу за відсутності реальної потреби у виконанні рішення суду, становить невиправдане втручання у мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При вирішенні даного цивільно-правового спору суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори.

Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю – змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, беручи до уваги належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1-18, 76-89, 141, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_4 ) до Акціонерного товариства «Сенс-Банк» (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) про звільнення майна з-під арешту – задовольнити.

Скасувати обтяження – арешт накладений на 1/3 частку квартири АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна 11040846, яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 , який було накладено на підставі постанови Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського Міністерства управління юстиції, ОСОБА_3 від 08.02.2010 року серії АА №168016, реєстраційний номер обтяження №9493773.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Л. В. Калініченко