Постанова від 11 березня 2026 р. у справі №953/21054/19 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2026 року

м. Харків

справа № 953/21054/19

провадження № 22-ц/818/28/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом – Міністерство оборони України,

відповідачі за первісним позовом та позивачі за зустрічним позовом – ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

треті особи – Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», філія Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківський філіал», квартирно-експлуатаційне управління м. Харків, Харківська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, Фонд Державного майна України, Кабінет Міністрів України,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 07 червня 2024 року в складі судді Шаренко С.Л.

в с т а н о в и в:

У жовтні 2019 року Міністерство оборони України звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на стороні позивача: Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», філія Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківський філіал», квартирно-експлуатаційне управління м. Харків, Харківська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, Фонд Державного майна України, Кабінет Міністрів України про витребування нерухомого майна та стягнення вартості на відновлення нежитлової будівлі, яке у подальшому уточнило.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до реєстраційного посвідчення на об`єкти нерухомого майна від 03 грудня 2002 року за реєстровим №4548, виданого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» за Державою Україна в особі Верховної Ради зареєстровано первісне право власності на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: адміністративна будівля – літера «Е-2», загальною площею 516,3 кв м. Вказане майно, в 1999 році, на підставі Акту приймання – передачі основних засобів від 02 квітня 1999 року військовою частиною НОМЕР_1 передано до державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» виключно в експлуатацію, а тому відповідно до Статуту ДП МОУ «Укрвійськбуд» не втратило статусу військового майна (майна Збройних Сил України). Таким чином, вказана адміністративна будівля, яка передана від військової частини НОМЕР_1 до ДП МОУ «Укрвійськбуд» виключно в експлуатацію, а не у господарське відання, а тому за ним зберігався статус військового майна до теперішнього часу.

Зазначило, що під час фіктивного банкрутства ДП МОУ «Укрвійськбуд», вказаний нежитловий будинок був незаконно відчужений з державної власності у власність ОСОБА_7 за біржовою угодою №50-02/12 від 19 грудня 2002 року, зареєстрованою на філії «Київська ресурсна палата» Товарної біржі «Західно – Українська біржа нерухомості».

Відповідно до вказаної біржової угоди відчуження державного нерухомого майна, у вигляді будинку, здійснювалось в межах процедури санації ДП МОУ «Укрвійськбуд». При цьому, жодного розпорядчого документу, який є письмовим доказом в розумінні ст. 76 ЦПК України про те, що вказане майно передавалось у господарське відання до ДП МОУ «Укрвійськбуд» не видавалось.

Від імені ДП МОУ «Укрвійськбуд» біржову угоду уклав ОСОБА_8 , який діяв за довіреністю, виданою ОСОБА_9 , який не мав законних повноважень на будь-які дії від імені ДП МОУ «Укрвійськбуд», оскільки він ніколи не призначався керівником ДП МОУ «Укрвійськбуд». Про що свідчить зміст мотивувальної частини наказу Міністерства оборони України від 10 жовтня 2005 року №610, згідно якого зазначено, що протягом 1998-2005 років керівник ДП МОУ «Укрвійськбуд» не призначався. Таким чином у Дубова О.Г не було повного обсягу цивільної дієздатності для того, щоб діяти від імені ДП МОУ «Укрвійськбуд» під час укладання біржової угоди.

Вказало, що відповідно до п. 64 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року №18/5, яка була чинною на момент незаконного відчуження спірного майна, договори купівлі-продажу, які укладаються при приватизації майна державних підприємств шляхом викупу, продажу на аукціоні або за конкурсом, підлягають нотаріальному посвідченню. Укладання таких договорів здійснюється з дотриманням вимог чинного законодавства про приватизацію. Таким чином, біржова угода купівлі-продажу нерухомості від 19 грудня 2002 року №50-02/12 є нікчемним правочином, який не породжує будь-яких прав та обов`язків. Вказана біржова угода є недійсною з моменту її вчинення і право власності у ОСОБА_7 на спірне майно не виникло і не могло виникнути на підставі біржової угоди, яка не тягне за собою будь-яких правових наслідків.

Посилалося на те, що фіктивне банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд» припинено постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2007 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29 січня 2008 року у справі №24/612-б-43/234, якою встановлено, що вироком Подільського районного суду м. Києва від 03 березня 2007 року у кримінальній справі №1-175/07 за обвинуваченням ОСОБА_8 (заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП МОУ «Укрвійськбуд») у скоєнні злочину, передбаченого статтею 218 КК України, за надання завідомо неправдивої інформації про фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов`язань перед бюджетом на стадії санації боржника, на підставі якого встановлено факт фіктивного банкрутства ДП МОУ «Укрвійськбуд».

Щодо необхідності погодження плану санації боржника з Фондом державного майна України зазначає, що відповідно до ч.6 ст.17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції станом на 30 червня 1999 року, яка була чинна на момент відкриття провадження у справі №24/612-б-43/234 про фіктивне банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд»), керуючий санацією зобов`язаний розробити та подати на затвердження комітету кредиторів план санації боржника, погоджений з боржником, органом уповноваженим управляти майном боржника.

Щодо необхідності включення Кабінетом Міністрів України ДП МОУ «Укрвійськбуд» до переліку підприємств, які підлягають приватизації зазначає, що пунктом 2 ч.2 ст.20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено про те, що продаж частини майна боржника-державного підприємства в процедурі санації проводиться відповідно до законодавчих актів з питань приватизації з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. На виконання вказаних норм Закону Фондом державного майна України був розроблений наказ від 04 жовтня 2001 року №1809 «Про затвердження Положення про порядок погодження планів санації господарських товариств та державних підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію». Рішення про приватизацію державного підприємства приймається виключно Кабінетом Міністрів України, шляхом включення такого підприємства до переліку державних підприємств, які підлягають приватизації. Відповідно до викладеного, план санації державного підприємства - боржника, у майні якого частка держаної власності перевищує п`ятдесят відсотків та щодо якого було прийняте рішення про приватизацію, після погодження органом управління майном боржника, потрібно обов`язково погоджувати з Фондом державного майна України.

Щодо необхідності погодження плану санації ДП МОУ «Укрвійськбуд» органом уповноваженим управляти майном боржника – Міністерством оборони України зазначає, що відповідно до листа директора департаменту охорони державної таємниці від 30 серпня 2017 року №276/839, до якого додані архівні копії печаток Міністерства оборони України, на плані санації ДП МОУ «Укрвійськбуд», нанесений відтиск печатки відрізняється від відтиску печатки на архівній копії, яка додана до вказаного листа. Враховуючи викладене у експертному висновку від 19 серпня 2017 року №8-4/1563 у кримінальному провадженні №12013110090003558 та наявність на документі, який має назву: «План санації відновлення платоспроможності та виведення з кризи ДП МОУ «Укрвійськбуд» в процедурі провадження справи про банкрутство 2001 р.», відтиску печатки, яка не співпадає з відтиском печаток, вказаних в архівній копії, яка додана до листа від 30 серпня 2017 року № 276/839, є очевидним, що будь-якого погодження зазначеного плану санації ДП МОУ «Укрвійськбуд» під час фіктивного (удаваного, вигаданого) банкрутства з Міністерством оборони України не здійснювалось. Таким чином, саме внесення ОСОБА_8 завідомо неправдивої заяви «про фінансову неспроможність ДП МОУ «Укрвійськбуд» та виконання вимог кредиторів і зобов`язань перед бюджетом від 09 січня 2001 року», відсутність включення Кабінетом Міністрів України ДП МОУ «Укрвійськбуд» до переліку підприємств, які підлягають приватизації, відсутність погодження плану санації ДП МОУ «Укрвійськбуд» органом уповноваженим управляти майном боржника – Міністерством оборони України та відсутність погодження плану санації ДП МОУ «Укрвійськбуд» органом уповноваженим управляти державним майном-Фондом державного майна України, стало підставою припинення Господарським судом м. Києва провадження у справі №24/612-б-43/234 на підставі ч.6 ст.17, ч.5 ст.18, ч.2 ст.20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», п.1 ч.1 ст.80 ГПК України у судовому засіданні 18 січня 2002 року.

Водночас, відповідно до п.2 ч.2 ст.20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» продаж військового майна не передбачений зазначеною нормою вказаного Закону, а продаж частини не військового майна боржника-державного підприємства в процедурі санації проводиться відповідно до законодавчих актів з питань приватизації з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, тобто виключно майна державних підприємств, включених до переліку на приватизацію після погодження плану санації Фондом державного майна України в установленому порядку і виключно вказаним Фондом, як продавцем. З огляду на вказану норму Закону, можна дійти до висновку, що при укладенні біржової угоди купівлі-продажу нерухомості щодо спірного майна не було дотримано положень абз. 2 п. «а» ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", якими встановлено обмеження та заборони щодо приватизації військового майна загальнодержавного значення (в т.ч. в процесі банкрутства, згідно з положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в редакції Закону до 19 січня 2013 року, яка діяла на час провадження у справі про банкрутство державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», що містить відповідну відсилку до Закону України «Про приватизацію державного майна»). Суб`єктам, які здійснюють функції власника від імені держави, законодавством не надано повноважень на прийняття рішення щодо відчуження майна, за умови існування законодавчо встановлених обмежень. Такі заборони можуть бути зняті лише за умови внесення відповідних змін до законодавчих актів. Встановивши таке обмеження, Держава Україна висловила свою волю на заборону відчуження спірного майна, встановивши імперативну заборону на законодавчому рівні на відчуження такого майна і така воля держави може бути змінена виключно шляхом внесення відповідних змін до законодавчих актів.

Таким чином відчуження державного військового майна, а саме: нежитлового будинку – Літера «Е-2», цегляного, загальною площею 516,3 кв м, шляхом укладання біржової угоди від 19 грудня 2002 року, продавцем у яких зазначено ДП МОУ «Укрвійськбуд», відбувалося поза волею та без участі власника, тобто Держави Україна під час фіктивного банкрутства.

Також зазначає, що згідно із ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» відчуження військового майна здійснюється Міноборони через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Відчуження військового майна усупереч зазначених норм цього Закону відбулося поза волею його власника в особі Кабінету Міністрів України. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства Оборони України.

Враховуючи викладене, Міноборони як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування. Абзацом шостим п.п. 2 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 №1919 (далі - Положення №1919), визначено, що рішення про відчуження військового майна, яке є придатним для подальшого використання, а також цілісних майнових комплексів, військових містечок та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України, у тому числі списаного військового майна за пропозицією Міноборони. При цьому реалізація цілісних майнових комплексів, зокрема військових містечок, та іншого нерухомого військового майна здійснюється за процедурою торгів (тендерів), що визначається Міноборони за погодженням з Мінекономрозвитку та Мінфіном.

Належна державі на праві власності спірна нежитлова будівля АДРЕСА_2 вибула з володіння держави за відсутності клопотання Міноборони про його відчуження та прийнятого в установленому порядку відповідного рішення Кабінетом Міністрів України, без застосування тендерної процедури, унаслідок чого відповідачі придбали це майно в особи, яка не мала права його відчужувати.

Після укладення зазначеної біржової угоди, спірне майно частинами було відчужене відповідачам, які є добросовісними набувачами відповідних частин спірного майна. Нежитлова будівля – Літера «Е-2» загальною площею 516,3 м2 по АДРЕСА_1 була відчужена до Акціонерного товариства «БМТ» в особі генерального директора Лавріненко В.В. на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Грішаковою О.В. 03 січня 2003 року №4.

Згідно довідки-характеристики Харківського міського бюро технічної інвентаризації від 26 грудня 2002 року №23-46838, вартість нежитлової будівлі становить 219 278грн., продаж здійснено за 230 000грн. Право власності зареєстроване КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 08 січня 2003 року за реєстраційним №4548.

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 24 квітня 2004 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Чуєвою О.Д., за реєстром №1451, АТ «БМТ» продав нежитлову будівлю – Літера «Е-2» загальною площею 516,3 АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна 4685774, ОСОБА_4 . Балансова вартість майна відповідно до відомостей, викладених у витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно №2792463, виданому 10 лютого 2004 року КП «Харківське МБТІ» 223 900грн., продаж здійснено за 276 000грн. Право власності зареєстроване КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 14 травня 2004 року, реєстраційний №4685774, номер запису 4548 в книзі 1.

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 08 грудня 2004 року ОСОБА_4 передав у спільну часткову власність ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 –830/1000 належної йому нежитлової будівлі «літ.Е-2» по АДРЕСА_1 , таким чином: ОСОБА_1 - 415/1000 частки будівлі, ОСОБА_10 - 315/1000 частки будівлі, ОСОБА_3 - 100/1000 частки будівлі. Відповідно до відомостей, викладених у витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно №5602695, виданому 26 листопада 2004 року КП «ХБТІ», експертна вартість нежитлової будівлі в цілому становить 296 000грн. Згідно із зазначеним договором продаж майна було здійснено за 246 000грн., які покупці сплатили у відповідних частках кожний продавцю під час укладання договору.

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 27 листопада 2007 року, який було укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , останній продав ОСОБА_3 16/100 частин нежитлової будівлі Е-2. Таким чином належна ОСОБА_3 частка нежитлової будівлі була збільшена до 260/1000 часток. Відповідно до відомостей, викладених у витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно №16793883, виданому 26 листопада 2007 року КП «ХМБТІ», загальна вартість нежитлової будівлі, частина якої відчужується, становить 255 000грн., в тому числі, вартість 17/100 частин, що належить продавцю становить 43 350грн. Продаж вчинено за 40 800грн.

Співвласник спірної будівля ОСОБА_10 помер. Після його смерті з заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , інших спадкоємців, передбачених законом або заповітом, немає. Таким чином, оскільки на момент звернення до суду з позовом, відповідно до інформації з Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 20 вересня 2019 року індексний номер 181860017, власниками спірної нежитлової будівлі «літ. Е-2» загальною площею 516,3 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1 є: ОСОБА_1 – 415/1000 частки будівлі, ОСОБА_10 (після смерті ОСОБА_10 правонаступниками є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ) – 315/1000 частки будівлі, ОСОБА_3 - 260/1000 частки будівлі та ОСОБА_4 – 10/1000 частки будівлі. Загальна вартість нерухомого майна 255000 грн., тому вимоги пред`явленні саме до вказаних осіб.

Зазначило, що відповідно до висновку експерта №СЕ-19/121-23/20130 від 18 січня 2024 року технічний стан нежитлової будівлі літ. «Е-2», загальною площею 516,3кв.м, по АДРЕСА_1 , станом на дату її відчуження 19 грудня 2002 року шляхом укладання біржової угоди, яке відбувалося поза волею та без участі власника, Держави Україна в особі Міністерства оборони України, був задовільний та придатний до подальшої експлуатації, а тому виконувати будівельні роботи з відновлювального ремонту на дату відчуження було непотрібно. Однак, на час проведення судової експертизи фактично на земельній ділянці по АДРЕСА_1 наявна частина будівлі, а саме лише окремі конструктивні елементи – залишки фундаментів, зовнішніх та внутрішніх стін. Вартість відновлювального ремонту зазначеної нежитлової будівлі літ. «Е-2», загальною площею 516,3кв.м, по АДРЕСА_1 станом на 01 лютого 2023 року (дата призначення судової експертизи) визначена судовою експертизою у сумі 13 684 624грн. без урахування ПДВ. Втім, при визначенні вказаної вартості відновлювального ремонту зазначеної нежитлової будівлі літ. «Е-2» (сторінки 28 – 29 Висновку) експерт використав дуже грубу методику, розрахувавши вартість відновлювального ремонту спірної будівлі виходячи з опосередкованої вартості будівництва 21 687грн. з розрахунку на квадратний метр загальної площі та невідомо з яких підстав встановив, що відсоток наявних конструктивних елементів спірної будівлі на дату обстеження складає 22% (тобто майже четверту частину), що явно не відповідає Ілюстративній таблиці (Додаток 1 до Висновку), яка яскраво свідчить про справжній стан зруйнованої будівлі, та суперечить Висновку судової будівельно-технічної експертизи №9891 від 21 квітня 2017 року, проведеної Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, відповідно до якого технічний стан нежитлової будівлі літ. «Е-2» по АДРЕСА_1 має фізичний знос 96% з характеристикою – елементи будинку знаходяться у зруйнованому стані.

Крім іншого, про занадто неточний розрахунок вартості відновлювального ремонту спірної будівлі свідчить також зміст останнього абзацу на сторінці 29 Висновку експерта №СЕ-19/121-23/20130 від 18 січня 2024 року, а саме: «Враховуючи, що експертизу проводимо в межах наданих документів, та повний перелік можливих витрат замовника та підрядника невідомий, вартість відновлюваного ремонту буде мати імовірний характер, та може бути уточнена після виконання та затвердження проектної документації на відновлення та капітальний ремонт будівлі». Отже, надаючи об`єктивну оцінку викладеному вище, можна дійти до висновку про наявність підстав для взяття за основу «Розрахунку вартості будівельно-монтажних робіт на відновлення нежитлової будівлі, яка знаходиться у м. Харкові по вул. Пушкінській, 61, літ. «Е-2»» (ШИФР: РВП-61-ПЗ), проведеного Державним підприємством Міністерства оборони України «Центральний проектний інститут» у жовтні 2022 року, відповідно до якого: загальна вартість будівельно-монтажних робіт на відновлення нежитлової будівлі літ. «Е-2» по АДРЕСА_1 складає – 24269,238 тис. грн., в тому числі ПВР 897,281 тис. грн., крім того: інженерно-вишукувальні роботи - 310 тис. грн. та обстеження і обмірні роботи - 270 тис. грн., що разом складає суму – 24849238грн. Тим більш, що ДП Міністерства оборони України «Центральний проектний інститут» у сумі (24269,238 тис. грн.) загальної вартості будівельно-монтажних робіт на відновлення спірної нежитлової будівлі вже врахована сума вартості проектних робіт, вартості експертизи проектної документації та кошти на здійснення авторського нагляду.

Таким чином, державне майно, а саме нежитлову будівлю літ. «Е-2», загальною площею 516,3кв.м, по АДРЕСА_1 , після незаконного вибуття із володіння та користування Держави в особі Міністерства оборони України, за час перебування у володінні та користуванні відповідачів, із задовільного та придатного до подальшої експлуатації стану було доведено до стану залишків фундаментів, зовнішніх та внутрішніх стін, тобто спірну будівлю було фактично знищено. А звідти, у разі визнання за Державою Україна в особі Міністерства оборони України права власності на зазначену нежитлову будівлю та вилучення її у відповідачів стане очевидним те, що Державі в особі Міністерства оборони України відповідачами завдана майнова шкода, що відповідає сумі: загальної вартості будівельно-монтажних робіт на відновлення нежитлової будівлі літ. «Е-2» по АДРЕСА_1 , вартості інженерно-вишукувальних робіт та вартості обстеження і обмірних робіт, у загальному розмірі - 24 849 238 (двадцять чотири мільйони вісімсот сорок дев`ять тисяч двісті тридцять вісім) гр., яку відповідачі повинні відшкодувати Міністерству оборони України.

Просило

визнати за Державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, а саме: адміністративну будівлю – Літера «Е-2», цегляний, «Т» образний, двоповерховий будинок, розміром 24м?12 м, загальною площею 516,3 м2, по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 4685774);

витребувати шляхом вилучення у ОСОБА_1 – нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень в будинку номер АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 4685774, дата державної реєстрації 23 грудня 2004 року, що складають 415/1000 частки власності у нежитловій будівлі – Літера «Е-2», цегляний, «Т» образний, двоповерховий будинок, розміром 24м?12 м, загальною площею 516,3 м2, та передати ДП Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (м. Київ, вул. Вінницька, 14/39, НОМЕР_2 , код 24308300) в особі філії ДП Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківський філіал» в експлуатацію;

витребувати шляхом вилучення у ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (правонаступники ОСОБА_10 ) – нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень в будинку номер АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 4685774, дата державної реєстрації 23 грудня 2004 року, що складають 315/1000 часток власності у нежитловій будівлі – Літера «Е-2», цегляний, «Т» образний, двоповерховий будинок, розміром 24м?12 м, загальною площею 516,3 м2, та передати ДП Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (м. Київ, вул. Вінницька, 14/39, НОМЕР_2 , код 24308300) в особі філії Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківський філіал» в експлуатацію;

витребувати шляхом вилучення у ОСОБА_3 – нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень в будинку номер АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 4685774, дата державної реєстрації 23 грудня 2004 року, що складають 16/100 частки власності у нежитловій будівлі – Літера «Е-2», цегляний, «Т» образний, двоповерховий будинок, розміром 24м?12 м, загальною площею 516,3 м2, та передати ДП Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (м. Київ, вул. Вінницька, 14/39, НОМЕР_2 , код 24308300) в особі філії ДП Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківський філіал» в експлуатацію;

витребувати шляхом вилучення у ОСОБА_3 – нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень в будинку номер АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 4685774, дата державної реєстрації 14 грудня 2007 року, що складають 100/1000 часток власності у нежитловій будівлі – Літера «Е-2», цегляний, «Т» образний, двоповерховий будинок, розміром 24м?12 м, загальною площею 516,3 м2, та передати ДП Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (м. Київ, вул. Вінницька, 14/39, НОМЕР_2 , код 24308300) в особі філії ДП Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківський філіал» в експлуатацію;

витребувати шляхом вилучення у ОСОБА_4 – нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень в будинку номер АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 4685774, дата державної реєстрації 14 грудня 2007 року, що складають 10/1000 часток власності у нежитловій будівлі – Літера «Е-2», цегляний, «Т» образний, двоповерховий будинок, розміром 24м?12 м, загальною площею 516,3 м2, та передати ДП Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (м. Київ, вул. Вінницька, 14/39, НОМЕР_2 , код 24308300) в особі філії ДП Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківський філіал» в експлуатацію;

стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Міністерства оборони України загальну вартість будівельно-монтажних робіт на відновлення спірної нежитлової будівлі, вартість інженерно-вишукувальних робіт та вартість обстеження і обмірних робіт у загальній сумі 24849238грн.

У грудні 2019 року ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звернулися до суду із зустрічним позовом до Міністерства оборони України, треті особи, яку не заявляють самостійні вимоги на стороні відповідача: Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», філія Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківська філія», квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків, Фонд Державного майна України, Кабінет Міністрів України про визнання права приватної спільної часткової власності за набувальною давністю.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 19 грудня 2002 року укладена Біржова угода№ 50-02/12 договір купівлі-продажу нерухомості, що зареєстрований на Філії «Київська ресурсна палата» ТБ «Зубн» на підставі ст. 15 Закону України «Про біржу», згідно умов якої ДП «Укрвійськбуд», в особі ОСОБА_8 , який діяв на підставі довіреності серії АВН №864155 від 20.09.2000 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курасовою О.В. (Продавець) продав, а ОСОБА_7 (Покупець), купив адміністративну будівлю літ «Е-2», загальною площею 516,3 кв.м., що розташована за адресою : АДРЕСА_1 , вартістю 182 731, 66 грн, а також ПДВ 20% - 36 546, 34 грн. На виконання умов договору ОСОБА_7 повністю сплатив вартість придбаного об`єкта нерухомості.

Згідно з пунктом 15 Біржової Угоди - Договір купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна зареєстрований на філії «Київська ресурсна палата» ТБ «ЗУБН» на підставі ст.15 Закону України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1992 року (зареєстровано в реєстрі за№ 50-02/12 від 19 грудня 2002 року).

Пунктом 18 Угоди визначено, що Договір вступає в силу після реєстрації на філії «Київська ресурсна Палата» ТБ «ЗУБН». У відповідності до ст.277 Цивільного Кодексу України, цей договір підлягає реєстрації в Державному комунальному бюро технічної інвентаризації (п. 19 Угоди). Право власності ОСОБА_7 на нежитлову будівлю літ «Е-2», розташовану у АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19 грудня 2002 року, зареєстрованому на філії «Київська ресурсна палата» ТБ «Західно-україньська біржа нерухомості», р.н 50-02/12 від 19 грудня 2002 року та додатку до біржової угоди про передачу-приймання будівлі від 24 грудня 2002 року, було зареєстровано у КП ХМБТІ (про що здійснило запис у реєстраційній книзі №4548, у зв`язку з чим видано реєстраційне посвідчення 26 грудня 2002 року).

Вважали, що державою біржова угода була визнана дійсною та такою, що дійсно посвідчує право власності ОСОБА_7 , оскільки чинне на той час законодавство не вимагало її обов`язкового нотаріального посвідчення, а права власності за нею набувалося з моменту її реєстрації на біржі нерухомості.

В подальшому, нежитлова будівля літ «Е-2», розташована у АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 03 січня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Грішаковою О.В., 03 січня 2003 року р.р. №4 зареєстрована КПХМБТІ на праві колективної власності за АТ «БМТ» (реєстраційне посвідчення від 08 січня 2003 року). 24 квітня 2004 року між АТ «БМТ» та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ «Е-2», загальною площею 516,3 кв.м., розташованої у АДРЕСА_1 .

На підставі договору купівлі-продажу від 08 грудня 2004 року ОСОБА_4 передав у спільну часткову власність ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 - 830/1000 належної йому нежитлової будівлі «літ. Е-2» по АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_1 415/1000 частки будівлі, ОСОБА_10 - 315/1000 частки будівлі та ОСОБА_3 - 100/1000 частки будівлі.

Згодом належна ОСОБА_3 частка нежитлової будівлі була збільшена до 260/1000 частки на підставі договору купівлі-продажу від 14 грудня 2007 року, який укладено між ним та ОСОБА_4 .

Таким чином, на виконання умов вказаних правочинів спірна будівля фактично передавалась наступному покупцеві, а у кінцевому випадку відповідачам за первісним позовом і зазначені обставини сторонами не заперечуються.

На час звернення Міністерства оборони України до суду з вказаним позовом, згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, нежитлова будівля літ. «Е-2» по АДРЕСА_1 належить на праві власності чотирьом співвласникам, наступним чином: ОСОБА_4 є власником 10/1000 частини будівлі, ОСОБА_1 - 415/1000 частини будівлі, ОСОБА_10 (спадкоємці: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ) - 315/1000 частини будівлі та ОСОБА_3 - 260/1000 частини будівлі. Право власності за якими було зареєстровано в 2004 році та в 2007 році.

Зазначили, що з 2002 року ані сторони вищевказаних правочинів, ані інші особи не заявляли вимог щодо їх нікчемності чи недійсності та не заперечували право власності ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 (спадкоємці: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ), ОСОБА_4 на нежитлову будівлю літ «Е-2» площею 516,3 кв.м по АДРЕСА_1 .

Однак з 2009 року представники Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова, Міністерства оборони України, військової прокуратури Харківського гарнізону вживали заходи щодо позбавлення власників спірної будівлі права користування земельною ділянкою під будівлею. Зокрема, про це свідчить ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2012 року у справі №2а-2018/1/12/13, ухвала Вищого адміністративного Суду України від 05 березня 2013 року К/9991/61061/12, рішення Київського районного суду м. Харкова у цивільній справі №640/11739/15-ц за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова до ОСОБА_3 , ОСОБА_10 (спадкоємці: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ), ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про припинення права власності та зобов`язання звільнити земельну ділянку. Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 08 травня 2019 року залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року у задоволенні вказаного позову відмовлено повністю.

Вказали, що у первісному позові Міністерство оборони України стверджує, що при укладенні біржової угоди №50-02/12 договір купівлі-продажу нерухомості від 19 грудня 2002 року щодо спірного майна не було дотримано положень абз. 2 п. «а» ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», якими встановлено обмеження та заборони щодо приватизації військового майна загальнодержавного значення (в т.ч. в процесі банкрутства), згідно з положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в редакції Закону до 19 січня 2013 року, яка діяла на час провадження у справі про банкрутство державного підприємства МОУ «Укрвійськбуд», що містить відповідну відсилку до Закону України «Про приватизацію державного майна», суб`єктами, які здійснюють функції власника від імені держави, законодавством не надано повноважень на прийняття рішення щодо відчуження майна, за умови існування законодавчо встановлених обмежень. Таким чином, на думку Міністерства Оборони України відчуження державного військового майна, а саме: нежитлової будівлі літ. «Е-2» площею 516,3кв.м, розташованої у АДРЕСА_1 , шляхом укладення біржової угоди від 19 грудня 2002 року, продавцем у якій зазначено ДП МО України «Укрвійськбуд», відбулося поза волею та без участі власника, тобто Держави України під час фіктивного банкрутства. Крім того, Міністерство оборони України вважає біржову угоду №50-02/12 від 19 грудня 2002 року нікчемною (недійсність в силу прямої вказівки закону).

Однак Міністерство оборони України не враховує, що поняття нікчемності правочину було запроваджено статтею 215 ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004, тобто вже після укладення біржової угоди № 50-02/12 від 19 грудня 2002 року. З огляду на незворотність дії акта цивільного законодавства в часі, висновок позивача за первісним позовом про нікчемність (недійсність в силу прямої вказівки закону) біржової угоди № 50-02/12 від 19 грудня 2002 є сумнівним.

Позивач за первісним позовом вказує на незаконність вибуття із власності Міністерства оборони України будівлі за літ. "Е-2" площею 516, 3 кв.м по АДРЕСА_1 , посилається при цьому на встановлені рішеннями судів факту фіктивності банкрутства ДП МО України "Укрвійськбуд". Проте законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення ЦК України про набувальну давність (ст. 344).

Оскільки позов Міністерства Оборони України про визнання права власності подано, в тому числі, із підстав, передбачених ст.ст.388, 392 ЦК України, вони, позивачі за зустрічним позовом, мають право на визнання за ними права власності на нерухоме майно за набувальною давністю. Як уже зазначалось, вони фактично володіють спірною нежитловою будівлею з 2004 року. Станом на момент подання первісного позову (24 жовтня 2019 року) нежитлова будівля літ. «Е-2» площею 516,3кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1 , перебуває у володінні ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , та спадкоємців ОСОБА_10 — ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вже 15 (п`ятнадцять) років.

Просили визнати право приватної спільної часткової власності на нежитлову будівлю «Е-2», загальною площею 516,3 кв., що знаходиться по АДРЕСА_1 за набувальною давністю, а саме за: ОСОБА_3 - 260/1000 частки, ОСОБА_1 — 415/1000 частки, ОСОБА_4 — 10/1000 частки, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 — 315/1000 частки нежитлової будівлі.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 07 червня 2024 року позов Міністерства оборони України – задоволено, визнано за Державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, а саме: адміністративну будівлю – Літера «Е-2», цегляний, «Т» образний, двоповерховий будинок, розміром 24м?12 м, загальною площею 516,3 м2, по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 4685774);

витребувано шляхом вилучення у ОСОБА_1 – нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень в будинку номер АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 4685774, дата державної реєстрації 23 грудн 2004 року, що складають 415/1000 частки власності у нежитловій будівлі – Літера «Е-2», цегляний, «Т» образний, двоповерховий будинок, розміром 24м?12 м, загальною площею 516,3 м2, та передати державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» в особі філії Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківський філіал» в експлуатацію;

витребувано шляхом вилучення у ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (правонаступники ОСОБА_10 ) – нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень в будинку номер АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 4685774, дата державної реєстрації 23 грудня 2004 року, що складають 315/1000 частки власності у нежитловій будівлі – Літера «Е-2», цегляний, «Т» образний, двоповерховий будинок, розміром 24м?12 м, загальною площею 516,3 м2, та передати державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» в особі філії Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківський філіал» в експлуатацію;

витребувано шляхом вилучення у ОСОБА_3 – нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень в будинку номер АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 4685774, дата державної реєстрації 23 грудня 2004 року, що складають 16/100 частки власності у нежитловій будівлі – Літера «Е-2», цегляний, «Т» образний, двоповерховий будинок, розміром 24м?12 м, загальною площею 516,3 м2, та передати державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» в особі філії Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківський філіал» в експлуатацію;

витребувано шляхом вилучення у ОСОБА_3 – нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень в будинку номер АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 4685774, дата державної реєстрації 14 грудня 2007 року, що складають 100/1000 частки власності у нежитловій будівлі – Літера «Е-2», цегляний, «Т» образний, двоповерховий будинок, розміром 24м?12 м, загальною площею 516,3 м2, та передано державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» в особі філії ДП Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківський філіал» в експлуатацію;

витребувано шляхом вилучення у ОСОБА_4 – нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень в будинку номер АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 4685774, дата державної реєстрації 14 грудня 2007 року, що складають 10/1000 частки власності у нежитловій будівлі – Літера «Е-2», цегляний, «Т» образний, двоповерховий будинок, розміром 24м?12 м, загальною площею 516,3 м2, та передати державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» в особі філії ДП Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківський філіал» в експлуатацію;

стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Міністерства оборони України загальну вартість будівельно-монтажних робіт на відновлення спірної нежитлової будівлі, вартість інженерно-вишукувальних робіт та вартість обстеження і обмірних робіт у загальній сумі 24849238грн., пропорційно до розміру частки майна кожного, а саме: стягнуто з ОСОБА_1 на користь Міністерства оборони України 10312433,80грн.; стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь Міністерства оборони України 7 827 510грн.; стягнуто з ОСОБА_3 на користь Міністерства оборони України 6460801,90грн.; стягнути з ОСОБА_4 на користь Міністерства оборони України 248 492,40грн;

стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Міністерства оборони України судовий збір в розмірі 3 825грн., по 765грн. з кожного; стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь на користь держави судовий збір в розмірі 372 738,57грн. по 74 547,71грн. з кожного;

у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 – відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач у 2003 році вже вчиняв дії щодо визнання недійсним біржової угоди від 19 грудня 2002 року №50/-02/12 (справа №2-12330/5 2003 за позовом військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави в особі ДП МОУ «Укрвійськбуд» - 127 Управління начальника робіт до ОСОБА_7 про визнання біржової угоди від 19 грудня 2002 року №50/-02/12 недійсною. Разом з тим провадження у справі було закрито з підстав п.4 ст.227 ЦПК України (в редакції 2003 року) – у зв?язку із відмовою від позову. Прийняття судом відмови свідчить про законність спірної біржової угоди, адже у разі наявності порушень суд зобов`язаний був не приймати відмову від позову, а захистити право держави. Окрім того, ухвалою апеляційного суду від 24 жовтня 2016 року у задоволенні клопотання від 23 травня 2016 року про поновлення процесуального строку та у відкритті апеляційного провадження по справі N?2-13330/5 2003 ДП МОУ «Укрвійськбуд» відмовлено. В зазначеній ухвалі, апеляційний суд, зазначив, що подання апеляційної скарги через значний проміжок часу суд розцінює як зловживання правом, внаслідок цього таке право не підлягає захисту і робить висновок про обізнаність ДІ МОУ «Укрвіськбуд» про існування оскаржуваної ухвали на момент її винесення.

Ухвалою Подільского районного суду м. Києва від 12 квітня 2021 року у справі №758/13572/20 про перегляд вироку Подільського районного суду м. Києва у кримінальній справі №1-175/07 по обвинуваченню ОСОБА_11 встановлено, що дії ОСОБА_11 декриміналізовано на час розгляду справи, матеріали кримінальної справи знищено, а тому вирок Подільського районного суду м. Києва у кримінальній справі №1-175/07 втратив правове значення, в тому числі і преюдиційне.

У постанові Київського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2007 року по справі №24/612-6-43/234, яку залишено постановою Вищого господарського суду України від 28 січня 2012 року по справі №24/612-6-43/234 без змін, встановлено, що стосується вже сплаченого боржником (і одночасно санатором) боргу чи його частини, то необхідно мати на увазі, що заборгованість погашалась з урахуванням вимог Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» і ці операції співпадають і відповідають цивільно-правовим зобов`язанням боржника, а в частині несплачених на користь поточних кредиторів коштів, то зобов`язання має виконуватися за настанням відповідних строків і у випадку спору - вирішуватися у позовному порядку.

Вважав, що виходячи з наведеного висновок суду в оскаржуваному рішенні щодо порушення вимог ст.6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» є необґрунтованим.

Зазначив, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 08 травня 2019 року по справі №640/11739/15-ц за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова до ОСОБА_3 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Харківська міська рада про припинення права власності та зобов`язання звільнення земельної ділянки шляхом знесення залишків нежитлової будівлі, яке залишено постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2020 року без змін, встановлено, що відповідачі є добросовісними набувачами (співвласниками) на спірну нежитлову будівлю, їх право власності ніким не оспорено та не спростовано.

Посилався на те, що до переліку конкурсних кредиторів було включено 8 кредиторів, в тому числі ініціюючий кредитор - ДПІ у Дарницькому районі м. Києва, та Міністерство оборони України в особі заступника міністра оборони України - командування сил протиповітряної оборони. Позивач - Міністерство оборони України був конкурсним кредитором і отримав грошові кошти від продажу майна ДП МОУ «Укрвійськбуд», що підтверджується постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2007 року по справі №24/612-б-43/234.

Вважав висновки суду у оскаржуваному рішенні щодо передачі спірного майна ДП Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» виключно в експлуатацію, також є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи і є результатом неправильного застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин строки позовної давності.

Зазначив, що жодна угода щодо реалізації майна ДП МОУ «Укрвійськбуд» в процедурі банкрутства не була визнана недійсною, постанова про визнання ДО МОУ «Укрвійськбуд» банкрутом і призначення санації боржника скасована не була. Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про стягнення суми з відповідачів одночасно застосовує положення 1166, 1192 ЦК України, що регулюють відшкодування шкоди та ст.1212 ЦК України, що регулює повернення безпідставно набутого майна або відшкодування його вартості. Висновки щодо задовільного технічного стану спірної будівлі на момент її відчуження у 2002 році є необґрунтованим оскільки не підтверджуються доказами.

Стверджував, що матеріали справи свідчать про наявність сукупності обставин зазначених у ч.1 ст.244 ЦК України, внаслідок чого виникли підстави для набуття права власності за позивачами за зустрічним позовом права приватної спільної часткової власності на спірну нежитлову будівлю.

03.09.2024 за допомогою системи «Електронний суд» Кабінет Міністрів України подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою.

09.09.2024 за допомогою системи «Електронний суд» Міністерство оборони України подало відзив на апеляційну скаргу, в якому вважало рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою.

23.09.2024 до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу та заперечення на відзив Кабінета Міністрів України, в якому вважав обґрунтованою апеляційну скаргу ОСОБА_12

01.10.2024 за допомогою системи «Електронний суд» Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому вважало рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою.

02.10.2024 за допомогою системи «Електронний суд» Харківське квартирно-експлуатаційне управління подало відзив на апеляційну скаргу, в якому вважало рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою.

18.09.2025 до суду апеляційної інстанції від правонаступника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 надійшла заява щодо повної підтримки відзиву ОСОБА_1

10.03.2026 за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_3 через свого представника подав письмові пояснення щодо застосування до спірних правовідносин Закону України № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача».

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно задовольнити частково.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно з преамбулою Статуту ДП «Укрвійськбуд» підприємство засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю. Засновником підприємства є Міністерство оборони України (Орган управління майном).

Згідно з п.п. 2.1, 2.2., 4.1., 4.2., 4.4. Статуту ДП “Укрвійськбуд” підприємство створене з метою виконання програми житлового і військового будівництва для Міністерства оборони України, структур Збройних сил України та інших замовників - юридичних та фізичних осіб України незалежно від форм власності. Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту. Відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з Органом управління майном у порядку, що встановлений чинним законодавством.

Пунктом 6.1. Статуту ДП «Укрвійськбуд» також передбачено, що функції по управлінню майном, яке є загальнодержавною власністю, здійснює Орган управління майном (Міністерство оборони України) (а.с.22-26,97-106 том 1).

Нежитлова будівля літ. «Е-2» загальною площею 516,3 кв. м. по АДРЕСА_1 була зареєстрована за державою в особі Верховної Ради України (користувач – філія Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (далі – ДП МОУ «Укрвійськбуд») «127 управління начальника робіт») на праві державної власності згідно з реєстраційним посвідченням на об`єкти нерухомого майна від 03 грудня 2002 року, виданим Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» (далі – КП «ХМБТІ») за реєстровим номером 4548 (а.с.48,129 том 1).

02.04.1999 від військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України АДРЕСА_1 , як структурного підрозділу в/ч НОМЕР_3 на підставі акту приймання-передачі основних засобів вищевказане нерухоме майно передано до Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» виключно в експлуатацію (а.с.41,120-121 том 1).

06.11.2000 арбітражним судом м. Києва порушено провадження у справі №24/612-б-43/234 про банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд».

В ході банкрутства ДП МОУ «Укрвійськбуд», у процедурі санації укладено біржову угоду від 19 грудня 2002 року № 50-02/12 купівлі-продажу нерухомості, за умовами якої ДП МОУ «Укрвійськбуд» продало, а ОСОБА_7 купив адміністративну будівлю літ. «Е-2» загальною площею 516,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Від імені продавця вказану угоду підписано ОСОБА_8 , який діяв на підставі довіреності АВН №864155 від 20.09.2000.

Цей договір зареєстровано в КП «ХМБТІ» 26 грудня 2002 року за реєстровим номером 4548. (а.с.37-39,49 том 1).

03 січня 2003 року між ОСОБА_7 та АТ «БМТ» укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого товариство придбало нежитлову будівлю літ. Е-2, загальною площею 516,3 кв м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Грішаковою О. В. за реєстровим номером 4. Право власності зареєстровано КП «ХМБТІ» 08 січня 2003 року (а.с.51-52 том 1).

24 квітня 2004 року між АК «БМТ» та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого АК «БМТ» передало у власність покупця, а ОСОБА_4 прийняв нежитлову будівлю літ. «Е-2» загальною площею 516,3 кв м за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуєвою О.Д. за реєстровим номером 1451. Право власності зареєстровано КП «ХМБТІ» 14 травня 2004 року за реєстровим номером 4685774, номер запису 4548 в книзі 1 (а.с.53-55 том 1, а.с.22-23 том 2).

08 грудня 2004 року укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_4 передав у спільну часткову власність покупців, а покупці прийняли 830/1000 часток у праві власності на вказану нежитлову будівлю, зокрема: ОСОБА_1 – 415/1000 часток; ОСОБА_10 – 315/1000 часток; ОСОБА_3 – 100/1000 часток. Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуєвою О.Д. за реєстровим номером 4728. Право власності зареєстровано КП «ХМБТІ» 23 грудня 2004 року за реєстровим номером 4685774 (а.с.56-59 том 1, а.с.24-26 том 2).

27 листопада 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_12 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець передав, а покупець прийняв 16/100 частин нежитлової будівлі літ. Е-2, загальною площею 516,3 кв м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Юдіною О.С. за реєстровим номером 314. Право власності зареєстровано КП «ХМБТІ» 10.12.2007 (а.с.60,64 том 1, а.с.27-29 том 2).

В подальшому, після смерті ОСОБА_10 правонаступниками 315/100 частки будівлі стали ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с.68 том 1).

Також матеріали справи свідчать про те, що в провадженні Київського районного суду м. Харкова перебувала цивільна справа № 2-13330/2003 за позовом Військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави, в особі Державного підприємства Міністерства Оборони України «Укрвійськбуд», Державного підприємства Міністерства Оборони України «Укрвійськбуд»-127 управління начальника робіт до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 12 вересня 2003 року у справі № 2-13330/2003 закрито провадження у справі, оскільки позивач відмовився від позову, у зв`язку із вирішенням питання мирним шляхом.

Вироком Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 у кримінальній справі №1-175/07 ОСОБА_8 визнано винним та призначено покарання за ст.218 КК України у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно ст.74, п.5, 49 п.2 КК України звільнено ОСОБА_8 від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності.

У вказаному вироку, по обвинуваченню ОСОБА_8 (заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП МОУ «Укрвійськбуд») у діях за ст. 218 КК України, як завідомо неправдиву інформацію про фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов`язань перед бюджетом, на стадії санації боржника встановлено факт фіктивного банкрутства ДП МОУ «Укрвійськбуд» (а.с.33-35,114-118 том 1).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі №24/612-б-43/234 за позовом ДПІ у Дарницькому районі м. Києва до ДП МОУ «Укрвійськбуд» про визнання банкрутом апеляційне провадження та провадження у справі №24/612-б-43/234 про банкрутство припинено. У вказаній постанові суд зазначив про наступні обставини. Вироком Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 у кримінальній справі №1-175/07 по обвинуваченню ОСОБА_8 (заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП МОУ «Укрвійськбуд») у діях за ст. 218 КК України, як завідомо неправдиву інформацію про фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов`язань перед бюджетом, на стадії санації боржника встановлено факт фіктивного банкрутства ДП МОУ «Укрвійськбуд». Крім цього, необхідно врахувати і сплату боргу перед конкурсними кредиторами, що відповідно до статті 40 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” тягне за собою припинення провадження у справі про банкрутство.

Тобто, як вбачається із вказаної постанови, провадження у справі було фактично припинено з двох підстав: фіктивності банкрутства та сплати боргу перед конкурсними кредиторами (а.с.27-28,107-111 том 1).

Постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2008 у справі №24/612-б-43/234 постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у вказаній справі залишено без змін. Суд касаційної інстанції зазначив, що судом апеляційної інстанції в постанові від 31.10.2007 був встановлений факт погашення боржником у повному обсязі вимог конкурсних кредиторів, в зв`язку з чим обґрунтовано на підставі статті 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" припинено провадження у справі про банкрутство Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (а.с.31-32 том 1).

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва у справі № 758/13572/20 звільнено ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності у скоєнні злочину, передбаченого ст.218 КК України (редакція 1960 року), у зв`язку з декриміналізацією кримінального правопорушення (а.с.28-29 том 5).

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 9891, складеної 21.04.2017 Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, нежитлова будівля за літ. Е-2, яка знаходиться на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , станом на день проведення експертизи, втратила технічні характеристики, визначенні чинними правовстановлюючими документами (договорами купівлі-продажу) та матеріалами технічної інвентаризації на відповідну будівлю. Технічний стан нежитлової будівлі літ. Е-2 по АДРЕСА_1 з фізичним зносом 96% з характеристикою – елементи будинку знаходяться у зруйнованому стані. При зносі 100% залишки елемента повністю ліквідовані. Залишки нежитлової будівлі літ. Е-2 перебувають у непридатному стані (а.с.1- том 6).

Відповідно до висновку про технічний стан будівельних конструкцій нежитлового будинку по АДРЕСА_3 , розташованого на земельній ділянці військового містечка № НОМЕР_4 Міністерства оборони України з розробкою рекомендацій щодо подальшої експлуатації, складеного 06.11.2019 ПрАТ «Проектний і науково-дослідний інститут «Харківський промбуддіпроект», технічний стан вказаної будівлі в цілому можна охарактеризувати як аварійний стан (категорія IV), необхідно провести відновлення експлуатаційної придатності будівельних конструкцій об`єкту або ліквідація (а.с.42-69 том 6).

Як вбачається з розрахунку вартості будівельно-монтажних робіт на відновлення нежитлової будівлі, яка знаходиться у м. Харкові по вул. Пушкінська № 61, літ. Е-2, складеного ДП МОУ «Центральний проектний інститут» 2022 рік, загальна вартість будівельно-монтажних робіт на відновлення вищезгаданої нежитлової будівлі складає 24 269,238 тис. грн. В тому числі ПДР 897,281 тис. грн. Крім того, інженерно-вишукувальні роботи 310 тис. грн; обстеження та обміри роботи – 270 тис. грн. Вартість зовнішніх інженерних мереж можливо розрахувати тільки після отримання технічних умов на підключення до інженерних мереж міста (а.с.70-123 том 6).

Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/121-23/20130 від 18.01.2024, складеного Харківським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, фактично на земельній ділянці по АДРЕСА_1 наявна частина будівлі, а саме окремі конструктивні елементи - залишки фундаментів, зовнішніх та внутрішніх стін. Докладніше див. дослідницьку частину висновку. Нежитлова будівля за літ. «Е-2» по АДРЕСА_1 знаходиться в аварійному технічному стані (категорія IV), згідно ДСТУ-Н Б В.1.2-18:2016, [6.1], та непридатному для експлуатації технічному стані згідно з СОУ ЖКГ 75.11 - 35077234. 0015:2009 [7.1]. Ринкова вартість нежитлової будівлі за літ. «Е-2» по АДРЕСА_1 загальною площею 516,3 м2, станом на 29.01.2020 становить: 2 941 392,0 грн, без урахування ПДВ. Докладніше див. дослідницьку частину висновку. Технічний стан нежитлової будівлі літ. «Е-2», загальною площею 516,3 м2 по АДРЕСА_1 , станом на дату відчуження 19.12.2002 року, був задовільний та придатний до подальшої експлуатації, тому виконувати будівельні роботи з відновлювального ремонту непотрібно. Докладніше див. дослідницьку частину висновку. Вартість відновлювального ремонту нежитлової будівлі літ. «Е-2» загальною площею 516,3 кв.м. по АДРЕСА_1 станом на 01.02.2023 становить 13 684 624,00 грн, без урахування ПДВ. Докладніше див. дослідницьку частину висновку (а.с.125-145 том 6).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_1 .

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року залучено до участі у даній справі правонаступника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 .

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, п. 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту її права чи інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20).

Слід також зазначити, що у певних випадках спосіб захисту імперативно "прив`язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України (аналогічне - у частині першій статті 5 ЦПК України) вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту (п. 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 погодилася з цим висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

При цьому, у справі № 19/028-10/13 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що задоволення позовних вимог про визнання незаконними та скасування рішень виконкому міськради щодо оформлення права власності на спірне нерухоме майно за відповідачами, визнання недійсними договорів міни, укладених між цими відповідачами стосовно спірного майна, та визнання за позивачем права власності на вказане майно не призвело б до відновлення володіння позивачем вказаним майном, а отже, зазначені вимоги не є ефективним засобом захисту позивача у цій справі. Право власника на витребування свого майна із чужого незаконного володіння не є похідним від наведених вимог, воно зберігається за власником за наявності умов, викладених у статтях 387, 388 ЦК України, що й повинно бути доведено в суді.

У постанові від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на свої попередні висновки про те, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц(пункт 146)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 38)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 також зазначено, що однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98).

Матеріали справи свідчать про те, що у процедурі санації ДП «Укрвійськбуд» у справі № 24/612-б-43/234, була укладена біржова угода, за якого ДП «Укрвійськбуд» (продавець) відчужив на користь ОСОБА_7 (покупець) нерухоме майно адміністративну будівлю літ. «Е-2» загальною площею 516,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка є державною власністю та перебувало у ДП «Укрвійськбуд» на праві господарського відання.

В подальшому, право власності на спірне майно перейшло від ОСОБА_7 до АТ «БМТ» на підставі договору купівлі-продажу від 03 січня 2003 року; на підставі договору купівлі-продажу від 24 квітня 2004 року АК «БМТ» продав майно ОСОБА_4 ; на підставі договору купівлі-продажу від 08 грудня 2004 року ОСОБА_4 продав у спільну часткову власність 830/1000 часток у праві власності на вказану нежитлову будівлю, зокрема, ОСОБА_1 – 415/1000 часток; ОСОБА_10 – 315/1000 часток; ОСОБА_3 – 100/1000 часток; на підставі договору купівлі-продажу від 27 листопада 2007 року ОСОБА_4 продав ОСОБА_12 16/100 частин спірного майна; в подальшому, після смерті ОСОБА_10 правонаступниками 315/100 частки будівлі стали ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Поряд з цим, в межах справи про банкрутство №24/612-б-43/234 встановлено факт фіктивного банкрутства ДП «Укрвійськбуд» у зв`язку із наданням завідомо неправдивої інформації про фінансову неспроможність цього підприємства та постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі №24/612-б-43/234 апеляційне провадження та провадження у справі №24/612-б-43/234 про банкрутство ДП «Укрвійськбуд» припинено.

Водночас, судами встановлено, що Міністерство оборони України не направляло жодних подань, а Кабінет Міністрів України не приймав жодних рішень за поданням Міністерства оборони України стосовно відчуження спірного нерухомого майна, як того вимагають норми ч. 2 ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (в редакції на момент укладення біржової угоди), відповідно до якої рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Колегія суддів вважає, що спірне нерухоме майно, яке мало статус військового майна, вибуло з державної власності незаконно та поза волею власника, оскільки державне підприємство, за яким майно було закріплено на праві господарського відання, не вправі було самостійно ним розпоряджатися.

На момент розгляду справи право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за відповідачами.

Між тим, колегія суддів звертає увагу, що за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, у пункті 72 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та пункті 100 постанови від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

У практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (див., зокрема, пункт 98 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші). Такі ж висновки підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18.

Отже, враховуючи, що на час розгляду цієї справи право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за відповідачами, що означає офіційне підтвердження державою наявності у них такого права, то позивач цим майном не володіє.

Позовні вимоги Міністерства оборони України спрямовані на повернення у державну власність спірного нерухомого майна, відчуженого з порушенням норм закону та поза волею власника, а спір у цій справі стосується права власності.

За встановлених у цій справі обставин вибуття поза волею власника спірного нерухомого майна, існування ланцюга правочинів внаслідок яких таке майно наразі зареєстроване за відповідачами, спрямованість заявлених позовних вимог на повернення державі майна з чужого незаконного володіння, колегія суддів дійшла висновку, що ефективним способом захисту прав позивача є саме вимоги про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння та неефективність заявленої вимоги про визнання права власності на спірне майно, що відповідає наведеній усталеній судовій практиці.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Відтак колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог про визнання права власності підлягає скасуванню.

Доводи позивача про необхідність врахування висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у справі № 917/154/15, в якій правовідносини є подібними до цієї, щодо можливості одночасного заявлення позовних вимог про визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Цивільним процесуальним законодавством визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду.

Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, в свою чергу, – над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду – над висновками Об`єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду. Аналогічні правові позиції Верховного Суду викладені, зокрема, у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року у справі № 754/446/22 (провадження № 61-7349сво23).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), суди під час вирішення спору у подібних правовідносинах мають враховувати саме останню правову позицію.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13, яка містить вичерпні висновки щодо застосування статей 387, 388 та 392 ЦК України до подібних правовідносин щодо неможливості одночасного застосування вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності у тих випадках, коли належним способом захисту є саме витребування майна.

Таким чином, у даному випадку не можуть бути враховані протилежні висновки Верховного Суду, викладені у змісті постанови від 18 лютого 2020 року у справі № 917/154/15, оскільки зазначена постанова ухвалена раніше, ніж постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №19/028-10/13. Відповідно, колегія суддів відхиляє доводи в зазначеній частині.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 червня 2025 року у справі № 552/2803/20 (провадження № 61-16885св24).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 388 ЦК України, в редакції чинній на момент звернення до суду з даним позовом, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно з володіння добросовісного набувача (тобто того, який не знав і не міг знати про те, що набуває майно, яке особа не мала права йому відчужувати) згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі (оплатно, безвідплатно) добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння (постанова ВП ВС від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17).

За змістом частини 5 статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне (постанова ВП ВС від 20.11.2018 року у справі № 907/50/16).

Матеріали справи свідчать про те, що спірне майно вперше було відчужено у процедурі санації ДП «Укрвійськбуд». Лише 31.10.2007 постановою Київського апеляційного господарського суду від у справі №24/612-б-43/234 апеляційне провадження та провадження у справі №24/612-б-43/234 про банкрутство ДП «Укрвійськбуд» припинено, оскільки встановлено факт фіктивного банкрутства ДП «Укрвійськбуд» у зв`язку із наданням завідомо неправдивої інформації про фінансову неспроможність цього підприємства.

Добросовісність та недобросовісність характеризують насамперед ступінь обізнаності набувача про правомірність набуття майна в особи, яка немає права на його відчуження. Водночас такі категорії, як "добросовісність", яка належить до фундаментальних засад цивільного права (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), а також недобросовісність не можуть тлумачитися або застосовуватися формально, ґрунтуватися на припущеннях. Добросовісність набувача презумується, тобто набувач буде вважатися добросовісним доки не буде доведено протилежне. Добросовісність дій набувача визначається судом у кожному конкретному випадку (див. постанову СП КГС ВС від 18.09.2025 у справі № 922/82/20).

У постанові ВП ВС від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 зазначено, що втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

У постанові КГС ВС від 11.03.2025 у справі № 922/647/22 зазначено, що добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відповідачі є добросовісними набувачами спірного майна.

При цьому колегія суддів зауважує, що 09 квітня 2025 року набув чинності Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (Закон № 4292-ІХ).

Законом № 4292-ІХ статтю 388 ЦК України викладено у наступній редакції: «Стаття 388. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача

1. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

3. Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.

Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.

Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а) до об`єктів критичної інфраструктури; б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в) до об`єктів та земель оборони; г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння; ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.

4. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках».

Статтю 390 ЦК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».

Відповідно до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4292-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

Колегія суддів зауважує, що Закон № 4292-ІХ набув чинності 09 квітня 2025 року, тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції (07 червня 2024 року).

Відтак, положення цього закону щодо умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка якого (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) здійснена у порядку, визначеному законом, чинному на дату подання позовної заяви, а також положення щодо порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права, у даному випадку не мають ретроспективної дії.

Схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 лютого 2026 року у справі № 636/7343/23 (провадження № 61-7246св25).

Установивши, що спірне нерухоме майно, яке мало статус військового майна, вибуло з державної власності незаконно та поза волею власника, оскільки державне підприємство, за яким майно було закріплено на праві господарського відання, не вправі було самостійно ним розпоряджатися, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про обґрунтованість вимог про витребування спірного майна у відповідачів.

Між тим, в суді першої інстанції відповідачі заявили про застосування строку позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

У постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що на віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 (пункти 39, 60), від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц (пункт 103) і № 372/1036/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 65)).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Звертаючись до суду з даним позовом Міністерство оборони України пов`язувало пропуск строку із тим, що лише у 2018 році Верховним Судом визначено належний спосіб захисту таких правовідносин, а також те, що вирок суду у кримінальній справі № 1-175/07 ухвалено у 2007 році.

Між тим, матеріали справи свідчать про те, що спірне нерухоме майно було відчужене на підставі біржової угоди у грудні 2002 року, а тому ДП «Укрвійськбуд» з указаного часу був обізнаний про незаконне відчуження майна.

Поряд з цим ДП «Укрвійськбуд» і Міністерство оборони України були учасниками справи №24/612-б-43/234 про банкрутство ДП «Укрвійськбуд», в якій постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 припинено апеляційне провадження та припинено провадження у справі №24/612-б-43/234 про банкрутство ДП «Укрвійськбуд».

Враховуючи те, що Міністерство оборони України і ДП «Укрвійськбуд» були учасниками справи про банкрутство останнього і в 2007 вказане провадження було закрите з підстав його фіктивності, встановленого в межах кримінального провадження, то позивачем у цій справі у 2007 році було достеменно відомо про відчуження спірного майна у 2002 році в межах проведення процедури санації безпосередньо у справі, учасниками якої він був.

Крім того, Військовий прокурор Харківського гарнізону в інтересах держави звертався до суду про визнання договору купівлі-продажу, укладеним з ОСОБА_7 , недійсним та за наслідками розгляду справи судом постановлено ухвалу від 12 вересня 2003 року, якою закрито провадження у справі, оскільки позивач відмовився від позову, у зв`язку із вирішенням питання мирним шляхом.

При цьому, Міністерство оборони України звернулося з позовом у цій справі у жовтні 2019 року, тобто із значним пропуском трирічного строку позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Посилання позивача на те, що до вимог про витребування спірного майна не застосовується позовна давність, колегія суддів зазначає наступне.

У цивільному законодавстві закріплені об`єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 серпня 2018 року у справі № 641/76/17): (а) прямо (ст. 268 ЦК України); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (див. п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а ст. 268 цього Кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.

Тому на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність (ст. 257 ЦК України).

Саме такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18).

Отже, позовні вимоги Міністерства оборони України про витребування майна є належним та ефективним способом захисту у спірних правовідносинах, однак не підлягають задоволенню у зв`язку зі спливом строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову про витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України до усіх відповідачів.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 серпня 2024 року у справі № 910/5740/21 за позовом Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» до фізичної особи - підприємця ОСОБА_13 , фізичної особи - підприємця ОСОБА_14 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕВРА», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Кабінету Міністрів України, про визнання права власності та витребування майна, яка є релевантною даній справі, оскільки фактичні обставини у вказаній справі є аналогічними у справі, що переглядається судом апеляційної інстанції.

Оскільки позовні вимоги про стягнення з відповідачів вартості на відновлення нежитлової будівлі є похідними вимогами від вимог про витребування майна, тому задоволенню також не підлягають.

Що стосується зустрічного позову, то колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до положень статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом частин 1, 4 статті Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

У постанові від 01.08.2018 у справі № 201/12550/16-ц Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності таких умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17 погодилася з наведеним висновком Верховного Суду у справі № 201/12550/16-ц та виснувала, що за змістом частини 1 статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Таким чином, під час вирішення питання щодо можливості визнання права власності на майно за набувальною давністю обов`язковою є наявність сукупності таких критеріїв, відсутність хоча би одного із яких виключає задоволення позову у аналогічних правовідносинах: добросовісність - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; безтитульність - це фактичне володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності; відкритість - володіння вважається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; безперервність - це володіння протягом всього строку набувальної давності, якщо таке не переривалося.

У постановах від 15.11.2022 у справі № 293/1061/21, від 15.06.2023 у справі № 359/8844/20, від 21.02.2024 у справі № 756/6953/2017 Верховний Суд зазначив, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Позов про право власності за давністю володіння не може пред`являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника, крім випадків, визначених частиною 3 статті 344 Цивільного кодексу України (постанови Верховного Суду від 06.08.2024 № 921/574/20 (921/420/22), від 09.07.2019 у справі № 920/999/16, від 05.06.2018 у справі № 924/925/17).

Дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, суд першої інстанції правильно визнав недоведеною позивачами за зустрічним позовом наявність умов, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю.

Матеріали справи свідчать про те, що позивачам був відомий власник майна, яке є предметом спору, таким чином у даному випадку не йдеться про безтитульне володіння спірним майном (позивачі придбали спірне майно за договорами купівлі-продажу).

Позивачі за зустрічним позовом посилалися на існування договору купівлі-продажу, а отже, володіли майном як набувачі за правочинами. Така обставина свідчить про титульне володіння, що виключає застосування статті 344 ЦК України.

Крім того, суд першої інстанції правильно зазначив, що відчуження спірної будівлі ОСОБА_7 відбулось на підставі біржової угоди від 19.02.2002 № 50-02/12 у процедурі фіктивного банкрутства, за результатами укладення якої, поза волею власника нерухомого майна, ДП «Укрвійськбуд» в особі Дубового О.Г., який не мав правових підстав для його відчуження, що встановлено вироком суду, відчужено спірну будівлю АК «БМТ», а той в подальшому здійснив відчуження будівлі частками, відповідно до договорів купівлі-продажу, у власність позивачам за зустрічним позовом, отже позивачі отримали це майно не у володіння, а саме у власність. У зв`язку з чим, суд обґрунтовано залишив без задоволення вимоги за зустрічним позовом.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та наявні у справі докази, не надав їм належну оцінку, не з`ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, зокрема, скасовано у частині задоволення зустрічного позову, тому у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України судовий збір за подачу позовної заяви не підлягає стягненню.

З матеріалів справи вбачається, що за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині первісного позову підлягав сплаті судовий збір в розмірі 564845,35 грн.

Однак, матеріали справи свідчать про те, що відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12 ААВ № 689758 ОСОБА_3 з 04.06.2024 є інвалідом ІІ групи.

Таким чином, на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_3 звільнений від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги, тому вказані кошти підлягають поверненню апелянту.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 07 червня 2024 року в частині задоволення первісних позовних вимог Міністерства оборони України скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги Міністерства оборони України до ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на стороні позивача: Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», філія Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківський філіал», квартирно-експлуатаційне управління м. Харків, Харківська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, Фонд Державного майна України, Кабінет Міністрів України про визнання права власності, витребування нерухомого майна та стягнення вартості на відновлення нежитлової будівлі – залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 07 червня 2024 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Міністерства оборони України, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на стороні відповідача: Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», філія Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківська філія», квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків, Фонд Державного майна України, Кабінет Міністрів України про визнання права приватної спільної часткової власності за набувальною давністю – залишити без змін.

Зобов`язати Управління Державної казначейської служби в Основ`янському районі міста Харкова повернути ОСОБА_3 сплачений судовий збір, а саме у розмірі 568 670,35 грн за квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № 1-26К від 05 липня 2024 року; за платіжною інструкцією № 9270-3GBO-5VХ3-URMP від 05 серпня 2024 року; за платіжною інструкцією № DOX9-8JL3-FSD8-8585 від 05 серпня 2024 року; за платіжною інструкцією № YRS2-SMSV-NYRI-03BB від 05 серпня 2024 року; за платіжною інструкцією № BKF3-CIT7-HX7Y-NY4B від 06 серпня 2024 року; за платіжною інструкцією № DDQD-Q9NO-AA95-DO6L від 06 серпня 2024 року; за платіжною інструкцією № CIQ1-OD2F-S1SN-KBN5 від 06 серпня 2024 року; на рахунок UA398999980313161206080020661, отримувач коштів ГУК Харків обл/мХар Основ"ян/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37874947, банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, код класифікації доходів бюджету 22030101.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова