Постанова від 09 березня 2026 р. у справі №539/2286/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 539/2286/25 Номер провадження 22-ц/814/355/26Головуючий у 1-й інстанції Даценко В. М. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Дряниці Ю.В.,

суддів: Пилипчук Л.І., Чумак О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 04 червня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІН ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в :

У травні 2025 року ТОВ «ВІН ФІНАНС» звернулось до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого вказало, що 22 березня 2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» укладено договір кредитної лінії № L7330336 з гр. ОСОБА_1 . Первісний кредитор виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок Відповідача безготівковим шляхом кошти, в свою чергу позичальник, не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів в наслідок чого виникла заборгованість.

Згідно детального розрахунку заборгованості загальний розмір заборгованості становив 19 565,31 грн., яка складала з тіла кредиту в розмірі 8 800,00 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом 3 432,00 грн, штрафів – 2 933 грн. 31 коп. та комісії 4 400,00 грн.

01.07.2019 між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір відступлення права вимоги №01072019, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги в тому числі за договором кредитної лінії L7330336 за яким ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» набуло прав кредитора відносно Відповідача.

Станом на дату укладення договору №01072019 від 01.07.2019 відступлення права вимоги, сума заборгованості відповідачки перед новим кредитором – ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» за кредитним договором становила 19 565,31 грн.

25.07.2024 р. відповідно протоколу загальних зборів № 1706 перейменовано ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС».

Позивач вказує, що всупереч умов кредитного договору та вимог закону відповідачка належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання щодо повернення суми кредиту та сплати процентів і комісії, внаслідок чого у неї виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «ВІН ФІНАНС».

Крім того позивач стверджує, що нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У зв`язку з наведеним просив суд стягнути заборгованість відповідачки на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» суму заборгованості за кредитним договором №L7330336 від 22.03.2019 року у загальному розмірі 28 976 грн. 10 коп., яка складається з: суми заборгованості – 19 565,31 грн., суми інфляційних втрат 7 651,52 грн. та суми 3% річних 1 759, 27 грн., та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 04 червня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №L7330336 від 22.03.2019 року у загальному розмірі 28 976 грн. 10 коп., яка складається з: суми заборгованості – 19 565 грн. 31 коп., суми інфляційних втрат – 7 651 грн 52 коп., суми 3% річних – 1 759 грн. 27 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, просить рішення суду скасувати, відмовивши у задоволенні позовних вимог. Вказує, що матеріали справи не містять доказів укладення відповідачем кредитного договору та отримання кредитних коштів.

Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, з підстав передбачених п.п. 3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 22.03.2019 року ТОВ «ФК «ДІНЕРО» та відповідачкою ОСОБА_1 було підписано Спеціальні умови для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії №AG1450951, за умовами якої ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 8 800,00 грн., з потенційним лімітом кредитної лінії 20 000,00 грн., реальна річна відсоткова ставка 468,00%; відсоткова ставка в день – 1.30%; комісія за підготовку та направлення документів/повідомлень у зв`язку з простроченою заборгованістю в день – 132 грн; штраф, якщо є – 50%; дата повного погашення – 19.05.2019 року.

До договору додано загальні умови договору кредитної лінії та Паспорт споживчого кредиту, Інформація, яка надається споживачу до укладання договору про споживчий кредит (Стандартизована форма) (а.с.30,37,40-41).

01.07.2019 року між ТОВ «ФК «ДІНЕРО» та ТОВ «ФК «ДОВІРА та ГАРАНТІЯ» було укладено договір відступлення права вимоги № 01072019, відповідно до умов якого кредитор відступає новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні первісному кредитору права грошової вимоги до боржників за кредитним договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками (Портфель заборгованості).

Товариством було ідентифіковано особу за її фінансовим номером та наданими ОСОБА_1 персональними даними, а саме: РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , тел. НОМЕР_3 , про що свідчить Довідка про ідентифікацію, із якої вбачається, що 22.03.2019 о 16:29:49 ОСОБА_1 було подано та підписано електронним підписом Otp пароль – 102713 заявку на кредит у розмірі 8 800,00 грн (дата банківського переказу коштів – 22.03.2019 року 16:31:16).

Згідно розрахунку заборгованості за Договором №AG1450951 за період з 22.03.2019 року по 30.10.2019 року, заборгованість ОСОБА_1 становила – 19 565,31 грн, з яких: тіло кредиту – 8 800,00 грн; проценти для початково зазначеної тривалості – 3 432,00 грн; штраф/пеня – 2 933,31 грн; комісія – 4 400,00 грн.

До позову також додано розрахунок штрафів та інфляційних втрат, відповідно до якого загальний розмір заборгованості у період прострочення грошового зобов`язання з 19.04.2022 до 17.04.2025 становить 1 759 грн. 27 коп. 3% річних та 7 651 грн 52 коп. інфляційних втрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір в електронній формі, умови якого позикодавцем виконані у повному обсязі, однак, відповідач, допустивши неналежне виконання зобов`язання має повернути кредит та відсотки за користування ним позивачу.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками місцевого суду.

За правилом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто, за змістом ст. 1054 ЦК України кредитний договір є оплатним. Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Так, встановлено, що 22.03.2019 року ТОВ «ФК «ДІНЕРО» та відповідачкою ОСОБА_1 було підписано Спеціальні умови для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії №AG1450951, за умовами якої ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 8 800,00 грн., з потенційним лімітом кредитної лінії 20 000,00 грн., реальна річна відсоткова ставка 468,00%; відсоткова ставка в день – 1.30%; комісія за підготовку та направлення документів/повідомлень у зв`язку з простроченою заборгованістю в день – 132 грн; штраф, якщо є – 50%; дата повного погашення – 19.05.2019 року.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що між сторонами існували договірні зобов`язання.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що позивачем не було доведено у встановленому законом порядку, що ним були виконані його умови договору.

Так, у позовній заяві позивач стверджує, що первісний кредитор ТОВ «Дінеро» на виконання вимог Договору перерахував грошові кошти відповідачу.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.16.2021 року у справі №686/19271/19, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухобліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг.

Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі -Закон), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, як спеціальний закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.

Відповідно до п. 16.1. ст. 16. Закону до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.

Згідно з п. 17.1. ст. 17 Закону форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов`язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України.

Відповідно до ч. 19.1, 19.2. ст. 19 Закону порядок і строки зберігання, а також процедура знищення електронних документів, що застосовуються при проведенні переказу, встановлюються Національним банком України. Строки зберігання цих документів мають бути не меншими, ніж строки, встановлені для паперових документів аналогічного призначення. Електронні документи зберігаються на носіях інформації у формі, що дозволяє перевірити цілісність, достовірність та авторство електронних документів на цих носіях.

Згідно з ч. 22.1 ст. 22 Закону, ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

До матеріалів справи долучений доказ, назва якого зазначена як «виписка з рахунку, в якому проведено калькуляцію нарахування відсотків, штрафних санкцій по кожному дню та сформовано колонки із кінцевим результатом калькуляції у вигляді зального розміру заборгованості. Однак, вказаний документ не є випискою по рахунку відповідача у справі у розумінні первинного бухгалтерського документа для цілей бухгалтерського обліку, адже відповідачу не відкривався банківський рахунок у системі первісного кредитора і даний документ не є випискою по банківському рахунку первісного кредитора, з якого можливо було б встановити факт здійснення переказу на картковий рахунок відповідача. При цьому вказаний документ є фактично розрахунком заборгованості, сформованим первісним кредитором. Крім того, до позову не долучено доказів на підтвердження підстав здійснення таких фінансових операцій. А тому, вказаний доказ не свідчить про виконання кредитором умов договору з перерахування коштів на картковий рахунок відповідача.

В матеріалах справи також наявний паспорт споживчого кредиту, разом з тим, потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Аналогічний правовий висновок висловлено в постанові Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20.

Долучена позивачем до позовної заяви довідка про ідентифікацію також не є первинним документом, який підтверджує дійсність фінансової операції, оскільки лише відображає загальні дані щодо відповідача та дати заявок на кредит і банківських переказів, однак не підтверджує здійснення таких переказів первісним кредитором, крім того, вказана довідка не має підпису відповідача.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що позивачем не надано первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували, що первісний кредитор ТОВ «ФК «Дінеро» виконав зобов`язання щодо видачі грошових коштів на картковий рахунок відповідача, а відтак суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, зокрема щодо отримання відповідачем грошових коштів за кредитним договором.

Суд першої інстанції не врахував відсутності у справі доказів на підтвердження виконання зобов`язання первісного кредитора із перерахування грошових коштів на картковий рахунок Відповідача, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про доведеність позовних вимог та наявність правових підстав для задоволення позову.

Оскільки надані позивачем до суду першої інстанції докази, не підтверджують факт виконання зобов`язання первісного кредитора із перерахування грошових коштів на картковий рахунок Відповідача, а суд першої інстанції визнав такий факт установленим, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції в силу ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 375, 376 ч. 1 п.п. 3, 4, 381, 384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 04 червня 2025 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІН ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з часу її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач Ю. В. Дряниця

Судді Л. І. Пилипчук

О. В. Чумак