Постанова від 09 березня 2026 р. у справі №160/17756/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

10 березня 2026 року м. Дніпросправа № 160/17756/25

Суддя І інстанції – Кучма К.С.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),

суддів: Шальєвої В.А., Сафронової С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Дніпровської міської ради

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАРВЕТ» до Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ДАРВЕТ» звернулося до суду з вищевказаним адміністративним позовом в якому, просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської міської ради № 310/65 від 23.04.2025 р. «Про відмову ТОВ «ДАРВЕТ», код ЄДРПОУ 24241151, у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню цеху розливу та пакування мінеральної води по вул.Злуки, 1С (Самарський район)”;

- зобов`язати Дніпровську міську раду повторно розглянути клопотання ТОВ «ДАРВЕТ» №23/05-Т від 23.05.2024 р. про погодження проекту землеустрою ТОВ «ДАРВЕТ» щодо відведення земельної ділянки по вул. Олександра Оцупа, 1С по фактичному розміщенню цеху розливу та пакування мінеральної води, кадастровий номер №1210100000:09:524:0151 та прийняти рішення за результатом розгляду такого клопотання із врахуванням висновків суду за цим рішенням.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 року у справі №160/27191/24 відповідачем було прийнято рішення від 23.04.2025 року № 310/65 «Про відмову ТОВ «ДАРВЕТ», код ЄДРПОУ 24241151, у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню цеху розливу та пакування мінеральної води по вул.Злуки, 1С (Самарський район)». Так, спірне рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, зважаючи на те, що підстава для відмови є невиконання рекомендацій, передбачених витягом з містобудівної документації, виданим головним архітектурно-планувальним управлінням Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 29.11.2023 р. № 17/31-795, проєктну документацію для проведення реконструкції будівлі складських приміщень, загальною площею 397,5 кв.м., під цех розливу та пакування мінеральної води, загальною площею 441.8 кв.м., розроблено та затверджено без отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, технічних умов тощо. Однак, ч.15 ст.123 та ч.ч.8, 10 ст.186 ЗК України визначено виключний перелік підстав для відмови у затвердженні документації із землеустрою. Проте, у спірному рішенні відсутні посилання на норми законодавства, яким не відповідає такий проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню цеху розливу та пакування мінеральної води. Крім того, при розробці проєкту було використано витяг з містобудівної документації, що видано головним архітектурно-планувальним управлінням департаменту по роботі з активами ДМР від 29.11.2023 року № 17/31 795. Вказане й стало підставою для звернення до суду з позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Дніпровська міська рада подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що станом на час розгляду клопотання Позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню цеху розливу та пакування мінеральної води по вул. Злуки, 1С (Самарський район) було встановлено, що проектну документацію для проведення реконструкції будівлі складських приміщень, загальною площею 397,5 кв.м., під цех розливу та пакування мінеральної води, загальною площею 441,8 кв.м., розроблено та затверджено без отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, технічних умов тощо, що є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до ч.15 ст.123 ЗК України.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ДАРВЕТ» просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Також відзив містить заяву позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, що понесені у суді апеляційної інстанції у розмірі 3113 грн.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 06.09.2023 року №122.05970 ТОВ «Бізнес-Експерт» розробило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим №1210100000:09:524:0151 за адресою: м.Дніпро, вул.Олександра Оцупа, 1С.

23.05.2024 року позивач звернувся до відповідача з клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки та її передачу в оренду (вх.№36/998 від 23.05.2024 року).

Листом від 14.06.2024 року №7/9-922 Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради повідомив позивачу про необхідність додавання до поданого пакета документів акту обстеження земельної ділянки, для чого необхідно узгодити дату приїзду спеціаліста департаменту. Також для підготовки відповідного проекту рішення міської ради до клопотання від 23.05.2024 року №36/998 необхідно додати витяг з містобудівної документації головного архітектурно-планувального управління. Відсутність повного пакета документів унеможливлює підготовку відповідного проекту рішення міської ради.

Вважаючи протиправною бездіяльність Дніпровської міської ради щодо не розгляду по суті клопотання про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ТОВ «ДАРВЕТ» звернулося до суду з позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 року по справі №160/27191/24 позов ТОВ «ДАРВЕТ» до Дніпровської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність Дніпровської міської ради щодо нездійснення розгляду клопотання ТОВ «ДАРВЕТ» від 23.05.2024 року вих. №23/05-Т (вх. ДМР від 23.05.2024 року №36/998) про погодження проєкту землеустрою ТОВ «ДАРВЕТ» щодо відведення земельної ділянки по вул.Олександра Оцупа, 1С по фактичному розміщенню цеху розливу та пакування мінеральної води, кадастровий номер № 1210100000:09:524:0151;

- зобов`язано Дніпровську міську раду розглянути клопотання ТОВ «ДАРВЕТ» вих.№23/05-Т від 23.05.2024 року (вх. ДМР № 36/998 від 23.05.2024 року) про погодження проекту землеустрою ТОВ «ДАРВЕТ» щодо відведення земельної ділянки по вул.Олександра Оцупа, 1С по фактичному розміщенню цеху розливу та пакування мінеральної води, кадастровий номер № 1210100000:09:524:0151 та прийняти рішення, згідно вимог законодавства.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 року по справі №160/27191/24 Дніпровська міська рада розглянула клопотання ТОВ «ДАРВЕТ» від 23.05.2024 року вх.№36/998 проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ураховуючи рішення міської ради від 23.02.2022 р. №180/16 «Про надання ТОВ «ДАРВЕТ», код ЄДРПОУ 24241151, дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Олександра Оцупа, 1С (Самарський район) по фактичному розміщенню цеху розливу та пакування мінеральної води», витяг з містобудівної документації, виданий головним архітектурно-планувальним управлінням Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 29.11.2023 р. №17/31-795, керуючись земельним законодавством України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та вирішила відмовити ТОВ «ДАРВЕТ» у затвердженні проєкту землеустрою розробленого ТОВ «БІЗНЕС-ЕКСПЕРТ» щодо відведення земельної ділянки, площею 0,0760 га (кадастровий номер 1210100000:09:524:0151) по фактичному розміщенню цеху розливу та пакування мінеральної води по вул.Злуки, 1С (Самарський район)» у зв`язку із невиконанням рекомендацій, передбачених витягом з містобудівної документації, виданим головним архітектурно-планувальним управлінням Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 29.11.2023 № 17/31-795, а саме: проєктну документацію для проведення реконструкції будівлі складських приміщень, загальною площею 397,5 кв.м., під цех розливу та пакування мінеральної води, загальною площею 441,8 кв.м., розроблено та затверджено без отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, технічних умов тощо, що є підставою для відмови у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до ч.15 ст.123 ЗК України.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення всупереч таким вимогам ч.10 ст.186 ЗК України не містить посилання на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, яким не відповідає технічна документація. Також у рішенні не зазначено, вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку. Крім того, спірне рішення не містить висновку відповідача щодо конкретного порушення позивачем положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. №2768-ІІІ (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За пунктами «а» «в», «д» ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, організація землеустрою.

Частинами 1, 2 статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Відповідно до частин 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно із частинами 1-3 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

За абз.2 ч.2 ст.134 ЗК України не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Відповідно до ч.1 ст.123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі: проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) та/або надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

За частинами 6, 12, 15 статті 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання документації із землеустрою приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються:

затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності);

надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат лісогосподарського виробництва.

Підставою відмови у затвердженні документації із землеустрою може бути лише її невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Зміна типу акціонерного товариства або перетворення акціонерного товариства в інше господарське товариство не є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до п.6 ч.3 ст.186 ЗК України проекти землеустрою погоджуються та затверджуються в такому порядку проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Частиною 7 статті 186 ЗК України Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, інші суб`єкти, визначені цією статтею, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання документації із землеустрою безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову в погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Строк дії таких висновків є необмеженим.

У разі якщо протягом десяти робочих днів з дня одержання технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель в результаті проведення державної інвентаризації земель землекористувач, який має право постійного користування земельною ділянкою і належить до підприємств, установ та організацій, що перебувають у державній власності, не надав свої висновки про її погодження або про відмову в погодженні з обов`язковим посиланням на визначені цією статтею підстави відмови, така технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель вважається погодженою ним.

Згідно із ч.9, 10 ст.186 ЗК України Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, іншим суб`єктам, визначеним цією статтею, при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати:

додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, визначеного Законом України «Про землеустрій»;

надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами чи організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею;

проведення будь-яких обстежень, експертиз чи робіт.

Кожен орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інший суб`єкт, визначений цією статтею, розглядає та погоджує документацію із землеустрою самостійно та незалежно від погодження такої документації іншими органами.

Висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб`єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм суд першої інстанції вірно зазначив, що закон наділяє відповідача правом відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою лише в разі невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

При цьому, рішення щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо підстав для прийняття оскаржуваного рішення, колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 15 ст. 123 ЗК України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

В той же час відповідач не навів конкретних доказів на підтвердження того, що проєктну документацію для проведення реконструкції будівлі складських приміщень, загальною площею 397,5 кв.м., під цех розливу та пакування мінеральної води, загальною площею 441,8 кв.м., розроблено та затверджено без отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, технічних умов тощо.

Отже в оскарженому рішенні відповідача відсутні посилання на конкретні законодавчі приписи як на підставу для відмови.

Оскільки в оскаржуваному рішенні відповідача відсутня конкретизація які саме містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, технічні умови не отримані, а тому таке формулювання не може бути підставою для відмови.

За таких обставин суд першої інстанції вірно вказав на те, що оскаржуване рішення всупереч таким вимогам ч.10 ст.186 ЗК України не містить посилання на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, яким не відповідає технічна документація. Також у рішенні не зазначено, вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку.

Крім того, спірне рішення не містить висновку відповідача щодо конкретного порушення позивачем положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Суд першої інстанції принагідно зауважив, що таке рішення ставить позивача у становище правової невизначеності, не дозволяючи належним чином усунути недоліки, які не визначені у цьому рішенні.

Сукупність зазначених обставин свідчить на користь висновку суду першої інстанції про протиправність відмови позивачу в затвердженні проекту землеустрою земельної ділянки та зобов`язання останнього повторно розглянути клопотання про погодження проекту землеустрою.

Наведені в апеляційній скарзі доводи про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які привели до неправильного вирішення спору по суті не знайшли свого підтвердження, а тому рішення суду першої підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Розглянувши заяву позивача щодо розподілу судових витрат, понесених у суді апеляційної інстанції колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У ситуації, що розглядається, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮРИСТИ БЕЗПРОБЛЕМ виконувало послуги з професійної правничої допомоги позивачу у розгляді цієї справи на підставі договору від 18.06.2021 року про надання юридичних послуг.

Заявлені вимоги позивача щодо повернення йому витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3113 грн. ґрунтуються на тому, що згідно з договірними умовами а саме п.1.2.2. Угоди завдання Замовника та вартість юридичних послуг визначається Сторонами окремо за кожним завданням шляхом направлення Замовнику рахунку в якому визначається завдання та вартість юридичних послуг за завданням Замовника. В такому випадку, направлення рахунку Виконавцем Замовнику підтверджує прийняття завдання Замовника, а оплата вартості послуг - узгодження Замовником повного розміру вартості юридичних послуг за Завданням. Узгодження Замовником вартості юридичних послуг може проводитись і іншими шляхами, в тому числі, і проставленням власного підпису на рахунку.

При цьому відповідно до розрахунку часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсяг наданих адвокатом послуг на виконання робіт у суді апеляційної інстанції у справі № 160/17756/25 надані наступні послуги:

- Ознайомлення із матеріалами справи 08 год. – 1012 грн.;

- Підготовка відзиву/пояснення третьої особи/відповіді на відзив/заперечення на відповідь на відзив у малозначній господарській/адміністративній справі 2 год. – 1721, 50 грн.;

- Подача документів у електронному вигляді 0,25 год – 379 ,50 грн.

Всього – 3113 грн..

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивача за Договором, надано копії наступних документів:

- замовлення № S00993 від 20.01.2026 року;

- платіжна інструкція № 3618 від 29.12.2025 на суму 1012 грн.;

- замовлення № S01014 від 14.01.2026 року;

- платіжна інструкція № 3625 від 13.01.2026 на суму 20101 грн.;

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції надає оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме те, що ця справа за складом учасників, підставами виникнення спору, позовними вимогами та законодавством, яке регулює спірні правовідносини, підлягає вирішенню за правилами спрощеного позовного провадження, тобто є справою незначної складності.

Проаналізувавши зроблений позивачем розрахунок та надані заперечення на нього, а також враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку щодо часткового задоволення витрат на правову допомогу.

При цьому колегія суддів апеляційної інстанції виходячи розрахунків наданих послуг зазначає, що деякі послуги надані адвокатським об`єднанням дублюються, зокрема щодо ознайомлення з матеріалами справи та підготовка відзиву, окрім того деякі послуги не потребують спеціальних правових знань, зокрема подача документів у електронному вигляді.

При цьому колегія суду акцентує увагу на тому факті, що на час апеляційного провадження між учасниками вже була сформована правова позиція, у тому числі щодо захисту прав та інтересів позивача та доводів відповідача. Відзив на апеляційну скаргу фактично ґрунтується на правових позиціях викладених в позовній заяві. За таких обставин колегія суддів вважає, що на ознайомлення із матеріалами та підготовку відзиву достатньо 2 год. вартістю 1721, 50 грн.

З огляду на те, що витрати у сумі 3113 грн. є неспівмірними із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, а перегляд цієї справи в апеляційному порядку не вимагав від адвоката значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, адвокат був обізнаним про позицію свого клієнта, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалось, проаналізувавши зроблений позивачем розрахунок, а також враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність зменшити понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу до 1721,50 грн. які фактично складаються із написання відзиву на апеляційну скаргу.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 134, 139, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради – залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 - залишити без змін.

Стягнути зі Дніпровської міської ради за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАРВЕТ» витрати на правничу допомогу у розмірі 1721,50 грн. (одна тисяча сімсот двадцять одна грн. 50 коп.)

Постанова суду набирає законної сили з дати ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили.

В повному обсязі постанова складена 10 березня 2026 року.

Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов

суддя В.А. Шальєва

суддя С.В. Сафронова