Вирок від 11 березня 2026 р. у справі №183/13022/25 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/13022/25

№ 1-кп/183/2679/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12025042350001531 стосовно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новомосковськ Дніпропетровської області, громадянина України, маючого середню освіту, одруженого, маючого на утриманні малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходить військову службу на посаді старшого водія кулеметного взводу 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_6

в с т а н о в и в :

Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про Оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни. Відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» з 24.02.2022 року на всій території України введено воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.07.2023 року за №188, солдата ОСОБА_3 призначено на посаду старшого водія кулеметного взводу 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ТГР «БАХМУТ» та поставлено на всі види забезпечення.

Таким чином, солдат ОСОБА_3 в розумінні вимог ст.ст. 18, 19, 22, 401, диспозиції ст. 407 КК України, є військовослужбовцем, тобто суб`єктом вказаного злочину, та останньому було достеменно відомо про несення військової служби під час воєнного стану.

Згідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Будучи військовослужбовцем за призовом під час мобілізації на особливий період, солдат ОСОБА_3 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.

Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.

За приписами статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника)

Проте, солдат ОСОБА_3 достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби за наступних обставин.

Так, з метою виконання завдань за призначенням особовий склад військової частини НОМЕР_1 , в тому числі і солдат ОСОБА_3 , розташувались поблизу населеного пункту АДРЕСА_2 (більш детальна адреса не підлягає розголошенню в умовах воєнного стану).

Реалізуючи свій злочинний намір, солдат ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, і проходячи її на посаді старшого водія кулеметного взводу 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ТГР « ІНФОРМАЦІЯ_3 », в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, з метою тимчасового ухилення від військової служби, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, 09 липня 2023 року самовільно залишив місце розташування підрозділу в районі населеного пункту Часів Яр Донецької області, чим незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його із виконанням обов`язків з військової служби та продовжував ухилятися до 04 грудня 2025 року, тобто до часу встановлення працівниками правоохоронного органу його місця знаходження, а саме на території м. Самар Дніпропетровської області.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину в пред`явленому обвинуваченні визнав повністю, показав, що всі обставини вірно викладені в обвинувальному акті, він дійсно залишив свій підрозділ поблизу населеного пункту Часів Яр Донецької області.

В судовому засіданні були досліджені документи на підтвердження пред`явленого обвинувачення, а саме:

- наказ № 5730 від 09.07.2023 року командира військової частини НОМЕР_1 про призначення службового розслідування за фактом відсутності на службі солдата ОСОБА_3 ;

- акт службового розслідування від 24.07.2023 року за фактом відсутності на службі солдата ОСОБА_3 з 09.07.2023 року;

- рапорти ТВО командира розвідувального взводу за фактом відсутності на службі солдата ОСОБА_3 з 09.07.2023 року;

- наказ № 6121 від 24.07.2023 року командира військової частини НОМЕР_1 про результати службового розслідування за фактом відсутності на службі солдата ОСОБА_3 з 09.07.2023 року;

- довідку-доповідь командира військової частини НОМЕР_1 про результати службового розслідування за фактом відсутності на службі солдата ОСОБА_3 з 09.07.2023 року;

- довідку військово-лікарської комісії від 04.12.2025 року, згідно якої солдат ОСОБА_3 придатний до військової служби.

Від допиту свідків сторона обвинувачення відмовилась, захисник та обвинувачений проти цього не заперечували і не наполягали на допиті свідків. Тому допит свідків за погодженням всіх учасників процесу в судовому засіданні не проводився.

Дослідивши наведені докази, суд вважає, що вони кожний окремо, а також в сукупності, доповнюючи один одного, підтверджують існування обставин, які мають значення для кримінального провадження, і підтверджують вину обвинуваченого у пред`явленому йому обвинуваченні.

Таким чином, суд вважає вину обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні злочину встановленою та доведеною, його дії слід кваліфікувати за ч. 5 ст. 407 КК України як самовільне залишення місця служби без поважних причин, військовослужбовцем, вчинене в умовах воєнного стану.

При призначенні виду та розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд керується ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіх обставин у справі, дані про особу обвинуваченого. Так, обвинувачений ОСОБА_3 вчинив тяжкий злочин, раніше не судимий, за місцем служби характеризується здебільшого негативно. Обтяжуючих чи пом`якшуючих покарання обставин судом не встановлено.

Аналізуючи сукупність зазначених обставин, суд, виходячи з поняття покарання та його цілей, керуючись ст. 50 КК України, вважає необхідним з урахуванням обставин скоєння злочину, особи обвинуваченого та його ставлення до вчиненого, застосувати до ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі, призначивши мінімальний термін покарання, передбачений санкцією ч. 5 ст. 407 КК України. Таке покарання, на думку суду, відповідає обставинам справи, тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого і буде достатнім та необхідним для його виправлення і запобігання вчиненню ним нових злочинів.

На підставі викладеного, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, а також усі обставини по справі, керуючись ст. ст. 370, 371, 374, 615 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

Визнати винуватим ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили залишити раніше обраний – тримання під вартою.

Зарахувати відповідно до ст. 72 КК України в строк відбування покарання ОСОБА_3 час його перебування під вартою з 04 грудня 2025 року по 12 березня 2026 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбав лення волі.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_3 рахувати з дня його затримання – з 04 грудня 2025 року.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копії вироку видати прокурору, обвинуваченому, захиснику негайно, після його проголошення.

Суддя ОСОБА_1