Рішення від 01 березня 2026 р. у справі №205/11904/25 — Новокодацький районний суд міста Дніпра

Єдиний унікальний номер 205/11904/25

Номер провадження2/205/205/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра в складі: головуючого судді – Басової Н.В., за участю секретаря судового засідання – Пєтіної К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування шкоди в результаті ДТП,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 05.08.2025 року звернувся до Новокодацького районного суду міста Дніпра з вищезазначеним позовом, у якому просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача матеріальну шкоду, спричинену внаслідок ДТП у розмірі 534 888,78 грн., витрати на складання висновку експерта у розмірі 6 000,00 грн., моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн., судовий збір в розмірі 6 620,09 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

Позов мотивований тим, що 13.12.2024 року ОСОБА_2 у м. Дніпрі на перехресті вул. Набережна Заводська та вул. Фортечна, керуючи автомобілем MAЗ 54323, д.н.з. НОМЕР_1 , під час перестроювання не дав дорогу автомобілю, що рухався в попутному напрямку по лівій смузі, на яку мав намір перестроюватись, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем Jaguar XE, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.01.2025 року ОСОБА_2 визнано винним y вчиненні адміністративного правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Із відомостей про транспортні засоби серія АБА № 121517 від 13.12.2024 року власником автомобіля МАЗ 54323, д.н.з. НОМЕР_3 , є ОСОБА_3 . Додатково зазначено, що у ОСОБА_2 відсутнє водійське посвідчення В результаті страхової події, а саме ДТП, 13.12.2024 року власнику транспортного засобу Jaguar XE, д.н.з. НОМЕР_4 , ОСОБА_1 було заподіяно шкоду. На момент ДТП цивільно-правова відповідальнсть транспортного засобу МАЗ 54323, застрахована не була. ОСОБА_1 звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із повідомленням про ДТП та заявою про виплату страхового відшкодування у зв`язку із ДТП. Крім того, 09.01.2025 року позивач звернувся до експерта Крутінь В.1. Із висновку експерта № 10135 за результатами проведення експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 28.01.2025 року вбачається, що вартість матеріального збитку становить 694 888,78 грн. Моторне (транспортне) страхове бюро України сплатило на рахунок позивача страхове відшкодування у розмірі 160 000,00 грн. Враховуючи, що вартість матеріального збитку, завданого позивачу внаслідок ДТП перевищує ліміт страхової відповідальності, то відповідачі мають солідарно відшкодувати позивачу 534 888,78 грн. – різницю між страховою виплатою та матеріальним збитком. Моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн. за стрес та душевні страждання.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 06.08.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 04.12.2025 року справу призначено до розгляду по суті.

Представник позивача – адвокат Опара Г.В. письмово просила розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи повідомлялися належним чином. Про причини своєї неявки суд не повідомили. Письмових заяв та/або відзиву від них не надходило.

На підставі ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим розглядати справу за відсутності відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та зібрані у справі докази, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 13.12.2024 року ОСОБА_2 у м. Дніпрі на перехресті вул. Набережна Заводська та вул. Фортечна, керуючи автомобілем MAЗ 54323 д.н.з., НОМЕР_1 , під час перестроювання не дав дорогу автомобілю, що рухався в попутному напрямку по лівій смузі, на яку мав намір перестроюватись, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем Jaguar XE, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.01.2025 року ОСОБА_2 визнано винним y вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с. 11-12).

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Із відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях від 02.07.2025 року вбачається, що транспортний засіб марки, моделі «МАЗ 54323» станом на дату ДТП 13.12.2024 року зареєстрований за ОСОБА_3 (а.с. 35).

Згідно з висновком експерта № 10135 за результатами проведення експертного авто товарознавчого дослідження по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ, складеного експертом-автотоварознавцем ОСОБА_4 28.01.2025 року, вартість матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля Jaguar XE, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_6 , пошкодженого у наслідок від ДТП, становить: 694 888,78 грн. Ринкова вартість вказаного автомобіля в пошкодженому стані становить 54 622,64 грн. (а.с. 80-116).

09.01.2025 року позивач сплатив на рахунок ЧП ОСОБА_4 за висновок експертного дослідження 6 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією (а.с. 33).

Моторне (транспортне) страхове бюро України 28.03.2025 року сплатило на рахунок позивача страхове відшкодування у розмірі 160 000,00 грн. (а.с. 40).

Вироком Синельниківського районного суду Дніпропетровської області від 31.10.2023 року по справі № 191/175/23, зміненого в частині призначеного покарання ОСОБА_2 визнаний винним за ч. 4 ст. 358 КК України (використання завідомо підробленого документа) (а.с. 37-39).

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

За змістом ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно з частиною третьою статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відтак, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Статтями 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.

Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Аналіз загальних положень про відшкодування шкоди (статті 1166-1194 ЦК України) свідчить про те, що власник транспортного засобу відповідає за шкоду завдану особою, яка керувала транспортним засобом, у випадках, коли неправомірному заволодінню цією особою транспортним засобом сприяла недбалість його власника (частини четверта статті 1187 ЦК України) або перебування такої особи у трудових відносинах з власником та заподіяння шкоди під час виконання нею трудових обов`язків (частина перша статті 1172 ЦК України).

Під неправомірним заволодінням транспортним засобом необхідно розуміти умисне протиправне вилучення транспортного засобу з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі.

Зі змісту частини четвертої статті 1187 ЦК України вбачається, що особа неправомірно заволодіває транспортним засобом внаслідок недбалості (необережності) власника.

Разом з цим, допуском до керування транспортним засобом особи, яка не має права ним керувати, визнається усна чи письмова згода, розпорядження, вказівка власника, у володінні якого перебуває транспортний засіб.

Допуск до керування транспортним засобом особою, яка не має права ним керувати, відбувається через умисні дії власника транспортного засобу.

Відповідно до загальних принципів права відповідальність за умисні дії (бездіяльність) завжди є більш суворою, ніж відповідальність за дії (бездіяльність), вчиненні через необережність.

Згідно з пунктом 2.2 Правил дорожнього руху власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

На момент ДТП транспортним засобом керував ОСОБА_2 , який не мав посвідчення водія на право керування транспортним засобом, тобто власником було протиправно передано право користування винній у ДТП особі.

Тому заподіяння позивачу шкоди стало можливим також через неправомірні дії самого власника транспортного засобу, які полягають у передачі керування транспортним засобом особі, яка не мала права керування, що у подальшому призвело до настання для позивача негативних наслідків. Наведене свідчить про те, що між умисними неправомірними діями власника транспортного засобу та шкодою, існує причино-наслідковий зв`язок.

Таким чином, шкоду позивачу завдано спільними взаємопов`язаними сукупними діями водія транспортного засобу та його власника.

Особливості відповідальності осіб, спільними діями яких завдано шкоди, визначені положеннями статті 1190 ЦК України.

Частина 2 статті 1190 ЦК України надає суду можливість встановити часткову відповідальність осіб, спільними діями яких завдано шкоди.

Такі висновки зроблені в постанові Верховного суду від 10.06.2020 року у справі № 686/10026/16-ц.

Оскільки ОСОБА_2 неправомірно використовував автомобіль внаслідок недбалості власника транспортного засобу ОСОБА_3 , який ввірив йому керування, то з відповідачів на користь позивача підлягає до відшкодування матеріальна шкода, завданої їх діями в розмірі 270 444,39 грн. з кожного.:

694 888,78 грн. (вартість матеріального збитку) + 6 000,00 грн. (витрати на складання висновку експерта за результатами проведення експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ) – 160 000,00 грн. (сума виплаченого страхового відшкодування) : 2 = 270 444,39 грн.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Встановлене Конституцією України та законами України право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, а також одним із засобів захисту порушених цивільних прав та інтересів, які передбачені ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та інше.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

При заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

У справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року Європейський суд зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням суті позовних вимог, характеру дій особи, яка спричинила шкоду, фізичних та моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків та обставин справи.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації судом факту порушення (ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікована 17.07.1997 року). Достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є визнаний судом факт порушення права (справедлива сатисфакція потерпілій стороні, справи «Савула проти України», № 12868/05, рішення від 10.12.2009 року; «Войтенко проти України», № 18966/02, рішення від 29.06.2004 року)

Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) міститься висновок про те, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Враховуючи, що внаслідок ДТП було пошкоджено належний позивачу транспортний засіб, що потягло за собою порушення звичайного способу життя позивача, що викликало необхідність докладати додаткових зусиль для організації свого життя, з урахуванням принципів розумності і справедливості, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_2 та з ОСОБА_3 на користь позивача моральної шкоди в розмірі по 5 000,00 грн. з кожного, що є достатнім для розумного відшкодування позивачу завданої моральної шкоди і не призводить, в свою чергу, до збагачення при встановлених обставинах, напроти становить достатню справедливу форму відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, тому сплачений позивачем судових витрат пропорційно до задоволеної частини позовних вимог на відповідачів у рівних частках покладаються судовий збір в розмірі 6 388,17 грн. (556 888,78 грн. х 6 620,09 грн. : 577 508,87 грн. = 6 388,17 грн.).

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з наступного.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.

Аналогічним чином тлумачить це питання і Європейський суд з прав людини, висновки якого, зокрема, у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000р. у справі «Іатрідіс проти Греції» (latridis v. Greece, заява № 31107/96) свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не може зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але ураховуючи також те, чи були вони розумними.

Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Також, у пункті 154 рішення Європейський суд з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі ст. 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019р. у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 року у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 року у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 року у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019р. у справі № 915/237/18).

На підтвердження факту наданих послуг правничої допомоги позивачем надано: копію ордеру адвоката; копію свідоцтва про права на заняття адвокатською діяльністю; копію акту виконаних робіт (наданих послуг) № 07/25 від 10.07.2025 року на суму 30 000,00 грн.; копію платіжної інструкції та квитанцію від 10.07.2025 року на суму 30 000 грн. (а.с. 43-47).

Проаналізувавши вартість і обсяг наданих адвокатом позивачу юридичних послуг та виконаних робіт у даній цивільній справі, зважаючи на її складність в контексті пред`явлених вимог та кількість поданих представником процесуальних документів, розмір суми заборгованості за кредитним договором, яка підлягала стягненню з відповідача, а також час, який необхідний адвокату на їх підготовку та прийняття участі у розгляді справи, суд дійшов до висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню до 15 000,00 грн., яка є обґрунтованою та відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушена була понести сторона позивача у цій справі, при цьому судом враховано, що заявлена стороною позивача сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт в інтересах позивача, не відповідає критеріям розумності їхнього розміру та справедливості розміру стягнутих зі сторони відповідача коштів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15-16, 22-23, 988, 1166-1167, 1187-1188, 1190, 1194 ЦК України, ст. ст. 28, 29, 30 «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 3, 4, 12-13, 76-78, 80-83, 133, 137, 141, 223, 247, 258-259, 280-282, 354 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ), про відшкодування шкоди в результаті ДТП – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, спричинену внаслідок ДТП, в розмірі 270 444,39 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, спричинену внаслідок ДТП, в розмірі 270 444,39 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн.

В задоволенні позову в іншій частині – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у рівних частках на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 388,17 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Н.В. Басова