Вирок від 10 березня 2026 р. у справі №945/1536/23 — Миколаївський районний суд Миколаївської області

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 945/1536/23

Провадження № 1-кп/945/271/26

ВИРОК

Іменем України

11 березня 2026 року м.Миколаїв

Миколаївський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Миколаївського районного суду Миколаївської області в залі суду в м.Миколаєві кримінальне провадження №120231522600000203, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.05.2023 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Миколаїв, українця, громадянина України, не працюючого, із середньою освітою, раніше не судимогоякий зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,

встановив:

І. Формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним.

Досудовим розслідуванням та судовим слідством встановлено, що в середині березня 2023 року, у денний час доби, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено, в період дії воєнного стану, введеного Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 року, ОСОБА_4 перебуваючи на законних підставах у приміщенні дачного будинку, що розташований на території дачної ділянки АДРЕСА_3 , побачив біля сараю моток електричного кабелю чорного кольору. В цей момент, у ОСОБА_4 виник злочинний умисел направлений на таємне заволодіння чужим майном, що належить потерпілому ОСОБА_6 , з метою особистого збагачення.

В подальшому, а саме в середині березня 2023 року, у денний час доби, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_4 , реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, переслідуючи корисливий мотив та мету власного незаконного збагачення, в період дії воєнного стану, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та розуміючи настання суспільно - небезпечних наслідків у вигляді завдання матеріальної шкоди потерпілій стороні, незаконно проник на територію подвір?я, що розташоване на території дачної ділянки АДРЕСА_3 та таким чином отримав доступ до майна, а саме до мідного кабелю чорного кольору, який складається з трьох жил, площина перерізу жили 2.5 мм кубічні, довжиною 18 м.

Заволодівши вищевказаним майном, ОСОБА_4 з місця вчинення кримінального правопорушення зник та розпорядився ним на власний розсуд, завдавши ОСОБА_6 матеріальний збиток на суму 669 гривень 60 копійок.

ІІ. Позиція обвинуваченого ОСОБА_4 щодо пред`явленого обвинувачення та висновки суду.

Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні свою вину у пред`явленому йому обвинуваченні визнав у повному обсязі, щиро каявся і дав показання, які за своїм змістом відповідають викладеним вище обставинам вчинення кримінального правопорушення.

Потерпілий ОСОБА_6 подав заяву про проведення судового розгляду кримінального провадження відносно ОСОБА_4 без його участі; цивільний позов не заявляв.

Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, суд, ураховуючи думку учасників судового провадження, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, при цьому, з`ясував те, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, сумнівів у добровільності їх позиції немає, а також роз`яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Протиправні дії ОСОБА_4 кваліфіковані за ч.4 ст.185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане із проникненням до іншого приміщення, вчинене в умовах воєнного стану.

ІІІ. Мотиви суду при призначенні покарання.

09.08.2024 року набрав чинності Закон України №3886-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів».

Відповідно до правової позиції, викладеної ОП ККС Верховного Суду в постанові від 07.10.2024 року у справі №278/1566/21, закон №3886-IX, яким унесені зміни до ст.51 КУпАП, є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність у значенні ст.5 КК України для тих діянь, які до набрання цим Законом чинності вважалися кримінальним правопорушенням, однак після набрання ним чинності підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст.51 КУпАП.

Зміни, внесені Законом № 3886-IX, мають зворотну дію в часі.

У ході з`ясування, чи перевищує вартість викраденого розмір, визначений ст.51 КУпАП, має братися до уваги розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установлений на час вчинення правопорушення, з урахуванням положень п. 5 підрозд. 1 розд. ХХ та пп.169.1.1 п.169.1 ст.169 розд. IV Податкового кодексу України.

Питання, що виникають у кримінальних провадженнях у зв`язку з набуттям чинності Законом №3886-IX, вирішуються судами за правилами, передбаченими для випадків, коли втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.

Підпункт 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV Податкового кодексу України визначає, що податкова соціальна пільга визначається у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, для будь-якого платника податку.

Таким чином, два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян дорівнюють 100 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленому законом на 1 січня звітного року.

Станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2684 грн. (ст.7 ЗУ «Про Державний бюджет на 2023 рік»).

Відповідно до п.4-1 ч.1 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.

Водночас, вартість викраденого майна на день вчинення кримінального правопорушення є меншою за розмір, з якого настає кримінальна відповідальність, а саме 669 грн 60 коп.

При цьому, зважаючи на спосіб вчинення крадіжки, а саме скоєння їх з проникненням у інше володіння особи та сховище, у відповідності до положень ч.3 ст.337 КПК України, суд вважає за необхідне перекваліфікувати дії ОСОБА_4 з ч.4 ст.185 КК України на ч.1 ст.162 КК України, як незаконне проникнення до іншого володіння особи. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною ОП ККС Верховного Суду в постанові від 07.10.2024 у справі №278/1566/21.

Згідно ч.3 ст.337 КПК України з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов`язане з позбавленням волі (ч.1 ст.12 КК).

З огляду на зміст ч.1 ст.162 КК України дії, кваліфіковані за цією нормою, на відміну від кваліфікованих за ч.4 ст.185 КК України, є кримінальним проступком, а тому їх перекваліфікація покращує становище обвинуваченого ОСОБА_4 .

Отже, дії обвинуваченого ОСОБА_4 підлягають кваліфікації за ч.1 ст.162 КК України як незаконне проникнення до іншого володіння особи.

Аналізуючи зібрані у кримінальному провадженні та досліджені під час судового розгляду докази, оцінюючи їх з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, проводячи судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до вимог ст.337 КПК України, суд вважає доведеною вину ОСОБА_4 у скоєнні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.162 КК України.

При цьому, суд бере до уваги покази самого обвинуваченого, надані ним у суді, які повністю узгоджуються з письмовими доказами.

Згідно з положеннями ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до вимог ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин що пом`якшують та обтяжують покарання.

Так, у Рішенні №15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права – є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.»

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз`яснено, що визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

При призначенні обвинуваченому покарання суд враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставиною, яка відповідно до ст.66 КК України пом`якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_4 є щире каяття.

Обставини, які відповідно до ст.67 КК України обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 судом не встановлені.

При визначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує, що останній є осудним в розумінні ч.1 ст.19 КК України; відповідно до ст.12 КК України вчинив кримінальний проступок.

Суд також враховує умови життя обвинуваченого, його соціальне та матеріальне становище, який є особою молодого віку, неодружений, офіційно не працевлаштований, раніше не судимий, за місцем проживання характеризується негативно; стан його здоров`я, який на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває; тяжкість кримінального правопорушення, відсутність тяжких наслідків, щире каяття ОСОБА_4 , його ставлення до скоєного, який шкодує про те, що сталося.

Згідно з вимогами КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 12.06.2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання, призначене судом, має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.

При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.

Наведені обставини у своїй сукупності, свідчать про те, що за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.162 КК України ОСОБА_4 слід призначити покарання у виді обмеження волі, в межах санкції інкримініруємої йому статті Особливої частини Кримінального кодексу України.

ІV. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

Цивільні позови у кримінальному провадженні не заявлялися; речові докази відсутні.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні складаються з витрат на проведення судової товарознавчої експертизи (висновок експерта №3429/23 від 19.06.2022 року) у розмірі 260 грн 00 коп.

Відповідно до ч.2 ст.124 КПК України суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта у кримінальному провадженні.

Оскільки процесуальні витрати документально підтверджені, вони підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_4 .

У цьому кримінальному провадженні запобіжний захід до обвинуваченого ОСОБА_4 не застосовувався. Враховуючи особу обвинуваченого ОСОБА_4 , суд вважає, що до набрання цим вироком законної сили запобіжний захід відносно нього обирати не слід.

Керуючись ст.100, ч.3 ст.349, ст.368, 370, 373, 374, 376 КПК України,

ухвалив:

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.162 КК України та призначити йому покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі.

На підставі ст.75 КК України, звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням та призначенням іспитового строку терміном на 1 (один) рік.

Покласти на ОСОБА_4 обов`язки, передбачені п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України: періодично з`являтися для реєстрації уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили відносно ОСОБА_4 не обирати.

Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави витрати на проведення судової товарознавчої експертизи (висновок експерта №3429/23 від 19.06.2022 року) у розмірі 260 грн 00 коп.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, з урахуванням особливостей апеляційного оскарження, передбачених ч.2 ст.394 КПК України.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому і прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1

11.03.2026