Постанова від 10 березня 2026 р. у справі №686/5927/26 — Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/5927/26

Провадження № 3/686/1736/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 року м. Хмельницький

Суддя Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області Піндрак О.О., розглянувши справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , військовослужбовця,

за ч. 1 ст. 17210 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

встановив:

25 лютого 2026 року начальником юридичної служби військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі – в/ч НОМЕР_1 НГУ) ОСОБА_2 направлено до суду для розгляду матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 17210 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП).

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії НГУ № 174123 від 23 лютого 2026 року ОСОБА_1 ставиться у вину те, що він, будучи військовослужбовцем, перебуваючи на посаді головного сержанта 1-го відділення 1-го взводу стрілецької роти (резервної) в/ч НОМЕР_1 НГУ, відмовився від виконання законних вимог командира за наступних обставин.

Так, 22 лютого 2026 року о 10 год. 15 хв., перебуваючи на військовому стрільбищі (місце розташування згідно з протоколом), під час шикування підрозділу, який вибуває в зону бойових дій для проведення часткової ротації особового складу на підставі розпорядження командира вказаної військової частини № НОМЕР_2 дск від 19.02.2026, майором ОСОБА_3 – заступником командира в/ч НОМЕР_1 НГУ з тилу, який є начальником для всього особового складу військової частини, було віддано законний наказ на здійснення маршу (маршрутом згідно з протоколом) старшому сержанту ОСОБА_1 та прибуття для виконання завдань в районі ведення бойових дій. Наказ було сформовано чітко, доведено до відома зазначеного військовослужбовця у зрозумілій формі та оформлено згідно з вимогами чинних бойових документів і розпоряджень вищого командування. Проте, старший сержант ОСОБА_1 без будь-яких пояснень відмовився виконати відданий наказ та вибути до міста Краматорськ Донецької області.

В судове засідання ОСОБА_1 , будучи своєчасно сповіщеним про місце та час розгляду справи, не з`явився, заяв про відкладення розгляду справи від нього не надходило. У відповідності до ч. 1 ст. 268 КУпАП суд розглянув справу за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, враховуючи при цьому також долучену до матеріалів справи заяву ОСОБА_1 , адресовану суду, про розгляд справи без його участі (а.с. 15).

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що в інкримінованому ОСОБА_1 порушенні є ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 Кримінального кодексу України (далі – КК України), а тому провадження в справі на підставі ст.ст. 253, 284 КУпАП підлягає закриттю, а матеріали передачі прокурору, виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КУпАП адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає за умови, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Положення ст. 9 КУпАП та ч. 2 ст. 11 КК України недвозначно свідчать про те, що адміністративному правопорушенню притаманний менший, ніж кримінальному правопорушенню, ступінь суспільної небезпечності.

Отже, характерною властивістю кримінального правопорушення є заподіяння істотної шкоди або можливість заподіяння такої, безвідносно від того, з формальним чи матеріальним складом воно визначено в Особливій частині КК України.

На відміну від передбаченої ст. 17210 КУпАП адміністративної відповідальності за відмову від виконання законних вимог командира (начальника), ст. 402 КК України вказує на кримінальну відповідальність, зокрема, за непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника.

Відкрита відмова від виконання наказу визначає найбільш зухвалу форму відмови. При такій непокорі підлеглий у категоричній формі усно або письмово заявляє, що він виконувати наказ не буде. А публічна непокора, особливо перед строєм, як правило, свідчить про її підвищену суспільну небезпеку.

Більше того, ч. 2 ст. 17210 КУпАП передбачає відповідальність за відмову від виконання законних вимог командира (начальника), вчинену в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, у той час як ч. 4 ст. 402 КК України встановлює кримінальну відповідальність за непокору, вчинену, зокрема, в умовах воєнного стану.

Водночас, передбачене ч. 4 ст. 402 КК України кримінальне правопорушення є злочином з формальним складом, а отже кримінальна відповідальність за його вчинення не залежить від настання суспільно небезпечних наслідків. Натомість, сама собою непокора в період воєнного стану є небезпечним військовим злочином, який посягає на встановлений порядок підлеглості та військової честі і породжує неорганізованість та безладдя у військових частинах, а отже безсумнівно негативно позначається на боєготовності та боєздатності військових формувань.

Стаття 402 КК України передбачає відповідальність за непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу.

У цьому випадку безпосереднім об`єктом злочину є установлений порядок підлеглості. З об`єктивної сторони це кримінальне правопорушення вчиняється шляхом відкритої відмови виконати наказ начальника (непокори) або в іншому умисному невиконанні наказу.

Згідно зі ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України командир має право віддавати накази та розпорядження, а підлеглий зобов`язаний їх виконувати сумлінно, точно та у встановлений строк, крім випадків віддавання явно злочинного наказу та розпорядження. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

Відповідно до п. 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

За приписами п. 35 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.

Під наказом розуміється одна з форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов`язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі. Наказ завжди має бути конкретним.

Наказ (розпорядження) - це обов`язкова для виконання вимога командира (начальника) про вчинення або невчинення підлеглим певних дій по службі, який віддається письмово, усно або іншим способом. Він може бути звернений до одного або до групи військовослужбовців і має за мету досягнення конкретного результату (зробити щось, не робити чогось). Підлеглий не повинен обговорювати наказ начальника. Згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України відповідальність за наказ несе начальник, який його віддав.

Відкрита відмова від виконання наказу визначає найбільш зухвалу форму невиконання. При такій непокорі підлеглий у категоричній формі усно або письмово заявляє, що він виконувати наказ не буде. Підлеглий також може мовчки демонстративно вчиняти дії, які свідчать про те, що наказ виконуватися не буде. Відмова може бути заявлена віч-на-віч або прилюдно.

Непокору слід вважати закінченим злочином з моменту відкритої відмови виконати наказ або з моменту навмисного його невиконання незалежно від настання наслідків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , будучи військовослужбовцем, перебуваючи на посаді головного сержанта 1-го відділення 1-го взводу стрілецької роти (резервної) в/ч НОМЕР_1 НГУ, порушуючи вимоги статей 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 6, 11, 16, 28 - 32, 35 - 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, в умовах воєнного стану, з мотивів небажання виконувати свій конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України в безпосередньому зіткненні з противником, 22 лютого 2026 року о 10 год. 15 хв. під час шикування на стрільбищі вказаної військової частини (місце розташування згідно з матеріалами справи) відкрито, перед строєм, відмовився виконувати законний наказ заступника командира в/ч НОМЕР_1 НГУ з тилу майора ОСОБА_3 , який є начальником для всього особового складу військової частини, вибути в район виконання бойових завдань (здійснення маршу до АДРЕСА_2 ) згідно з бойовим розпорядженням командира НОМЕР_3 полку № 14 дск від 19.02.2026, чим підірвав бойову готовність та боєздатність підрозділу в/ч НОМЕР_1 НГУ.

Ці обставини підтверджуються: письмовими поясненнями свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та відеозапису про відкриту, перед строєм, відмову старшого сержанта ОСОБА_1 виконати законний наказ командира вибути в район виконання бойових завдань; даними витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 НГУ від 18.02.2026 № 49 про перебування ОСОБА_1 на посаді головного сержанта 1-го відділення 1-го взводу стрілецької роти (резервної) в/ч НОМЕР_1 НГУ та витягу з бойового розпорядження командира 36 полку № 14 дск від 19.02.2026 про вибуття взводу оперативного резерву вибути в район виконання бойових завдань; відомостями військового квитка ОСОБА_1 та його службової характеристики.

Крім того, у своїх письмових поясненнях сам ОСОБА_1 підтвердив факт відмови від виконання вищевказаного бойового розпорядження командира, зміст якого був сформований чітко та йому доведений, мотивуючи це незадовільним станом здоров`я та не проведення із ним належного медичного та психологічного відбору. Разом з тим, підтверджуючих наявні у нього хвороби документів не надав.

Будь-яких даних про те, що на час вчинення інкримінованого діяння ОСОБА_1 мав проблеми зі здоров`ям, які б перешкодили чи могли перешкодити йому виконувати наказ, матеріали справи не містять, не надані такі і останнім.

При цьому суд враховує, що мотиви вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, можуть бути різними і для кваліфікації злочину значення не мають.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, дія якого продовжувалась Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», зокрема, від 12 січня 2026 року № 40/2026 із 05 години 30 хвилин 03 лютого 2026 року строком на 90 діб, тобто воєнний стан діяв на час вчиненого ОСОБА_1 діяння.

З огляду на вищенаведене, враховуючи досліджені докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що в інкримінованому ОСОБА_1 діянні є ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, а саме непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 27 березня 2025 року (справа № 953/3196/23, провадження № 51-4503км24) та від 20 березня 2024 року (№ 233/1446/22, провадження № 51-5644 км 23), згідно з якими на наявність у діях особи складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК «Непокора», указує відкрита відмова військовослужбовця в умовах воєнного стану виконати наказ начальника, який є реальним для виконання, законним, сформульованим виразно, чітко й зрозуміло та не допускає подвійного тлумачення. Сама собою непокора в період воєнного стану є небезпечним військовим злочином, який посягає на встановлений порядок підлеглості та військової честі і породжує неорганізованість та безладдя у військових частинах, а отже безсумнівно негативно позначається на боєготовності і боєздатності військових формувань, що виключає малозначність цього діяння.

Відповідно до ст.ст. 253, 284 КУпАП якщо при розгляді справи орган (посадова особа) прийде до висновку, що в порушенні є ознаки кримінального правопорушення, він передає матеріали прокурору або органу досудового розслідування. При передачі матеріалів прокурору або органу досудового розслідування виноситься постанова про закриття справи.

З урахуванням наведеного провадження в справі слід закрити, а матеріали справи передати прокурору (керівнику Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону) для організації перевірки вищевказаних обставин в порядку КПК України.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 245, 253, 283, 284, 294 КУпАП,

постановив:

Провадження в справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 17210 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити, матеріали справи передати прокурору (керівнику Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону).

Постанова може бути оскаржена до Хмельницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення. Апеляційна скарга подається через Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області.

Суддя: