Постанова від 09 березня 2026 р. у справі №521/109/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/624/26

Номер справи місцевого суду: 521/109/26

Головуючий у першій інстанції Гуревський В.К.

Доповідач Котелевський Р. І.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Котелевського Р.І., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хаджибейського районного суду м. Одеси від 09.02.2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП,

встановив:

Оскарженою постановою ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) грн, з позбавленням права керування транспортними засобами, строком на 1 (один) рік, а також стягнуто судовий збір у розмірі 665, 60 грн.

Згідно з оскарженою постановою, 22.12.2025 року, о 15 год. 20 хв., в м.Одесі по вул. Тираспольське шосе, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Volkswagen Caddy» д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР.

Не погоджуючись з вказаною постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити постанову в частині накладення адміністративного стягнення та виключити з резолютивної частини рішення про позбавлення права керування транспортними засобами.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що відмова пройти медичний огляд була вимушеною, оскільки він був зобов`язаний у визначений час прибути до місця служби, будь-якого умислу ухилитися від контролю чи приховування будь-яких обставин він не мав. Перед тим, як відмовитися від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння, він зателефонував командиру, який повідомив, що у разі запізнення до місця служби, він буде вважатися таким, що самовільно залишив частину. Апелянт зазначає, що вказані обставини підтверджуються заявою в.о. командира роти ВЧ НОМЕР_2 ОСОБА_2 , яку долучив до апеляційної скарги.

Судовий розгляд в апеляційному суді проведено за відсутністю ОСОБА_1 , який будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явивсь, клопотань про відкладення розгляду не подавав. В апеляційній скарзі просив розглянути справу без його участі.

Суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду судом були створені всі можливі та необхідні умови для реалізації права учасників на доступ до правосуддя.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

У своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Дослідивши матеріали справи та долучені докази; перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи; суд дійшов висновку про таке.

Відповідно до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу проводиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП, суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст. 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Відповідно до вимог ст.ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не оспорює встановлені судом першої інстанції фактичні обставини вчинення адміністративного правопорушення, доведеність його вини у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, у зв`язку з чим апеляційний суд постанову у цій частині не переглядає.

Апеляційний суд вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 за встановлених судом першої інстанції та викладених у постанові обставин, оскільки долучені до матеріалів справи докази, беззаперечно та поза розумним сумнівом підтверджують викладені в протоколі обставини, зокрема факт відмови водія від проведення огляду в медичному закладі, та доводять вину правопорушника.

Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо дослідження доказів, апеляційним судом не встановлено, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація скоєного правопорушення ОСОБА_1 не є предметом апеляційного розгляду.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення та доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 стосовно законності та обґрунтованості постанови в частині накладеного адміністративного стягнення, зокрема щодо можливості не застосування адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, апеляційний суд приходить до висновку, що постанова судді є обґрунтованою та такою, що ухвалена з дотриманням вимог КУпАП, за результатами повного та всебічного дослідження доказів.

Вирішуючи питання щодо справедливості та пропорційності застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами в даній справі, апеляційний суд зазначає наступне.

Частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до вимог ст.ст. 23, 33 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень.

Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника ступінь його вини майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Адміністративні стягнення має на меті покарання порушника, запобігання скоєнню нових правопорушень.

Санкція ч.1 ст.130 КУпАП не передбачає застосування альтернативного стягнення, оскільки вказана норма закону передбачає одночасне накладення штрафу та позбавленням водія права керування транспортними засобами.

Накладаючи адміністративне стягнення, суд першої інстанції дотримався загальних правил накладення стягнення за адміністративне правопорушення, передбачених ст.33 КУпАП, врахувавши характер та обставини вчиненого правопорушення, особу правопорушниці та обставини, які зафіксовані на боді-камери працівників патрульної поліції.

Слід зазначити, що в рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2017 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодилися нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки.

Апеляційний суд критично відноситься та не приймає як допустимий доказ долучену до апеляційної скарги заяву за підписом ОСОБА_2 , оскільки вона не містить відомостей щодо підтвердження особи підписанта та відповідних реквізитів військової частини.

Інших істотних та переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції в оскарженій постанові про відповідність накладеного адміністративного стягнення особі ОСОБА_1 та були підставою для скасування або зміни постанови суду, апелянтом не наведено, та під час апеляційного розгляду не встановлено.

Апеляційним судом не встановлено порушень норм матеріального чи процесуального права при розгляді справи в суді першої інстанції.

За таких обставин, суд визнає доводи апеляційної скарги безпідставними, що свідчить про відсутність підстав для її задоволення та зміни оскарженої постанови.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Постанову Хаджибейського районного суду м. Одеси від 09.02.2026 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнаний винуватим за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення й оскарженню не підлягає.

Суддя

Одеського апеляційного суду Р.І. Котелевський