Рішення від 10 березня 2026 р. у справі №640/25263/21 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2026 рокусправа № 640/25263/21

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Качур Р.П., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , громадянина Киргизької Республіки, який діє в інтересах неповнолітньої доньки громадянина Киргизької Республіки Тілек ОСОБА_2 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправним і скасування рішення -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 07.07.2021 № 80114300008937/159 щодо неповнолітньої громадянки Киргизької Республіки Тілек ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову в наданні дозволу на імміграцію.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач, при прийнятті рішенняпро відмову в наданні дозволу на імміграцію, не встановив обставин, які є важливими для об`єктивного прийняття рішення та відмовив, використовуючи формальні обставини.Вважає, зазначену у висновку інформація СБУ зазначена невмотивовано, так як ними не опитаний ні власник квартири, ні сусіди чи інші причетні особи. Вважає оскаржене рішення протиправним.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.2021 у справі № 640/25263/21 відкрито провадження в адміністративній справі; справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Законом України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду” від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до ч. 3 ст. 29 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ліквідації або припинення роботи адміністративного суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи адміністративного суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом (пункт 3 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX).

Разом з цим, на виконання вимог Закону України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду” щодо забезпечення розгляду адміністративних справ” (далі - Закон) та визначає порядок передачі нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративних судових справ іншим окружним адміністративним судам України наказом ДСА України від 16.09.2024 № 399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі Порядок № 399).

Пунктами 4-7 Порядку № 399 визначено, що на розгляд та вирішення судам підлягають передачі судові справи, які нерозглянуті ОАСК та передані до КОАС, але до набрання чинності Законом, не розподілені між суддями. Матеріали щодо розгляду та вирішення окремих процесуальних питань у межах нерозглянутих судових справ підлягають передачі до судів, визначених у результаті автоматизованого розподілу судових справ між судами, проведеного відповідно до правил, установлених цим Порядком. Судові справи, вказані у переліку, які підлягають передачі судам, мають бути зареєстровані в базі даних. Перелік складається відповідальною особою протягом семи робочих днів після опублікування цього Порядку за формою, визначеною у додатку 1 до Порядку, та формується в електронній формі із застосуванням КЕП.

Відповідно до п. 19 Порядку № 399 відповідальною особою протягом семи робочих днів після отримання результатів автоматизованого розподілу судових справ на підставі протоколу формується перелік судових справ у електронній формі із застосуванням КЕП за формою, визначеною у додатку 3 до Порядку, про визначені суди із зазначенням єдиних унікальних номерів судових справ

Згідно з Додатком 3 до пункту 19 Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва" справу № 640/25263/21 визначено розглядати Львівському окружному адміністративному суду.

Матеріали адміністративної справи надійшли до суду 12.03.2025 за вх. № 21283 та за результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями таку передано для розгляду судді Львівського окружного адміністративного суду Качур Роксолані Петрівні.

Ухвалою суду 13.03.2025 адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач подав суду відзив на позов, в якому вказав, що 07.07.2020 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, як законний представник, звернулася громадянка Киргизької Республіки ОСОБА_3 із заявою про надання її неповнолітній дитині – громадянці Киргизької Республіки Тілек НОМЕР_1 дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону, як особі, яка є неповнолітньою дитиною іммігрантки. Одночасно у анкетах про надання дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання заявниця зазначила адресу, де фактично не проживає. Зазначене пов`язано із необхідністю надання до територіальних органів ДМС України довідки про реєстрацію місця проживання або нотаріально завіреної згоди власника приміщення, де він мешкає щодо подальшої реєстрації іноземця, після отримання посвідки. Оскільки власники приміщень, де фактично проживають іноземці, ухиляються від надання таких документів, останні звертаються до посередницьких структур та осіб, які реєструють їх у спеціально придбаних або орендованих квартирах. Вказав, що існування практики легалізації іноземців, які реєструються за адресами, за якими фактично не проживають, особливо за адресами масової реєстрації, ускладнюють роботу правоохоронних та державних органів, що в свою чергу може призвести до осідання на території України осіб, причетних до діяльності іноземних спеціальних служб, радикальних та екстремістських організацій. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи. Вважає, що відповідач правомірно прийняв рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію. Просив відмовити у задоволенні позову.

Всебічно дослідивши та об`єктивно оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, суд встановив таке.

Громадянка Киргизької Республіки ОСОБА_3 , як законний представник 07.07.2020 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області звернулася із заявою про надання її неповнолітній дитині – громадянці Киргизької Республіки Тілек НОМЕР_1 дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону, як особі, яка є неповнолітньою дитиною іммігрантки.

Громадянка Киргизької Республіки, Тілек кизи Айпері, є донькою громадянки Киргизької Республіки ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 23.09.2009 Киргизькою сільською радою Сузакського району Киргизької Республіки.

Мати неповнолітньої доньки – громадянка Киргизької Республіки ОСОБА_3 отримала дозвіл на імміграцію в Україну 13.06.2017 № 76 та документована посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 , виданою 19.06.2017 органом 3201. Проти імміграції доньки не заперечує та гарантує їй фінансове забезпечення на рівні не нижчому мінімального прожиткового мінімуму в Україні.

Заявниця у заяві про надання дозволу на імміграцію вказала адресу: АДРЕСА_1 , як місце проживання в Україні неповнолітньої доньки.

Відповідач 07.07.2020 прийняв Рішенням № 801143300008937/159 про відмову у наданні дозволу на імміграцію відповідно до пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію».

Позивач вважає відмову протиправною, тому звернувся до суду.

Приймаючи рішення суд врахував таке.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про імміграцію» та Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Умови та порядок імміграції в Україні іноземців та осіб без громадянства, регулюється Законом України «Про імміграцію» (далі Закон).

В розумінні положень ст. 1 Закону, імміграцією є прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання, іммігрантом – іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне місце проживання, або перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне місце проживання ; квотою імміграції – це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом визначеного періоду; дозволом на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до ст. 4 Закону, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів. Порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені ст. 9 Закону.

Згідно ст. 9 Закону заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах – до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо) заява може надсилатись поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватись іншою особою.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 10 три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває у шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

Підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію встановлені ст. 10 цього Закону. Зокрема, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 10 Закону дозвіл на імміграцію не надається в інших випадках, передбачених законами України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі Порядок № 1983), який визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.

Згідно з пп. 3 п. 2 Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи ДМС - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і дозвіл на імміграцію яким надається поза квотою імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС або територіальний орган ДМС), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.

Пунктом 14 Порядку № 1983 передбачено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у п. 12 і 13 Порядку № 1983 органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення і з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених ст. 10 Закону, надсилають відповідні запити до регіональних органів Служби безпеки України, Робочого апарату Українського бюро Інтерполу та Державної прикордонної служби.

МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.

Пунктом 9 Порядку № 1983 передбачено, що МВС, органи Національної поліції, СБУ та її регіональні органи, Робочий апарат Укрбюро, Інтерполу, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, її територіальних органів та територіальних підрозділів заходів: до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до ст. 10 Закону.

З аналізу наведених норм права слідує, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи відмову у наданні такого дозволу. Встановлення органом державної міграційної служби однієї з обставин, передбачених ст. 10 Закону є підставою для не надання дозволу на імміграцію.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

З аналізу ст. 3 та ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» слідує, що особа повинна реєструвати саме місце свого фактичного проживання.

Як слідує з матеріалів справи, а саме із заяви законного представника про надання дозволу на імміграцію в Україну неповнолітній особі/недієздатній особі від 07.07.2020, місцем проживання неповнолітньої доньки в Україні вказано: АДРЕСА_1 (а.с. 47).

Одночасно суд зауважує про те, що матеріали особової справи позивача не містять довідки про реєстрацію місця проживання або нотаріально засвідченої згоди власника приміщення, де він мешкає, щодо подальшої реєстрації іноземця, після отримання посвідки.

Висновком за результатами розгляду заяви громадянки Киргизької Республіки Тілек кизи Айпері про надання дозволу на імміграцію, затвердженого начальником ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 07.07.2021 встановлено таке.

Пунктом 3 частини п`ятої статті 9 Закон України «Про імміграцію» та абзацом п`ятим пункту 11 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 визначено, що для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються, зокрема, документи про місце проживання особи в Україні та за кордоном.

За надісланим запитом надійшла відповідь від Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області, в якій зазначено, вжитими перевірочними заходами встановлено, що адреса: АДРЕСА_1 , яка зазначена особою в заяві про надання дозволу на імміграцію в Україну, використовується для масової реєстрації іноземців, що в свою чергу свідчить про свідоме зазначення ним неправдивих відомостей щодо місця свого проживання.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місцем проживання є житло, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

З аналізу статей 3 та 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» слідує, що особа повинна реєструвати саме місце свого фактичного проживання.

Водночас в анкетах (заявах) про надання дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання іноземці зазначають адреси, де фактично не проживають. Зазначене пов`язане з необхідністю надання до ДМС України довідки про реєстрацію місця проживання або нотаріально завіреної згоди власника приміщення, де він мешкає, щодо подальшої реєстрації іноземця, після отримання посвідки. Оскільки власники приміщень, де фактично проживають іноземці ухиляються від надання таких документів, останні звертаються до посередницьких структур та осіб, які реєструють їх у спеціально придбаних чи орендованих квартирах.

Відповідно до Указів Президента України від 30.08.2017 № 256/2017 «Про рішення Ради національної безпеки України від 10.07.2018 «Про посилення контролю за в`їздом в Україну, виїздом з України іноземців та осіб без громадянства, додержанням ними правил перебування на території України» та від 17.03.2018 № 72/2018 «Про рішення ради національної безпеки України» від 01.03.2018 «Про невідкладні заходи з нейтралізації загроз національної безпеки у сфері міграційної політики», Кабінету Міністрів України доручено здійснення за участю Служби безпеки України комплексних заходів щодо посилання контролю за в`їздом в Україну, виїздом з України іноземців та осіб без громадянства, додержання ними правил перебування на території України.

Відповідач у висновку вказав, що існування практики легалізації іноземців, які реєструються за адресами, за якими фактично не проживають, особливо за адресами масової реєстрації. Ускладнюють роботу правоохоронних та державних органів, що в свою чергу, може призвести до осідання на території України осіб, причетних причетних до діяльності іноземних спеціальних служб, радикальних та екстремістських організацій.

Враховуючи наведене відповідач дійшов висновку, що особам, які зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи відповідно до пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» дозвіл не надається.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд вважає, що відповідач дійшов правильного висновку, приймаючи рішення про відмову позивачу у наданні дозволу на імміграцію, тому позовні вимоги є необґрунтованими і в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 139 КАС України в разі відмови у задоволенні позову судові витрати не розподіляються.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд-

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову відмовити.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

Позивач: ОСОБА_5 , громадянин Киргизької Республіки ( АДРЕСА_2 , унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі 19790121-07230)

Відповідач: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області ( 02152 м. Київ вул. Березняківська, 4-а, код ЄДРПОУ 42552597)

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Р.П. Качур