Рішення від 10 березня 2026 р. у справі №177/2783/25 — Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 177/2783/25

Провадження № 2/177/297/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11 березня 2026 року Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Лященко В.В.

за участю секретаря судового засідання Дятел К.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Кривому Розі Дніпропетровської області цивільну справу №177/2783/25 за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Повалій Олена Василівна, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , від імені та інтересах якої діє її законний представник – ОСОБА_6 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом,

встановив:

У вересні 2025 року представник позивача звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Романівка Криворізького району Дніпропетровської області помер ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 05 серпня 2013 року ОСОБА_7 було складено заповіт, за яким ним на випадок його смерті було зроблено, зокрема, таке розпорядження: належну йому земельну ділянку, площею 3,91 га, яка розташована на території Широківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, яку передано для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та яка належала ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом ВВО №711988, виданого 23 листопада 2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3705, він заповів ОСОБА_1 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після смерті спадкодавця позивач, як спадкоємець за заповітом, звернувся до Шостої криворізької державної нотаріальної контори для прийняття спадщини та оформлення своїх спадкових прав. 03 грудня 2019 року Деркач Я.В., державним нотаріусом Шостої криворізької державної нотаріальної контори, позивачу було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстровано в реєстрі за № 2038. Спадщина, на яку було видано вищезазначене свідоцтво, складається із земельної частки (паю) члена колективного сільськогосподарського підприємства (сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства) КСП ім. Мічуріна розміром 3,91 (три цілих і дев`яносто одна сота) в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Мічуріна, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Широке, що належала померлому на підставі сертифікату на право власності на земельну частку (пай) серії ДП № 011587, виданого головою Криворізької районної державної адміністрації 05 квітня 1999 року, на підставі рішення Криворізької районної державної адміністрації від 12 червня 1997 року № 376, зареєстрованого 05 квітня 1999 року в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 0513, в якому є відмітка Криворізької районної державної адміністрації 11 лютого 2005 року про перехід права власності на померлого згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Першої криворізької державної нотаріальної контори, в.о. державного нотаріуса Криворізької державної нотаріальної контори Черняєвою М.І. 23 листопада 2004 року за реєстровим № 3705. Як вбачається з вищезазначеного, спадкодавцю – ОСОБА_7 за життя належало право на земельну частку (пай) розміром 3,91 га в умовних кадастрових гектарах на підставі відповідного сертифікату на право на земельну частку (пай), яке він успадкував після своєї дружини – ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , на ім`я якої даний сертифікат і був виданий. В силу ч. 1 ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Оскільки ОСОБА_8 за життя не використала належне їй право на земельну частку (пай), воно увійшло до складу спадщини після її смерті та було успадковане її чоловіком – ОСОБА_7 . У свою чергу, після смерті останнього позивач, як його спадкоємець за заповітом, отримав свідоцтво про право на спадщину на зазначену земельну частку (пай). Проте, вже після того, як позивачу у 2019 році державним нотаріусом було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, виявилося, що спадкодавець за життя реалізував належне йому право. Так, у 2014 році було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а 16 березня 2015 року ОСОБА_7 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, що посвідчувало його право власності на земельну ділянку, земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 1221888200:04:001:0450. Дізнавшись про це, позивач через свого представника за довіреністю повторно звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом. 26 червня 2025 року Деркач Я.В., державним нотаріусом Шостої криворізької державної нотаріальної контори, представнику спадкоємця було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, яка мотивована наступним. Так, під час звернення до нотаріуса було надано заповіт, посвідчений секретарем виконкому Широківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області Мухою Л.В. 05 серпня 2013 року, зареєстровано в реєстрі за № 546, згідно якого ОСОБА_7 заповів ОСОБА_1 належну йому земельну ділянку 3,91 га, яка розташована на території Широківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, яку передано для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та яка належить йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом BBO № 711988, виданого 23 листопада 2004 року, зареєстровано в реєстрі за № 3705. Згідно вказаного свідоцтва спадкодавцю належало лише право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у КСП ім. Мічуріна с. Широке Криворізького району Дніпропетровської області розміром 3,91 га в умовних кадастрових гектарах без визначення цієї частки в натурі (на місцевості). 08 жовтня 2018 року було здійснено запит до відділу у Криворізькому районі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо надання інформації про те, чи видавався державний акт на право власності на земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину, яке було отримане спадкодавцем. Згідно відповіді відділу у Криворізькому районі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 01.11.2018 року станом на 31.12.2012 року відомості щодо зареєстрованого у встановленому законодавством порядку державного акту на право власності на вищевказану земельну частку (пай) на ім`я ОСОБА_7 відсутні. У зв`язку з чим, ОСОБА_1 03 грудня 2019 року ОСОБА_9 , державним нотаріусом Шостої криворізької державної нотаріальної контори було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну частку (пай) члена КСП ім. Мічуріна розміром 3,91 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), зареєстровано в реєстрі за № 2038. Представником спадкоємця при зверненні до нотаріальної контори надано копію правовстановлюючого документу на спадкове майно – свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 16.03.2015 року Реєстраційною службою Криворізького районного управління юстиції Дніпропетровської області, індексний номер 34958382, згідно якого ОСОБА_7 належить земельна ділянка площею 3,621 га, розташована на території Широківської сільської ради і передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер: 1221888200:04:001:0450. Вказана земельна ділянка була сформована в результаті виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), виготовленої ТОВ «ЮРІСТЕК ГРУП» в 2014 році. Отже, враховуючи, що зміст заповіту не відповідає фактичному спадковому майну, що належало померлому на день смерті, нотаріус виснувала, що оформлення спадщини в нотаріальній конторі неможливе; запропоновано звернутися до суду для визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування. В зв`язку з чим, представник позивача просить суд визнати за позивачем, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну ділянку загальною площею 3,621 га з кадастровим номером 1221888200:04:001:0450, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У вересні 2025 року позивач звернувся до суду із позовом до територіальної громади в особі Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом.

Ухвалою суду від 30.09.2025 було відкрито провадження у вказаній справі із призначенням підготовчого засідання та викликом сторін. Витребувано від державного нотаріуса Шостої Криворізької державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Деркач Яни Володимирівни належним чином завірену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 .

17.10.2025 до суду надійшли витребувані докази.

Ухвалою суду від 17.11.2025 за клопотанням представника позивача замінено первісного відповідача Новопільську сільську раду Криворізького району на належних відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , від імені та інтересах якої діє її законний представник – ОСОБА_6 та прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Повалій Олена Василівна, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , від імені та інтересах якої діє її законний представник – ОСОБА_6 , в новій редакції від 17 листопада 2025 року.

Ухвалою суду від 08.12.2025 підготовче провадження закрито, призначено судовий розгляд справи по суті.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились, заявою від 11.03.2026 просили справу розглянути за їх відсутності, на позовних вимогах наполягали.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , від імені та інтересах якої діє її законний представник – ОСОБА_6 , в судове засідання не з`явилися, заявами від 01.12.2025 та 05.12.2025 просили справу розглянути за їх відсутності, відзив на позов не подали. Проти задоволення позову не заперечували.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено такі факти та відповідні ним правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Романівка Криворізького району Дніпропетровської області помер ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , виданим Виконавчим комітетом Широківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, актовий запис № 17 від 03.08.2016 року.

05 серпня 2013 року ОСОБА_7 було складено заповіт, за яким ним на випадок його смерті було зроблено, зокрема, таке розпорядження: належну йому земельну ділянку, площею 3,91 га, яка розташована на території Широківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, яку передано для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та яка належала ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом ВВО №711988, виданого 23 листопада 2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3705, він заповів ОСОБА_1 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заповіт власноруч підписаний ОСОБА_7 , посвідчений секретарем виконкому Широківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області Мухою Л.В., зареєстровано в реєстрі за № 546.

Після смерті спадкодавця позивач, як спадкоємець за заповітом, звернувся до Шостої криворізької державної нотаріальної контори для прийняття спадщини та оформлення своїх спадкових прав.

03 грудня 2019 року Деркач Я.В., державним нотаріусом Шостої криворізької державної нотаріальної контори, позивачу було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстровано в реєстрі за № 2038. Спадщина, на яку було видано вищезазначене свідоцтво, складається із земельної частки (паю) члена колективного сільськогосподарського підприємства (сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства) ксп ім. Мічуріна розміром 3,91 (три цілих і дев`яносто одна сота) в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Мічуріна, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Широке, що належала померлому на підставі сертифікату на право власності на земельну частку (пай) серії ДП № 011587, виданого головою Криворізької районної державної адміністрації 05 квітня 1999 року, на підставі рішення Криворізької районної державної адміністрації від 12 червня 1997 року № 376, зареєстрованого 05 квітня 1999 року в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 0513, в якому є відмітка Криворізької районної державної адміністрації 11 лютого 2005 року про перехід права власності на померлого згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Першої криворізької державної нотаріальної контори, в.о. державного нотаріуса Криворізької державної нотаріальної контори Черняєвою М.І. 23 листопада 2004 року за реєстровим № 3705.

Як вбачається з вищезазначеного, спадкодавцю – ОСОБА_7 за життя належало право на земельну частку (пай) розміром 3,91 га в умовних кадастрових гектарах на підставі відповідного сертифікату на право на земельну частку (пай), яке він успадкував після своєї дружини – ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , на ім`я якої даний сертифікат і був виданий.

В силу ч. 1 ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Оскільки ОСОБА_8 за життя не використала належне їй право на земельну частку (пай), воно увійшло до складу спадщини після її смерті та було успадковане її чоловіком – ОСОБА_7 . У свою чергу, після смерті останнього позивач, як його спадкоємець за заповітом, отримав свідоцтво про право на спадщину на зазначену земельну частку (пай).

Проте, вже після того, як позивачу у 2019 році державним нотаріусом було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, виявилося, що спадкодавець за життя реалізував належне йому право. Так, у 2014 році було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а 16 березня 2015 року ОСОБА_7 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, що посвідчувало його право власності на земельну ділянку, земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 1221888200:04:001:0450.

Дізнавшись про це, позивач через свого представника за довіреністю повторно звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

26 червня 2025 року Деркач Я.В., державним нотаріусом Шостої криворізької державної нотаріальної контори, представнику спадкоємця було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, яка мотивована наступним. Так, під час звернення до нотаріуса було надано заповіт, посвідчений секретарем виконкому Широківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області Мухою Л.В. 05 серпня 2013 року, зареєстровано в реєстрі за № 546, згідно якого ОСОБА_7 заповів ОСОБА_1 належну йому земельну ділянку 3,91 га, яка розташована на території Широківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, яку передано для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та яка належить йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом BBO № 711988, виданого 23 листопада 2004 року, зареєстровано в реєстрі за № 3705.

Згідно вказаного свідоцтва спадкодавцю належало лише право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у КСП ім. Мічуріна с. Широке Криворізького району Дніпропетровської області розміром 3,91 га в умовних кадастрових гектарах без визначення цієї частки в натурі (на місцевості).

08 жовтня 2018 року було здійснено запит до відділу у Криворізькому районі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо надання інформації про те, чи видавався державний акт на право власності на земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину, яке було отримане спадкодавцем.

Згідно відповіді відділу у Криворізькому районі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 01.11.2018 року станом на 31.12.2012 року відомості щодо зареєстрованого у встановленому законодавством порядку державного акту на право власності на вищевказану земельну частку (пай) на ім`я ОСОБА_7 відсутні.

У зв`язку з чим, ОСОБА_1 03 грудня 2019 року Деркач Я.В., державним нотаріусом Шостої криворізької державної нотаріальної контори було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну частку (пай) члена КСП ім. Мічуріна розміром 3,91 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), зареєстровано в реєстрі за № 2038.

Представником спадкоємця при зверненні до нотаріальної контори надано копію правовстановлюючого документу на спадкове майно – свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 16.03.2015 року Реєстраційною службою Криворізького районного управління юстиції Дніпропетровської області, індексний номер 34958382, згідно якого ОСОБА_7 належить земельна ділянка площею 3,621 га, розташована на території Широківської сільської ради і передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер: 1221888200:04:001:0450.

Вказана земельна ділянка була сформована в результаті виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), виготовленої ТОВ «ЮРІСТЕК ГРУП» в 2014 році. Отже, враховуючи, що зміст заповіту не відповідає фактичному спадковому майну, що належало померлому на день смерті, нотаріус виснувала, що оформлення спадщини в нотаріальній конторі неможливе; запропоновано звернутися до суду для визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частина перша та друга статті 1223 ЦК України).

У частинах першій, другій, четвертій статті 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним (частини друга, третя статті 1254 ЦК України.

При складенні заповідачем декількох заповітів може мати місце їх «конкуренція», оскільки необхідно з`ясувати, який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно.

Тлумачення частини другої та третьої статті 1254 ЦК України дозволяє констатувати, що законодавець для випадку, коли заповідачем складено кілька заповітів, передбачив правила, що повинні враховуватися для того, щоб визначити який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно. Такі правила полягають в тому, що: по-перше, внаслідок складення нового заповіту відбувається втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт повністю суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі останнього заповіту; по-друге, внаслідок складення нового заповіту відбувається часткова втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт частково суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт тільки частково скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі двох заповітів.

Відповідно до пунктів 16, 17 Перехідних положень Земельного кодексу України, у редакції, чинній на момент отримання ОСОБА_7 правовстановлюючих документів на земельну ділянку, громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Згідно зі ст.ст. 125-126 ЗК України у редакції, чинній на момент отримання ОСОБА_7 правовстановлюючих документів на земельну ділянку, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Варто враховувати, що видачу державних актів на право власності на землю було припинено з 1 січня 2013 року, у зв`язку з набранням чинності Закону України «Про Державний земельний кадастр». У період з 01 січня 2013 року по 01 січня 2016 року основними документами, що підтверджували право власності на земельні ділянки були свідоцтво про право власності на нерухоме майно та витяг з реєстру, які зокрема і були отримані ОСОБА_7 та посвідчували його право власності на спірну земельну ділянку.

Таким чином, сертифікат на право власності на земельну частку (пай) серії ДП № 011587 втратив свою дійсність, а належне спадкодавцю право на земельну частку (пай) трансформувалося у право власності на земельну ділянку.

Як зазначалося вище, при зверненні за видачею свідоцтва про право на спадщину за заповітом державний нотаріус зауважила, що зміст заповіту не відповідає фактичному спадковому майну, що належало померлому на день смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1256 ЦК України, тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 467/356/19 (провадження № 61-8685св20) зазначено, що «неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням у ньому слів, понять і термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача стосовно долі спадщини. При цьому частина друга статті 213 ЦК України не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення у тексті самого правочину при тлумаченні заповіту, не допускається і внесення змін у зміст заповіту».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 172/1159/20 (провадження № 61-14612св21) вказано, що «у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України. З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 576/2742/18 (провадження № 61-10712св19) зазначено, що «на нинішній час, як і на час складення заповіту, загальновживаним є поняття земельного паю як земельної ділянки отриманої внаслідок розпаювання земель. ОСОБА_6 зазначив у заповіті, що заповідає земельний пай, оскільки вважав, що немає різниці між земельним паєм та власне земельними ділянками, на які він отримав державні акти на право власності на земельні ділянки, отримані внаслідок розпаювання землі. Тому висновки і апеляційного суду, і суду першої інстанції про те, що спадкодавець отримав сертифікат на один земельний пай, а позивач зазначає дві земельні ділянки з різним цільовим призначенням, не ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи. При розпаюванні земельних ділянок не передбачено жодних обмежень чи заборон обміну сертифіката на земельний пай на декілька земельних ділянок з різним цільовим призначенням. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача, оскільки є очевидно та підтверджується обставинами, які встановлені судами, проте не враховані при ухваленні рішень, що ОСОБА_6, заповідаючи своєму братові ОСОБА_1 земельний пай, мав на увазі саме дві земельні ділянки площею 2,36 га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) та 0,56 га (для ведення особистого селянського господарства), які розташовані на території Студеноцької сільської ради Глухівського району Сумської області. Отже, відповідно до першого рівня тлумачення, зважаючи на загальноприйняте у сфері земельних правовідносин значення терміна «земельний пай» та встановлення судами, що внаслідок реалізації за життя свого права на земельну частку (пай) спадкодавець оформив право на дві земельні ділянки, можна дійти висновку, що спадкодавець розпорядився земельними ділянками на випадок своєї смерті, назвавши їх у заповіті як земельний пай. Такого ж висновку можна дійти, порівнюючи різні частини правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами спадкодавця, який він виразив при вчиненні правочину. Зі змісту заповіту вбачається, що спадкодавець чітко розділив спадкову масу та осіб, які спадкують за заповітом, що унеможливлює різне тлумачення, як помилково про це зазначили суди попередніх інстанцій».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 136/1124/19 (провадження № 61-1556св21) вказано, що «сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю. Загальноприйнятим є використання поняття «земельний пай» не тільки як земельна ділянка, яка не виділена в натурі, а й як земельна ділянка, отримана в результаті розпаювання землі (виділення в натурі). У разі, якщо заповідач реалізував право на земельну частку (пай) та отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, і за життя не склав нового заповіту чи не скористався правом на внесення змін до заповіту, то заповіт, у якому заповідач розпорядився правом на земельну частку (пай), не втрачає чинність на підставі частини четвертої статті 1236 ЦК України, а визначення спадкоємців на земельну ділянку має відбуватися згідно з цим заповітом; суди не врахували необхідність тлумачити заповіт на користь волевиявлення спадкодавця у разі зміни документів, що посвідчують право на землю (земельну частку (пай), земельну ділянку) ».

Під час складення заповіту, посвідченого секретарем виконкому Широківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області Мухою Л.В. 05 серпня 2013 року, зареєстровано в реєстрі за № 54, спадкодавець – ОСОБА_7 чітко виразив свою волю щодо розпорядження земельною ділянкою. При цьому спадкодавець вважав, що немає різниці між земельним паєм та власне земельною ділянкою, на яку він згодом отримав свідоцтво про право власності.

Розбіжності між змістом заповіту та фактичним спадковим майном викликані та зводяться виключно до трансформації належного спадкодавцю права на земельну частку (пай) у право власності на земельну ділянку. Опираючись на наведені вище правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду, реалізація ОСОБА_7 права на земельну частку (пай) (отримання свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень) не зумовлювала собою втрату чинності заповітом або необхідність внесення змін до нього. Те, що спадкодавцем не було у подальшому складено іншого заповіту щодо спірної земельної ділянки, тільки підтверджує його дійсну волю на розпорядження нею.

Відтак, суд дійшов висновку, що у позивача виникло право на набуття у власність зазначеного об`єкта нерухомого майна в порядку спадкування за заповітом.

Відповідно до приписів частин 1, 2 і 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України). Зміст права власності виявляється у праві: володіння, користування, розпорядження (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями п. 3.1. листа Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу па те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс 18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18). від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

У даному випадку відсутні умови для одержання позивачем в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Таким чином, зверненню до суду з указаним позовом, передувало вирішення питання щодо отримання позивачем у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину, що вказує на наявність перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку та підстав для вирішення питання про порушення або невизнання права позивача у судовому порядку.

З урахуванням вище викладеного, судом встановлені достатні правові підстави для задоволення позову.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну ділянку загальною площею 3,621 га з кадастровим номером 1221888200:04:001:0450, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення, може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя В.В.Лященко