Суд: Івано-Франківський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи про звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису)
Дата: 10 березня 2026 р.
Справа: №344/1298/26
Суддя: Томин О. О.
Справа № 344/1298/26
Провадження № 22-ц/4808/546/26
Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.
Суддя-доповідач Томин
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючої Томин О.О.,
суддів: Луганської В.М., Пнівчук О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 13 лютого 2026 року, постановлену в складі судді Бородовського С.О. в м. Івано-Франківську, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про звільнення майна з-під арешту,
в с т а н о в и в:
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського міського суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про звільнення майна з-під арешту.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що на розгляді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області перебувала кримінальна справа № 328824 (номер судової справи 0907/13791/2012), досудове розслідування у якій здійснювалося СУ УМВС України в Івано-Франківській області.
В ході досудового розслідування, 06.04.2012 постановою б/н старшого слідчого в ОВС Слідчого управління УМВС України в Івано-Франківській області у межах цієї кримінальної справи, відповідно до положень Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, накладено арешт на все нерухоме майно, що належить мені на праві приватної власності.
Арешт було накладено із загальним формулюванням накласти арешт на «Невизначене майно. Все нерухоме майно», без індивідуалізації конкретних об`єктів, без зазначення їх місця знаходження, технічних характеристик чи реєстраційних даних.
Постановою Івано-Франківського міського суду у справі № 0907/13791/2012 від 10.12.2013, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 04.03.2014, кримінальну справу направлено прокурору Івано-Франківської області для організації та проведення додаткового розслідування.
На виконання рішень судів першої та апеляційної інстанцій Слідчим управлінням УМВСУ в Івано-Франківській області 01.04.2014 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за № 120140900000000101.
За результатами вивчення матеріалів кримінального провадження та з урахуванням того, що у ході досудового розслідування не було здобуто достатніх доказів для повідомлення будь-якій особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, 16.07.2014 прокуратурою Івано-Франківської області кримінальне провадження № 120140900000000101 від 01.04.2014 закрито, про що винесено відповідну постанову про закриття кримінального провадження.
Таким чином, арешт на моє майно накладено у межах кримінальної справи відповідно до положень Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.
У подальшому, після набрання чинності Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 року (з 20.11.2012), зазначене кримінальне провадження було приведено у відповідність до вимог нового процесуального законодавства шляхом внесення 01.04.2014 відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Відтак питання скасування такого арешту не може бути вирішене в порядку кримінального судочинства.
При цьому питання подальшої дії раніше накладеного арешту, його перегляду або скасування після закриття кримінального провадження вирішено не було, що призвело до фактичного збереження арешту майна за відсутності чинного кримінального провадження та належного процесуального рішення суду, чим створено стан правової невизначеності щодо реалізації позивачем свого права власності. Фактичне збереження арешту після припинення кримінального переслідування унеможливлює реалізацію ним повного обсягу правомочностей власника, зокрема права володіння, користування та розпорядження належним мені нерухомим майном, а також перешкоджає вчиненню будь-яких юридично значущих дій щодо такого майна.
Просить звільнити з-під арешту нерухоме майно, що належить позивачу на праві приватної власності, арешт на яке накладено постановою б/н від 06.04.2012 старшого слідчого в ОВС СУ УМВС України в Івано-Франківській області у межах кримінальної справи № 328824, скасувати арешт нерухомого майна, зобов`язати відповідний орган внести відомості про скасування арешту до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 04 лютого 2026 року вказаний позов залишено без руху та надано позивачу строк десять днів з дня отримання копії ухвали для виправлення недоліків, вказаних в мотивувальній частині ухвали.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 13 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про звільнення майна з-під арешту визнано неподаною та повернуто позивачу.
Не погодившись із вказаною ухвалою, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає оскаржувану ухвалу незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням норм процесуального права.
Вказує, що 04.02.2026 суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху. У цій ухвалі суд вказав на необхідність конкретизації об`єктів нерухомого майна (п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України), необхідність подати відомості щодо електронного кабінету відповідача (п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України), і визначив, що предмет спору становлять три вимоги немайнового характеру, у зв`язку з чим вказав на потребу сплати судового збору як за три вимоги.
Позивач у встановлений строк подав заяву про усунення недоліків, у якій конкретизував об`єкти нерухомого майна, на які поширюється арешт; надав відомості про електронний кабінет відповідача; виклав мотивовану позицію щодо судового збору, зазначивши, що позовні вимоги у цій справі є взаємопов`язаними, випливають з одного порушеного права власності та спрямовані на досягнення єдиного правового результату – припинення незаконного арешту майна. У заяві було наголошено, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, скасування арешту та зобов`язання відповідних органів вчинити дії щодо зняття арешту й внесення змін до реєстрів становлять єдину немайнову вимогу, а вимоги щодо внесення змін до реєстрів мають похідний, технічно-реалізаційний характер і не утворюють самостійного предмета спору. Відповідно судовий збір сплачено як за одну немайнову вимогу у розмірі, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», що підтверджується квитанцією на суму 1311,20 грн, поданою до суду.
Тому вважає, що недоліки, зазначені судом, були усунуті в межах строку.
Проте, в ухвалі від 13.02.2026 суд змінив критерій оцінки, зазначивши вже не три вимоги немайнового характеру за кількістю формулювань у прохальній частині, а чотири – за кількістю об`єктів нерухомого майна.
Вважає, що виконання вимоги суду про конкретизацію предмета спору стало підставою для нового перерахунку судового збору і повернення позову, хоча предмет спору та характер обмеження не змінювалися.
Вказує, що арешт у справі один (як одне обтяження/обмеження права власності), накладений в межах кримінальної справи за КПК 1960 року, який не був скасований після закриття кримінальної справи. Він не оскаржує декілька арештів і не заявляє декілька різних способів захисту на різних підставах. Конкретизація майна була здійснена виключно для виконання вимоги суду (визначеність предмета спору та можливість виконання рішення), і за своєю правовою природою не перетворює одну вимогу на множинність самостійних вимог.
Зазначає, що вимога – це самостійний спосіб судового захисту, а не перелік майна, якого стосується одне й те саме обмеження. Перелік об`єктів у такому спорі – це уточнення предмета обтяження, а не множинність способів захисту.
Посилається на практику Великої Палати Верховного Суду у подібних спорах про арешти, накладені за КПК 1960 року, та не скасовані після закриття справи, зокрема, у постанові від 15.05.2019 у справі № 372/2904/17-ц; практику Європейського суду з прав людини щодо сплати судового збору.
Разом із тим суд першої інстанції пов`язав розмір судового збору з кількістю об`єктів нерухомого майна, на які поширюється один і той самий арешт.
Просить скасувати ухвалу Івано-Франківського міського суду від 13.02.2026 та направити матеріали справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Частиною 2 ст. 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6 (щодо повернення заяви позивачеві (заявникові)), 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що апелянтом оскаржується ухвала про повернення позовної заяви позивачеві, розгляд апеляційної скарги в цій справі підлягає проведенню в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (письмове провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського міського суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про звільнення майна з-під арешту. Просив звільнити з-під арешту нерухоме майно, що належить позивачу на праві приватної власності, арешт на яке накладено постановою б/н від 06.04.2012 старшого слідчого в ОВС СУ УМВС України в Івано-Франківській області у межах кримінальної справи № 328824; скасувати арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 12401950, підстава обтяження: постанова про накладення арешту на майно обвинуваченого, б/н, 06.04.2012, СУ УМВС в Івано-Франківській області, старший слідчий Винник Ю.Г., об`єкт обтяження: невизначене майно. Все нерухоме майно, власник: ОСОБА_1 ; зобов`язати відповідний орган внести відомості про скасування арешту до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 1-2).
За інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 447742051 від 15.10.2025 тип обтяження: арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 12401950, підстава обтяження: постанова про накладення арешту на майно обвинуваченого, б/н, 06.04.2012, СУ УМВС в Івано-Франківській області, старший слідчий Винник Ю.Г., об`єкт обтяження: невизначене майно. Все нерухоме майно, власник: ОСОБА_1 (а.с. 9-10).
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 04 лютого 2026 року вказаний позов залишено без руху та надано позивачу строк десять днів з дня отримання копії ухвали для виправлення недоліків, вказаних в мотивувальній частині ухвали. Зазначено, що позивачем не вказані відомості про наявність або відсутність електронного кабінету відповідача, чи про неможливість їх надання. Також позивачем заявлена вимога про скасування арешту на «нерухоме майно, що належить позивачу на праві приватної власності», однак така позовна вимога не відповідає вимогам пункту 4 частини третьої статті 175 ЦПК України, оскільки не містить конкретизації об`єктів нерухомого майна, щодо яких позивач просить судовий захист. Відсутність конкретного визначення майна унеможливлює встановлення предмета спору та виконання судового рішення. Обставина, що арешт у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відображений як такий, що поширюється на все нерухоме майно боржника, не звільняє позивача від обов`язку зазначити конкретні об`єкти, з яких він просить зняти арешт. Крім того, як вбачається зі змісту позовної заяви, предмет спору становлять три вимоги немайнового характеру, а тому позивачем має бути сплачено судовий збір у розмірі 3933,60 грн.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 13 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про звільнення майна з-під арешту визнано неподаною та повернуто позивачу.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на виконання вимог ухвали Івано-Франківського міського суду від 04 лютого 2026 року надав суду заяву про усунення недоліків. Разом з тим, позивачем зазначено, що станом на день звернення до суду арешт обтяжує такі об`єкти нерухомого майна, що належать позивачу на праві приватної власності та відображені у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: Актуальна інформація про об`єкт речових прав 3216077746060 закінчений будівництвом об`єкт приміщення (група приміщень) 01.2402510.4977540.20221116.79.3102.14 Загальна площа (кв.м): 50,7, Львівська обл., м. Львів, вулиця Мікльоша К., будинок 20-А, приміщення 1006В; Актуальна інформація про об`єкт речових прав 3192421946227 земельна ділянка 4622788500:01:003:0045 Площа (га): 0.2846; Актуальна інформація про об`єкт речових прав 3191888446227 земельна ділянка 4622788500:02:000:0110 Площа (га): 0.7252; Актуальна інформація про об`єкт речових прав 2825102246060 закінчений будівництвом об`єкт житловий будинок, Загальна площа (кв.м): 83.9, житлова площа (кв.м): 52.5, Опис: позначений на плані літерою А-1, складається із трьох житлових кімнат та кухні. До будинку належать господарські будівлі та споруди: Б – літня кухня - сарай; В – вбиральня; Г – погріб; № 1 – ворота; № 2 – хвіртка; № 3 – огорожа; К - колодязь АДРЕСА_1 . Таким чином, позивач просить суд про зняття арешту з чотирьох об`єктів нерухомого майна. А судовий збір сплачений позивачем у розмірі 1 311, 20 грн, тобто за одну вимогу немайнового характеру. При цьому, про обов`язок сплати судового збору за кожну вимогу немайнового характеру позивачу роз`яснено судом в ухвалі від 04 лютого 2026 року про залишення позову без руху. Однак, процесуальний обов`язок позивач не виконав та не усунув недоліки позовної заяви належним чином, що є підставою для повернення позовної заяви позивачу.
Апеляційний суд не може погодитися із такими висновками, з огляду на наступне.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, встановлено, що кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Крім того, частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Обов`язком суду є забезпечення особі права на звернення до суду.
Згідно положень ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог ст.ст. 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви.
Так, згідно ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою підприємцем ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
За змістом п. 8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» якщо заявлена вимога лише про зняття арешту з майна, то сплачується судовий збір як за заяву немайнового характеру.
Порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).
Враховуючи, що у цій справі на все нерухоме майно, яке належить на праві власності позивачу, накладено один арешт на підставі постанови про накладення арешту на майно обвинуваченого, б/н, 06.04.2012, СУ УМВС в Івано-Франківській області, старший слідчий Винник Ю.Г., реєстраційний номер обтяження: 12401950, який позивач і просить скасувати, не відповідатиме доцільності та справедливості визначення до сплати судового збору за чотири вимоги немайнового характеру з розрахунку кількості об`єктів майна, які згодом були зареєстровані за позивачем, і на які поширюється такий арешт.
Суд першої інстанції на зазначені вище обставини, вимоги закону належної уваги не звернув, внаслідок чого помилково визнано неподаною та повернуто позовну заяву позивачу.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала про повернення позовної заяви позивачеві постановлена судом з порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Оскільки ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року ОСОБА_1 було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 13 лютого 2026 року в розмірі 532,48 грн до ухвалення апеляційним судом судового рішення у справі, зазначена сума підлягає стягненню з нього на користь держави.
Керуючись ст.ст. 374, 379, 381-384, 389 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 13 лютого 2026 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) грн 48 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: В.М. Луганська
О.В. Пнівчук
Повний текст постанови складено 11 березня 2026 року.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua