Постанова від 10 березня 2026 р. у справі №520/27023/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 р. Справа № 520/27023/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.08.2025, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 18.08.25 по справі № 520/27023/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області

про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду, з урахуванням уточненого позову, до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Закарпатській області, апелянт), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області від 18.07.2024 №204450016129 щодо часткової відмови йому в перерахунку пенсії відповідно до заяви від 09.07.2024;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Закарпатській області здійснити перерахунок страхового стажу за період проходження ним військової служби у віддаленій місцевості з 06.08.1985 по 10.01.1992, як зазначено у Витягу з послужного списку від 03.07.2024 та застосувати його за цей період із розрахунку один місяць за півтора;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату йому пенсії з урахуванням пільгового страхового стажу, а також виплатити різницю у розмірі пенсії за минулий час та з урахуванням раніше проведених виплат.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Закарпатської області від 18.07.2024 №204450016129 щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду його служби з 06.08.1985 по 10.01.1992 у віддалених районах СРСР у пільговому обчисленні із розрахунку один місяць служби за півтора місяця страхового стажу.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Закарпатської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про уточнення загального трудового стажу, прийнявши відповідне рішення, з урахуванням висновків суду у даній справі, зарахувавши період служби 06.08.1985 по 10.01.1992, як зазначено у Витягу з послужного списку від 03.07.2024 та застосувавши його за цей період у пільговому обчисленні із розрахунку один місяць служби у віддалених районах СРСР за півтора місяця страхового стажу.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Стягнуто з ГУ ПФУ в Закарпатської області за рахунок бюджетних асигнувань витрати зі сплати судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 1211,20 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив суд рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що позивач отримує пенсію за віком за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі-Закон №1058-ІV). Підстав для пільгового обчислення військової служби з 06.08.1985 по 10.01.1992 в Читинській області, яке рахується як один місяць за півтора місяці, в розрахунку пенсії за віком, на його думку, немає, оскільки вказаний період проходження позивачем військової служби дає право на зарахування такого періоду служби в півтора кратному розмірі в пенсію за вислугу років, в той час як позивачу призначено пенсію за віком, законодавче врегулювання якої не передбачає зарахування періоду вищезазначеної військової служби до пенсії за віком.

У зв`язку з вищенаведеним ГУ ПФУ в Закарпатській області прийнято рішення №204450016129 від 18.07.2024 про часткову відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії, відповідно до його заяви від 09.07.2024.

Апелянт також звернув увагу, що питання врахування періодів роботи в Російській Федерації після 01 січня 1991 року до стажу при призначенні пенсії на території України регулюється нормами міжнародних угод, підписаних Україною та Російською Федерацією.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», Україна вийшла з цієї Угоди. Ця постанова набрала чинності 02.12.2022.

23.12.2022 набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 01.12.2022 №2783-ІХ. Після зупинення дії Конвенція від 22.01.1993 не застосовується у відносинах з Російською Федерацією.

На підставі вищенаведеного та, зважаючи на те, що позивач перебуває на обліку та отримує пенсію за віком з 29.05.2023, призначену та обчислену відповідно до норм Закону №1058-ІV, ГУ ПФУ в Закарпатській області не має законних підстав для перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням при обчисленні її розміру періоду служби з 06.08.1985 по 10.01.1992 до стажу роботи в півтора кратному розмірі.

Позивач правом на подання відзиву на апеляцію не скористався.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та відповідно до ст.308 КАС України в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області (далі-ГУ ПФУ в Харківській області) та отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-ІV.

Як вбачається з Витягу з послужного списку ОСОБА_1 від 03.07.2023, виданого ІНФОРМАЦІЯ_2 , він проходив службу у відділеній місцевості та має право на пільги, встановлені постановою Ради Міністрів СРСР від 21 травня 1984 року №482 один місяць служби за півтора в Олов`яннинському районі Читинської області з 06 серпня 1985 року по 10.01.1992 (а.с.8).

09.07.2024 ОСОБА_1 звернувся в органи Пенсійного фонду України із заявою, в якій просив провести перерахунок призначеної йому пенсії та зарахувати (додати) до страхового стажу пільговий період проходження служби з 06.08.1985 по 10.01.1992 відповідно до Витягу із послужного списку від 03.07.2024; донарахувати та виплатити йому недоотримані пенсійні виплати за період з 18.01.2023 по 29.05.2023.

Заяву розглянуто за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Закарпатській області та прийнято рішення №204450016129 від 18.07.2024, яким ОСОБА_1 частково відмовлено в перерахунку пенсії. В обґрунтування рішення зазначено, що при первинному призначенні йому пенсії період проходження військової служби у віддаленій місцевості Читинської області з 05.08.1980 по 10.01.1992 враховано до страхового стажу ОСОБА_1 в одинарному розмірі (11 років 5 місяців 6 днів). Однак пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів СРСР від 10 лютого 1960 року №148 та Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі». Враховуючи, що позивач отримує пенсію за віком за нормами Закону №1058-ІV, підстав для пільгового обчислення військової служби в районах Крайньої Півночі немає.

Вважаючи вказане рішення відповідача протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що як законодавство колишнього СРСР до 01.01.1991, так і законодавство України, передбачали пільгове (кратне) обчислення періоду проходження особами військової служби в районах Крайньої Півночі колишнього СРСР. Оскільки позивач у період з 06.08.1985 по 10.01.1992 проходив військову службу в Олов`яннинському районі Читинської області, тобто у місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, то цей період його служби повинен бути зарахований до його страхового стажу у пільговому обчисленні, виходячи із розрахунку один рік за один рік і шість місяців.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписом п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом №1058-IV.

Згідно з його преамбулою, цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 8 Закону №1058-IV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно з ч.3 ст.4 Закону №1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.

Відповідно до змісту ст.5 Закону №1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

За змістом ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з ч.4 ст.24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту «в» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі-Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується, зокрема, військова служба, незалежно від місця проходження служби.

Згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень Закону №1058-IV період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.

Положеннями частини 1 статті 52 Закону СРСР від 14 липня 1956 року «Про державні пенсії» визначено, що пенсійне забезпечення генералів, адміралів, офіцерів, військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу надстрокової служби і прирівняних до них осіб, а також пенсійне забезпечення їх сімей здійснюється в порядку і розмірах, встановлених Радою Міністрів СРСР.

Питання обчислення стажу роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до цих районів, було врегульовано, зокрема, Положенням про порядок призначення і виплати державних пенсій, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 3 серпня 1972 року №590 (далі - Постанова №590).

За змістом пункту 6 Постанови №590 передбачалося, що пенсійне забезпечення генералів, адміралів, офіцерів, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби, осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР, а також пенсійне забезпечення сімей цих осіб здійснюється в порядку і розмірах, що встановлюються Радою Міністрів СРСР.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 10 листопада 1982 року №986 з метою усунення множинності нормативних актів про пенсійне забезпечення осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби і їх сімей, спрощення порядку обчислення їм пенсій і відповідно до статті 52 Закону СРСР «Про державні пенсії» затверджено Положення про пенсійне забезпечення осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та їх сімей (далі -Положення), відповідно до якого особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам і військовослужбовцям надстрокової служби, звільненим з діючої військової служби, можуть призначатися пенсії за вислугу років чи по інвалідності, а в разі одночасного виникнення права на декілька видів пенсій пенсія по старості призначається відповідно до вимог Закону СРСР «Про державні пенсії».

Згідно з підпунктом «д» пункту 55 цього Положення зазначалось, що окремі періоди служби при обчисленні вислуги років для призначення пенсій зараховуються на пільгових умовах: один місяць за півтора місяці служби , зокрема, в Читинській області.

Відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 21.05.1984 № 482 "Про деякі пільги військовослужбовцям СРСР" встановлено зарахування особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам і військовослужбовцям надстрокової служби до вислуги років, що дає право на пенсію, час служби в місцевостях, зокрема, Читинської області , з тяжкими кліматичними умовами один місяць служби за півтора.

Як встановлено колегією суддів на підставі витягу з послужного списку позивача, він з 06.08.1985 по 10.01.1992 проходив службу у відділеній місцевості та має право на пільги, встановлені постановою Ради Міністрів СРСР від 21 травня 1984 року №482 один місяць служби за півтора в Олов`яннинському районі Читинської області з 06 серпня 1985 року по 10.01.1992 (а.с.8).

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.

У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Однією з соціальних пільг, визначених державою такій категорії громадян України, є обчислення вислуги років (часу проходження військової служби) на пільгових умовах для призначення пенсій.

Період проходження військової служби, що зараховується до вислуги років, зокрема, на пільгових умовах, визначається постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі - Постанова №393).

Відповідно до цього Порядку до вислуги років зараховується дійсна військова служба у Радянській Армії, яка відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалась до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, і її обчислення (у тому числі на пільгових умовах) має здійснюватися у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо постановою не передбачено більш пільгових умов (абзац 9 пункту 1 Постанови №393).

Крім того, відповідно до підпункту 2 пункту 4 Додатка 2 «Періоди дійсної військової служби у Збройних Силах СРСР, які підлягають зарахуванню до вислуги років на пенсію на пільгових умовах» до «Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 №530, військова служба у віддаленій місцевості СРСР, зокрема у Читинській та Амурській областях з 01.01.1985, зараховується до вислуги років на пільгових умовах, - один місяць служби за півтора місяця.

Відтак, як законодавство колишнього СРСР до 1 січня 1991 року, так і законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, передбачали пільгове (кратне) обчислення періоду проходження особами військової служби в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, який задовольняючи позов, дійшов висновку про те, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у зарахуванні до його страхового стажу періоду військової служби в Читинській області з 06.08.1985 по 10.01.1992 у кратному пільговому обчисленні - один місяць служби за півтора місяці.

Висновки у цій справі узгоджуються із правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постановах від 16.06.2020 у справі №727/1441/17, від 18.02.2025 у справі №560/17357/23.

Щодо доводів апелянта про набрання чинності 02.12.2022 постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» та набрання чинності 23.12.2022 Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 01.12.2022 №2783-ІХ колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.

Таким чином, Угода припинилася через шість місяців з дня отримання депозитарієм повідомлення України про вихід з Угоди, що сталося не раніше, ніж 30.05.2023.

У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

Відповідно до ч.1 ст.70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов`язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.

Отже, незважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди до її розірвання, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13 Угоди).

Колегія суддів висновує, що денонсація Угоди від 13.03.1992, а також зупинення дії та вихід України з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 у відносинах із Російською Федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Узбекистан означає, що вказані Угода та Конвенція припинили породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цих Угод і Конвенції, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення зазначених Угоди та Конвенції.

Колегія суддів наголошує, що закон не має зворотної дії в часі. Проходячи військову службу за межами України, позивач мав легітимні очікування щодо свого пенсійного забезпечення відповідно до означеної вище Угоди.

Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, зробленим ним у постанові від 28.01.2025 у справі №620/3530/22.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року у справі № 520/27023/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін