Постанова від 09 лютого 2026 р. у справі №947/13725/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/524/26

Справа № 947/13725/24

Головуючий у першій інстанції Луняченко В.О

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.02.2026 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Сєвєрової Є.С.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у справі за заявою ОСОБА_1 (за участі заінтересованої особи - Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області) про встановлення факту, що має юридичне значення, на рішення Київського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Луняченко В.О. 17 червня 2024 року у м. Одеса, -

встановила:

У червні 2024 року до суду першої інстанції, в порядку окремого провадження, надійшла заява представника ОСОБА_1 про встановлення факту проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (особи без громадянства), постійно, з дня свого народження на території України, в тому числі і станом на момент проголошення незалежності України (24.08.1991 року), а також проживав в Україні й станом на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13.11.1991 року) та не набув громадянства іншої держави.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17.06.2024 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, задоволено.

Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особа без громадянства, з дня свого народження проживав на території України, в тому числі станом на момент проголошення незалежності України (24.08.1991 року), а також проживав в Україні і станом на момент набрання чинності Закону України «Про громадянство України» (13.11.1991 року) і не набував громадянства іншої держави.

В апеляційній скарзі Головне управління Державної міграційної служби України, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні вимог заяви відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що з наданих заявником документів неможливо встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24.08.1991 року та 13.11.1991 року, адже жодний з наданих документів не містить інформації щодо предмета доказування.

Крім того, результат встановлення факту постійного проживання на території України впливає на процедуру набуття заявником громадянства України, у той же час, будь-які дії, спрямовані на проходження процедури набуття громадянства та/або документування паспортом громадянина України, знаходяться у сфері інтересів Головного управління Державної міграційної служби України.

Сторони про розгляд справи на 10.02.2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з`явився представник ОСОБА_1 .

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Головного управління Державної міграційної служби України підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно п.п. 1-3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Відповідно до ч. ст. 367 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 293 ЦПК України).

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України).

Згідно ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Законодавець визначив на рівні процесуального закону особливості, пов`язані із розглядом справ окремого провадження. Такі особливості проявляються в тому, що під час розгляду справ не застосовуються положення щодо змагальності (ст. 12 ЦПК України) та меж судового розгляду (ст. 13 ЦПК України). Законодавець в справах окремого провадження наділив суд можливістю за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Тільки в окремих випадках законодавець встановив необхідність подання разом із заявою доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини (наприклад, у ч. 2 ст. 318 ЦПК України) (постанова Верховного Суду від 30.11.2023 року у справі №569/4466/23 (провадження №61 6986св23), від 25.03.2024 року у справі №161/9609/22 (провадження №61-12995сво22)).

Підстави та порядок набуття громадянства України регулюються нормами Закону України «Про громадянство» від 18.01.2001 року №2235-III (далі - Закон №2235-III).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №2235-II,I громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24.08.1991 року) постійно проживали на території України.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України є підставою для оформлення належності до громадянства України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 15.09.2021 року у справі №503/246/19 (провадження №61-11660свп20) зазначено, що перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у ч. 1 та 2 ст. 315 цього Кодексу, не є вичерпним.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з`ясована мета його встановлення;

встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо).

У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Отже, реалізація права на набуття громадянства України залежить від встановлення судом факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року, який має юридичне значення.

У ст. 1 Закону України «Про громадянство України» визначено поняття «безперервне проживання на території України» та «проживання на території України на законних підставах», а саме: «проживання на території України на законних підставах» - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні; «безперервне проживання на території України» - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України», громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24.08.1991 року) постійно проживали на території України. Про належність до громадянства України таких осіб може свідчити наявність у паспортах громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24.08.1991 року чи 13.11.1991 року.

Згідно п. 7 «Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, громадяни колишнього СРСР, які не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР» відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 13.11.1991 року, проходять процедуру встановлення їхньої належності до громадянства України. У таких випадках одним із документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24.08.1991 року або 13.11.1991 року.

У п. 44 «Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень», затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 року № 215, встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24.08.1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане другим Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції. В графі «Мати» вказана ОСОБА_2 . Відомості про батька в актовому записі про народження заявника записані в порядку ст. 135 СК України зі слів матері.

ОСОБА_1 проживав та проживає, не маючи паспорта громадянина України, в школі навчався протягом трьох місяців у 2004 році, не отримував будь-якої іншої освіти, офіційно ніде не працював, займався домашнім господарством, вважаючи, що подібний спосіб життя є характерним для ромської громади, членом якої він є.

ОСОБА_1 проживав зі своїм біологічним батьком ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить свідоцтво про смерть останнього.

Заявник матір свою не знав, оскільки вона не проживала з ним та батьком.

Після досягнення 16-ти річного віку паспорт громадянина України заявник не отримав, оскільки його мати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженка м. Одеси Одеської області, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , пішла з дому, коли йому було 9 місяців і до цього часу не повернулась; відомості стосовно її місцезнаходження відсутні, а відомості про батька в актовому записі про заявника, народження записані в порядку ст. 135 СК України зі слів матері. Оскільки місце знаходження матері не було відомо, а батько в свідоцтві про народження записаний в порядку ст. 135 Сімейного кодексу України зі слів матері, заявник був позбавлений можливості отримати паспорт громадянина України.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 14.09.2022 року ОСОБА_2 визнано безвісно відсутньою (справа № 947/27038/21).

Оскільки наразі заявникові необхідно влаштуватися на роботу, у останнього виникла нагальна потреба мати паспорт громадянина України, оскільки його відсутність унеможливлює повноцінне користування громадянськими правами та свободами.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Одеса, з дня народження проживає на території України, у тому числі і станом на момент проголошення незалежності України, 24.08.1991 року.

У 2023 році заявник звернувся до Болградського районного відділу Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про оформлення паспорта громадянина України, до якої надав всі наявні у в нього документи, в заяві також зазначав, що раніше заяву про отримання паспорта громадянина України не подавав, між тим, отримав лист від 07.10.2023 року №5129-592/5129,1-23, яким заявнику повідомлено про відмову в оформленні та видачі паспорта громадянина України у зв`язку з тим, що особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи.

Заявник з батьком з дитинства проживав за адресою: АДРЕСА_1 ; нетривалий час проживав с. Нерубайське Біляївського району, в с. Новоградівка Одеського району у родичів, а також в АДРЕСА_2 ).

З 2011 року заявник перебуває у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , шлюб зареєструвати не є можливим у зв`язку з відсутністю у заявника паспорту. За час сумісного життя з ОСОБА_5 заявник, має спільних з нею дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

При реєстрації народження дітей, у зв`язку з відсутністю у заявника паспорту, мати дітей зареєструвала їх на своє прізвище, а відомості про батька записані в порядку ст. 135 Сімейного кодексу України зі слів матері. Прізвище дітей зазначено матері, а по батькові- заявника.

Наразі заявник разом зі своєю родиною ОСОБА_5 та дітьми проживають за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується копією договору оренди квартири (житлового приміщення), укладеного між ОСОБА_5 та власником житла ОСОБА_8 .

Встановлення факту проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24.08.1991 року необхідно заявнику для можливості отримати паспорт громадянина України.

За вказаних обставин справи, враховуючи досліджені у їх сукупності докази по справі, зокрема, які підтвердили факт постійного безперервного проживання заявника на території України у 90-х роках, на момент проголошення незалежності України 24.08.1991 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимога заявника у цій частині підлягає задоволенню.

Одночасно, колегія суддів не погоджується із висновком суду про необхідність встановлення факту постійного безперервного проживання ОСОБА_1 на території України станом на дату набрання чинності Законом України «Про громадянство України» від 08.10.1991 року, тобто 13.11.1991 року, виходячи з наступного.

Так, у постанові Верховного Суду від 25.03.2024 року у справі №161/9609/22 (провадження №61-12995сво22) зазначено, що якщо метою особи, яка звертається до суду для встановлення юридичного факту, є встановлення належності до громадянства України відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України «Про громадянство України», предметом судового розгляду може бути заява такої особи про встановлення факту її проживання на території України станом на 24.08.1991 року або станом на 13.11.1991 року.

У разі, коли метою особи, яка звертається до суду для встановлення юридичного факту, є оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, предметом судового розгляду може бути заява такої особи про встановлення факту її проживання на території України станом на 24.08.1991 року.

Встановлення юридичного факту проживання на території України станом на 13.11.1991 року не має юридичного значення у такому випадку.

Таким чином, оскаржуване рішення Київського районного суду м. Одеси від 17.06.2024 року підлягає зміні шляхом виключення з його мотивувальної та резолютивної частин посилання суду першої інстанції на встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту того, що ОСОБА_1 , особа без громадянства, з дня свого народження проживав на території України, в тому числі і станом на момент набрання чинності Закону України «Про громадянство України» - 13.11.1991 року.

В іншій частині судове рішення підлягає залишенню без змін.

Необгрунтованими при цьому є доводи апеляційної скарги Головного управління Державної міграційної служби України про те, що з наданих заявником документів неможливо встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24.08.1991 року та 13.11.1991 року, адже жодний з наданих документів не містить інформації щодо предмета доказування.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на те, що інший спосіб, ніж звернення до суду із заявою про встановлення юридичного факту проживання особи на території України для набуття громадянства України, не передбачено, заявник правильно звернувся до суду для встановлення такого факту. На підтвердження своїх вимог заявник надав до суду достатньо доказів його постійного проживання на території України;

У разі, коли метою особи, яка звертається до суду для встановлення юридичного факту, є оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, предметом судового розгляду може бути заява такої особи про встановлення факту її проживання на території України станом на 24.08.1991 року. Зазначене також узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 25.03.2024 року у справі №161/9609/22, від 02.05.2024 року у справі №137/1269/22;

Доводи апеляційної скарги про те, що заявником не подано належних доказів того, що він постійно проживав на території України станом на 24.08.1991 року, не заслуговують на увагу та спростовуються належними доказами, які містяться в матеріалах справи, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку;

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України – задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 червня 2024 року - змінити, виключити з його мотивувальної та резолютивної частин посилання на встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особа без громадянства, з дня свого народження проживав на території України, в тому числі і станом на момент набрання чинності Закону України «Про громадянство України», тобто 13 листопада 1991 року.

В іншій частині судове рішення - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 09 березня 2026 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді Є.С. Сєвєрова

О.М. Таварткіладзе