Вирок від 10 березня 2026 р. у справі №127/21631/25 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/21631/25

Провадження №1-кп/127/765/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,

сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.05.2025 за № 12025020010000780, за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Вінниці, громадянина України, з вищою освітою, розлученого, непрацюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 408, частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби призваним за призовом під час мобілізації та проходячи військову службу на посаді кулеметника кулеметного взводу 2 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, та бажаючи їх настання, діючи умисно, з метою ухилення від проходження військової служби, 06.12.2024, точного часу не встановлено, самовільно, без поважних причин, залишив лікувальний заклад та не прибув до військової частини в умовах воєнного стану, а саме тимчасове розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 , та ухилявся від проходження військової служби, знаходячись за місцем свого проживання, що за адресою АДРЕСА_1 , до моменту затримання - 18.05.2025.

За час відсутності у військовій частині, солдат ОСОБА_5 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами вказаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також про самовільне залишення військової частини не повідомляв та проводить час на власний розсуд.

Крім того, ОСОБА_5 , діючи умисно, з метою вчинення кримінального правопорушення, пов`язаного незаконним придбанням, зберіганням психотропних речовин, без мети збуту, у невстановлений слідством час та у невстановленому місці, але не пізніше 18.05.2025, знайшов два паперові згортки, в середині кожного із яких знаходилась порошкоподібна речовина світлого кольору

Після чого, дані два паперові згортки ОСОБА_5 поклав до правої верхньої кишені своєї куртки, так як розумів, що дана речовина є особливо небезпечною психотропною речовиною, з метою подальшого особистого вживання психотропної речовини без мети збуту за місцем свого проживання, тобто придбав особливо небезпечну психотропну речовину - PVP, загальною масою 0,2112 г. та незаконно зберігав її при собі.

В подальшому, 18.05.2025 близько 12:40 год. ОСОБА_5 був зупинений працівниками поліції, по вулиці Пирогова, 73 в місті Вінниці та добровільно видав особливо небезпечну психотропну речовину PVP, обіг яких заборонено, загальною масою 0,2112 г.

Обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень не визнав, від дачі показань на підставі статті 63 Конституції України відмовився, однак у подальшому зазначив, що винуватість у вчиненні інкримінованих йому діянь визнає в повному обсязі. Під час надання показань пояснив, що вчинив інкриміновані йому діяння за обставин, викладених у обвинувальному акті. Повідомив суду, що він під час проходження медичного огляду військово-лікарської комісії (далі-ВЛК) не повернувся у військову частину у зв`язку з тим, що за період проходження військової служби був виснажений. Водночас , повідомив, що 18.05.2025 зберігав при собі психотропну речовину, обіг якої заборонений, без мети збуту для власного вживання.

Допит обвинуваченого відбувся в судовому засіданні відповідно до приписів статті 351 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК). Під час зазначеного допиту обвинувачений надав суду чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого йому діяння, які мають бути встановленими в судовому засіданні згідно з приписами частини першої статті 91 КПК.

Суд відповідно до частини третьої статті 26 та частини третьої статті 349 КПК вважає за недоцільне досліджувати докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються і клопотання про дослідження яких не було заявлене сторонами кримінального провадження. Згідно з приписами речення другого частини третьої статті 349 КПК суд з`ясував, чи правильно розуміють учасники судового процесу зміст зазначених вище обставин, переконався у відсутності сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснив, що у такому випадку учасники судового процесу будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Крім того, суд роз`яснив учасникам судового процесу принципи змагальності та диспозитивності, зміст яких розкритий у статтях 22, 26 КПК.

Отже, з урахуванням наведених вище норм кримінально-процесуального закону, суд вважає за недоцільне досліджувати докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються і клопотання про дослідження яких не було заявлене сторонами кримінального провадження, обмежившись дослідженням матеріалів службового розслідування за фактом дезертирства, тобто самовільному нез`явленні на службу з лікувального закладу, в умовах воєнного стану, за фактом незаконного придбання, зберігання психотропних речовин без мети збуту ОСОБА_5 , а також відомостями, що характеризують особу обвинуваченого, а також:

-витягів з наказів щодо проходження ОСОБА_5 військової служби;

-службової та медичної характеристики за місцем проходження військової служби;

-протокол затримання ОСОБА_5 від 18.05.2025, згідно з яким у останнього під час затримання нічого вилучене не було;

-протокол обшуку помешкання ОСОБА_5 від 18.05.2025, відповідно до якого були вилучені 4 предмета, схожі на патрони;

-протокол огляду місця події від 18.05.2025, згідно з яким ОСОБА_5 видав паперовий згорток з порошкоподібною речовиною білого кольору;

-висновок експерта № СЕ-19/102-25/11339-нзпрпа від 19.05.2025, відповідно до якого в наданих на експертизу кристалічних речовинах виявлена PVP, яка відноситься до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонений; в кристалічних речовинах масою 0,2420 та 0,0114 г, що знаходились всередині двох паперових згортків, маси PVP складають 0,2019 та 0,0093 г;

-висновок експерта № СЕ-19/102-25/11374-нзпрап від 21.05.2025, згідно з яким на поверхні серветки з нашаруванням сірого кольору наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів не виявлено.

Аналізуючи показання обвинуваченого, досліджені згідно з приписами частини третьої статті 26 КПК докази, клопотання про дослідження яких було заявлене сторонами кримінального провадження, суд дійшов до такого висновку.

Відповідно до вимог статей 11, 16, 49, 127-128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, окрім іншого, військовослужбовець зобов`язаний свято та непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно й чесно виконувати військовий обов`язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, удосконалювати свою виучку та майстерність, знати та виконувати свої обов`язки й додержуватись вимог Статутів Збройних Сил України, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, завжди пам`ятати, що за його поведінкою судять не лише про нього, а й про Збройні Сили України в цілому.

Згідно зі статтями 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, окрім іншого, військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог Статутів Збройних Сил України, а також зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватись Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги Статутів Збройних Сил України, накази командирів.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 призваний на військову службу по мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 189 від 01.07.2022 солдата ОСОБА_5 , зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення та призначено на посаду кулеметника кулеметного взводу 2 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до статей 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», останній вважається військовослужбовцем, який проходить військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу під час мобілізації, на особливий період, є день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з вимогами підпункту 1, 3 частини 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

17.03.2014 Указом в.о. Президента України № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» на території України оголошено часткову мобілізацію та після його затвердження 17.03.2014 Верховною Радою України цей Указ набрав чинності, у зв`язку з чим в Україні відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» та статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» розпочався особливий період, який діє по цей час.

У зв`язку з військовою агресією РФ проти України Указом Президента країни від 24.02.2022 № 64/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, згідно з пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Законом України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому продовжувався та триває до теперішнього часу.

Як встановив суд, ОСОБА_5 25.11.2024 вибув з військової частини НОМЕР_1 для проходження медичного огляду ВЛК при 1-му лінійно-стабілізаційному батальйоні (далі -1 ЛСБ) від Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (Комунальне некомерційне підприємство Харківської обласної ради «Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування»). 06.12.2024 залишив лікувальний заклад та не прибув до військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 , та ухилявся від проходження військової служби, знаходячись за місцем свого проживання, що за адресою АДРЕСА_1 , до моменту затримання - 18.05.2025.

З огляду на викладене, суд дійшов до переконання, що дії ОСОБА_5 за фактом за фактом нез`явлення до закладу охорони здоров`я охоплюється складом (злочину), передбаченого за частиною четвертою статті 408 КК, за ознаками дезертирства, тобто самовільного нез`явлення на службу з лікувального закладу, в умовах воєнного стану.

Крім того, в судовому засіданні також був підтверджений факт зберіганням психотропних речовин, без мети збуту ОСОБА_5 . Зокрема, ОСОБА_5 в судовому засіданні зазначеної обставини не заперечував, надавши суду чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. Крім того, показання обвинуваченого повністю узгоджуються з наданими суду доказами, зміст яких суд навів вище.

В ході досудового розслідування кримінального провадження була проведена відповідна судова експертиза, згідно з висновком якої в наданих на експертизу речовинах, масами: 0,2420 г та 0,0114, маса PVP становить, –0,2019 г та 0,0093 г;

Аналізуючи показання обвинуваченого, надані суду стороною обвинувачення докази, суд вважає, що в судовому засіданні підтверджений факт незаконного придбання та зберігання ОСОБА_5 психотропних речовин без мети збуту. Зокрема, суд в судовому засіданні встановив, що в ОСОБА_5 були виявлені два паперові згортки з кристалічною речовиною. За результатами проведення криміналістичного дослідження встановлено, що вилучена у ОСОБА_5 відноситься до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонений, – PVP.

Суд також бере до уваги, що обвинувачений у судовому засіданні не заперечував тієї обставини, що вилучена у нього речовина є психотропною, а також не заперечував її хімічного складу та маси, які встановлені в ході досудового розслідування на підставі висновку відповідного експертного дослідження (висновку експерта).

Вирішуючи питання щодо кримінально-правової кваліфікації діяння ОСОБА_5 , суд враховує, що відповідно до відомостей, викладених у таблиці ІІ «Невеликі, великі та особливо великі розміри наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01.08.2000 за № 188, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.08.2000 за № 513/4734, вилучена в ОСОБА_5 , речовина становить більш як невеликий розмір.

З огляду на викладене, суд дійшов до переконання, що дії ОСОБА_5 за фактом вилучення у нього психотропних речовин охоплюються складом кримінального правопорушення (проступку), передбаченого частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України (далі – КК), за ознаками незаконного придбання та зберігання психотропних речовин без мети збуту.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд бере до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого – особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини ( далі – ЄСПЛ) (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття – це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).

Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, – тобто, або «з`явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.

Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 вчинив кримінальний проступок та тяжкий злочин, винуватість у їх вчиненні визнав, надавши суду чіткі та послідовні показання, при цьому у вчиненому розкаявся. Крім того, суд враховує, що ОСОБА_5 на обліках у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, за місцем проживання скарг на останнього не надходило. Згідно з наданими стороною захисту копіями документів ОСОБА_5 має ряд нагород та заохочень у зв`язку з несенням військової служби, є учасником бойових дій.

Отже, обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлені.

З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, обставин, які пом`якшують та обтяжують його покарання, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкціями кримінального закону, у виді штрафу за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 309 КК, та позбавлення волі - за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 408 КК.

Суд дійшов до такого висновку, оскільки метою покарання згідно з приписами частини другої статті 50 КК є не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до частини четвертої статті 53 КК з урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до одного року.

Вирішуючи питання щодо тривалості застосованого кримінального покарання (його міри), суд враховує таке.

Санкція частини четвертої статті 408 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до 15 років.

Захисник обвинуваченого, а також обвинувачений у судових дебатах здійснили посилання на доцільність призначення обвинуваченому кримінального покарання із застосуванням приписів частини першої статті 69 КК.

Оцінюючи зазначені доводи обвинуваченого та його захисника, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Відповідно до речення першого частини першої статті 69 КК за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

ВС у постанові від 15.03.2018 (справа № 442/1887/16-к) звернув увагу на те, що застосування частини першої статті 69 КК можливе у випадку, коли пом`якшуючі обставини настільки знижують тяжкість злочину, що призначення винному покарання в межах санкції було б явно несправедливим.

У постанові від 03.02.2021 (справа № 629/2739/18) ВС звернув увагу на те, що частина перша статті 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин першої та/або другої статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.

ВС роз`яснив, що при визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.

Як вже суд зазначив вище, в судовому засіданні встановлена наявність однієї обставини, яка пом`якшує покарання обвинуваченого, а саме щире каяття. При цьому частиною другою статті 66 КК визначено, що при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті. Як суд зазначив вище, захисник обвинуваченого надав суду копії ряду документів, які підтверджують участь обвинуваченого в активних бойових діях, а також наявність ряду заохочень та нагород у зв`язку з цим. Суд вважає, що з огляду на приписи частини другої статті 66 КК ці обставини мають бути враховані судом при призначенні обвинуваченому відповідного кримінального покарання. Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого, за результатами судового розгляду встановлені не були. Тому, аналізуючи надані суду матеріали справи, доводи сторін кримінального провадження, суд вважає за можливе призначити обвинуваченому покарання з урахуванням приписів частини першої статті 69 КК.

Як вже суд зазначив вище, ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) вказав, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. В ході судового розгляду кримінального провадження не доведено, що призначення обвинуваченому менш суворого покарання ніж позбавлення волі на максимально дозволений санкцією кримінального закону строк не здатне забезпечити досягнення мети кримінального покарання. Тому суд вважає, що правові підстави для призначення обвинуваченому максимально дозволеного строку кримінального покарання у виді позбавлення волі відсутні. При цьому, зважаючи на встановлені в судовому засіданні обставини, суд вважає за можливе призначити обвинуваченому мінімально допустимий строк кримінального покарання, визначений санкцією кримінального закону.

Відповідно до частини першої статті 70 КК при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Частиною другою зазначеної статті регламентовано, що при складанні покарань остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання.

З урахуванням зазначених приписів статті 70 КК суд дійшов до переконання, що остаточним покаранням ОСОБА_5 необхідно визначити покарання у виді позбавлення волі.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченому положень частини першої статті 75 КК, тобто для звільнення його від відбування кримінального покарання з випробуванням, суд приймає до уваги, висновки, викладені ВС у постанові від 26.04.2018 (справа № 757/15167/15-к), а саме: відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як вже суд зазначив вище, загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Вище суд зауважив, що Законом № 2839-IX від 13.12.2022 були внесені зміни до ряду норм кримінального закону, зокрема, і до частини першої статті 75 КК в частині неможливості застосування її положень у разі засудження особи за кримінальне правопорушення, передбачене у тому числі й статтею 408 КК.

Отже, аналізуючи доводи сторін кримінального провадження, суд вважає, що правові підстави для звільнення обвинуваченого від відбування призначеного йому покарання на підставі частини першої статті 75 КК відсутні.

Питання щодо речових доказів необхідно вирішити відповідно до положень статті 100 КПК. Разом з тим, з наданих суду матеріалів випливає, що на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 20.05.2025 на вилучену у ОСОБА_5 речовину був накладений арешт, який потрібно скасувати. Разом з тим, з наданих суду матеріалів випливає, що на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 21.05.2025 на чотири предмети зовні схожі на патрони був накладений арешт, який потрібно скасувати.

Згідно з приписами частини другої статті 124 КПК процесуальні витрати за винятком проведеного дослідження в частині патронів, обвинувачення за якими не було пред`явлене ОСОБА_5 , необхідно покласти на обвинуваченого.

Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 408, частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України, та призначити покарання:

- за частиною четвертою статті 408 Кримінального Кодексу України з урахуванням частини першої статті 69 Кримінального кодексу України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі;

- за частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.

Згідно з частиною першою статті 70 Кримінального кодексу України призначити ОСОБА_5 остаточне покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Відповідно до частини п`ятої статті 72 Кримінального кодексу України строк попереднього ув`язнення ОСОБА_5 з 18.05.2025 по день набрання вироком законної сили зарахувати до строку призначеного покарання з урахуванням один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, - залишити без змін до набрання вироком законної сили, але не довше ніж на 60 днів, тобто до 23.59 години 09.05.2026.

Речові докази:

- чотири предмети, зовні схожі на патрони, передані до камери зберігання речових доказів Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області, – знищити;

- два паперових згортки із вмістом порошкоподібної речовини, які поміщені до спецпакету НПУ № PSP 1449088 та передані до камери зберігання речових доказів Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області, – знищити;

Арешт, накладений на речові докази на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 20.05.2025 та 21.05.2025, – скасувати.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави 8914 (вісім тисяч дев`ятсот чотирнадцять) гривень витрат на залучення експерта.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою – у той же строк з дня отримання копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя: