Рішення від 04 березня 2026 р. у справі №297/1000/22 — Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

_______________________________________________________________________________________________ Справа № 297/1000/22

Номер провадження 2/299/2155/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

05.03.2026 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в складі: головуючий суддя – А.А.Надопта, секретар судового засідання –В.І.Конар, за участі позивачки ОСОБА_1 , перекладача Е.І.Зелді, розглянувши у судовому засіданні в залі суду м.Виноградів цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області, третя особа на стороні відповідачів-приватний нотаріус Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області Секереш Наталії Вікторівни про визнання заповіту недійсним та виключення з Спадкового реєстру запису про реєстрацію заповіту,

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області, третя особа на стороні відповідачів-приватний нотаріус Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області Секереш Наталії Вікторівни про визнання заповіту недійсним та виключення з Спадкового реєстру запису про реєстрацію заповіту.

Позов мотивований тим, що 05 квітня 2022р. приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області Н.В.Секереш була заведена спадкова справа №69110385 після смерті батька позивачки ОСОБА_4 на підставі поданої позивачкою заяви про прийняття спадщини. Згодом позивачка дізналася, що її сестра ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Берегівського районного нотаріального округу Н.В.Секереш із заявою про прийняття спадщини після смерті їхнього батька - на підставі заповіту ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 25.10.2013р., посвідченого секретарем виконавчого комітету Мужіївської сільської ради Берегівського району Закарпатської області Макара Вікторією Михайлівною зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дії за №50, згідно якого останні усе своє майно заповіли своїй доньці – ОСОБА_2 .

Позивачка вважає вищевказаний заповіт недійсним, оскільки такий складений з його порушеннями, а саме: оспорюваний заповіт записаний власноручно секретарем виконавчого комітету Мужіївської сільської ради Берегівського району Закарпатської області В.М.Макара, при цьому в тексті вказаного заповіту не зазначено, що де було зроблено нею на прохання заповідачів, як і не зазначено, що вказаний заповіт був вголос прочитаний заповідачами, що є порушенням вимог ч.2 ст.1248 ЦК України; в оспорюваному заповіті не вказано, що такий записаний секретарем виконавчого комітету Мужіївської сільської ради Берегівського району Закарпатської області В.М.Макара зі слів заповідачів; в оспорюваному заповіті не вказано, що такий в голос прочитаний заповідачами.

Окрім того, заповідачі етнічні угорці, які ніколи не володіли українською мовою, а тому такі апріорі не могли прочитати оспорюваний заповіт, а відтак вищенаведене свідчить про те, що волевиявлення заповідачів не відповідало їх волі, зокрема, заповідач ОСОБА_4 не підписував оспорюваний заповіт, оскільки підпис заповідача в оспорюваному заповіті не схожий на його підпис, а тому позивачка просить суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 25.10.2013р., посвідченого секретарем виконавчого комітету Мужіївської сільської ради Берегівського району Закарпатської області В.М.Макара зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дії за №50 та виключити з Спадкового реєстру запис про реєстрацію зазначеного заповіту, а також стягнути з відповідачів солідарно понесені позивачкою судові витрати.

В судовому засіданні позивачка свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та просила такі задоволити.

Відповідачі ОСОБА_2 , Р.А.О.Веребік (сестра та мати позивачки), представник Берегівської міської ради, а також приватний нотаріус Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області Н.В.Секереш в судове засідання повторно не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про що свідчать судові повістки, та відповідне Оголошення на сайті Виноградівського районного суду, причини неявки суду не повідомили, а відтак, враховуючи, що відповідачі повідомлені належним чином не з`явилися до суду без повідомлення причин, не подали відзив, тому, при відсутності заперечень зі сторони позивача, суд вирішує справу на підставі наявних в ній доказів та матеріалів і ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.

Так, за змістом ч.2 ст.43 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання процесуальними правами.

У справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіряючи поважність причин неявки в судове засідання сторін, суд встановив, що сторонам надсилались судові повістки про виклик в судове засідання на адреси, засоби зв`язку, які зазначено в позовній заяві, однак сторони жодного разу не з`явились і не повідомляли суд про поважність причин неявки в судові засідання. Така поведінка сторін суперечить приписам статей 43,44 ЦПК України, а тим більше що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З метою запобігання безладному руху справи з врахуванням особливостей судового процесу, та зважуючи на те що сторони нових доказів ніж ті що подано до суду не зможуть подати і такі слід вважати достатніми для вирішення заявлених позовних вимог, то зазначене на думку суду щодо розгляду справи за відсутності сторін не вплине на своєчасний розгляд справи та не призведе до порушення процесуальних прав сторін у спірних правовідносинах.

Оскільки явка сторін не була визнана судом обов`язковою, а обставини справи з урахуванням позовних вимог та поданих сторонами доказів судом можливо встановити у повному обсязі, то на підставі приписів ЦПК неявка відповідачів та третьої особи- приватного нотаріуса, не перешкоджає розгляду справи в даному судовому засіданні.

Отже, заслухавши позивачку та дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку у відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України, суд приходить до наступного.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

Під час вирішення цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, ніж закон. Більш того, керуючись положеннями ЦПК України, така функціональність суду має імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду відображається в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Під час вирішення цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, ніж закон. Більш того, керуючись положеннями ЦПК України, така функціональність суду має імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду відображається в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Суди, відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України, розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя (ст.5 ч.1 ЦПК), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Завданнями цивільного судочинства (ст.2 ЦПК) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Тлумачення змісту як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) за своєю суттю є нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, під час тлумачення норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод 1950р. кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановлений законом, який вирішить спір щодо його права та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Так, оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.89 ЦПК України з врахуванням положень ст.ст.76-88 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.ст.12,13,78,81,82 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов`язані довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_4 . Після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 . приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області Н.В.Секереш була заведена спадкова справа №69110385 на підставі поданої позивачкою заяви про прийняття спадщини.

Сестра позивачки ОСОБА_2 також звернулася до приватного нотаріуса Берегівського районного нотаріального округу Н.В.Секереш із заявою про прийняття спадщини після смерті їхнього батька - на підставі заповіту батька ОСОБА_4 та матері ОСОБА_3 від 25.10.2013р., посвідченого секретарем виконавчого комітету Мужіївської сільської ради Берегівського району Закарпатської області Макара Вікторією Михайлівною зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дії за №50 /а.с.118/, згідно якого останні усе своє майно заповіли своїй доньці – ОСОБА_2 .

Факт вчинення нотаріальної дії, а саме: заповіту батька ОСОБА_4 та матері ОСОБА_3 від 25.10.2013р., посвідченого секретарем виконавчого комітету Мужіївської сільської ради Берегівського району Закарпатської області Макара Вікторією Михайлівною зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дії за №50 належним чином підтверджений фактичними даними Реєстру для реєстрації нотаріальних дій Мужіївської сільської ради/а.с.119-130/, який був витребуваний на підставі ухвали Виноградівського районного суду від12.05.2023р.

Окрім того, в оспорюваному заповіті зазначено, що він складений у будинку заповідачів о 18.21 годині 25.10.2013р. секретарем виконавчого комітету Мужіївської сільської ради Берегівського району Закарпатської області В.М.Макара, власноручно підписаний заповідачами, справжність їх підписів на заповіті засвідчено секретарем виконавчого комітету Мужіївської сільської ради, а також нею було перевірено дієздатність заповідачів.

Між тим, згідно пункту 2.5 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 11 листопада 2011 року № 3306/50, під час посвідчення заповіту та засвідчення справжності підпису на документах визначається обсяг цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, у порядку, встановленому статтею 44 Закону України «Про нотаріат», за положенням якої визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється за паспортом громадянина України або іншими документами, передбаченими статтею 43 цього Закону (крім посвідчення водія, особи моряка, інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, виданого за місцем роботи фізичної особи), які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.

Обгрунтовуючи свої вимоги позивачка посилалась на те, що оспорюваний заповіт записаний власноручно секретарем виконавчого комітету Мужіївської сільської ради Берегівського району В.М.Макара, при цьому в заповіту не вказано, що такий записаний секретарем виконавчого комітету Мужіївської сільської ради Берегівського району Закарпатської області ОСОБА_5 зі слів заповідачів, не вказано, що такий в голос прочитаний заповідачами, оскільки заповідачі етнічні угорці, які не володіють українською мовою, а відтак волевиявлення заповідачів не відповідало їх волі, зокрема, заповідач ОСОБА_4 не підписував оспорюваний заповіт, проте суд не може погодитись з такими доводами позивачки.

Згідно до вимог ч.1 ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Заповітом відповідно до ст.ст.1233-1234 ЦК України є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, право на яке має фізична особа з повною цивільною дієздатністю і яке здійснюється нею особисто.

Як слідує з визначення заповіту, обов`язковою (істотною) умовою останього, відповідно до ст.1247 ЦК України є складання його в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, особисто підписується заповідачем і має бути посвідчений нотаріусом.

Як вбачається з доказів, наданих самою позивачкою, факт вчинення нотаріальної дії, а саме заповіту покійного батька ОСОБА_4 та матері ОСОБА_6 Розалії від 25.10.2013р., посвідчений секретарем виконавчого комітету Мужіївської сільської ради Берегівського району Закарпатської області В.М.Макара, який зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дії за №50, що підтверджено фактичними даними Реєстру для реєстрації нотаріальних дій Мужіївської сільської ради/а.с.119-130/. В оспорюваному заповіті зазначено, що він складений у будинку заповідачів о 18.21 годині 25.10.2013р. секретарем виконавчого комітету Мужіївської сільської ради Берегівського району Закарпатської області В.М.Макара, власноручно підписаний заповідачами, справжність їх підписів на заповіті засвідчено секретарем виконавчого комітету Мужіївської сільської ради, а також нею було перевірено дієздатність заповідачів.

Отже, судом на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановлено, що особи заповідачів та їх дієздатність під час складення заповіту 25.10.2013р. перевірено уповноваженою на те особою – секретарем виконавчого комітету Мужіївської сільської ради Берегівського району Закарпатської області В.М.Макара, саме на яку покладено обов`язки із вчинення нотаріальних дій на території відповідної сільської ради рішенням виконавчого комітету сільської ради.

З урахуванням наведеного, встановивши, що заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми та порядку укладення, особи заповідачів встановлено за їх паспортами із зазначенням у заповіті реєстраційних номерів облікової картки платників податків, оспорюваний заповіт підписаний особисто заповідачами, зазначено місце складення заповіту, вказано дату й місце його посвідчення, посвідчений уповноваженою на те особою, яка перевірила дієздатність заповідачів і з`ясувала їх дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок смерті, а відтак суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

При цьому позивачем не доведено наявності підстав, які б мали наслідком недійсність заповіту.

Особистий підпис заповідачів у заповіті свідчить про вільне волевиявлення заповідачів: покійного батька ОСОБА_7 та матері ОСОБА_8 , й обставини, які вплинули на волевиявлення заповідачів, судом не встановлені, а складання заповіту о 18.30 годині 25.10.2013р. в будинку заповідачів та складання його «від руки», не впливає на його дійсність, не свідчить про порушення його форми та порядку посвідчення.

Крім того, один із заповідачів, а саме мати сторін ОСОБА_3 зі слів позивачки на даний час проживає разом з відповідачкою дочкою ОСОБА_9 та не ставить під сумнів підписаний нею та її покійним чоловіком оспорюваний заповіт.

Слід також зазначити, що ухвалою Виноградівського районного суду від 01.04.2024р., судом призначено судову почеркознавчу (посмертну) експертизу, проведення якої було доручено Закарпатському відділенню Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, на вирішення якої було поставлено наступні питання: Чи виконано рукописний текст від імені ОСОБА_4 в заповіті ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 25 жовтня 2013 року, посвідченому секретарем виконавчого комітету Мужіївської сільської ради Берегівського району Закарпатської області Макара Вікторією Михайлівною і зареєстрованому в реєстрі для реєстрації нотаріальних дії за №50, ОСОБА_4 , чи іншою особою та чи виконано підпис ОСОБА_4 в заповіті ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 25 жовтня 2013 року ОСОБА_4 , чи іншою особою?

Відповідно до повідомлення про неможливість надання висновку за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи за №1880-Е від 02.07.2024р. /а.с.202-205/ судовий експерт О.В.Кормош надав своє заключення щодо неможливості дати висновок судово-почеркознавчої експертизи.

У судовому засіданні позивачка не наполягала на проведенні судової почеркознавчої (посмертної) експертизи щодо виконання рукописного тексту від імені ОСОБА_4 в заповіті ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 25 жовтня 2013 року, посвідченому секретарем виконавчого комітету Мужіївської сільської ради Берегівського району Закарпатської області Макара Вікторією Михайлівною і зареєстрованому в реєстрі для реєстрації нотаріальних дії за № 50.

Між тим, загальні вимоги до форми заповіту встановлено у статті 1247 ЦК України.

Відповідно до положень частини другої статті 1247 ЦК України (тут і далі у редакції на дату посвідчення заповіту) заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

За змістом частини четвертої статті 207 ЦК України якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Аналогічні положення закріплено в пункті 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 (діяла на момент посвідчення заповіту), за змістом якого, якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати заповіт, довіреність, заяву чи інший документ, за його довіреністю і в його присутності та в присутності посадової особи виконавчого комітету, яка вчиняє нотаріальні дії, заповіт, довіреність, заяву чи інший документ може підписати інший громадянин.

Відповідно до положень частини другої статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

За частинами другою-п`ятою статті 1253 ЦК України у випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути:1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; 2) спадкоємці за заповітом; 3) члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; 4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

Згідно частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Отже, обставин про те, що волевиявлення заповідачів ОСОБА_10 та ОСОБА_11 залишити своє майно своїй дочці ОСОБА_2 , не було вільним та не відповідало їх волі, не встановлено.

З урахуванням наведеного, встановивши, що заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми та порядку укладення, особи заповідачів встановлено за їх паспортами із зазначенням у заповіті реєстраційних номерів облікової картки платників податків, оспорюваний заповіт підписаний особисто заповідачами, зазначено місце складення заповіту, вказано дату й місце його посвідчення, посвідчений уповноваженою на те особою, яка перевірила дієздатність заповідачів і з`ясувала їх дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок смерті, а відтак суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до вимог та керуючись ст.ст.10,12,13,18,81,223,259,263-265,280-282 ЦПК України, суд-

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області, третя особа на стороні відповідачів-приватний нотаріус Берегівського районного нотаріального округу Закарпатської області Секереш Наталії Вікторівни про визнання заповіту недійсним та виключення з Спадкового реєстру запису про реєстрацію заповіту – відмовити.

Відповідачі можуть подати заяву про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського Апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення виготовлене 12.03.2026р.

Головуючий Надопта А. А.