Рішення від 09 березня 2026 р. у справі №580/250/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2026 року справа № 580/250/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Янківської В.П.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

12 січня 2026 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якій просить:

1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 01.12.2025 року № 232050002508 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи з 01.07.2000 по 05.04.2004;

3) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС" від 25.11.2025 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду;

4) стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати понесені нею під час розгляду даної справи, що складаються із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вказує, що основним документом що надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Відповідач відмовив в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку. Позивач посилається на те, що має пільги по виходу на пенсію, а тому вважає такі дії відповідача протиправними та таким, що суперечать чинному законодавству. Крім того, позивач з 30.12.1992 по 05.04.2004 працювала закройщиком у Тальніському КМП «Рубін» по переводу з МП «Силует», про що у трудовій книжці присутні всі відмітки. Трудова книжка серія НОМЕР_2 від 01.12.1989 року не має недоліків оформлення, будь який виправлень чи відсутність печаток підприємств де працювала позивачка. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, на загальних підставах. Таким чином, позивач вважає, що оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 19.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у вказаній справі.

Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області надало до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначило, що позивач звернулася 25.11.2025 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії. Порядком № 22-1 передбачено опрацювання заяв про призначення/ перерахунки пенсії бек-офісами територіальних органів Фонду в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від місця подачі заяви та місця проживання пенсіонера. Заява Позивача про призначення пенсії була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області за принципом екстериторіальності, відповідно до Порядку № 22-1 та винесено рішення № № 232050002508 від 01.12.2025 про відмову у призначенні пенсії. Про прийняте рішення позивача було повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області. Таким чином, безпосередній розгляд матеріалів, доданих до заяви позивача про призначення пенсії, розгляд матеріалів пенсійної справи та прийняття акту владно-розпорядчого характеру (результат) у формі рішення здійснили Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

Ухвалою суду від 16.02.2026 залучено до участі в адміністративній справі №580/250/26 в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду в Закарпатській області.

Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області надало до суду відзив не позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити повністю. В обгрунтування своєї позиції зазначило, що період роботи (проживання) позивача на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» становить 03 роки 11 місяців 03 дні, при необхідних 4 роках. Категорія 4 - це особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території посиленого радіаційного контролю, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 р. проживали або відпрацювали чи постійно навчались у цій зоні не менше чотирьох років. До періодів проживання в зоні посиленого радіологічного контролю не зараховано період навчання з 01.09.1988 до 30.04.1991 згідно диплому НОМЕР_3 , оскільки навчання проходило у м. Калинівка Вінницької області, яке не віднесено до зони посиленого радіологічного контролю. Для зарахування періоду проживання в зоні посиленого радіологічного контролю під час навчання позивачу необхідно надати довідку про проживання. За доданими документами згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 01.12.1989, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 01.07.2000 по 05.04.2004, оскільки відсутні дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу Форми Ок-5.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

Позивач звернулася 25.11.2025 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії.

Порядком № 22-1 передбачено опрацювання заяв про призначення/ перерахунки пенсії бек-офісами територіальних органів Фонду в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від місця подачі заяви та місця проживання пенсіонера.

Заява Позивача про призначення пенсії розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області за принципом екстериторіальності, відповідно до Порядку № 22-1 та винесено рішення № 232050002508 від 01.12.2025 про відмову у призначенні пенсії.

Про прийняте рішення позивача було повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

Рішення про відмову в призначенні пенсії мотивоване тим, що відповідно до диплому НОМЕР_5 період навчання з 01.09.1988 до 30.04.1991 не враховано до періодів проживання особи в зоні посиленого радіологічного контролю оскільки, навчання проходило у м. Калинівка Вінницької області, яке не віднесено до зони посиленого радіологічного контролю. За доданими документами згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 01.12.1989р, до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.07.2000р по 05.04.2004р, оскільки відсутні дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу Форми Ок-5.04.1991 згідно диплому НОМЕР_3 , оскільки навчання проходило у м. Калинівка Вінницької області, яке не віднесено до зони посиленого радіологічного контролю. Для зарахування періоду проживання в зоні посиленого радіологічного контролю під час навчання позивачу необхідно надати довідку про проживання. За доданими документами згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 01Л2Л989р, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 01.07.2000 р. оо 05.04.2004 р., оскільки відсутні дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу Форми Ок-5.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку зазначеним обставинам, суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частина друга статті 46 Конституції України).

Згідно з положеннями статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV) право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.

Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2018 по 31.12.2018 - не менше 25 років; з 01.01.2019 по 31.12.2019 - не менше 26 років; з 01.01.2020 по 31.12.2020 - не менше 27 років; з 01.01.2021 по 31.12.2021 - не менше 28 років; з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років; з 01.01.2023 по 31.12.2023 - не менше 30 років; з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року - не менше 31 року; з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років; з 01.01.2026 по 31.12.2026 - не менше 33 років; з 01.01.2027 по 31.12.2027 - не менше 34 років; починаючи з 01.01.2028 - не менше 35 років.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Згідно із статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Тож виходячи зі змісту статті 16 Основного Закону обов`язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі № 796-ХІІ, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій.

Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені у статті 55 Закону №796-XII, частиною першою якої перебачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII визначено, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку (на 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідно до частини третьої статті 55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Пільги щодо обчислення стажу роботи (служби) визначені у статті 56 Закону №796-XII, згідно з частиною другою якої право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII є:

1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку;

2) факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років до 01.01.1993;

3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону №796-XII.

Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості.

При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.

Суд зазначає, що за змістом статті 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу особи як потерпілої від Чорнобильської катастрофи, яка проживає на забрудненій території, є довідка про період проживання на цій території.

Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом в постанові від 09 липня 2024 року в справі №240/16372/23.

Відмовляючи в призначенні пенсії позивачу, Головне управління Пенсійного фонду України у Черкаській області виходило з того, що період проживання (роботи) на території гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року становить 02 роки 04 місяці 15днів та є недостатнім для призначення пенсії.

В цьому контексті суд зазначає про таке.

Судом встановлено, що у позивача наявне посвідчення громадянина, потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія серії НОМЕР_6 , виданого 21.12.1993 Черкаською обласною державною адміністрацією.

Ця категорія та посвідчення потерпілого надається за умови проживання у зонах гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років. Посвідчення позивача є дійсним та доказів позбавлення його статусу потерпілої особи судом не встановлено.

Суд зазначає, що ст.14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій.

Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (ч.3 ст.65 Закону №796-XII).

Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 №398/494/17.

Отже, наявність посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» дає позивачу право на зменшення пенсійного віку з урахуванням норм Закону №796-XII.

Також Верховний Суд в постанові від 18 вересня 2024 року в справі № 240/6201/23 підтвердив зазначену позицію, вказавши, що наявність у позивача посвідчення громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання або роботи станом на 01.01.93 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, оскільки наведена обставина є умовою для видачі такого посвідчення відповідно до пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.92 № 501 (в редакції чинній на момент видачі позивачці посвідчення).

Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27 квітня 2020 року у справі №212/5780/16-а, 17 травня 2021 року у справах №398/494/17 та № 336/6218/16-а.

З урахуванням викладеного вище, відмова позивачу в призначенні пенсії, є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи з 01.07.2000 по 05.04.2004, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з ч. 2 вказаної статті Закону, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Стосовно відсутності в індивідуальній відомості про застраховану особу відомостей про роботу з 01 липня 2000 року до 31 липня 2014 року, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону № 1058 персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.

Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від:

державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

роботодавців;

застрахованих осіб;

фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування;

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад та уповноважених суб`єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру;

податкових органів, територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або в порядку міжвідомчого обміну інформацією;

державної служби зайнятості;

інших підприємств, установ, організацій та військових частин;

компаній з управління активами;

зберігачів;

інших джерел, передбачених законодавством.

Персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

На кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки.

Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом (ч. 2 ст.21 Закону № 1058).

Сукупний аналіз наведених норм права доводить, що відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку формуються на підставі звітів, поданих страхувальником.

З наведених підстав суд доходить висновку, що позивач не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві.

Відповідно до абз. 1 п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Таким чином, суд доходить висновку, що доводи Головного управління ПФУ у Закарпатській області щодо не зарахування до страхового стажу періоду з 01.07.2000 по 05.04.2004є помилковими, та відхиляються судом.

Тому суд доходить висновку, визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 232050002508 від 01.12.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи з 01.07.2000 по 05.04.2004 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС" від 25.11.2025 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу в сумі 10000,00 грн суд зазначає таке.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 1 статті 132 КАС України врегульовано, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 КАС України).

За змістом частини 3 статті 134 КАС України для цілей судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У пункті 4 частини 1 статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 05 липня 2012 року № 5076-VI закріплено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивачем, додано: копію акту передачі-приймання наданих послуг від 08.01.2026.

При вирішенні питання про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі №640/19275/18 та відповідно до частини 5 ст. 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Суд зазначає, що дана справа відноситься до справ незначної складності, на підтвердження обставин щодо предмету доказування позивачем надано незначну кількість письмових доказів.

З урахуванням викладеного та підтверджених доказами понесених витрат, суд дійшов висновку, що 3000 грн, є справедливим, розумним, пропорційним та обґрунтованим розміром відшкодування витрат на правничу допомогу.

Отже, судові витрати на правничу допомогу у сумі 3000 грн. підлягають стягненню з бюджетних асигнувань відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 232050002508 від 01.12.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи з 01.07.2000 по 05.04.2004.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС" від 25.11.2025 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

У задоволенні інших позовних аимог відмовимти.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в сумі 1000 (одну тисячу) грн 00 коп. витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.

Суддя Валентина ЯНКІВСЬКА