Рішення від 01 березня 2026 р. у справі №359/6417/25 — Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа № 359/6417/25

Провадження №2/359/1179/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2026 р. м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Чирки С.С.,

при секретарі судового засівання Кривохижі О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року від представника ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до суду надійшов вищевказаний позов, в якому він просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованість за кредитним договором №112466 від 13.02.2020 в розмірі 13000,00 грн., а також стягнути судові витрати.

В обґрунтування позову вказано, що 13.02.2020 між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №112466. За цим договором ТОВ «Займер» зобов`язався надати ОСОБА_2 кредит у розмірі 2500 гривень, а ОСОБА_2 зобов`язався протягом 30 днів повернути кредит та сплатити відсотки за користування грошовими коштами. ТОВ «Займер» виконало взяті на себе за договором зобов`язання та надало грошові кошти. Відповідач, в свою чергу, зобов`язання за договором належним чином не виконує. Тому станом на 31 січня 2025 року у нього виникла заборгованість у розмірі 13 000 гривень 00 копійок, що складається: з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 2500 гривень 00 копійок, заборгованості по процентам у розмірі 10500 гривень 00 копійок. В подальшому право вимоги за спірним договором на підставі договору факторингу перейшло до позивача.

27 липня 2025 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник просив відмовити у задоволення позовних вимог з огляду на наступне. На підтвердження ніби то заборгованості за спірним кредитним договором позивач надав виписку з особового рахунка, який просто набрано на комп`ютері та підписаною директором та скріплено печаткою ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ», жодної банківської виписки та розгорнутого розрахунку, який би включав розрахунок за кожен день кожного місяця та кожного року, позивач не надав. Тому виписку з особового рахунку за кредитним договором № 112466 на ім`я ОСОБА_1 не можна вважати належним та допустимим доказом, оскільки вона не відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". А сама ж виписка по рахунку не дає змоги належним чином встановити дійсну суму заборгованості за кредитним договором, а саме за відсотками та простроченими відсотками та період їх нарахування. В той же час доказів отримання відповідачем кредитних коштів за кредитним договором № 178943 віл 22.02.2021, укладеним саме між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 , позивач не надав. He надано також доказів того, що ОСОБА_1 надавав кредитодавцю відомості про номер банківської картки, на яку останній мав перерахувати кредитні кошти. Доказів перерахування ТОВ «ЗАЙМЕР» ОСОБА_1 кредитних коштів відповідно ДО укладеного між ними договору не надано. Крім того, представник зазначає, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та на нього розповсюджуються пільги встановлені законом, а саме він звільнений від сплати відсотків за користування кредитом.

08 серпня 2025 року через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якому представник вважає його безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Зазначає, що первинний кредитор у своїй господарській діяльності з метою переказу та приймання грошових коштів за договорами позики користується фінансовими послугами платіжних провайдерів. Верифікація банківської картки відбувається за допомогою сертифікованих платіжними системами Visa та MasterCard сервісів, зокрема WayForPay, Ipay, Platon. Ні Первісний кредитор, ні Позивач не мали і не мають доступу до повного номера банківської картки Відповідача, оскільки ця інформація є банківською таємницею. Отже, доступ до повного номера банківської картки, а також до виписки по картковому рахунку, на який були зараховані кредитні кошти, має виключно банк-емітент та безпосередньо власник зазначеної картки, тобто Відповідач. Однак останнім надано суду належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що зазначений картковий рахунок йому не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, Відповідач не був позбавлений можливості надати відповідні банківські дані чи інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний і повний доступ до таких.

19 серпня 2025 року від представника відповідача на адресу суду надійшло заперечення на відповідь на відзив. У якому остання повідомила, що доказів про укладення відповідних угод між ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» та ТОВ «ЗАЙМЕР» відповідно до яких останній доручає перерахувати кошти позичальникам за кредитними договорами, укладеними ТОВ «ЗАЙМЕР», зокрема і за кредитним договором №112466 віл 13.02.2020 рoку, не надано. Також не надано показів того, що ОСОБА_1 надавав кредитодавцю відомості про номер банківської картки. на яку останній мав перерахувати кредиті кошти. Всі ці обставини свідчать про недоведеність перерахування кредитних коштів ТОВ «ЗАЙМЕР» ОСОБА_1

10 вересня 2025 року від представника позивача надійшла заява про відшкодування судових витрат. У якій просив стягнути з відповідача на їх користь витрати на правову допомогу у розмірі 10 500 грн.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду від 25 червня 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Сторони у судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. У поданій відповіді на відзив представник позивача просив проводити розгляд справи без його участі. Від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, з таких підстав.

В матеріалах справи міститься копія договору фінансового кредиту №112466 від 13.02.2020 року, відповідно до якого 13 лютого 2020 року ТОВ «Займер» уклало з ОСОБА_1 договір про надання коштів кредиту. За яким ТОВ «Займер» зобов`язалось надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 2500,00 гривень, а відповідач зобов`язався протягом 30 дня повернути вказану суму та сплатити відсотки за користування нею у розмірі 2% на добу.

Згідно з розрахунком заборгованості наданої позивачем, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним договором становить 13000,00 грн., з яких: 2500,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 10500,00 грн. - сума заборгованості за відсотками.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Слід зауважити, що позивачем не заявлялось клопотання про витребування з банківської установи інформації щодо перерахування на рахунок відповідача коштів за спірним Кредитним договором. Також позивач не надав виписку з особового рахунку відповідача.

У той же час, згідно до правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18) банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених Договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Позивачем не надано жодного з вище перерахованих доказів на підтвердження факту отримання кредитних коштів відповідачем.

На підтвердження отримання кредитних коштів ОСОБА_1 , позивачем подана інформаційна довідка №956/04 від 09.04.2025 року ТОВ «Платежі онлайн», відповідно до якої останній повідомив, що на сайті Торговця через платіжний сервіс «Рlaton» була проведена успішна транзакція.

Суд не бере до уваги вищевказаний документ, оскільки він не є первинним обліковим в розумінні Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні". Більше того, вказаний документ не містить відомостей про особу отримувача грошового переказу, призначення платежу. В матеріалах справи відсутня виписка по картковому рахунку, яка б підтверджувала рух коштів та те, що відповідач отримав кредитні кошти та користувався ними на власний розсуд.

Разом з тим, відповідач у відзиві на позов посилається на відсутність первинних документів про отримання коштів за кредитним договором №01-28/10/2021 від 28 жовтня 2021 року.

Матеріали справи не містять даних, підтверджуючих належність електронного платіжного засобу саме ОСОБА_1 та того, що останній надав банківські реквізити ТОВ «Займер».

Також наданий позивачем розрахунок заборгованості є документом, що створений самим позивачем, а тому інформація, зазначена в них, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 759/10277/20.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та достатніми доказами, що зазначена позивачем заборгованість дійсно має місце та що вона виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов договору кредиту.

Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту.

Отже, оцінивши докази у їх сукупності та заперечення відповідача щодо факту отримання грошових коштів, суд вважає, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування у позичальника заборгованості за укладеним кредитним договором, факту виплати йому грошових коштів, зокрема первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Тому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 211, 223, 263, 265, 280, 285, 289 ЦПК України, ст.ст. 512, 514, 526, 610, 625, 638, 639, 1054, 1077 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 09 березня 2026 року.

Суддя Чирка С.С.