Постанова від 09 березня 2026 р. у справі №947/26680/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1389/26

Справа № 947/26680/23

Головуючий у першій інстанції Свячена Ю.Б.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання – Шахової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна»

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2024 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середньогозаробітку за весь період затримки розрахунку,

встановив:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом у якому остаточно просив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» на свою користь:

заборгованість по заробітній платі за квітень-червень 2020 року в сумі 253339,15 грн,

середній заробіток за весь період затримки розрахунку, починаючи з 06.06.2020 р. по день ухвалення судового рішення, який за період з 06.06.2020 р. до 23.08.2023 р. складає 4 898 447,58 грн,

компенсацію втрати частини заробітної плати за квітень-червень 2020 року у зв`язку з порушенням строків її виплати, розраховану за весь період затримки по день ухвалення судового рішення, яка станом на час звернення до суду з цим позовом становить 125 137,68 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідно до наказу № 254/К від 16.10.2019 року

ОСОБА_1 прийнятий до ТОВ «БІІР Україна» на посаду «директор виконавчий», з 01.11.2019 року.

Відповідно до наказу № 254/КУ від 04.06.2020 року, позивача було звільнено з посади за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

В день звільнення позивач отримав виплату у розмірі 21 284,55 грн, але не отримав письмового повідомлення про належні суми виплати, а також сум, розрахунок яких вказав у позові.

08 червня 2023 року у справі №947/17092/23 Київським районним судом м. Одеси видано судовий наказ, яким стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» на користь ОСОБА_1 заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі у розмірі 253339,15 грн та в дохід держави судовий збір у розмірі 268,40 грн.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2023 року задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» та скасовано судовий наказ від 08 червня 2023 року, виданий Київським районним судом м. Одеси у справі № 947/17092/23, роз`яснено стягувачу ОСОБА_1 , що заявлені ним вимоги можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження.

За розрахунками позивача, викладених у позовній заяві, останній просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна»:

-заборгованість по заробітній платі за квітень-червень 2020 року в сумі 253 339,15 грн,

-середній заробіток за весь період затримки розрахунку, починаючи з 06.06.2020 року по день ухвалення судового рішення, який за період з 06.06.2020 року до 23.08.2023 року складає 4 898 447,58 грн,

-компенсацію втрати частини заробітної плати за квітень-червень 2020 року у зв`язку з порушенням строків її виплати, розраховану за весь період затримки по день ухвалення судового рішення, яка станом на час звернення до суду з цим позовом складає 125 137,68 грн.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2024 року вказаний вище позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «БІІР Україна» на користь ОСОБА_1 , заборгованість по заробітній платі за квітень-червень 2020 року в розмірі 253 339,15 грн та компенсацію втрати частини заробітної плати в розмірі 16 292,25 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі ТОВ «БІІР Україна» просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2024 року в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації втрати частини заробітної плати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні таких вимог.

За доводами апеляційної скарги суперечливими є висновки суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку позовної давності та одночасним частковим задоволенням вказаних позовних вимог ОСОБА_1 , при цьому судом не наведено розрахунки суми компенсації втрати частини заробітної плати, яку вирішено стягнути з відповідача.

Окремо скаржник зауважує про його неповідомлення судом першої інстанції належним чином про дату, час і місце розгляду справи.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , заперечуючи проти доводів скаржника ТОВ «БІІР Україна», зазначає про допущені судом порушення, що призвели до неповного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи по суті та незгоду щодо часткового задоволення його позову, оскільки вважає, що ним доведено підстави позову належними доказами, що містяться у справі, тому позивач просив:

1. У задоволенні апеляційної скарги ТОВ “БІІР Україна” відмовити у повному обсязі.

2. Відмовити відповідачу у його заяві про розподіл судових витрат.

3. Скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІІР Україна» витрат на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.

4. Скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2024 року в частині стягнення з ТОВ «БІІР Україна» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати в розмірі 16 292,25 грн.

5. При розгляді справи на підставі наявних доказів врахувати факт розриву трудових відносин із ТОВ “БІІР Україна” з 04.06.2020 по 09.06.2020 саме через звільнення, а не переведення.

6. Ухвалити у справі у відповідній частині нове рішення, яким повністю задовольнити первісні позовні вимоги. В іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2024 року залишити без змін.

У судовому засіданні 03.03.2026 року представник скаржника Сердюков Б.Л. підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги. Представник позивача Матерборчук Ю.В. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги просила суд залишити скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши суддю — доповідача, пояснення представників учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в оскаржуваній частині в межах, визначених ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності належного сповіщення відповідача ТОВ «БІІР Україна», чим порушено норми процесуального права, є слушними та заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Так, як убачається з матеріалів справи, 16 грудня 2024 року судовий розгляд цієї справи за вказаним вище позовом ОСОБА_1 відбувся за відсутності учасників справи.

Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення (частина четверта статті 130 ЦПК України).

Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України в редакції днем вручення судової повістки є: Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Однак, як убачається з матеріалів справи, судом першої інстанції, відповідача ТОВ «БІІР Україна» не повідомлено належним чином про дату, час і місце судового засідання.

Вказане, відповідно до вимог пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Оскільки скаржник обґрунтовує свою апеляційну скаргу тим, що суд першої інстанції не повідомив його належним чином про розгляд цієї справи та ця обставина підтверджується матеріалами справи, апеляційний суд доходить висновку, що рішення суду в оскаржуваній частині підлягає обов`язковому скасуванню.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «БІІР Україна» заборгованості по заробітній платі за квітень-червень 2020 року в розмірі 253 339,15 грн та компенсації втрати частини заробітної плати в розмірі 16 292,25 грн, апеляційний суд виходить з такого.

Ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем дійсно не була виплачена заробітна платня позивачу за вказаний період в розмірі 253339,15 грн, як зазначено в позовних вимогах, проте позивач не був оформлений на роботі у відповідача лише 4 дні - з 05.06.2020 року по 09.06.2020 року, а тому вимога щодо компенсації втрати частини заробітної платні підлягає частковому задоволенню із розрахунків коефіцієнтів індексації, які були в травні та червні 2020 року, а також 22 робочих днів у червні 2020 року. Тобто, з відповідача підлягає стягненню компенсація за втрату частини заробітної плати в розмірі 16292,25 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 21, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Статтею 115 Кодексу законів про працю України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

З матеріалів справи убачається, що на підставі наказу №254/К від 16.10.2019 року ОСОБА_1 був прийнятий до ТОВ «БІІР Україна» на посаду «директор виконавчий», з 01.11.2019 року.

На підставі наказу від 16.10.2019 року, ОСОБА_1 був прийнятий до ТОВ «БІІР ПРОПЕРТІ» на посаду «директор виконавчий», за умовами контракту, за сумісництвом, з 31 жовтня 2019 року.

Відповідно до наказу від 04.06.2020 ОСОБА_1 було звільнено за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

На підставі наказу №17/К від 05.06.2020 ОСОБА_1 був прийнятий до ТОВ «БІІР ПРОПЕРТІ» на посаду «директор виконавчий» з 09.06.2020 року за умовами контракту за основним місцем роботи.

Відповідно до наданої ТОВ «БІІР Україна» довідки № 03/12-1 від 03.12.2024 року, за квітень 2020 року ОСОБА_1 нараховано – 141911,77 грн, утримано податків та зборів – 27885,70 грн, сума до виплати – 114026,07 грн, виплачено - 27544,71 грн; за травень нараховано 45000,00 грн, утримано податків та зборів – 8979,49 грн, сума до виплати – 36020,51 грн, виплачено – 0,00 грн; за червень – нараховано 162784,00 грн, утримано податків та зборів – 31947,52 грн, сума до виплати – 130837,28 грн, виплачено – 0,00 грн.

При цьому відповідач ТОВ «БІІР Україна» ані до суду першої інстанції, ані протягом апеляційного перегляду справи, не надав жодних належних і допустимих доказів та/або заперечень щодо належного здійснення виплат заробітної плати за вказані вище періоди (квітень-червень 2020 року в сумі 253339,15 грн).

Ураховуючи зазначене, колегія суддів доходить висновку, про обґрунтованість та доведеність позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «БІІР Україна» заборгованості по заробітній платі за квітень-червень 2020 року в сумі 253 339,15 грн.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про компенсацію втрати частини заробітної плати.

Згідно з частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Конституцією України (частина третя статті 43) встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтями 33, 34 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Індексація заробітної плати у встановленому законодавством порядку передбачена також частиною п`ятою статті 95 КЗпП України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабміну Міністрів України від 21 лютого 2001 року N 159 (далі - Порядок N 159).

Відповідно статей 1, 2, 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком N 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Тобто, компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Дія норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку N 159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 03 липня 2018 року у справі N 521/940/17, від 18 липня 2023 року у справі N 200/10663/21.

Таким чином, оскільки відповідачем ТОВ «БІІР Україна» не було своєчасно погашено заборгованість по заробітній платі перед позивачем ОСОБА_1 , що підтверджується доказами, які містяться у справі, правильним є висновок суду першої інстанції про задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

Щодо періоду невиплати доходу, у якому належить проводити нарахування вказаною компенсації, апеляційний суд зауважує про таке.

Так, задовольняючи частково вказані позовні вимоги, суд першої інстанції виснував, що позивач не був оформлений на роботі у відповідача 4 дні з 05.06.2020 року по 09.06.2020 року, а тому вимога щодо компенсації втрати частини заробітної платні підлягає частковому задоволенню із розрахунків коефіцієнтів індексації, які були в травні та червні 2020 року, а також 22 робочих днів у червні 2020 року.

Зважаючи на те, що позивачем ОСОБА_1 не подано апеляційної скарги на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2024 року, зокрема, щодо визначеного судом першої інстанції періоду нарахування компенсації втрати частини заробітної плати, апеляційний суд не вбачає підстав для перегляду справи у цій частині.

Так, переглядаючи рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2024 року в оскаржуваній частині в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України), апеляційний суд погоджується із доводами скаржника ТОВ «БІІР Україна» про необґрунтованість визначеної судом суми компенсації втрати частини заробітної платні ОСОБА_1 , зважаючи на відсутність наведення судом жодних обґрунтувань та/чи розрахунків відповідної суми.

При обчисленні загальної суми компенсації, що підлягає стягненню з ТОВ «БІІР Україна», за невиплачену ОСОБА_1 заробітну плату за квітень-травень 2020 року, за визначений судом першої інстанції період травень-червень 2020 року, апеляційний суд виходить з такого.

За змістом статей 1-3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно Порядку N 159, дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення). Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Так, згідно з опублікованими на офіційному сайті Держкомстату даними (https://ukrstat.gov.ua/operativ/menu/menu_u/ekon/spojcin_u.htm) за травень 2020 року склала 101,8% та (коефіцієнт 1, 008) за червень 2020 року склала 102% (коефіцієнт 1,02).

Сума грошового доходу, нарахованого до виплати:

за квітень 2020 року – 114 026,07 грн;

за травень 2020 року – 36 020,51 грн.

Індекс споживчих цін за період невиплати грошового доходу:

за квітень 2020 року визначається шляхом множення місячних індексів за період травень-червень 2020 року: 1,008*1,02*100=103,84%;

за травень 2020 року – місячний індекс за червень 1,02*100=102%.

Величина приросту індексу споживчих цін:

за період травень-червень 2020 року – 3,84% (індекс споживчих цін за період травень-червень 2020 року - 100 відсотків);

за травень 2020 року – 2% (індекс споживчих цін за період червень 2020 року - 100 відсотків).

Сума компенсації:

за квітень 2020 року – 43,74 грн;

за травень 2020 року – 7,20 грн.

При цьому апеляційний суд виснує, що, зважаючи на визначення судом першої інстанції періоду нарахування компенсації втрати частини заробітної платні (травень-червень 2020 року) та ураховуючи зміст на положень ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", згідно з якими компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів. Отже нарахування вказаних сум за не повний місяць, не підлягає нарахуванню сума компенсації нарахованого, проте не виплаченого доходу за червень 2020 року.

Щодо доводів скаржника про безпідставність часткового задоволення судом першої інстанції позовних вимог ОСОБА_1 , попри пропуск останнім строків позовної давності, апеляційний суд зауважує про таке.

Дійсно, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на його користь компенсації за втрату частини заробітної плати за період з 10.06.2022 року по день ухвалення судового рішення та позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням положень ст. 233, 234 КЗпП України, позов подано з пропуском тримісячного строку звернення до суду, за відсутності клопотання позивача про поновлення такого.

Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тобто до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина перша статті 233 КЗпП України).

Норми статті 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю.

За загальним правилом провадження в судових справах здійснюється відповідно до процесуального закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Разом з тим, відповідно до загальних принципів застосування норм матеріального права, суд повинен застосовувати норму матеріального права у редакції. Це забезпечує правову визначеність та стабільність правовідносин, адже ніхто не може бути позбавлений прав за законом, який ще не набрав чинності на момент вчинення певного діяння (дії або бездіяльності).

Отже, у цій справі до заявлених позовних вимог належить застосовувати норми частину другу статті 233 КЗпП України до змін, у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 (абзац 79).

Ураховуючи наведене апеляційний суд виснує, що ОСОБА_1 не пропущено строк звернення до суду із цим позовом.

Водночас, апеляційний суд звертає увагу на принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення.

Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі N 179/363/21 (провадження N 61-4060св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі N 757/42885/19-ц (провадження N 61-9060св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі N 336/6023/20 (провадження N 61-11523сво23), пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року в справі N 756/11081/20 (провадження N 14-25цс24)).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Тож, оскільки ОСОБА_1 не звертався до апеляційного суду, у передбаченому чинним ЦПК України порядку, із апеляційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2024 року, зокрема, щодо відмовити у задоволенні його позовних вимог, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування рішення суду у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати за період з 10.06.2022 року по день ухвалення судового рішення та стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку.

З викладених вище підстав та звертаючи увагу на принцип диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України), апеляційний суд відхиляє заявлені позивачем ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу вимоги про скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2024 року в частині відмови у задоволенні його позовних вимог та стягнення з нього на користь ТОВ «БІІР Україна» судових витрат на правничу допомогу.

Так, не погоджуючись із рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2024 року із апеляційною скаргою звернулось ТОВ «БІІР Україна», проте, позивач ОСОБА_1 правом на апеляційне оскарження вказаного рішення не скористався.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку про скасування рішення суду в оскаржуваній частині та ухвалення у цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації втрати частини заробітної плати.

Згідно із ч. 1, ч.13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як убачається з матеріалів справи за подання апеляційної скарги ТОВ «БІІР Україна» сплатило судовий збір в сумі 20130 грн.

В апеляційній скарзі скаржник порушував питання про скасування рішення суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалення в цій частині нового судового рішення за результатами апеляційного перегляду справи.

Оскаржуваним рішенням суду позовні вимоги задоволено на суму 269631,4 грн із заявлених 5276924,41 грн, що становить 5,10% від ціни позову

За подання до суду апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у розмірі оспорюваної суми (пп.6 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).

З урахуванням меж апеляційних вимог, при зверненні з апеляційною скаргою скаржник мав сплатити судовий збір в сумі 1026,63 грн (13420 грн*5,1% (оспорювана частина задоволених позовних вимог)*150 % (ставка судового збору за подання апеляційної скарги).

З огляду на те, що за результатами апеляційного перегляду, позовні вимоги задоволено на суму 253390,09 грн, відповідно вимоги апеляційної скарги на 6% від розміру оспорюваної суми, тому ТОВ «БІІР Україна» має бути компенсовано за рахунок держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 61,59 грн (1026,63грн*6%), зважаючи на те, що позивач у цій справі має пільгу зі сплати судового збору.

Колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити скаржнику, що він має право звернутися до апеляційного суду із заявою про повернення йому надмірно сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у порядку, визначеному законом.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2024 року в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації втрати частини заробітної плати задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» (ЄДРПОУ 38819672) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі за квітень – червень 2020 року у розмірі 253 339,15 гривень та компенсацію втрати частини заробітної плати у розмірі 50,94 грн.

Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» (ЄДРПОУ 38819672) за рахунок держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі

61,59 грн.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: О.Ю. Карташов

М.В. Назарова