Рішення від 03 березня 2026 р. у справі №711/7996/25 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/7996/25

Номер провадження2/711/193/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 року Придніпровський районний суд міста Черкаси в складі:

головуючого судді: Казидуб О.Г.

секретаря судового засідання: Шульга А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Лисенко Ярослав Олександрович, який діє в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до суду через систему «Електронний суд» з позовом до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення боргу за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 13 листопада 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір позики грошових коштів № 1, який було нотаріально посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 535.

Відповідно до п. 1 Договору, позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти в сумі 1409815 грн. 00 коп., що еквівалентно 50000 доларів США за офіційним курсом, встановленим Національним банком України в день підписання цього Договору (28,1963), передача яких здійснюється в м. Києві.

Згідно з п. 2 Договору позикодавець зобов`язується повернути суму позики до 12 листопада 2022 року, включно. Місце виконання зобов`язання щодо повернення позики – м. Київ.

Згідно з п. 3 Договору позикодавець передає позичальнику суму позики в розмірі 409 815 грн. 00 коп. під час укладання та нотаріального посвідчення цього Договору, що підтверджується підписами сторін на цьому договорі. За домовленістю сторін позика є безпроцентною.

Однак, позичальником були порушені умови укладеного Договору позики, а повернення позики не було вчинено в зазначений строк та станом на дату подання позовної заяви.

Таким чином, позичальником порушено строк повернення суми на 1017 календарних днів (період з 13 листопада 2022 року до 25 серпня 2025 року).

Вказує, що позивач намагався врегулювати спір шляхом переговорів, проте, сторони, не досягли згоди у його вирішенні.

Просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5581546 грн. 03 коп., з яких 50000 доларів США, що в еквіваленті з курсом продажу долару США в НБУ станом на день підготовки позовної заяви становить 2064195 грн. 00 коп. – заборгованість за Договором позики грошових коштів № 1 від 13 листопада 2020 року, 552925 грн. 81 коп. – інфляційні втрати, 172374 грн. 42 коп. – 3%-річних; 2792050 грн. 80 коп. – пеня.

10 вересня 2025 року ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

04 грудня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився. Адвокат Лисенко Ярослав Олександрович, який діє в інтересах позивача, через систему «Електронний суд» надав заяву про розгляд справи без участі сторони позивача. Також, зазначив, що проти ухвалення заочного рішення не заперечують.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився. Не повідомивши суд про причину неявки, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений в установленому законом порядку, шляхом направлення поштового повідомлення.

Справу вирішено за правилами заочного розгляду, передбаченими ст. 280-282 ЦПК України, за відсутності відповідача ОСОБА_2 , повідомленого у встановленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, який не з`явився в судове засідання без повідомлення причин, не подав відзиву проти позову.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст.ст. 13, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Частиною другою статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Суд, заслухавши пояснення адвоката Пороло Миколи Миколайовича, дослідивши Оригінал розписки від 12 серпня 2024 року, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи, приходить до наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що 13 листопада 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір позики грошових коштів № 1.

Відповідно до п. 1 Договору, позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в сумі 1409815 грн. 00 коп., що еквівалентно 50000 доларів США за офіційним курсом, встановленим Національним банком України на день підписання цього Договору (28,1963), передача яких здійснюється у м. Києві.

Відповідно до п. 2 Договору, позичальник зобов`язується повернути суму позики до 12 листопада 2022 року, включно. Місце виконання зобов`язань щодо повернення позики – м. Київ.

Відповідно до п. 3 Договору, позикодавець передає позичальнику суму позики в розмірі 1409815 грн. 00 коп. під час укладення та нотаріального посвідчення цього Договору, що підтверджується підписами сторін на цьому Договорі. За домовленістю сторін позика є безпроцентною.

Відповідно до п. 4 Договору, сторони свідчать, що Договір відповідає їх дійсним намірам, укладений внаслідок добровільного волевиявлення.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач свої зобов`язання вказані в Договорі позики грошових коштів № 1 від 13 листопада 2020 року не виконав, кошти не повернув.

Відповідно до ч. 1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають із підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема договорів.

Ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами.

Статтею 525 ЦК передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. (ст.599 ЦК України.)

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (Позикодавець) передає у власність другій стороні (Позичальникові) грошові кошти, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Договір є укладеним з моменту передання грошової суми Позичальнику.

Згідно із ч. 1 ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Згідно із ч. 2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо встановити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року (провадження N 6-63цс13) та від 11 листопада 2015 року (провадження N 6-1967цс15), що підтриманий і Верховним Судом у постанові від 19 травня 2020 року (справа N 212/2099/16-ц, провадження N 61-24508св18).

Атому, суд приходить до висновку, що Договір позики грошових коштів № 1 від 13 листопада 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є документом, який підтверджує фактичне, реальне отримання відповідачем від позивача грошових коштів в загальному розмірі 1409815 грн. 00 коп., що було еквівалентно 50000 доларів США за офіційним курсом, встановленим НБУ на день підписання Договору.

Відповідно до п. 5 Договору, позичальник має право повернути суму позики достроково, а позикодавець зобов`язаний прийняти її. У випадку порушення позичальником терміну повернення позики вказаного в п. 2 цього Договору, або у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов`язань встановлених цим Договором, керуючись ст. 611 ЦК України, сторони дійшли згоди про те, що зобов`язання щодо повернення всієї суми позики змінюється в частині строку його виконання, який настає наступного дня після простроченого терміну повернення позики. В такому разі, позикодавець має право вимагати повернення позики, а позичальник зобов`язаний повернути, та пред`явити цей Договір до стягнення способами, передбаченими чинним законодавством України, в тому числі, шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса та/або звернення до суду, та/або застосування способів позасудового врегулювання на підставі договору. Спосіб пред`явлення цього Договору до стягнення визначається позикодавцем на власний розсуд.

Відповідно до п. 11 Договору, сторони погодили, що у випадку зміни у бік збільшення курсу гривні до долару США від зазначеного курсу у п. 1 цього Договору, позика підлягає поверненню таким чином щоб розмір повернутої позики або її частини відповідав доларовому еквівалентові суми позики за офіційним курсом продажу долара США встановленим Національним банком України, станом на день повернення позики за цим Договором (в тому числі у випадку дострокового повернення, або примусового стягнення заборгованості, та/або погашення заборгованості будь-яким іншим шляхом).

Як зазначає позивач в позовній заяві, станом на день звернення до суду з позовом (28 серпня 2025 року) офіційний курс продажу долара США встановлений НБУ становить 41,2839. А тому, сума позики 50000 доларів США має еквівалент, що становить 2064195 грн. 00 коп.

Доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Також, встановлено, що відповідно до п. 6 Договору, за прострочення виконання зобов`язань за цим Договором позичальник виплачує пеню в розмірі 0,133% від суми фактичної заборгованості по позиці, за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 9.2. Договору, позичальник зобов`язаний протягом строку дії цього Договору без попереднього погодження з позикодавцем у випадку невиконання позичальником умов цього Договору повернути всю суму позики, сплатити нараховані пеню і штрафні санкції, а також виконувати усі інші зобов`язання за цим Договором та іншими Договорами, укладеними сторонами в забезпечення виконання зобов`язань позичальника (у разі їх укладення).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом ст.ст.524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також з угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а тому її приписи поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18 (686/21962/15-ц) щодо необхідності відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Згідно п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 31.03.1989 р. «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, стягнення безпідставно нажитого майна» (з наступними змінами) та абз.1 п. 2 постанови Пленуму ВС України № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» вбачається, що шкода, заподіяна злочином, підлягає відшкодуванню особою, яка її заподіяла, в повному обсязі за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України, від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_2 станом на день звернення позивачем до суду мав грошове зобов`язання перед позивачем, яке на даний час виконано.

Проте, з огляду на те, що відповідач станом на день звернення до суду порушив вказане грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому іншого порядку компенсації грошей (грошових коштів) у зв`язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством України не передбачено.

Зволікання відповідачів з виконанням судового рішення, що набрало законної сили, призвело до девальвації (знецінення) грошових коштів, стягнутих з них судовим рішенням, та інших втрат, а отже, позивач вправі вимагати від відповідачів сплати не тільки суми боргового зобов`язання, що набуло грошового виразу, а й з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.

Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (п.2 Методологічних положень щодо організації статистичних спостережень за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, що затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519). Показником, який характеризує рівень інфляції, є індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді у порівнянні з базовим.

Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 753/23612/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 461/479/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 761/43507/16-ц.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом якого грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання шкоди особі.

На думку суду, відповідач був обізнаний про грошове зобов`язання перед позивачем.

Позивачем надано розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних, відповідно до якого інфляційні втрати складають 552925 грн. 81 коп., 3% річних складають 172374 грн. 42 коп. та пеня складає 2792050 грн. 80 коп.

Своїх заперечень проти розрахунку інфляційних втрат та 3% річних та пені відповідач суду не подав.

А тому, суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги в цій частині.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з положень ст. 141 ЦПК України, згідно із якими судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі, ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 12112 грн. 00 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 526, 530, 549, 611. 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. ст. 4, 11, 12, 13, 81, 89, 141, 263-266, 273, 280-284 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5581546 грн. 03 коп., з яких 50000 доларів США, що в еквіваленті з курсом продажу долару США в НБУ станом на день підготовки позовної заяви становить 2064195 грн. 00 коп. – заборгованість за Договором позики грошових коштів № 1 від 13 листопада 2020 року, 552925 грн. 81 коп. – інфляційні втрати, 172374 грн. 42 коп. – 3%-річних; 2792050 грн. 80 коп. – пеня. Та судовий збір в розмірі 12112 грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, а відповідачем - в той же строк з дня залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Головуючий: О. Г. Казидуб