Рішення від 17 лютого 2026 р. у справі №636/1475/25 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/1475/25 Провадження 2/636/105/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2026 місто Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Оболєнської С.А.,

секретаря судового засідання - Романової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Чугуєві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Служба у справах дітей Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області, про розірвання шлюбу, позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів та встановлення місця мешкання дитини,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про розірвання шлюбу, позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів та встановлення місця мешкання дітей.

В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що 17.04.2010 Комінтернівським відділом ДРАЦС Харківського міського управління юстиції був зареєстрований шлюб між ним та відповідачем, про що зроблено відповідний актовий запис № 132 від 17.04.2010. У даному шлюбі мають двох доньок: малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З весни 2023 року шлюбні відносини між ними фактично припинені, спільне господарство не ведеться, взаєморозуміння та сімейні стосунки відсутні. Подальше спільне життя і збереження шлюбу є неможливими та суперечить інтересам сторін і дітей. Малолітні діти фактично проживають разом із батьком, перебувають на його повному матеріальному забезпеченні та вихованні. Відповідачка тривалий час не бере участі у вихованні дітей, не цікавиться їхнім життям, не надає матеріальної допомоги та самоусунулась від виконання батьківських обов`язків. У зв`язку з викладеним позивач просить розірвати шлюб, визначити місце проживання дітей разом із ним, стягнути з відповідачки аліменти та позбавити її батьківських прав стосовно доньок.

Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 03.03.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд якої визначено проводити в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 11.07.2025 року підготовче провадження закрито, і справа призначена до розгляду по суті.

ОСОБА_1 надав заяву про розгляд справи за його відсутністю, позовні вимоги підтримав за заявленими підставами, просив їх задовольнити, .

Відповідачка у судове засідання повторно не з`явилась, причину неявки суду не повідомила, про дату та час розгляду справи, згідно із ст.128 ЦПК України, повідомлялась своєчасно та належним чином, шляхом направлення судових повісток, про що свідчать зворотні повідомлення, які містяться в матеріалах справи, та шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади, відзив із зазначенням заперечень проти позову з посиланням на докази, якими вони обґрунтовуються, не надала, заяв про розгляд справи в її відсутність не надходило.

Від представника третьої особи в судове засідання надійшла заява, згідно якої вона просила суд розглянути справу без участі їх представника згідно з чинним законодавством України.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони знаходяться у шлюбі, який зареєстровано 17.04.2010 року Комінтернівським відділом ДРАЦС у Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 134, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 17.04.2010.

У даному шлюбі сторони мають двох доньок: малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 від 03.12.2013 та НОМЕР_3 від 01.07.2010.

Як вбачається із змісту позову спільне життя між сторонами в силу діаметрально протилежних поглядів на шлюб, сім`ю та виховання спільних дітей не склалося, шлюбні відносини між ними припинені з весни 2023 року, спільного господарства не ведуть та мешкають окремо, внаслідок чого подальше подружнє життя і збереження шлюбу стало суперечити інтересам позивача, у зв`язку з чим сім`я розпалася остаточно та примирення між ними неможливе.

Згідно ст.112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, коли буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Суд, з`ясувавши причини розірвання шлюбу, дослідивши матеріали справи, вважає подальше сумісне життя подружжя та збереження сім`ї неможливим, у зв`язку з чим шлюб підлягає розірванню.

Щодо вимог позивача про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.

Згідно довідки № 2 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданої ОСОБА_1 про те, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з характеристикою виданої в.о. директора Введенського ліцею ОСОБА_9 , ОСОБА_8 є старанною, дисциплінованою ученицею з добрими навчальними здібностями, характеризується позитивно, має належну поведінку та підтримує доброзичливі стосунки з однолітками і вчителями. Батько бере активну участь у її вихованні та навчанні, тоді як мати участі у шкільному житті дитини не бере та зв`язок із закладом освіти не підтримує.

Відповідно до характеристики навчального закладу виданої в.о. директора Введенського ліцею ОСОБА_9 , ОСОБА_5 навчається в цьому ліцеї з першого класу, успішність має на достатньому рівні, дисциплінована, комунікабельна, підтримує доброзичливі стосунки з однолітками та поважає старших. У характеристиці зазначено, що батько приділяє належну увагу навчанню та вихованню дитини, підтримує зв`язок із закладом освіти, тоді як мати участі у виховному процесі не бере та інтересу до життя доньки не виявляє.

Згідно довідки амбулаторії смт Введенка від 10.09.2024 ОСОБА_2 не з`являлась на прийом в амбулаторію для проф. оглядів доньок ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , коли діти хворіли, не виконувала материнські обов`язки стосовно сан-гігієнічного виховання дітей, на прийоми до лікаря дітей приводив батько або бабуся.

Згідно копії акту обстеження умов проживання від 02.09.2024 за адресою: АДРЕСА_1 , проживають: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Мати дітей, ОСОБА_2 у будинку не мешкає з 2022 року, по теперішній час, до дітей не приїжджає, не відвідує їх та не цікавиться їх життям, вживає спиртні напої. Умови проживання задовільні, в будинку чисто та прибрано, наявне водовідведення, опалення, світло, діти мають окремі кімнати, місце для занять, забезпечені одягом, взуттям, стосунки в сім`ї доброзичливі та дружні, житло відповідає нормам.

Органом опіки та пуклування Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області 18.04.2025 за № 134 ухвалено висновок, затверджений рішенням виконавчого комітету Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області № 134 від 18.04.2025, про доцільність позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьківських прав стосовно малолітньої/неповнолітньої дитини – ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суд погоджується з вищевказаним висновком органу опіки і піклування, оскільки він є достатньо обґрунтованим, та узгоджується з наданими до суду доказами.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною.

У статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору.

У разі спору передусім повинні бути визначені інтереси дитини й тільки потім — права батьків. Такий висновок зробив Верховний Суд в постанові від 04 квітня 2018 року у справві №756/2109/16-ц, провадження № 61-5487св18.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Так, згідно з пунктом 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц (провадження № 61-40224св18), від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19 (провадження № 61-19984 св 21).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

Судом встановлено, що відповідачка самостійно та усвідомлено усунулась від виховання та спілкування з дітьми, утримання їх матеріально, не піклувалась про фізичний, духовний і моральний розвиток дітей. Відповідачкою свідомо обрано такі життєві умови, не бажання брати участь у вихованні та матеріальному забезпеченні дітей, що в свою чергу свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов`язків в розумінні статті 164 СК України. Встановлені обставини свідчать про наявність підстав для позбавлення відповідачки ОСОБА_2 батьківських прав, що не є порушенням статті 8 Конвенції, яка передбачає право особи на повагу до свого сімейного життя.

Позбавлення батьківських прав відповідачки в судовому порядку скасовує лише правовий зв`язок між нею та її дітьми, підтверджує відсутність фактичного духовного зв`язку між матір`ю та дітьми .

При цьому суд враховує правовий висновок, викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження №61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

За змістом статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Суд вважає, що обставини, на які посилається позивач як на підставу заявленого позову, а саме невиконання відповідачкою ОСОБА_2 батьківських обов`язків, знайшли своє підтвердження наданими належними і допустимими доказами умисного винного ставлення відповідачки до невиконання своїх батьківських обов`язків, свідомого нехтування нею своїми обов`язками.

Щодо вимог про стягнення аліментів суд зазначає наступне.

Згідно ч.2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка є частиною національного законодавства України, батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

У відповідності до ч. 3 ст. 166 Сімейного кодексу України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Відповідно до ст.181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно ст.184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить 3512 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає можливим стягнути з відповідачки ОСОБА_2 аліменти на користь позивача ОСОБА_1 на утримання доньок ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 4000 грн щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку та не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду і до досягнення дітьми повноліття.

Відповідно до ч.1 ст.191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Щодо вимог позивача про визначення місця мешкання дітей з ним суд зазначає настуне.

У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно із ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150-152, 154, 155 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини. Право дитини на належне батьківське виховання гарантоване законом. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно зі ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (ст. 157 СК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

При розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч.ч. 4,5 ст. 19 СК України).

За весь час розгляду справи в суді органом опіки та піклування такого висновку суду не надано.

Після звернення батька дитини до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, відповідачка не подала до суду відзив на позовну заяву, у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду даної справи про визначення місця проживання дітей разом з нею, не зверталася, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дітей із мамою суду не надала.

Судом встановлено, що діти сторін проживають разом з батьком. Будь - яких заперечень щодо їх місця проживання разом із батьком матеріали справи не містять, як і немає доказів, які б підтверджували дії відповідачки та її бажання щодо зміни місця проживання дітей.

Таким чином, спір між сторонами щодо визначення місця проживання дітей відсутній.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України).

Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.

При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що вимоги про визначення місця проживання дітей заявлені позивачем передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини та принаймні існувати на час вирішення справи в суді.

Аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність між сторонами спору про визначення місця проживання дитини, який би підлягав вирішенню судом на підставі статті 161 СК України, оскільки відповідачка не виявляє наміру чи бажання на даний час змінювати місце проживання малолітнього сина, який проживає з батьком, в заяві проти позову не заперечувала, що свідчить про її погодження з визначеним місцем проживання дитини разом із батьком у позасудовому порядку, тому правових підстав для вирішення питання про визначення місця проживання дитини із батьком на час розгляду справи немає, оскільки дитина фактично проживає з батьком і його право не оспорюється.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог в частині визначення місця проживання дітей разом з батьком, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень та норми чинного законодавства України в сукупності із правовими висновками Верховного Суду, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо визначення місця проживання дітей з батьком.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 81, 223, 259, 263-265, 268, 354, 355, 430 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Служба у справах дітей Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області, про розірвання шлюбу, позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів та встановлення місця мешкання дитини, - задовольнити частково.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 17.04.2010 Комінтернівським відділом ДРАЦС Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 134.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , стосовно дітей: неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітньої ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання дітей: неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітньої ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25.02.2025 до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Рішення суду в частині стягнення аліментів в сумі платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , паспорт НОМЕР_6 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Служба у справах дітей Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області, адреса місцезнаходження: Харківська область, Чугуївський район, с-ще Новопокровка, вул. Дворянська, буд.9А.

Суддя: С.А. Оболєнська