Рішення від 10 березня 2026 р. у справі №381/5473/25 — Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/36/26

381/5473/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 року Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Соловей Г.В.,

з участю секретаря Гапонюк І.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

за участю представника позивача ОСОБА_2 ,

за участю відповідача ОСОБА_3 ,

за участю представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Фастові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, та за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою власністю дружини,-

ВСТАНОВИВ:

29.09.2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до відповідача ОСОБА_5 про поділ майна подружжя. В позові зазначає, що 12 вересня 2009 року між ним та відповідачкою був укладений шлюб. У шлюбі у них народилися діти – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2023 року шлюб між сторонами було розірвано. Позивачу стало відомо, що колишня дружина 23 серпня 2024 року уклала шлюб з ОСОБА_8 та отримала прізвище « ОСОБА_9 ». За час перебування у шлюбі сторонами була придбана квартира за адресою: АДРЕСА_1 , а також автомобіль BMW X5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , чорного кольору. Квартира та автомобіль було куплено за спільні кошти, однак право власності на квартиру та автомобіль було оформлено на колишню дружину – відповідача по справі. На даний час між ним та відповідачкою не досягнуто згоди про поділ вказаного спільного майна.

Просить здійснити поділ спільного майна подружжя визнавши за ним право власності на частину квартири та стягнути з ОСОБА_5 на його користь грошову компенсацію від частки спільного майна подружжя за автомобіль у розмірі від суми ринкової вартості тобто 282 100, 00 грн. Стягнути з відповідача судові витрати пов`язані із розглядом справи.

Ухвалою судді Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07.10.2025 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

31 жовтня 2025 року надійшов відзив на позовну заяву про поділ майна подружжя в якому відповідач ОСОБА_5 зазначає, що з 2007 по 2018 рік вони разом з позивачем проживали за адресою: АДРЕСА_2 . Протягом цього періоду вона особисто займалася ремонтом та облаштуванням житлового приміщення, забезпечуючи комфортні умови для їхньої родини. В своєму позові позивач не зазначив, що відповідачка отримала у спадок за заповітом частину житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_3 .

20 березня 2020 року вказаний житловий будинок було подаровано ОСОБА_10 . Крім цього для придбання спірної квартири матір`ю ОСОБА_11 – ОСОБА_12 були надані грошові кошти в сумі 8 000 доларів США. У 2018 році Відповідачка отримала від свого колишнього чоловіка (Позивача) позику в сумі 5800 доларів США. У 2021 році ОСОБА_1 вчинив щодо ОСОБА_5 насильницькі дії – побив її та заволодів грошима в сумі 7 000 дол. США, а також забрав документи, що зберігалися в квартирі. Відповідачка не зверталася до поліції. У період з 2012 по 2023 рік основний тягар матеріального забезпечення сім`ї повністю лягав на відповідачку. Вона сумлінно працювала на промислових підприємствах, забезпечуючи родину стабільним доходом та накопичуючи кошти для придбання житла. При розлученні між сторонами була досягнута домовленість відповідно до якої відповідачка не звертається до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, а позивач у свою чергу, відмовляється від будь яких претензій щодо квартири в якій постійно проживають відповідач та діти. Автомобіль був придбаний відповідачкою під час її роботи у Словацькій республіці на посаді прибиральниці. Вартість автомобіля становила 13 000 дол. США, з яких 1 500 дол. США було сплачено за послуги розмитнення транспортного засобу. Для придбання автомобіля відповідачка отримала в борг від позивача грошові кошти в сумі 5 800 доларів США, які повернула протягом 2024 року, що підтверджується розпискою, власноручно написаною ОСОБА_1 просила відмовити у позові.

03.12.2025 року надійшли доповнення до відзиву (адвоката Гірченко О.А.) який вступив у справу, та зазначив, що ОСОБА_5 не визнає позовні вимоги ОСОБА_1 враховуючи, що попередній адвокат при складанні першого відзиву надав до суду не достовірну інформацію, що стало причиною розірвання з ним договору.

До відзиву було додано зустрічну позовну заяву про визнання майна особистою власністю дружини в якій зазначає, про визнання частини квартири АДРЕСА_4 та частини автомобіля автомобіль BMW X5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , особистою власністю ОСОБА_5 відмовити у первинному позові та стягнути сплачений судовий збір і витрати на правову допомогу.

04.12.2025 року ухвалою (протокольно) відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви у зв`язку з пропуском строку її подачі до суду.

Ухвалою суду Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2025 року за клопотанням представника відповідача адвоката Гірченко О.А. об`єднано в одне провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя з цивільною справою за позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою власністю дружини.

27.01.2026 року через систему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 – адвоката Будової Н.М. надійшов відзив на позовну заяву в якій зазначено, що ОСОБА_1 позов ОСОБА_5 не визнає в повному обсязі, вважають його необґрунтованим, надуманим, недоведеним і таким, що не підлягає задоволенню.

28 січня 2026 року ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач/відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги за своїм позовом підтримав та просив їх задовольнити. Щодо позову ОСОБА_5 проти його задоволення заперечив.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 , адвокат Будова Н.М. просила позовні вимоги її довірителя задовольнити з підстав зазначених в позові та відмовити у задоволені позову ОСОБА_5 , як позов є безпідставним, необґрунтованим без належних доказів.

В судовому засіданні відповідач/позивач ОСОБА_5 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, у їх задоволені просила відмовити, що стосується позовних вимог за своїм позовом підтримала та просила його задовольнити.

В судовому засіданні представник ОСОБА_5 , адвокат Гірченко О.А. проти позовних вимог ОСОБА_1 заперечував. Позовні вимоги ОСОБА_5 підтримав та просив їх задовольнити з підстав зазначених в позові та доказах доданих до позову. Також, з врахуванням показів свідків.

Заслухавши учасників судового процесу, свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтею 15,16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цих Кодексом випадках.

При розгляді справи судом встановлено, що між ОСОБА_1 позивачем/ відповідачем по справі та ОСОБА_5 відповідачем/ позивачем по справі було зареєстровано шлюб 12 вересня 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Фастівського міськрайонного управління юстиції Київської області, про що зроблено актовий запис № 262.

В період шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області 18 жовтня 2023 року шлюб між сторонами було розірвано.

В період перебування сторін у шлюбі було придбано квартиру АДРЕСА_5 , що підтверджується Договором купівлі-продажу від 31 жовтня 2018 року посвідченого Сушановою Т.В., приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Київської області. зареєстрованого в реєстрі за № 1194.

Згідно вказаного Договору ОСОБА_13 , як покупець зобов`язалася прийняти (купити) відповідно до умов, що визначені у договорі, вказану квартиру і сплатити її вартість (п 1 Договору).

Згідно п. 11 Договору цей договір укладається за згодою чоловіка покупця – ОСОБА_1 , підпис якого на заяві засвідчено приватним нотаріусом.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 143433997 від 31.10.2018 року право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_13 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 1194, виданий 31.10.2018 приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Сушанова Т.В.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 23.05.2022 року автомобіль марки BMW X5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року зареєстровано за ОСОБА_13 .

Відповідно до ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 66 СК України визначено, що подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.

При цьому у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Нормами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, дослідження та оцінки всіх доказів, а також зазначення норм матеріального права, якими суд керувався при вирішенні позову.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просив суд поділити спільне майно подружжя, а саме квартиру та автомобіль, які були придбанні в період перебування в шлюбі з ОСОБА_11 з 2009 року по 2023 рік.

Разом з тим, ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом про визнання особистою власністю частину спірної квартири та частину спірного автомобіля та зазначає, що квартира та автомобіль були придбані нею за особисті кошти.

При розгляді справи судом встановлено, що за Договором Купівлі-продажу від 31 жовтня 2018 року посвідченого Сушановою Т.В., приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Київської області. Зареєстрованого в реєстрі за № 1194 було придбано квартиру АДРЕСА_5 .

Автомобіль марки BMW X5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 23.05.2022 року було зареєстровано за ОСОБА_13 .

Вказане майно було придбане у період шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 .

Відповідно до частини 1 статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до частини 2 статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

Відповідно до частини 1 статті 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності визначений частино 1 статті 317 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Положення ст. 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує (Постанова ВП ВС від 30.06.2020 у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).

Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання ВП ВС, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї. (Постанова ВП ВС від 30.06.2020 у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19)

Поряд з цим придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам собою факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Постанова КЦС ВС від 22.01.2020 у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19).

КЦС ВС у своїх постановах (від 29.01.2020 у справі №463/5183/17-ц (провадження №61-19271св19); від 31.01.2024 у справі №645/4165/21 (провадження №61-113св23)) наголосив на важливості доведення стороною, яка спростовує презумпцію спільної сумісної власності, не лише факту наявності особистих коштів, а й способу їх використання.

Сторона, яка спростовує, повинна надати належні та допустимі докази того, що саме особисті кошти були використані для набуття майна під час перебування у шлюбі.

ОСОБА_5 в своєму позові зазначає, що квартира, яка була придбана в період їх шлюбу з ОСОБА_1 придбана виключно за її кошти, які були позичені від її матері в розмірі 8000 дол.США, та позичених коштів від своїх знайомих у розмірі 3000 дол.США. Квартира була придбана в жовтні 2018 року. В березні 2020 року ОСОБА_5 продала свою частку будинку, отриману у спадщину за заповітом і розрахувалася з боргами за позичені кошти.

На підтвердження своїх доводів надала Договір дарування частини житлового будинку від 12 березня 2020 року посвідченого Чернишовою О.А., приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Київської області. Зареєстрованого в реєстрі за № 837. Відповідно до вказаного Договору ОСОБА_10 та ОСОБА_13 , як «дарувальники» подарували ОСОБА_14 , «обдарованій» 3/5 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Відчужена частина будинку належала дарувальникам на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 13.03.1996 року.

Відповідно достатті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Таким чином, частина будинку, яка належала ОСОБА_5 , як спадщина була нею подарована, що не передбачає отрмання коштів за дарунок.

Щодо отримання коштів в борг суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини 2 статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. (Постанова КЦС ВС від 08.07.2019 у справі №524/4946/16-ц)

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору. повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. (Постанова КЦС ВС від 22.08.2019 у справі №369/3340/16-ц).

Разом з тим, будь-яких доказів на укладення договору позики зі сторони ОСОБА_5 надано суду не було.

Також, не знайшло своє підтвердження належними доказами в судовому засіданні факт придбання автомобіля, який було куплено в період шлюбу між сторонами і зареєстровано за ОСОБА_5 , за кошти які остання отримала, як заробіток працюючи прибиральницею в Словацькій Республіці, а частину отримані нею в борг від сестри.

Надані до суду розписки не можуть бути визнанні належними доказами так, як не містять інформації яка б давала суду можливість встановити факт отримання коштів.

До показань свідків суд відноситься критично, оскільки з їх пояснень неможливо достовірно встановити факти придбання сторонами майна або навпаки, так як свідки по справі є близькими людьми, а тому їх покази є суб”єктивними та упередженими.

У постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 та від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц наголошено на необхідності доказування факту придбання майна за особисті кошти одного з подружжя.

Велика Палата Верховного Суду (Постанова від 10 липня 2024 року у справі №523/7796/1972) неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа вирішується з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів. Аналогічний стандарт доказування застосовано, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц,

Суд, оцінивши надані докази на спростування презумпції спільної сумісної власності вважає ОСОБА_5 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту придбання спірної квартири та автомобіля за особисті кошти, а тому позовні вимоги про визнання майна особистою власністю дружини не підлягають задоволенню.

Згідно ч.1, ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У відповідності до ч.1, ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За правилами ч.1-3, ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Як рекомендує п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст.372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

За змістом ч.1-4, ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу від 27.02.2024 року в сервісному центрі Софіївсько-Борщагівська ТСЦ 3246 ОСОБА_13 продала ОСОБА_15 транспортний засіб марки BMW X5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 23.05.2022 року. За домовленістю сторін ціна транспортного засобу склала 387000 грн.

Згідно Висновку про оцінку колісного транспортного засобу складеного СПД «Сагаіпов Р.М.» від 25 березня 2025 року дійсна (ринкова) вартість частки досліджуваного КТЗ BMW X5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , склала 282 200,00 грн.

Таким чином, приймаючи до уваги, що оскільки відповідач ОСОБА_5 продала автомобіль марки BMW X5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був придбаний в період шлюбу між сторонами і був спільним сумісним майном подружжя, 27.02.2024 року, тобто після розірвання шлюбу, тому з неї на користь позивача ОСОБА_1 необхідно стягнути грошову компенсацію за 1/2 частину ринкової вартості даного транспортного засобу.

ОСОБА_5 та її представник не надали суду докази про дійсну ринкову вартість проданого автомобіля на день розгляду справи або на час до подачі даного позову до суду, тому суд приймає за основу Висновок про оцінку колісного транспортного засобу наданого позивачем ОСОБА_1 . За таких обставин розмір грошової компенсації за 1/2 частину ринкової вартості проданого автомобіля буде становити 282 200,00 грн.

Статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

З урахуванням всього вищевикладеного, на підставі повного та всебічного з`ясування обставин справи та перевірки доводів сторін, дослідження наданих сторонами доказів, керуючись принципами справедливості та змагальності, а також стандартами доказування, встановленими чинним процесуальним законодавством України, суд дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення. Позов ОСОБА_5 , не підлягає до задоволення в зв`язку з відсутністю належних доказів у його обґрунтування.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином з відповідача ОСОБА_5 необхідно стягнути судовий збір в розмірі 10729,00 грн на користь позивача ОСОБА_1 .

Керуючись ст. 4,11,12,13,76-81,89,141,263,265,268 ЦПК України, на підставі ст. 60, 63,70 СК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідент.номер: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідент.номер: НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 про поділ майна подружжя задовольнити.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_5 .

Стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідент.номер: НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідент.номер: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 грошову компенсацію від частки спільного майна подружжя за автомобіль BMW X5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у розмірі 282 200,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідент.номер: НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідент.номер: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 витрати по сплаті судового збору у сумі 10729,00 грн.

Позов ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідент.номер: НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідент.номер: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 про визнання майна особистою власністю дружини залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення повного тексту рішення.

Повний текст рішення проголошено 11.03.2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Г.В. Соловей