Рішення від 01 березня 2026 р. у справі №464/7729/25 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 464/7729/25 Провадження 2/636/2202/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2026 місто Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді – Оболєнської С.А.,

за участю секретаря судового засідання – Романової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Чугуєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення суми боргу за договором позики в розмірі 60979,00 грн, з яких: 37527 грн – основна сума боргу, 3452 грн – вартість комісії/додаткові витрати, пов`язані з переказом на картку ФОП, 20000 грн – моральна шкода, судових витрат та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що у 2025 році між ним та відповідачем відбувалось особисте спілкування, в процесі якого останній неодноразово звертався з проханням надати кошти для вирішення тимчасових труднощів, у зв`язку з чим він добровільно переказував певні суми коштів. Домовленість між ними мала усний характер, відповідач запевняв, що поверне кошти 28.11.2025, коли їх отримає його батько, який нібито перебуває у лікарні після поранення, і перерахує борг у повному обсязі. Маючи на меті підтримати відповідача, він продовжував допомагати йому, однак відповідач використав його довіру для власної вигоди, чим завдав йому матеріальних збитків та моральної шкоди. Він повідомив відповідача про необхідність сплатити борг до 03.11.2025, однак жодних коштів так і не отримав, у зв`язку з чим зазнав значного емоційного виснаження та психологічної травми через тривалий тиск та маніпуляції з його боку, в результаті чого змушений звернутися до суду.

Ухвалою від 27.01.2026 справа прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Оцінивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з наданих позивачем квитанцій про здійснення банківських переказів позивач в період з 01.10.2025 по 24.10.2025 здійснив грошові перекази на банківські картки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 в загальному розмірі 25332,46 грн.

Позивач, посилаючись на те, що зазначені вище перекази були позикою та домовленість про їх повернення носить усний характер, просить стягнути безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 37527 грн, додаткові витрати, пов`язані з переказом на картку ФОП, у розмірі 3452 грн та в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди стягнути з відповідача на його користь 20000 грн.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Оскільки на підтвердження укладення між сторонами договору позики позивачем не надано у письмовій формі розписку або інший документ, де би позичальник зобов`язувався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), отже правовідносини, що виникли між сторонами не є позикою.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), у якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04.08.2021 у справі № 185/446/18 (провадження № 61-434 св 20) та від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022 св 22).

Так, в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Позивачем здійснено переказ грошових коштів, знаючи, що між ним та відповідачем відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення коштів, позивач добровільно перераховував кошти, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). При цьому позивач перераховував кошти регулярно, різними сумами, всього було перераховано 40 платежів. Відомості щодо призначення платежу невідомі. Так як позивач не був зобов`язаний перераховувати кошти внаслідок відсутності будь-яких договірних відносин з відповідачем, а також будь-яких інших зобов`язань, проте він здійснював ці платежі регулярно, його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною.

Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей, кому саме належать банківські картки, на які позивачем здійснено відповідні перекази, тобто доказів належності їх відповідачу позивачем не надано, як і не надано доказів належності позивачу банківської картки, з якої здійснено відповідні перекази.

Крім того, заявлена позивачем сума стягнення основного боргу в розмірі 37527 грн не співпадає з сумою перерахованих ним коштів, яка по підрахункам становить 25332,46 грн.

Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 37527 грн та додаткових витрат у розмірі 3452 грн.

Аналогічний за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 127/12240/22.

Позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 20000 грн є похідними від позовних вимог про стягнення безпідставно набутих коштів, а тому в їх задоволенні також необхідно відмовити.

Згідно з ч. 2 ст. 43 ЦПК України сторони зобов`язані добросовісно здійснювати процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що відповідно до принципу юридичної визначеності, як складової частини конституційного принципу верховенства права, зобов`язує сторін належним чином користуватися своїми процесуальними правами та виконувати свої процесуальні обов`язки.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення і послався, щодо тривалості розгляду даної справи, яка пов`язана з поведінкою відповідача, спираючись на справу «Писатюк проти України», в якій Європейський суд з прав людини зазначив, що «розумність тривалості провадження має оцінюватись в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета розгляду для заявника».

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відноситься до основної засади судочинства відповідно (п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі доказів, поданих учасниками і витребуваних судом, позивачі розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 77, ч. 2 ст. 78, ст. 79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Таким чином, надання доказів, які мають бути належними, допустимими та достовірними з метою підтвердження своїх вимог та заперечень є процесуальним обов`язком сторін у справі.

При цьому, відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до частини другої статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Пунктом 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень ч. 1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , паспорт № НОМЕР_5 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя: С.А. Оболєнська