Постанова від 10 березня 2026 р. у справі №480/9718/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 р. Справа № 480/9718/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 15.01.2026, головуючий суддя І інстанції: С.М. Глазько, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, по справі № 480/9718/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – В/Ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ командира В/Ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 30.01.2025 № 565 «Про результати службового розслідування» в частині, що стосується старшого водія автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення батальйону безпілотних систем В/Ч НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 про притягнення його до матеріальної відповідальності;

- визнати протиправним та скасувати пункт наказу командира В/Ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 30.01.2025 № 565 «Про результати службового розслідування» в частині утримання коштів з грошового забезпечення молодшого сержанта ОСОБА_1 з січня 2025 року у розмірі 10 відсотків місячного грошового забезпечення до повного стягнення суми;

- визнати протиправним та скасувати пункт наказу командира В/Ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 30.01.2025 № 565 «Про результати службового розслідування» в частині невиплати в повному обсязі молодшому сержанту ОСОБА_1 щомісячної премії за січень 2025 року в повному обсязі.

29.12.2025 ухвалою Сумського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даною позовною заявою, у якій зазначити поважні причини пропуску такого строку та надати докази поважності причин пропуску такого строку.

15.01.2026 ухвалою Сумського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 до В/Ч НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії і додані до неї документи повернуто позивачу.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права просив скасувати ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 15.01.2026 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що з поданого представником відповідача документу неможливо встановити предмет ознайомлення, оскільки наявність підпису на «аркуші доведення» не доводить, що позивач ознайомився саме з наказом від 30.01.2025 № 565 у тій редакції та в тому змісті, який оскаржується, як і не підтверджує отримання позивачем спірного наказу. На думку апелянта суд першої інстанції помилково ототожнив укладення договору про правничу допомогу (07.05.2025) з доведеністю обізнаності про порушення прав та можливістю звернутися до суду. Також суд першої інстанції безпідставно визнав доведеним факт надання відповіді на адвокатські запити та отримання/можливості отримання цієї відповіді адвокатом, оскільки надання відповідачем лише квитанцій/трек-номерів без підтвердження вручення не є достатнім. Більше того, за наданими відповідачем трек-номерами відстеження неможливе, оскільки система пошуку відправлень на сайті АТ «Укрпошта» їх не знаходить. Також апелянт вказав, що суд першої інстанції неправильно застосував аргумент «можна було подати позов і витребувати докази за ст. 80 КАС України», адже стаття 80 КАС України надає право витребування доказів, але не легалізує бездіяльність відповідача щодо надання інформації та не усуває об`єктивні складнощі військовослужбовця в умовах служби; для належного звернення до суду особа має бодай ідентифікувати акт, його зміст, обсяг оскарження та сформувати належний спосіб захисту; суд не може перекладати на позивача негативні наслідки неналежного документального оформлення/повідомлення відповідачем. Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції застосував надмірний формалізм до доводів про проходження військової служби та неправильно витлумачив позицію ВС у справі № 120/359/24.

Відповідач, скориставшись правом, передбаченим статтею 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.

Відповідно до частини 2 статті 312 КАС України розгляд апеляційної скарги проведено в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом встановлено такі обставини справи.

22.12.2025 позивач звернувся до Сумського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом до В/Ч НОМЕР_1 .

29.12.2025 ухвалою Сумського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

08.01.2026 позивачем через підсистему «Електронний суд» було подано заяву про усунення недоліків, в якій ОСОБА_1 зазначив, що має особливий статус військовослужбовця, проходить військову службу за мобілізацією у В/Ч НОМЕР_1 . Він звернувся за правовою (правничою) допомогою в травні 2025 року. У межах надання правничої допомоги адвокатом було підготовлено та направлено відповідачу адвокатські запити № 174 від 15.05.2025 та № 208 від 18.07.2025, однак станом на момент звернення до адміністративного суду відповідачем так і не було надано жодного з документів, які безпосередньо стосуються предмета спору. Відсутність доступу позивача до спірних рішень відповідача об`єктивно унеможливлювала своєчасне звернення до суду.

15.01.2026 ухвалою Сумського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.

Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що з аркушу доведення наказу командира В/Ч НОМЕР_1 «Про результати службового розслідування» від 30.01.2025 № 565 «Про результати службового розслідування» вбачається, що з вказаним наказом позивач ознайомився 20.02.2025, а з позовом звернувся лише 22.12.2025, тобто з пропуском строку, визначеного частиною 5 статті 122 КАС України. На запит адвоката від 15.05.2025 про надання документів, які безпосередньо стосуються предмета спору, В/Ч НОМЕР_1 листом від 27.05.2025 № 12395 повідомлено, що строк розгляду адвокатського запиту продовжено до двадцяти робочих днів. У подальшому, 16.06.2025 В/Ч НОМЕР_1 листом № 14177 надано відповідь на вищевказаний адвокатський запит, з якої, зокрема, вбачається, що серед інших копій документів, адвокату Реві О.О. надано витяг із наказу командира військової частини В/Ч НОМЕР_1 від 30.01.2025 № 565. Вказано, що позивач ознайомлений із вищевказаним наказом командира військової частини, від вказаного військовослужбовця будь-яких заперечень, клопотань, заяв, з приводу надання копій документів, що стосуються проведеного службового розслідування та наказу про його результати не надходило. На повторний запит адвоката від 18.07.2025 В/Ч НОМЕР_1 листом від 11.08.2025 надано відповідь по суті звернення, однак, згідно з даними поштового відстеження (№ 4000013850547), вказаний лист було повернуто адресату з відміткою пошти «за закінченням строку зберігання». Подане представником позивача клопотання про поновлення строків умотивоване суто загальними і неконкретизованими твердженнями і не містить посилання на існування факту доведення жодного із факторів, згаданих у постанові Верховного Суду від 29.11.2024 по справі №120/359/24. Водночас, проходження військової служби може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Реалізація цього права передбачає, зокрема, дотримання порядку, визначеного процесуальним законом, в тому числі щодо строків звернення до адміністративного суду.

За змістом частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до частини 1 статті 168 КАС України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Згідно зі статтею 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

За змістом абзацу 1 частини 1 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За змістом частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, в спірних правовідносинах підлягає застосуванню місячний строк звернення до суду, визначений частиною 5 статті 122 КАС України, який обраховується з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Строк звернення до адміністративного суду – це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою про вирішення цього спору і захист своїх прав, свобод та/або інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 640/25034/19 день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути: день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи; день отримання поштового відправлення, в якому особі надіслано рішення, яке вона оскаржує; день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії; день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).

Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.

Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

З матеріалів справи вбачається, що предметом позову є визнання протиправним та скасування пунктів наказу командира В/Ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 30.01.2025 № 565, що стосуються позивача, а відповідну позовну заяву було подано 22.12.2025.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що з поданого представником відповідача документу неможливо встановити предмет ознайомлення, оскільки наявність підпису на «аркуші доведення» не доводить, що позивач ознайомився саме з наказом від 30.01.2025 № 565 у тій редакції та в тому змісті, який оскаржується, як і не підтверджує отримання позивачем спірного наказу. На думку апелянта суд першої інстанції помилково ототожнив укладення договору про правничу допомогу (07.05.2025) з доведеністю обізнаності про порушення прав та можливістю звернутися до суду. Також суд першої інстанції безпідставно визнав доведеним факт надання відповіді на адвокатські запити та отримання/можливості отримання цієї відповіді адвокатом, оскільки надання відповідачем лише квитанцій/трек-номерів без підтвердження вручення не є достатнім. Більше того, за наданими відповідачем трек-номерами відстеження неможливе, оскільки система пошуку відправлень на сайті АТ «Укрпошта» їх не знаходить. Також апелянт вказав, що суд першої інстанції неправильно застосував аргумент «можна було подати позов і витребувати докази за ст. 80 КАС України», адже стаття 80 КАС України надає право витребування доказів, але не легалізує бездіяльність відповідача щодо надання інформації та не усуває об`єктивні складнощі військовослужбовця в умовах служби; для належного звернення до суду особа має бодай ідентифікувати акт, його зміст, обсяг оскарження та сформувати належний спосіб захисту; суд не може перекладати на позивача негативні наслідки неналежного документального оформлення/повідомлення відповідачем. Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції застосував надмірний формалізм до доводів про проходження військової служби та неправильно витлумачив позицію ВС у справі № 120/359/24.

Надаючи оцінку зазначеним доводам колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Без наявності строків на процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

При вирішенні питання щодо поновлення строку на подання позовної заяви суд визначаючи чи є причини пропуску такого строку поважними оцінює, зокрема, тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку з пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Надаючи оцінку доводам апелянта щодо поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду колегія суддів звертає увагу, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 560/14349/23.

Усталеною є практика Верховного Суду, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, що стали перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, що він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

Отже, з вищезазначеного вбачається, що пропущений процесуальний строк може бути поновлений судом, якщо особа наведе поважні причини пропуску такого строку і надасть належні докази, які це підтверджують.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на те, що з поданого представником відповідача документу неможливо встановити предмет ознайомлення, оскільки наявність підпису на «аркуші доведення» не доводить, що позивач ознайомився саме з наказом від 30.01.2025 № 565 у тій редакції та в тому змісті, який оскаржується, як і не підтверджує отримання позивачем спірного наказу з огляду на таке.

Як вбачається зі змісту наданого відповідачем аркуша доведення в ньому міститься підпис позивача, який підтверджує, що ОСОБА_1 ознайомився з оскаржуваним наказом 20.02.2025. При цьому зазначено, що він з цим наказом не згоден, що вказує на те, що позивачу достовірно відомо про наявність відповідного наказу та його зміст.

Також колегія суддів зауважує, що з наданого відповідачем аркуша доведення вбачається, що він складений саме щодо наказу, а не наказів. Крім того, в зазначеному аркуші містяться посилання на те, що він стосується саме наказу № 565 від 30.01.2025.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не встановив: хто, коли і за яких умов формував аркуш; чи є підпис власноручним; чи містить документ ознаки внесення змін колегія суддів відхиляє, як такі, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки суд не наділений повноваженнями на визначення дійсності підпису, ознак внесення змін до документа тощо. При цьому апелянт не зазначає, що це не його підпис, не надає доказів, які б викликали сумнів щодо справжності його підпису.

Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції безпідставно визнав доведеним факт надання відповіді на адвокатські запити та отримання/можливості отримання цієї відповіді адвокатом, оскільки надання відповідачем лише квитанцій/трек-номерів без підтвердження вручення не є достатнім колегія суддів зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що на запит адвоката від 15.05.2025 про надання документів, які безпосередньо стосуються предмета спору, відповідач листом від 27.05.2025 № 12395 повідомив, що строк розгляду адвокатського запиту продовжено до двадцяти робочих днів, оскільки він стосується значної кількості копій документів. Направлення представнику позивача зазначеного листа підтверджується фіскальним чеком та накладною АТ «Укрпошта» № 4000013792156 від 28.05.2025.

В подальшому, В/Ч НОМЕР_1 листом від 16.06.2025 № 14177 надано відповідь на вищевказаний адвокатський запит, з якої, зокрема, вбачається, що серед інших копій документів, адвокату Реві О.О. було надано витяг із наказу командира В/Ч НОМЕР_1 від 30.01.2025 № 565. Вказано, що позивач ознайомлений із вищевказаним наказом командира військової частини, від вказаного військовослужбовця будь-яких заперечень, клопотань, заяв, з приводу надання копій документів, що стосуються проведеного службового розслідування та наказу про його результати не надходило. Направлення представнику позивача зазначеного листа підтверджується накладною АТ «Укрпошта» № 4003000237004.

На повторний адвокатський запит представника позивача від 18.07.2025 № 208 відповідач направив лист від 11.08.2025 № 18136, що підтверджується накладною АТ «Укрпошта» № 4000013850547.

Колегія суддів зауважує, що відповідач не несе відповідальності за отримання чи неотримання представником позивача листів, направлених на її адресу. Належне отримання зазначеної кореспонденції – це обов`язок саме адвоката. При цьому відповідач зобов`язаний забезпечити надсилання кореспонденції на правильну адресу.

Представник апелянта не заперечує факту направлення відповідачем листа від 27.05.2025 № 12395 про продовження строку на надання відповіді на адвокатський запит та листа від 16.06.2025 № 14177, яким було надано відповідь та надано копії запитуваних наказів, на правильну адресу, доказів, які це спростовують, також не надає.

Отже, посилання апелянта на те, що факт надання відповіді на адвокатські запити та отримання/можливості отримання цієї відповіді адвокатом не підтверджений, оскільки надання відповідачем лише квитанцій/трек-номерів без підтвердження вручення не є достатнім, є необґрунтованим.

Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції неправильно застосував аргумент «можна було подати позов і витребувати докази за ст. 80 КАС України», адже стаття 80 КАС України надає право витребування доказів, але не легалізує бездіяльність відповідача щодо надання інформації та не усуває об`єктивні складнощі військовослужбовця в умовах служби; для належного звернення до суду особа має бодай ідентифікувати акт, його зміст, обсяг оскарження та сформувати належний спосіб захисту; суд не може перекладати на позивача негативні наслідки неналежного документального оформлення/повідомлення відповідачем колегія суддів зазначає таке.

Представник апелянта зазначає, що звертався до відповідача з адвокатськими запитами від 15.05.2025 та від 18.07.2025 для отримання документів, які безпосередньо стосуються предмета спору, однак станом на 22.12.2025 відповідач жодних документів позивачу не надав. При цьому звертаючись з позовною заявою сторона позивача формувала так би мовити «попередні» позовні вимоги, тому й заявила клопотання про витребування доказів, щоб в подальшому мати змогу уточнити свої позовні вимоги. Відсутність доступу позивача до спірних рішень відповідача об`єктивно унеможливлювала своєчасне звернення до суду.

Колегія суддів звертає увагу апелянта на положення частини 7 статті 161 КАС України, відповідно до яких до заяви про визнання індивідуального акта протиправним додається також оригінал або копія оспорюваного акта або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта у позивача - клопотання про його витребування.

З вищезазначеного вбачається, що позивачу для звернення до суду з цим позовом не обов`язково було отримувати копію оскаржуваного наказу або витяг з нього, а достатньо було разом з позовною заявою подати клопотання про витребування цього наказу.

При цьому колегія суддів зауважує, що зі змісту адвокатських запитів представника апелянта від 15.05.2025 та від 18.07.2025 вбачається, що позивачу було достовірно відомо про наявність наказу командира В/Ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 30.01.2025 № 565 «Про результати службового розслідування», оскільки відповідно до пунктів 29 прохальної частини цих адвокатських запитів адвокат Рева О.О. просить надати належним чином завірену копію наказу № 565 від 30.01.2025 командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) «Про результати службового розслідування», що мало місце 08.12.2024 в місці тимчасового розміщення взводу матеріального забезпечення, взводу обслуговування та ремонту безпілотних систем батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_1 , з відповідними додатками до нього.

Щодо посилання апелянта на позицію Верховного Суду, яка викладена в постанові від 29.11.2024 у справі № 120/359/24 колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Колегія суддів враховує, що позивач є діючим військовослужбовцем, який проходить військову службу за мобілізацією у В/Ч НОМЕР_1 , а тому обмежений в доступі до правової допомоги. Однак, з матеріалів справи вбачається, що позивач зміг звернутися за правовою допомогою у травні 2025 року, в рамках якої його представник направляв відповідачу адвокатські запити для отримання копії оскаржуваного наказу. Водночас позивачем не наведено причин, які перешкодили йому звернутись до суду раніше, ніж у кінці грудня 2025 року з урахуванням того, що зі змісту адвокатських запитів від 15.05.2025 та від 18.07.2025 вбачається, що позивачу відомо про наявність оскаржуваного наказу, реквізити цього наказу, його зміст.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції помилково ототожнив укладення договору про правничу допомогу (07.05.2025) з доведеністю обізнаності про порушення прав та можливістю звернутися до суду колегія суддів вважає слушними, однак в цілому вони не впливають на законність на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Щодо інших доводів апелянта колегія суддів зазначає таке.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується положеннями статті 322 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням «Серявін та інші проти України», та пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Враховуючи вищезазначене, дослідивши фактичні обставини та питання права, які лежать в основі цієї справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою, а отже апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду без змін, оскільки судом було правильно встановлено всі обставини справи, а ухвала постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 294, 308, 312, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року по справі № 480/9718/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк