Рішення від 10 березня 2026 р. у справі №640/26741/20 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2026 рокусправа № 640/26741/20

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд в особі головуючої судді Качур Р.П., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві про визнання протиправним і скасування припису, -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулось до суду з позовною заявою до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві, в якій просить визнати протиправним і скасувати припис відповідача № 524 від 11.09.2020.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

Законом України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду” від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до ч. 3 ст. 29 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ліквідації або припинення роботи адміністративного суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи адміністративного суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом (пункт 3 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX).

Разом з цим, на виконання вимог Закону України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду” щодо забезпечення розгляду адміністративних справ” (далі - Закон) та визначає порядок передачі нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративних судових справ іншим окружним адміністративним судам України наказом ДСА України від 16.09.2024 № 399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі Порядок № 399).

Пунктами 4-7 Порядку № 399 визначено, що на розгляд та вирішення судам підлягають передачі судові справи, які нерозглянуті ОАСК та передані до КОАС, але до набрання чинності Законом, не розподілені між суддями. Матеріали щодо розгляду та вирішення окремих процесуальних питань у межах нерозглянутих судових справ підлягають передачі до судів, визначених у результаті автоматизованого розподілу судових справ між судами, проведеного відповідно до правил, установлених цим Порядком. Судові справи, вказані у переліку, які підлягають передачі судам, мають бути зареєстровані в базі даних. Перелік складається відповідальною особою протягом семи робочих днів після опублікування цього Порядку за формою, визначеною у додатку 1 до Порядку, та формується в електронній формі із застосуванням КЕП.

Відповідно до п. 19 Порядку № 399 відповідальною особою протягом семи робочих днів після отримання результатів автоматизованого розподілу судових справ на підставі протоколу формується перелік судових справ у електронній формі із застосуванням КЕП за формою, визначеною у додатку 3 до Порядку, про визначені суди із зазначенням єдиних унікальних номерів судових справ.

Згідно з Додатком 3 до пункту 19 Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва" справу № 640/26741/20 визначено розглядати Львівському окружному адміністративному суду.

Матеріали адміністративної справи надійшли до суду 04.02.2025 за вх. № 8897 та за результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями таку передано для розгляду судді Львівського окружного адміністративного суду Качур Роксолані Петрівні.

Ухвалою суду від 05.02.2025 суд прийняв адміністративну справу до провадження та ухвалив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві є такими, що не відповідають положенням діючого законодавства України та підлягають скасуванню з огляду на таке.

Позивач звертає увагу, що у будинку, по вул. Героїв Сталінграда 12-Г в місті Києві, має місце вертикальна схема системи централізованого опалення. На підтвердження цього КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» надано акт обстеження будинку по вул. Героїв Сталінграду, 12-Г, від 22.11.2019 № 236.

Вказав, що висновок по другому акту у цьому ж будинку надає споживачу можливість встановлення вузла розподільчого обліку за відсутності у сукупності 4 критеріїв, передбачених Постановою КМУ № 829 від 10.10.2018 .

Вказав, що виконання оскарженого Припису призведе до некоректного визначення фактичного обсягу споживання послуги з централізованого опалення. Наслідком цього стане необхідність нарахування неврахованого такими приладами обліку обсягу теплової енергії тим споживачам, квартири яких не обладнані приладами обліку.

За наведених обставин вважає, що враховуючи відсутність у споживачів приладів розподільного обліку, виконання визначених у цьому листі приписів є неможливим та неправомірним.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.08.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі, без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що лічильник тепла у квартирі ( АДРЕСА_1 ) гр. ОСОБА_1 вже був встановлений на облік ще у 2011 році згідно Закону, який діяв на період встановлення, а тому таких технічних вимог до встановлення не існувало, а отже підстав для зняття позивачем лічильника тепла з обліку є повністю безпідставним і незаконним.

Крім того, відповідач зауважує, що навіть не беручи до уваги вказані вище доводи, з аналізу Порядку № 829 вбачається, що останнім не передбачено порядку зняття з обліку тих лічильників споживачів, які були погоджені та взяті на облік до набуття чинності цієї постанови, та не встановлено заборони щодо врахування показників по даним лічильникам, які надаються споживачами. Відповідач зазначає, що жодною нормою законодавства, на які посилається позивач, не вимагається повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку відповідно з новою процедурою, який раніше був прийнятий на абонентський облік, та до набрання чинності Порядку № 829.

Позивач надав суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що індивідуальні лічильники тепла були взяті на абонентський облік не КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО», а ПАТ «КИЇВЕНЕРГО», тобто - іншою юридичною особою. Водночас, позивач зазначає, що відповідно до правоустановчих документів КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» не є універсальним правонаступником ПАТ «КИЇВЕНЕРГО».

Загалом, у відповіді на відзив позивачем зазначено, що він не погоджується із доводами, зазначеними у відзиві відповідача, а також із винесеним приписом та вважає, що його винесено з неповним встановленням необхідних обставин, невідповідності висновків перевірки обставинам справи та нормам чинного законодавства у сфері житлово-комунальних послуг, і у разі його виконання призведе до порушення прав третіх осіб та призведе до тяжких майнових наслідків останніх.

Відповідач надав суду письмові пояснення, в яких зазначив, що не погоджується із доводами позивача, викладеними у відповіді на відзив.

Щодо тверджень позивача, що відповідно до правовстановлюючих документів КП «Київтеплоенерго» не є універсальним правонаступником ПАТ «Київенерго», та позивач набув право вимоги лише на заборгованість. При цьому, відповідач наголосив, що такі твердження та обґрунтування Позивач почав зазначати лише у своїй відповіді на відзив, та не зазначав під час перевірки, а отже Головним управлінням 07.09.2020 повністю правомірно встановлено порушення, що визначені в Акті перевірки № 4427-1 та Приписі від 11.09.2020 № 524.

Також, відповідачем зазначено, що відповідно до звернення гр. ОСОБА_1 ще у 2011 році були встановлені індивідуальні лічильники тепла згідно чинного законодавства на той період. ПАТ Товариством «Київенерго» була розглянута технічна документація, прийнято лічильник на облік та на протязі 2011 року та до опалювального сезону 2019-2020 років гр. ОСОБА_1 сплачував за спожиття теплопостачання згідно показників свого теплового лічильника. Жодних претензій споживач не отримувала.

Також позивачем було подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, а саме рішень районного суду, які на переконання позивача, безпосередньо стосуються предмету спору по справі № 640/26741/20, оскільки судами загальної юрисдикції визнано неправомірним врахування показань вузлів розподільного обліку квартирних лічильників у опалювальний сезон 2018-2019, оскільки останні встановлені з порушенням п. 6 Порядку № 829.

Відповідач надав суду заперечення на клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів, в яких зазначив, що виконання Позивачем вимог розпорядчого документу посадової особи Головного управління - Припису № 524 від 11.09.2020 року, не може призвести до виникнення колізій, оскільки Припис №524 від 11.09.2020 року не стосується спірних правовідносин, пов`язаних із справлянням Позивачем плати за комунальні послуги за адресами споживачів, зазначеними у судових рішеннях, на які посилається Позивач.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються та встановив таке

До Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві надійшло звернення гр. ОСОБА_1 (за вх. Р-1792 від 25.03.2020) щодо порушень законодавства про захист прав споживачів КП «Київтеплоенерго».

На підставі звернення гр. ОСОБА_1 (за вх. Р-1792 від 25.03.2020), погодження Мінекономіки від 14.083.2020 № 3631-06/19562-03, наказу Головного управління від 28.01.2020 №4427, направлення на проведення заходу від 14.08.2020 № 3082, Головним управлінням здійснено позаплановий захід (перевірку) у КП «Київтеплоенерго» за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 83/53, предметом якого було дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів при наданні послуг з питань викладених у зверненні гр. ОСОБА_1 (за вх. Р-1792 від 25.03.2020).

За результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів, Головним управлінням складено Акт від 07.09.2020 № 4427-1, в якому зафіксовано порушення: абз. 2 пункту 10 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодно та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630.

На підставі вищевикладеного, та керуючись ч. 8 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» Головним управлінням Держпродспоживслужби в м. Києві відносно КП «Київтеплоенерго» видано обов`язковий до виконання Припис від 05.02.2020 року № 109 зі строком усунення виявлених порушень до 28 лютого 2020 року.

Відповідно до припису Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві від 11.09.2020 № 524, з метою усунення порушень, КП «Київтеплоенерго» зобов`язано:

- усунути порушення вимог законодавства про захист прав споживачів, які зафіксовано в Акті від 07.09.2020 № 4427-1;

- про виконання Припису та вжиті заходи надати інформацію Головному управлінню Держпродспоживслужби в м. Києві, з документальним підтвердженням до 19 жовтня 2020 року, з підтвердженням проведення перерахунку в опалювальному періоді 2019-2020.

Не погоджуючись з вищевикладеними діями та прийнятим уповноваженою особою приписом, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» державний нагляд (контроль) - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, інших органів в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушень вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Згідно із частинами першою, одинадцятою статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом. Плановий чи позаплановий захід щодо суб`єкта господарювання - юридичної особи має здійснюватися у присутності керівника або особи, уповноваженої керівником. Плановий чи позаплановий захід щодо фізичної особи - підприємця має здійснюватися за його присутності або за присутності уповноваженої ним особи.

Згідно пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 42 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», утворено Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі - Держпродспоживслужба).

Пунктом 1 Положення про Держпродспоживслужбу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 67 (далі по тексту - Положення № 67), визначено, що Держпродспоживслужба є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема, у галузі державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів і рекламу в цій сфері.

Відповідно до пункту 3 Положення № 667 одним з основних завдань Держпродспоживслужби є, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням законодавства про захист прав споживачів.

Держпродспоживслужба, відповідно до покладених на неї завдань, встановлених підпунктом 6 пункту 4 Положення № 667, у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за дотримання законодавства про захист прав споживачів (у тому числі споживачів виробів з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння): перевіряє додержання суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сфері торгівлі і послуг, вимог законодавства про захист прав споживачів, а також правил торгівлі та надання послуг; проводить контрольні перевірки правильності розрахунків із споживачами за реалізовану продукцію відповідно до закону; накладає на суб`єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення за порушення законодавства про захист прав споживачів; передає матеріали перевірок на дії осіб, що містять ознаки кримінального правопорушення, органам досудового розслідування.

Держпродспоживслужба здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи (пункт 7 Положення № 667).

Відповідно до вимог частини сьомої статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду.

У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Згідно частини восьмої статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» припис - це обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

Правовідносини з постачання фізичними особами центрального опалення та постачання гарячої води регулюються Правилами надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі по тексту - Правила № 630).

Згідно пункту 1 Правил № 630, ці правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги).

Відповідно до абзацу 2 пункту 10 Правил № 630 справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п`ятим пункту 15 цих Правил. Виконавець і споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»:

вузол обліку - комплекс пристроїв (у тому числі засобів вимірювальної техніки, що відповідають вимогам технічних регламентів), допоміжного обладнання та матеріалів до них, призначений для вимірювання спожитої теплової енергії та води, а також технічної реєстрації результатів такого вимірювання, включаючи засоби дистанційної передачі результатів вимірювання (за наявності);

вузол розподільного обліку - вузол обліку, що забезпечує індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлях, де налічуються два та більше споживачів.

Порядок визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів - розподілювачів теплової енергії затверджується Кабінетом Міністрів України. За наявності окремого відгалуження системи опалення у квартиру, інше житлове або нежитлове приміщення встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії для такої квартири (приміщення) є обов`язковим.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2018 року № 829 затверджено Порядок визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів - розподілювачів теплової енергії (далі по тексту - Порядок № 829).

Пунктом 6 Порядку № 829 передбачено, що технічна можливість встановлення вузлів розподільного обліку наявна за відповідності внутрішньобудинкової системи опалення всім таким критеріям: окреме відгалуження системи опалення для окремого приміщення, наявність якого встановлено під час візуального огляду та яке передбачене принциповою схемою внутрішньобудинкової системи опалення будівлі (за наявності); принциповою схемою внутрішньобудинкової системи опалення передбачено технічну можливість встановлення автоматичних регуляторів температури в приміщеннях для регулювання споживання теплової енергії в окремих приміщеннях будівлі, що не призведе до порушень гідравлічного режиму внутрішньобудинкової системи опалення будівлі; під час встановлення вузла розподільного обліку буде забезпечено дотримання вимог застосування засобу вимірювальної техніки та умов його належної експлуатації, що зазначені у технічній (супровідній) документації на цей засіб; можливість забезпечення вільного доступу для зняття показань приладу обліку, його обслуговування, заміни під час подальшої експлуатації.

Згідно пункту 3 Порядку № 829 розподільний облік споживання комунальної послуги з постачання теплової енергії в окремих приміщеннях будівлі, що приєднана до зовнішніх інженерних мереж і оснащена вузлами комерційного обліку теплової енергії, забезпечується шляхом встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії на вводі трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення в окреме приміщення будівлі або приладів - розподілювачів теплової енергії на опалювальних приладах.

Відповідно до вимог пункту 10 Порядку № 829 оснащення окремих приміщень у будівлях вузлами розподільного обліку/приладами-розподілювачами теплової енергії та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 09 серпня 2018 року № 205, за наявності окремого відгалуження системи опалення у квартиру, інше житлове або нежитлове приміщення встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії для такої квартири (приміщення) є обов`язковим.

В свою чергу слід зазначити, що Порядок № 829 набрав чинності лише 24 жовтня 2018 року, тому положення та вимоги даного порядку мають застосовуватися (до нових відносин, які визначають процедуру встановлення вузлів розподільного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії) з моменту чинності даного порядку, та не мають зворотної сили до вже встановлених лічильників, які були прийняті на облік.

Відповідно до статті 58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Аналогічну правову позицію щодо аналогічної ситуації було викладено колегією суддів в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року у справі № 759/13222/20.

Крім того, слід зазначити, що Порядок № 829 не передбачає зняття з обліку тих лічильників споживачів, які були погоджені та взяті на облік до набуття чинності цієї постанови, та не встановлює заборони щодо врахування показників по даним лічильникам, які надаються споживачами.

Також, не вимагається повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку та відповідно з новою процедурою, який раніше був прийнятий на абонентський облік, до набрання чинності Порядку № 829.

Так, згідно пункту 12 Порядку прийняття приладу обліку на абонентський облік, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвиту, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12 жовтня 2018 року № 270, не вимагається повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку (приладу - розподілювача теплової енергії), який раніше був прийнятий на абонентський облік, в приміщенні реконструйованої, капітально відремонтованої будівлі, якщо реконструкція, капітальний ремонт будівлі були здійснені без заміни такого вузла обліку (приладу - розподілювача теплової енергії).

Таким чином, у КП «Київтеплоенерго» відсутні правові підстави для зняття з обліку індивідуального лічильника громадянина ОСОБА_1 , який був погоджений та взятий на облік ще у 2011 році.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що КП «Київтеплоенерго» порушено абзац 2 пункту 10 Правил № 630 відповідно до якого справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п`ятим пункту 15 цих Правил.

Таким чином, суд вважає, що припис про усунення порушень № 524 від 11.09.2020 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

При цьому, що стосується посилань позивача на рішення судів загальної юрисдикції, а саме: Дарницького районного суду м. Києва по справі №753/2748/20 від 16.07.2020, Оболонського районного суду м. Києва по справі №756/12036/20 від 09.09.2020, Деснянського районного суду м. Києва від 21.07.2020 у справі №754/2479/20, суд зазначає, що з аналізу вказаних вище рішень, судом встановлено, що обставини, які встановлені судом першої інстанції, на переконання не можуть вважатись такими, що співпадають із предметом спору у справі № 640/26741/20, твердження позивача, що предметом розгляду у справах інших судів, є аналогічна ситуація, не можуть вважатись обґрунтованими та беззаперечними.

Що стосується покликань позивача про те, що відповідач вийшов за межі предмета перевірки, суд такі відхиляє, оскільки перевірка була позаплановою, здійсненою на підставі звернення гр. ОСОБА_1 , про що вказано у листі Держспоживслужби України від 25.03.2020 № 15.3-8/2/4905, погодженні Держпродспоживслужби України від 16.04.2020 № 15.3-10/2/6465 та погодженні Мінекономіки від 20.03.2020 № 3631-06/19562-03.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову відмовити.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Р.П. Качур