Рішення від 11 березня 2026 р. у справі №210/7723/25 — Металургійний районний суд міста Кривого Рогу

МЕТАЛУРГІЙНИЙ РАЙОННИЙ СУД

МІСТА КРИВОГО РОГУ

Справа № 210/7723/25

Провадження № 2/210/672/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12 березня 2026 року

Металургійний районний суд міста Кривого Рогу у складі:

головуючого-судді: Вікторович Н.Ю.,

за участі секретаря судового засідання: Біди А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, в порядку загального позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, без участі сторін, та без фіксування судового засідання звукозаписувальним пристроєм, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади міста, в особі Криворізької міської ради про визнання квартири особистою власністю, -

В С Т А Н О В И В:

05 грудня 2025 року представник ОСОБА_2 звернувся до Металургійного районного суду міста Кривого Рогу з позовом в інтересах ОСОБА_1 до Територіальної громади міста, в особі Криворізької міської ради про визнання квартири особистою власністю та просив суд визнати квартиру АДРЕСА_1 , загальна площа якої складає 42,0кв.м., житловою площею - 26,8кв.м., особистою власністю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що 27 червня 1989 року ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб з ОСОБА_3 . Після укладення шлюбу вони переїхали до України та мешкали в батьків позивачки у АДРЕСА_2 . Однак, спільне життя з ОСОБА_3 у позивачки не склалось та приблизно в 1992 році він виїхав до себе на батьківщину в російську федерацію. Від шлюбних відносин з ОСОБА_3 позивач дітей не мала, починаючи з 1992 року шлюбні відносини з ним вона не підтримувала, спільного бюджету вони не мали. 10 грудня 1997 року позивач за власні кошти, які їй надали її батьки, придбала квартиру АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим, посилаючись на вимоги ст.ст.22, 24, 29 КпШС України та Закону України «Про власність», представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 грудня 2025 року, вказана справа надійшла до провадження судді Вікторович Н.Ю.

Ухвалою судді Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 08 грудня 2025 року відкрито загальне позовне провадження по вказаній справі.

Ухвалою суду від 08 грудня 2025 року судом було задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 , - ОСОБА_2 про витребування доказів та витребувано з архіву Металургійного районного суду міста Кривого Рогу інформацію, чи розглядалася в суді за період часу з 1996 року по лютий 2022 року, цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, якщо так, то надати копію відповідного рішення та від Покровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса): повний витяг актового запису про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , смерть зареєстрована 03 березня 2022 року, актовий запис №442; витяг з реєстру актових записів про одруження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою суду від 12 січня 2026 року судом було задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 , - ОСОБА_2 про витребування доказів та витребувано від Приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Січкар Б.В., витяг з реєстру спадкових справ, щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою суду від 12 лютого 2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Присутні у судовому засіданні 04 березня 2026 року, ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі та посилаючись на обґрунтування наведені у позовній заяві, просили суд позов задовольнити.

Представник Територіальної громади міста, в особі Криворізької міської ради в судовому засіданні присутній не був, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Повно, всебічно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню за наступних підстав.

27 червня 1989 року ОСОБА_3 уклав шлюб з ОСОБА_1 , про що відділом реєстрації актів цивільного стану м. Фролово Волгоградської області Російської Федерації було складено відповідний актовий запис №191, що підтверджується Свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 27.06.1989. (а.с.7).

30 березня 1998 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був розірваний, про що Відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Дзержинської районної ради міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу було зроблено запис №97, що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 30.03.1998 року (а.с.7 зворот).

25 серпня 1994 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в місті Михайловка Волгоградської області було укладено Договір, який посвідчений нотаріусом Михайлівського району Волгоградської області та зареєстровано в реєстрі за №1806. Відповідно до п. 1 вказаного Договору, ОСОБА_1 передала в безкоштовне користування ОСОБА_4 , ОСОБА_5 житловий будинок площею 46,7 кв.м., житловою площею 59,4 кв.м., який знаходиться в АДРЕСА_3 . (а.с.8).

10 грудня 1996 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 був укладений Договір купівлі-продажу серії ААА №097196, який був посвідчений Третьою криворізькою державною нотаріальною конторою та зареєстровано в реєстрі за №1-3563. Відповідно до п. 1 вказаного Договору купівлі-продажу, гр. ОСОБА_6 , продав, а гр. ОСОБА_1 , купила двохкімнатну приватизовану квартиру, загальною площею 42,0 кв.м., жилою площею 26,8 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_4 . (а.с.9).

Відповідно до Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть №00055546723 від 24.12.2025р., ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що Покровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (а.с.31-32).

Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру №83886955 від 16.01.2026, за параметром запиту ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - інформація відсутня (а.с.43).

Відповідно до пункту 1 розділу VII "Прикінцевих положень" Сімейного кодексу України (далі - СК України) зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

З огляду на вищевказані правові норми порядок набуття спільного майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися КпШС України, який був чинним на час набуття спірного нерухомого майна, а поділ майна подружжя має здійснюватися за правилами, передбаченими СК України.

Відповідно до статті 22 КпШС України, який був чинним на час виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (аналогічні положення містить стаття 60 СК України).

Згідно зі статтею 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним з подружжям під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Аналогічні положення закріплені в статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі N 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі N 214/6174/15-ц (провадження N 14-114цс20), конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 2, 3 частини першої статті 57 СК України).

З урахуванням того, що на майно, яке придбано за час шлюбу розповсюджується презумпція спільності права власності подружжя на майно, то тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на ту особу, яка її спростовує.

За приписами ст.60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч.1 ст.61 Сімейного кодексу України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, у відповідності з ч.1 ст.57 Сімейного кодексу України, є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно роз`яснень, наданих у п. 24 Постанови Верховного Суду України N 11 від 21.12.2007 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

При вирішенні спорів про належність майна на праві спільної сумісної власності подружжю, суду в першу чергу належить встановити час набуття такого майна. При встановленні судом факту набуття майна у період шлюбу, на таке майно поширюється презумпція спільності майна подружжя. Факт набуття майна у період шлюбу доводить той із подружжя, який на нього посилається в обґрунтування своїх вимог про поділ такого майна. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно набуте у період шлюбу є спільним сумісним майном (Постанова ВС у справі 595/324/17).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України).

Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело та час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК України). Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 Цивільного кодексу України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Тобто, критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Згідно ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Такий правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 суду пояснили, що вони добре знайомі з позивачкою по справі. ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 , однак шлюбні відносини вони підтримували не тривалий час. Приблизно в 1992 році чоловік ОСОБА_1 поїхав до себе на батьківщину, після чого лише один раз приїздив в м. Кривий Ріг, щоб подати в відділ реєстрації актів цивільного стану заяву про розлучення. ОСОБА_1 за фінансового сприяння її батьків була придбана квартира по АДРЕСА_2 .

З наведених вище доказів вбачається, що спірна квартира хоча й була придбана під час шлюбу, але за особисті кошти позивача. Тому суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі та визнати за нею право особистої приватної власності на спірну квартиру.

Позивачем не заявлялась вимога про відшкодування йому судових витрат, тому судом не вирішувалось питання про розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст.5, 6, 10, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Територіальної громади міста, в особі Криворізької міської ради про визнання квартири особистою власністю, - задовольнити.

Визнати квартиру АДРЕСА_1 , загальна площа якої складає 42,0кв.м., житловою площею - 26,8кв.м., особистою власністю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду через Металургійний районний суд міста Кривого Рогу протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Н. Ю. Вікторович