Постанова від 10 березня 2026 р. у справі №440/10422/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 р. Справа № 440/10422/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/10422/25

за позовом ОСОБА_1

до Виконавчого комітету Полтавської міської ради

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Полтавської міської ради (далі – Виконавчий комітет, відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність, Виконавчого комітету Полтавської міської ради щодо ненадання належної, обґрунтованої та мотивованої відповіді на письмову вимогу від 09.07.2025 щодо реалізації права на забезпечення житлом, ОСОБА_1 , як інваліда війни з урахуванням п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції про права осіб з інвалідністю, Декларації про права інвалідів (ООН, 1975), ст. 1 Протоколу № 1 - порушення права власності;

- визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Полтавської міської ради, щодо невжиття заходів із забезпечення ОСОБА_1 , як інвалід війни житлом з урахуванням п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції про права осіб з інвалідністю, Декларації про права інвалідів (ООН, 1975), ст. 1 Протоколу № 1 - порушення права власності;

- визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Полтавської міської ради, щодо невжиття заходів направлених на надання компенсації ОСОБА_1 на придбання житла в наслідок не виконання Державою, п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

- визнати протиправну бездіяльність, щодо не забезпечення житлом ОСОБА_1 , як інвалід війни протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

- зобов`язати Виконавчий комітет Полтавської міської ради забезпечити ОСОБА_1 , як інваліда війни однокімнатною квартирою у м. Полтава, відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

- зобов`язати Виконавчий комітет Полтавської міської ради в разі не надання однокімнатної квартири ОСОБА_1 , як інваліду війни, ініціювати надання грошової компенсації через субвенції, програми чи бюджет громади;

- зобов`язати Виконавчий комітет Полтавської міської ради виконати п. 18 ч. 1 ст. 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" по відношенню до ОСОБА_1 , як інваліда війни з урахуванням ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції про права осіб з інвалідністю, Декларації про права інвалідів (ООН, 1975), ст. 1 Протоколу № 1 - порушення права власності;

- встановити факт не забезпечення квартирою понад два роки з дня взяття на квартирний облік, ОСОБА_1 , як інваліда війни та порушення вимог п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

- встановити факт, порушення, прав та інтересів ОСОБА_1 , як інваліда війни з урахуванням, вимог п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", щодо не забезпечення жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, порушення ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушення Конвенції про права осіб з інвалідністю, порушення Декларації про права інвалідів (ООН, 1975), порушення ст. 1 Протоколу № 1 - порушення права власності;

- стягнути з Виконавчого комітету Полтавської міської ради, моральну шкоду в розмірі 5 000 000 (п`ять мільйонів) в наслідок порушення прав та інтересів ОСОБА_1 , як інваліда війни з урахуванням, порушення вимог п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з урахуванням не вжиття заходів, направлених на вчасне забезпечення квартирою, протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, порушення ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушення Конвенції про права осіб з інвалідністю, порушення Декларації про права інвалідів (ООН, 1975), порушення ст. 1 Протоколу № 1 - порушення права власності;

- прийняти рішення з урахуванням, порушеного права ОСОБА_1 , як інваліда війни з урахуванням 19, ст. 45, ст. 55 Конституції України, п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Житлового кодексу України: ст. 46, Конвенції про права осіб з інвалідністю: ст. 9, 19, 28, Декларації про права інвалідів (ООН, 1975), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: ст. 6 - право на справедливий суд; ст. 13 - відсутність ефективного засобу юридичного захисту; ст. 1 Протоколу № 1 - порушення права власності, практики Європейського суду з прав людини: справа Tchokontio Happi v. France - невиконання зобов`язань щодо надання житла особі з інвалідністю є порушення ст. 1 Протоколу № 1 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; справа Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine - порушення через бездіяльність у реалізації соціальних гарантій; справа Shchokin v. Ukraine - закон має бути передбачуваним і чітким, його ігнорування є порушенням Конвенції; справа Beyeler v. Italy - вимога до якості національного законодавства; справа Burdov v. Russia - відмова у соціальних виплатах є порушення Конвенції; справа Zhuk v. Ukraine - невиплата пенсії є порушення ст. 1 Протоколу № 1; справа Marzari v. Italy - держава має особливий обов`язок захисту осіб з інвалідністю; справа Anyanwu v. UK - формальна переадресація звернень без результату є порушення ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 по справі № 440/10422/25 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його необґрунтованість, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 у справі № 440/10422/25 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність порушення його права, оскільки не врахував імперативного змісту пункту 18 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яким передбачено обов`язок забезпечення осіб з інвалідністю внаслідок війни жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік. На переконання апелянта, сплив зазначеного строку без надання житла свідчить про протиправну бездіяльність відповідача та порушення гарантованого законом права, а тому посилання суду на необхідність дотримання черговості, відсутність окремої відмови у наданні житла чи неподання заяви про виплату грошової компенсації не спростовують факту такого порушення. Позивач наголошує, що черговість є лише механізмом реалізації права, який не може нівелювати встановлений законом граничний строк виконання відповідного обов`язку, а грошова компенсація у спірних правовідносинах є одним зі способів поновлення вже порушеного права, а не окремим самостійним правом, виникнення якого залежить виключно від подання додаткової заяви.

Обґрунтовуючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, позивач зазначає, що тривала бездіяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, які протягом понад чотирнадцяти років не виконують покладений на них законом обов`язок щодо забезпечення його житлом, призвела до значних моральних страждань, постійних переживань та погіршення якості життя. Апелянт наголошує, що, будучи особою з інвалідністю внаслідок війни, учасником бойових дій та ветераном Національної поліції України, він змушений тривалий час орендувати житло за власні кошти, що створює для нього істотні побутові труднощі, ускладнює лікування та реабілітацію, а також позбавляє відчуття соціальної захищеності. Позивач також вказує, що його неодноразові звернення до органів влади залишалися без реального вирішення порушеного питання, а відповіді мали формальний характер та не містили жодних конкретних рішень щодо забезпечення житлом чи надання компенсації. За таких обставин апелянт вважає, що тривале невиконання державою законодавчо встановленого обов`язку, поєднане з ігноруванням його численних звернень, спричинило йому істотні моральні страждання, які він оцінює у розмірі 5 000 000 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, оскільки звернення позивача від 09.07.2025 було розглянуто у строки та в порядку, визначені Законом України «Про звернення громадян», а листом від 21.07.2025 йому надано відповідь по суті поставлених питань. Наголошує, що позивач перебуває на квартирному обліку та включений до відповідних пільгових списків, однак забезпечення житлом здійснюється виключно у порядку черговості з урахуванням часу взяття на облік, а надання житла поза встановленою чергою призвело б до порушення прав інших осіб, які мають рівні пільги та були включені до списків раніше. Також зазначив, що у житловому фонді територіальної громади відсутні вільні житлові приміщення, які могли б бути надані позивачу, а виплата грошової компенсації можлива лише у випадках та порядку, визначених постановою Кабінету Міністрів України № 719, при цьому інших правових підстав для виділення бюджетних коштів на придбання житла окремим громадянам законодавством не передбачено. Крім того, відповідач посилається на обставини, встановлені рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 10.02.2022 та постановою Полтавського апеляційного суду від 20.04.2022, якими вже було зроблено висновок про відсутність підстав для забезпечення позивача житлом поза чергою, та вважає такі обставини преюдиційними у межах цієї справи. Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди відповідач зазначає, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту її заподіяння, причинного зв`язку між діями чи бездіяльністю відповідача та заявленими стражданнями, а також не обґрунтував розмір заявленої до стягнення суми.

У відповіді на відзив позивач, по суті, заперечує доводи відповідача про правомірність його дій та зазначає, що сам зміст відзиву підтверджує ключові обставини спору, а саме: перебування позивача на квартирному обліку, наявність у нього статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та факт незабезпечення його житлом протягом установленого законом строку. Позивач не погоджується з посиланнями відповідача на черговість, відсутність вільного житлового фонду, непередачу квартир міністерствами та інші організаційні чи фінансові обставини, оскільки, на його думку, такі обставини не спростовують факту невиконання передбаченого законом обов`язку та не звільняють державу від відповідальності за його невиконання. Також позивач вважає помилковою позицію відповідача про формальну достатність наданої відповіді на звернення, оскільки така відповідь не містила реального вирішення питання щодо забезпечення житлом чи надання іншого дієвого способу поновлення порушеного права.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 09.07.2025 Урядовий контактний центр (Гаряча Лінія Уряду) подав офіційно, відповідну заяву реєстраційний номер ФИ-19034332 до Виконавчого комітету Полтавської міської ради в якій було зазначено, що рішенням Виконавчого комітету Полтавської міської ради віл 05.05.2016 № 78 відповідно до п. 32 «Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР» його взято на квартирний облік при виконавчому комітеті Полтавської міської ради з 10.03.2010 та включений до списку інвалід війни з 03.11.2016р., як особа що потребує поліпшення житлових умов.

Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" особи, зазначені в цій статті, забезпечуються жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік. Тобто йому гарантоване право Законом, першочергового забезпечення житлом у термін, саме два роки - не більше. Однак протягом більше ніж двох років, жодних реальних дій, щодо надання йому житла з боку держави чи органу місцевого самоврядування — не вчинено внаслідок чого його незаконно позбавлено права на забезпечення квартирою з урахуванням п. 18 ч.1 ст. 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Це є порушенням, законного права, суперечить ст. 45, ст. 55 Конституції України, п. 18 ч. 1 ст. 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Конвенції про права осіб з інвалідністю У зв`язку з вищевикладеним. на підставі ст. 40 Конституції України, ЗУ «Про звернення громадян», вимагав: вжити невідкладних заходів, щодо забезпечення його житлом, однокімнатною квартирою у порядку першочерговості; повідомити письмово про заплановані строки. надання житла або грошової компенсації -надати копії рішень та підтверджуючих документів, що стосуються його перебування в черзі, як інваліда війни та учасника бойових дій.

Листом від 21.07.2025 № Ф01-05-01.1-12/438-331 позивачу було надано відповідь, у якій зазначено, що На квартирному обліку при виконавчому комітеті Полтавської міської ради, позивач складом сім`ї 1 особа, перебуває у загальній черзі з 10.03.2010 та згідно з рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 05.05.2016 № 78 позивач включений до пільгового списку учасників бойових дій, учасників війни, де на сьогоднішній день значитесь під № 89, та відповідно до п.п.2 п.32 Правил включені до списку поліцейських, де на сьогоднішній день значитесь під № 123. У список осіб з інвалідністю внаслідок війні включені згідно з рішенням виконавчого комітету Полтавської міської рали від 03.11.2016 № 224, де на даний час значитесь під № 54.

Зазначено, що наразі до житлового фонду Полтавської міської ради від міністерств інших центральних органів виконавчої влади, підприємств та організацій не надходили вільні квартири, а у житловому фонді Полтавської міської територіальної громади відсутні такі вільні житлові приміщення, які можливо було б розподілити особам з інвалідністю внаслідок війни.

Стосовно виділення коштів з бюджету для самостійного придбання квартири слід зазначити, що відповідно до статті 48-1 Житлового кодексу України порядок та розмір надання громадянам грошової компенсації за належні їм для отримання жилі приміщення визначаються Кабінетом Міністрів України.

Позивач, вважаючи, що відповідачем здійснено неналежний розгляд його звернення, не вжито необхідних заходів реагування по обставинам, викладеним у зверненні, звернувся до суду із вказаним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимога про визнання протиправною бездіяльності щодо ненадання належної, обґрунтованої та мотивованої відповіді на звернення від 09.07.2025 є безпідставною, оскільки відповідач розглянув звернення позивача у встановлений Законом України «Про звернення громадян» строк та листом від 21.07.2025 надав відповідь по суті порушених питань, а незгода позивача зі змістом такої відповіді сама по собі не свідчить про неналежний розгляд звернення.

Щодо вимог про визнання протиправною бездіяльності Виконавчого комітету Полтавської міської ради стосовно невжиття заходів із забезпечення позивача житлом, визнання протиправною бездіяльності щодо незабезпечення його житлом протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, а також про зобов`язання забезпечити позивача однокімнатною квартирою у м. Полтаві, суд виходив із того, що надання житла особам, які перебувають на квартирному обліку, здійснюється відповідно до вимог житлового законодавства у порядку черговості. Суд зазначив, що позивач включений до відповідних пільгових списків, однак перебуває у них не першим, а тому надання йому житла поза чергою призвело б до порушення прав інших осіб, які перебувають у тих самих списках раніше. Оскільки фактів порушення відповідачем встановленої черговості судом не встановлено, підстав для висновку про протиправність бездіяльності у цій частині суд не вбачав.

Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо невжиття заходів, спрямованих на надання позивачу грошової компенсації на придбання житла, а також про зобов`язання відповідача у разі ненадання квартири ініціювати надання такої компенсації через субвенції, програми чи бюджет громади, суд першої інстанції зазначив, що порядок та механізм надання відповідної компенсації визначено Порядком № 719, який передбачає звернення особи із заявою та пакетом необхідних документів, а також прийняття рішення уповноваженою комісією. При цьому матеріали справи не містять доказів звернення позивача із заявою про призначення грошової компенсації у визначеному порядку, а тому суд дійшов висновку, що у відповідача не виник обов`язок вчиняти відповідні дії, а твердження про допущену бездіяльність у цій частині є передчасними.

Щодо вимог про зобов`язання Виконавчого комітету Полтавської міської ради виконати пункт 18 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» стосовно позивача, а також про встановлення факту незабезпечення його квартирою понад два роки з дня взяття на квартирний облік і встановлення факту порушення його прав та інтересів, суд виходив із того, що такі вимоги не підлягають задоволенню з огляду на відсутність встановленої судом протиправної бездіяльності відповідача та порушення індивідуально визначеного права позивача саме з боку Виконавчого комітету Полтавської міської ради.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000 000 грн, суд першої інстанції зазначив, що така вимога є похідною від основних позовних вимог. Оскільки суд не встановив протиправності дій чи бездіяльності відповідача та, відповідно, не встановив факту порушення прав позивача у спірних правовідносинах, підстави для покладення на відповідача обов`язку відшкодувати моральну шкоду відсутні. Крім того, позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження самого факту заподіяння йому моральної шкоди, причинно-наслідкового зв`язку між діями чи бездіяльністю відповідача та заявленими стражданнями, а також не обґрунтував розміру заявленого відшкодування.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволених позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96, у редакції, чинній на час спірних правовідносин).

Частиною 1 статті 1 Закону № 393/96 визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За змістом статті 3 Закону № 393/96 під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Згідно із положеннями статті 5 Закону № 393/96 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 393/96 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Статтею 15 Закону № 393/96 визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Згідно із статтею 19 Закону № 393/96 органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 393/96 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Аналізуючи наведене правове регулювання, колегія суддів вважає, що в разі надходження до державного органу звернення суб`єкт владних повноважень повинен об`єктивно, всебічно і вчасно перевірити викладені в ньому обставини, за результатом проведеної перевірки прийняти відповідне рішення, яке забезпечить поновлення порушених прав заявника, та письмово повідомити громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №815/1178/17, від 30 листопада 2020 року у справі №280/4698/19.

З матеріалів справи вбачається, що у зверненні від 09.07.2025, реєстраційний номер ФИ-19034332, ОСОБА_1 порушив питання про вжиття невідкладних заходів, щодо забезпечення його житлом, однокімнатною квартирою у порядку першочерговості або виплати його грошової компенсації.

Листом секретаря Полтавської міської ради від 21.07.2025 за № Ф01-05-01.1-12/438-331 за наслідками розгляду звернення ОСОБА_1 від 09.07.2025 повідомлено, що на квартирному обліку при виконавчому комітеті Полтавської міської ради, позивач складом сім`ї 1 особа, перебуває у загальній черзі з 10.03.2010 та згідно з рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 05.05.2016 № 78 позивач включений до пільгового списку учасників бойових дій, учасників війни, де на сьогоднішній день значиться під № 89, та відповідно до п.п.2 п.32 Правил включені до списку поліцейських, де на сьогоднішній день значиться під № 123. У список осіб з інвалідністю внаслідок війні включені згідно з рішенням виконавчого комітету Полтавської міської рали від 03.11.2016 № 224, де на даний час значиться під № 54.

Зазначено, що наразі до житлового фонду Полтавської міської ради від міністерств інших центральних органів виконавчої влади, підприємств та організацій не надходили вільні квартири, а у житловому фонді Полтавської міської територіальної громади відсутні такі вільні житлові приміщення, які можливо було б розподілити особам з інвалідністю внаслідок війни.

Стосовно виділення коштів з бюджету для самостійного придбання квартири зазначено, що відповідно до статті 48-1 Житлового кодексу України порядок та розмір надання громадянам грошової компенсації за належні їм для отримання жилі приміщення визначаються Кабінетом Міністрів України.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що звернення ОСОБА_1 від 09.07.2025 було розглянуто відповідачем у межах строку, встановленого статтею 20 Закону № 393/96, а за результатами його розгляду позивачу надано письмову відповідь від 21.07.2025, у якій викладено відомості щодо його перебування на квартирному обліку, місця у відповідних пільгових списках, стану житлового фонду та нормативного регулювання питання виплати грошової компенсації. Отже, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем виконано обов`язок щодо надання відповіді на звернення по суті порушених у ньому питань, що узгоджується з вимогами статей 15 та 20 Закону № 393/96.

При цьому сама по собі незгода позивача зі змістом наданої відповіді, її висновками чи мотивами не свідчить про порушення відповідачем порядку розгляду звернення та не є достатньою підставою для висновку про протиправну бездіяльність у розумінні Закону № 393/96. Вирішальним у цьому випадку є не суб`єктивна оцінка заявником повноти чи прийнятності відповіді, а встановлення того, чи було звернення розглянуто компетентним органом, у визначений законом строк та з наданням відповіді по суті заявлених вимог. Оскільки таких порушень у спірних правовідносинах не встановлено, підстав для задоволення позовних вимог у цій частині колегія суддів не вбачає.

З приводу позовних вимог щодо забезпечення ОСОБА_1 , як інваліда війни однокімнатною квартирою у м. Полтава, відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Відповідно до пункту 7 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" від 24.03.1998 № 203/98-ВР (далі Закон - №203/98-ВР) ветерани військової служби мають право на першочергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

Згідно з пунктом 18 частини 1 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги, зокрема, позачергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій. Особи, зазначені в цій статті, забезпечуються жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, а особи з інвалідністю I групи з числа учасників бойових дій на території інших країн - протягом року.

На момент виникнення спірних правовідносин діяв Житловий Кодекс Української РСР від 30.06.1983 № 5464-X, назву якого змінено на Житловий кодекс України (далі- ЖК України) згідно з Законом № 2215-IX від 21.04.2022.

Відповідно до статті 31 ЖК України (тут і надалі в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.

Згідно частинами 1, 3 статті 34 ЖК України передбачено, що потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни: 1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок; 2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам; 3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв`язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім`ї. Перелік зазначених захворювань затверджується Міністерством охорони здоров`я Української РСР за погодженням з Українською республіканською радою професійних спілок; 4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів; 5) які проживають тривалий час за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності; 6) які проживають у гуртожитках. Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду та вносяться до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, порядок ведення якого визначає Кабінет Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 36 ЖК України облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, здійснюється, як правило, за місцем проживання у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.

Згідно зі статті 38 ЖК України порядок обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, встановлюється законодавством.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 39 ЖК України громадяни беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов за місцем проживання - виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті.

Згідно з частиною 1 статті 40 ЖК України громадяни перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до одержання житлового приміщення, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 42 ЖК України жилі приміщення надаються тільки громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов та внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, крім випадків, передбачених ст.46, ч. ч. 1, 2 ст. 54, ч. 1 ст. 90, ч. 6 ст. 101, ст. 102, 110, ч. 1 ст. 114 цього Кодексу, а також інших випадків, передбачених законодавством.

Статтею 43 ЖК України визначено, що громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Порядок визначення черговості надання громадянам жилих приміщень встановлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. З числа громадян, взятих на облік потребуючих поліпшення житлових умов, складаються списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень). Законодавством Української РСР окремим категоріям громадян, які перебувають у загальній черзі, може бути надано перевагу в строках одержання жилих приміщень у межах календарного року взяття на облік.

Облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм у безстрокове користування жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, призначених для постійного проживання регулюють Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській PCP, затвердженими постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 №470 (далі Правила; в редакції, чинній, на момент виникнення спірних правовідносин)

Згідно з п. 36 Правил виконавчі комітети місцевих рад, підприємства, установи, організації щороку визначають кількість новозбудованої і вивільнюваної жилої площі для надання жилих приміщень громадянам поза чергою, у першу чергу і в порядку загальної черги.

Аналіз вищевикладених норм житлового законодавства дає підстави суду дійти висновку проте, що безкоштовне надання житла окремим категоріям громадян, такими як інвалід війни, та які перебувають на квартирному обліку, здійснюється згідно із чергою.

Таким чином, надання житла без дотримання списків черговості є порушенням чинного житлового законодавства та прав громадян, що включені до списків черговиків раніше.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 14.04.2020 по справі № 817/1641/17.

Як зазначалося вище, згідно з рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради від 05.05.2016 № 78 позивача включено до пільгового списку учасників бойових дій, учасників війни, у якому він значиться під № 89, а відповідно до підпункту 2 пункту 32 Правил — до списку поліцейських, у якому він значиться під № 123. Крім того, згідно з рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради від 03.11.2016 № 224 позивача включено до списку осіб з інвалідністю внаслідок війни, у якому він значиться під № 54.

Колегія суддів зазначає, що особи, включені до одного й того самого пільгового списку на отримання житла, користуються рівними правами в межах відповідної категорії, а черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на квартирний облік або включення до відповідного списку. Самі по собі стан здоров`я, відсутність власного житла, складні життєві обставини чи наявність кількох пільгових статусів не створюють для особи переваги перед іншими громадянами, які перебувають у такому списку раніше, якщо інше прямо не передбачено законом.

За таких обставин відповідач міг вирішувати питання щодо забезпечення ОСОБА_1 житлом виключно з дотриманням установленої законом черговості. При цьому матеріали справи не містять доказів порушення відповідачем порядку черговості надання житла чи вчинення ним дій, які б свідчили про вибіркове або дискримінаційне застосування житлового законодавства щодо позивача.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах відсутні підстави для визнання бездіяльності відповідача протиправною в частині незабезпечення позивача житлом, а заявлені позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог зобов`язати Виконавчий комітет Полтавської міської ради в разі не надання однокімнатної квартири ОСОБА_1 , як інваліду війни, ініціювати надання грошової компенсації через субвенції, програми чи бюджет громади, слід зазначити наступне.

Так, умови та механізм виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для сімей осіб, визначених абзацами п`ятим - восьмим пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», для осіб з інвалідністю I - II груп, яка настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, визначених пунктами 11 - 14 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ, які потребують поліпшення житлових умов (далі - грошова компенсація) і перебувають на обліку за місцем проживання відповідно до Житлового кодексу Української РСР (далі - квартирний облік) та на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги (далі - Реєстр) встановлені Порядком №719.

Відповідно до пункту 3 Порядку №719 (в редакції чинній до 01.02.2024) право на отримання грошової компенсації відповідно до цього Порядку мають особи з інвалідністю I-II груп, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, визначених пунктами 11-14 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», які перебувають на квартирному обліку (далі - особи з інвалідністю).

Згідно пункту 4 Порядку №719, грошова компенсація членам сім`ї загиблого або особам з інвалідністю виплачується у повному обсязі в порядку черговості взяття на квартирний облік та з урахуванням категорії отримувача грошової компенсації для членів сімей загиблих, передбачених пунктом 2 цього Порядку, за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для сімей загиблих осіб, визначених абзацами п`ятим - восьмим пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», для осіб з інвалідністю I-II груп, яка настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, визначених пунктами 11-14 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ, та які потребують поліпшення житлових умов.

При цьому колегія суддів звертає увагу апелянта, що Порядок №719 також передбачає процедуру подачі документів та прийняття рішення за результатом розгляду документів.

Так, пунктом 5 Порядку №719 унормовано, що за поданням структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районних держадміністрацій, міських, районних у містах рад, за рішенням виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної в місті (у разі її утворення) ради або за розпорядженням голови районної, районної в м. Києві держадміністрації утворюється комісія щодо розгляду заяв членів сімей осіб, які загинули (пропали безвісти), померли, та осіб з інвалідністю про призначення грошової компенсації.

До повноважень комісії належить, зокрема, проведення перевірки складу сім`ї особи з інвалідністю; проведення перевірки наявності документів про взяття на квартирний облік членів сім`ї особи, яка загинула (пропала безвісти), померла, особи з інвалідністю та членів її сім`ї; прийняття рішення про призначення або відмову в призначенні грошової компенсації; прийняття рішення про відмову у виплаті грошової компенсації.

Відповідно до пункту 7 Порядку №719, заяву про призначення грошової компенсації член сім`ї особи, яка загинула (пропала безвісти), померла, особа з інвалідністю (далі - заявник) або їх законний представник чи уповноважена особа подають в письмовій чи в електронній формі (за наявності технічної можливості) до органу соціального захисту населення за місцем перебування на квартирному обліку (далі - орган соціального захисту населення).

Пункт 8 Порядку №719 передбачає подання разом із заявою відповідного пакету документів.

Згідно до пункту 9 Порядку №719, місцевий орган протягом десяти робочих днів з дня прийняття заяви про призначення грошової компенсації з усіма необхідними документами вносить до комісії подання про виплату грошової компенсації.

Уповноважений орган протягом десяти робочих днів з дня прийняття заяви про надання дозволу на відкриття спеціального рахунка в уповноваженому банку за місцем перебування заявника, який перемістився, на обліку в базі даних або заяви про виплату грошової компенсації, яку було призначено і не виплачено на території, на якій ведуться бойові дії, за місцем перебування заявника, який перемістився, на обліку в базі даних та копій документів, зокрема електронних копій та/або відомостей з них, що посвідчують особу заявника, який перемістився, відомостей, що підтверджують факт призначення йому грошової компенсації, або рішення комісії про призначення йому грошової компенсації (витягу з протоколу засідання комісії) за попереднім місцем проживання, довідки про облік вносить до комісії подання про надання дозволу на відкриття спеціального рахунка або подання про виплату грошової компенсації, яку було призначено і не виплачено на території, на якій ведуться бойові дії.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що повноваження щодо прийняття рішення про призначення або відмову у призначенні грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення належать відповідній комісії, яка утворюється для розгляду заяв членів сімей загиблих осіб та осіб з інвалідністю, а не безпосередньо виконавчому комітету міської ради як відповідачу у цій справі.

При цьому ініціювання процедури розгляду питання щодо призначення грошової компенсації можливе виключно за наявності відповідної заяви особи з інвалідністю та подання необхідного пакету документів до органу соціального захисту населення за місцем перебування на квартирному обліку, після чого відповідний орган вносить подання на розгляд уповноваженої комісії.

Разом з тим матеріали справи не містять належних та допустимих доказів звернення позивача до уповноваженого органу із заявою про призначення грошової компенсації відповідно до вимог Порядку №719 та подання необхідних документів для вирішення цього питання у встановленому законодавством порядку.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у діях відповідача ознак протиправної бездіяльності у цій частині, оскільки відповідні правовідносини фактично не виникли. Відтак заявлені позовні вимоги є передчасними, а порушення прав позивача у спірних правовідносинах не встановлено.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За правилами пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Гарантоване статтею 55 Конституції України та КАС України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За правилами пункту 4 частини другої статті 245 КАС України, яка передбачає повноваження суду при вирішенні справи, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Зі змісту цієї норми випливає, що суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною, одночасно зобов`язавши його виправити оскаржувані порушення.

Як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №342/158/17.

З урахуванням викладеного, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних чи права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

У пункті 23 частини першої статті 4 КАС України визначено, що похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що судовому захисту підлягають лише реально порушені права, свободи чи інтереси особи, а не припущення щодо можливості їх порушення у майбутньому. При цьому відповідно до пункту 23 частини першої статті 4 КАС України похідною є позовна вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої, основної позовної вимоги. У даній справі основними є вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неналежного розгляду звернення позивача та невжиття заходів із забезпечення його житлом чи надання відповідної компенсації, тоді як вимога про стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000 000 грн є похідною від зазначених вимог.

Оскільки під час розгляду справи судами не встановлено протиправності дій чи бездіяльності відповідача та, відповідно, не встановлено факту порушення прав, свобод чи законних інтересів позивача, підстави для задоволення похідної вимоги про відшкодування моральної шкоди відсутні. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 по справі № 440/10422/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк