Постанова від 08 березня 2026 р. у справі №135/1583/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 135/1583/25

Провадження № 22-ц/801/519/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Корнієнко О. М.

Доповідач:Голота Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2026 рокуСправа № 135/1583/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Голоти Л. О. (суддя – доповідач),

суддів Рибчинського В.П., Оніщука В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження справу № 135/1583/25 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на заочне рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 10.12.2025, ухвалене у складі судді Корнієнка О.М. в приміщенні суду в м. Ладижин, повний текст рішення складено 10.12.2025, -

в с т а н о в и в :

30.10.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок» (далі - ТОВ «Кошельок») звернулося до суду з позовом (вх № 5498/25-вх) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором № 3240607840-392609 від 9.07.2021 в розмірі 16312,50 грн, що складається з : заборгованість за сумою кредиту 5000 грн; заборгованість за відсотками за користування позикою 11312,50 грн та 2422,40 грн сплачений судовий збір і 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 9.07.2021 між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів у позику №3240607840-392609. Договір укладено згідно статей 207, 639 ЦК України та застосуванням норм Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронний цифровий підпис», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». За умовами договору ТОВ «Кошельок» надало позичальнику кредит у сумі 5000 грн з початковим строком кредитування на 25 днів, із дисконтною відсотковою ставкою 2,15 % на добу, та із базовою процентною ставкою 2.2 % на добу. ОСОБА_1 не виконала свої зобов`язання за вказаним кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість в розмірі 16132,50 грн, яка складається з: 5000 грн заборгованості за тілом кредиту, та 11312,50 грн заборгованості за процентами.

Заочним рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 10.12.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором № 3240607840-392609 від 9.07.2021 у розмірі 6412 грн 50 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» 3310,87 грн судових витрат.

Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Кошельок» подано апеляційну скаргу (вх № 249/26 від 7.01.2026), в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» 2422,40 грн сплачений судовий збір за подання позовної заяви, 10000 грн витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, 3633,60 грн судовий збір за подання апеляційної скарги, 4000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що : (1) суд першої інстанції задовольняючи частково позов не врахував пункт 3.6 договору, відповідно до якого сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком продовження стоку користування кредитом. При цьому зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного періоду (п. 3.7). З наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 процентів річних, що становить 2,2 проценти в день від суми Кредиту за кожен день користування ним (п.3.8). Таким чином, сторони договору погодили продовження строку користування кредитом до 115 днів з моменту укладення договору (25 днів плюс 90 днів), по закінченню якого у відповідача виникає обов`язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов договору процентів за користування кредитом, а у позивача виникає право отримати виконання обов`язку боржника, тобто право вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих процентів. Умовою такого продовження є користування кредитом після закінчення Лояльного періоду. Тобто строк кредитування з 3.08.2021 по 31.10.2021 є погодженим сторонами договору; (2) суд першої інстанції не врахував те, що після Лояльного періоду відповідач частково сплатила кошти в розмірі 1275 грн, які були зараховані позивачем в рахунок погашення відсотків по кредитним договором, тому розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом.

У строк встановлений судом відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Щодо розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

ТОВ «Кошельок» подано апеляційну скаргу на заочне рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 10.12.2025 у справі з ціною позову (16312,50 грн), що є менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (99840 грн).

Перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до наступних висновків.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Заочне рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог в апеляційному порядку не оскаржується, а тому апеляційним судом не перевіряється відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 263 ЦПК України).

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 756/1529/15-ц).

Заочне рішення суду першої інстанції (в оскаржуваній частині) не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

У справі встановлено наступні обставини.

9.07.2021 між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів у позику № 3240607840-392609, який підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) 8834, містить реквізити та підписи сторін /а. с. 10 зворотна сторона -13, 37/.

Відповідно до умов кредитного договору : ТОВ «Кошельок» надало позичальнику суму кредиту у розмірі 5000 грн, зі строком кредиту на 25 днів, із дисконтною відсотковою ставкою 2,15 % на добу, із базовою процентною ставкою 2.2% на добу (п.1.1., 2.1); кредит надається строком на 25 днів (Лояльний період), початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок Кредитодавця (п.2.1); встановлений в п.2.1 Договору строк Лояльного періоду може бути продовжено Позичальником шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом (п.2.2); погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно графіка платежів, що є Додатком до цього Договору (п.3.3). У Додатку № 1 до договору №3240607840-392609 від 9.07.2021 визначено дату видачі кредиту та дату платежу, згідно якого позичальник зобов`язаний сплатити платіж на погашення кредиту до 2.08.2021, що складається з погашення суми кредиту та процентів за користування кредитом.

З відповіді АТ КБ «Приватбанк» № 20.1.0.0.0/7-251117/35866-БТ від 19.11.2025 на запит суду та виписки з особового рахунку відповідача вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 , на яку 9.07.2021 здійснено переказ коштів на суму 5000 грн.

ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «Кошельок» в розмірі 16132,50 грн, яка складається з: 5000 грн заборгованості за тілом кредиту, та 11312,50 грн заборгованості за процентами.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено заборгованість відповідача по тілу кредиту в розмірі 5000 грн, водночас розрахунок заборгованості відповідача за нарахованими процентами у розмірі 11312,50 грн не є належним та допустимим доказом, оскільки зі змісту кредитного договору та додатку № 1 до нього вбачається, що сторони погодили строк дії кредиту протягом 25 днів та нарахування процентів на залишок суми кредиту до 2.08.2021. Тобто, відсотки на залишок суми кредиту позивачем мали нараховуватися протягом 25 днів, починаючи з 9.07.2021 і до 2.08.2021. Згідно положень п.2.2. договору сторони погодили, що встановлений в п.2.1 договору строк Лояльного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом. Оскільки відповідач ОСОБА_1 не здійснювала протягом 25-денного строку кредитування жодної оплати за користування кредитом, то нарахування процентів понад 25 днів, після 2.08.2021 з боку ТОВ «Кошельок» було неправомірним. Згідно Графіку платежів до договору проценти мали нараховуватися до 2.08.2021, сума яких становить 2687,50 грн. Саме такий розмір заборгованості відповідача за нарахованими процентами суд вважає належним. Судом враховано часткову сплату відповідачем заборгованості за договором на суму 1275 грн, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості, відтак, сума відсотків, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача становить 1412,50 грн (2687,5-1275=1412,5).

Висновок суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог зроблено за неповного з`ясування обставин справи, неправильного застосування норм матеріального права та з порушення норм процесуального права з огляду на наступне.

Щодо договору № 3240607840-392609 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 9.07.2021, укладеного між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1

9.07.2021 між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів у позику № 3240607840-392609, який підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) 8834, містить реквізити та підписи сторін /а. с. 10 зворотна сторона – 13, 37/.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами (частина перша статті 13 Закону України «Про споживче кредитування»).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як установлено судом першої інстанції, 9.07.2021 між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів у позику № 3240607840-392609, який підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) 8834, містить реквізити та підписи сторін. Відповідно до умов кредитного договору : ТОВ «Кошельок» надало позичальнику суму кредиту у розмірі 5000 грн, зі строком кредиту на 25 днів, із дисконтною відсотковою ставкою 2 % на добу, із базовою процентною ставкою 2 % на добу (п.1.1., 2.1); кредит надається строком на 25 днів (Лояльний період), початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок Кредитодавця (п.2.1); встановлений в п.2.1 Договору строк Лояльного періоду може бути продовжено Позичальником шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом (п.2.2); погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно графіка платежів, що є Додатком до цього Договору (п.3.3).

У постанові Верховного Суду від 7.10.2020 по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Крім цього, із розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач частково погашала заборгованість за договором.

В силу припису статті 204 ЦК України, правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на відповідача.

У постанові ВС від 31.01.2024 у справі № 671/1832/20 зазначено, що укладання кредитного договору в електронному вигляді регулюється Законом України «Про електронну комерцію». Такий договір укладається шляхом акцепту оферти через інформаційно-телекомунікаційну систему, із застосуванням електронного підпису, зокрема — одноразового ідентифікатора. Електронний договір, підписаний у передбаченому законом порядку, прирівнюється до письмового. Особа, що укладає електронний договір, має бути ідентифікована за допомогою особистих даних (паспорт, ІПН, телефон, банківська картка тощо). Відповідно до законодавства, факт входу користувача в особистий кабінет, подання заявки, акцепт умов та підтвердження через одноразовий ідентифікатор свідчать про волевиявлення на укладення договору.

Відповідачем не надано доказів, що у цій справі договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту був укладений з порушенням вимог законодавства.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позивачем укладання договору № 3240607840-392609 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 9.07.2021 між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 ..

Щодо розміру заборгованості за договором.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У постанові Верховного Суду від 9.01.2020 у справі № 643/5521/19) зазначено, що: в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

9.07.2021 між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів у позику № 3240607840-392609, який підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису), містить реквізити та підписи сторін.

Відповідно до умов кредитного договору : ТОВ «Кошельок» надало позичальнику суму кредиту у розмірі 5000 грн, зі строком кредиту на 25 днів, із дисконтною відсотковою ставкою 2 % на добу, із базовою процентною ставкою 2 % на добу; кредит надається строком на 25 днів (Лояльний період), початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок Кредитодавця (п.2.1); встановлений в п.2.1 Договору строк Лояльного періоду може бути продовжено Позичальником шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом (п.2.2); погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно графіка платежів, що є Додатком до цього Договору (п.3.3). У Додатку № 1 до договору №3240607840-392609 від 9.07.2021 визначено дату видачі кредиту та дату платежу, згідно якого позичальник зобов`язаний сплатити платіж на погашення кредиту до 2.08.2021, що складається з погашення суми кредиту та процентів за користування кредитом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції не врахував пункт 3.6 договору, відповідно до якого сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком продовження стоку користування кредитом. При цьому зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного періоду (п. 3.7). З наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 730 процентів річних, що становить 2 проценти в день від суми Кредиту за кожен день користування ним (п.3.8). Таким чином, сторони договору погодили продовження строку користування кредитом до 115 днів з моменту укладення договору (25 днів плюс 90 днів), по закінченню якого у відповідача виникає обов`язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов договору процентів за користування кредитом, а у позивача виникає право отримати виконання обов`язку боржника, тобто право вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих процентів. Умовою такого продовження є користування кредитом після закінчення Лояльного періоду. Тобто строк кредитування з 3.08.2021 по 31.10.2021 є погодженим сторонами договору.

Відповідно до розрахунку заборгованості до договору № 3240607840-392609 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 9.07.2021 заборгованість за кредитним договором в розмірі 16312,50 грн, що складається з : заборгованість за сумою кредиту 5000 грн; заборгованість за відсотками за користування позикою 11312,50 грн (період з 9.07.2021 по 31.10.2021) /а. с. 15-16/.

У постанові Верховного Суду від 6.05.2020 у справі № 372/223/17 міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

На підтвердження факту перерахування коштів позивачем надано довідку про підтвердження платежу, відповідно до якої АТ «Таскомбанк» повідомлено, що банком в рамках договору про організацію взаємодії при переказі коштів фізичним особам було здійснено перекази грошових коштів на рахунки одержувачів до яких емітовано електронні платіжні засоби, а саме : 9.07.201 перераховано на картку НОМЕР_2 5000 грн /а.с. 19/; повідомлення ТОВ «ТАС ЛІНК» про успішне зарахування через платіжну систему ТОВ «ТАС ЛІНК» 9.07.2021 на картку клієнта 5000 грн кредитних коштів, договір № 3240607840-392609 /а. с. 20/; відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» від 19.11.2025 № 20.1.0.0.0/7-251117/35866-БТ на запит суду, відповідно до якої повідомлено на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 , за період з 8.07.2021 по 10.07.2021 зараховано 5000 грн /а. с. 51-53/.

Відповідачем не надано доказів на спростування факту отримання кредитних коштів.

Позивачем здійснено нарахування відсотків в розмірі 11312,50 грн (період з 9.07.2021 по 2.08.2021, процентна ставка становить 2,15 % в день) Лояльного період в розмірі 2687,50 грн; та (за період з 3.08.2021 по 31.10.2021, процентна ставка становила 2,2 проценти в день) продовженого строку користування позикою 9900 грн.

Разом з тим, наданий позивачем розрахунок не ґрунтується на умовах договору, зокрема

пункту 3.5, відповідно до якого сторони погоджуються, що у випадку користування кредитом з боку позичальника більше за визначений Лояльним періодом, встановлений п.2.1 договору або додатковими угодами між сторонами зобов`язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період користування кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п.3.4 цього договору процентна ставка менша 2 (два) відсотки від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою визначеною п.3.4 договору скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 2 (два) проценти за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення договору і до дня повного повернення кредиту. Таким чином зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 1,85 розповсюджуються на весь період користування кредитом з моменту укладення цього договору, при умові врахування в таких зобов`язаннях суми процентів, які були фактично сплачені позичальником до моменту завершення строку, встановленого п.2.1 договору;

пункту 3.8, відповідно до якого з наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 730 процентів річних, що становить 2 проценти в день від суми Кредиту за кожен день користування ним.

Після Лояльного періоду відповідач частково сплатила кошти в розмірі 1275 грн, які були зараховані позивачем в рахунок погашення відсотків по кредитним договором, тому розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом.

Колегія суддів наводить власний розрахунок, відповідно до якого розмір заборгованості по процентам відповідача становить 10412,50 (2687,50 (період з 9.07.2021 по 2.08.201, процентна ставка 2,15 %) + 9000 (період з 3.08.2021 по 31.10.2021, процентна ставка 2 %) = 11687,50) – 1275 = 10412,50).

Позивачем здійснено нарахування процентів без врахування пунктів 3.6, 3.7, 3.8 договору.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає такими, що заслуговують частково на увагу аргументи апеляційної скарги в цій частині.

Підставами для зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 1-4 частини першої статті 376 ЦПК України).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог ТОВ «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за відсотками з ухваленням нового судового рішення в цій частині про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованості за договором № 3240607840-392609 від 9.07.2021 за відсотками за користування позикою в розмірі 10412,50 грн.

Щодо розподілу судових витрат (судовий збір).

Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

У зв`язку з частковим скасуванню рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, скасуванню підлягає також рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат.

Колегія суддів враховує те, що позивач просить стягнути з відповідача судові витрати : 2422,40 грн сплачений судовий збір за подання позовної заяви, 10000 грн витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, 3633,60 грн судовий збір за подання апеляційної скарги, 4000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Оскільки позовні вимоги апеляційним судом задоволено частково 94,48 % (15412,50 х 100 : 16312,5 = 94,48 %), то з відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати по сплату судового збору в розмірі 2288,68 грн (2422,40 х 94,48 % = 2288,68) сплачений судовий збір за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги в розмірі 3433,02 грн (3633,60 х 94,48 % = 3433,02).

Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, понесених позивачем в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі (постанова Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20)).

У частинах четвертій – шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивачем надано суду : опію довіреності від 18.05.2025 /а. с. 7/; витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а. с. 8/; копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 12.02.2025 /а. с. 35/; копію додатку до договору про надання правової допомоги від 12.02.2025, відповідно до якого визначено перелік послуг, що входять до складу правової (правничої) допомоги: (1) оформлення документів щодо надання правничої (правової) допомоги (додаток до договору про надання правової допомоги) 1000 грн (30 хв); (2) збір та аналіз доказів, формування правової позиції, визначення підсудності справи та платіжних реквізитів для сплати судового збору 2000 грн (1 год); (3) складання позовної заяви 4000 грн (2 год); (4) формування додатків (доказів) до позовної заяви (для суду та відповідачу) 2000 грн (1 год); (5) відправка позову стороні, до суду, формування матеріалів адвокатського досьє по справі 1000 грн (30 хв), всього 10000 грн /а. с. 36/.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова КГС ВС від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Враховуючи висновок ВС/КЦС у справі № 201/14495/16-ц від 30.09.2020 про те, що в окремих випадках суд вправі самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правову допомогу, беручи до уваги предмет спору та ціну позову (справа є малозначною), керуючись принципами справедливості, співмірності та процесуальної рівності.

Колегія суддів вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, понесених позивачем є завищеним, враховуючи складність справи, справа стосується стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 16312,50 грн, тобто справа є незначної складності, яка, з огляду на ціну позову, розглядалася судом у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін та без проведення судового засідання. Окрім цього, правова позиція ТОВ «Кошельок» була сталою та не зазнавала змін протягом розгляду справи. Крім того, підготовка та ведення даної справи в суді не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи. Виокремлення адвокатом таких послуг як : (1) збір та аналіз доказів, формування правової позиції, визначення підсудності справи та платіжних реквізитів для сплати судового збору 2000 грн (1 год); (2) формування додатків (доказів) до позовної заяви (для суду та відповідачу) 2000 грн (1 год); (3) відправка позову стороні, до суду, формування матеріалів адвокатського досьє по справі 1000 грн (30 хв), як самостійних видів адвокатських послуг є необґрунтованим та охоплюється діями адвоката з «складання позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором», а тому визначення оплати за вказані послуги є неспівмірним із фактично наданим обсягом юридичної допомоги та має бути виключено із загальної вартості наданих позивачу послуг правничої допомоги.

Оцінюючи зміст обсягу фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількості витраченого часу, розміру гонорару, співмірності послуг категорії складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, неминучості витрат, значенню справи, колегія суддів вважає, що гонорар є завищеним, оскільки має відповідати критерію «розумної необхідності» таких витрат, а тому, співмірним буде стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн, що відповідатиме також критерію розумної необхідності таких витрат.

З огляду на наведене, зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 10000 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, понесених позивачем в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першою, другою статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний)розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Відповідно до частини четвертої статті 141 ЦПК України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

В позовні заяві ТОВ «Кошельок» зазначило попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правничу допомогу в розмірі 10000 грн /а. с. 4 зворотна сторона/.

В апеляційній скарзі позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 4000 грн.

Позивачем подано до апеляційного суду на підтвердження витрат на правничу допомогу : (1) копію договору про надання (правової допомоги) від 12.02.2025 /а. с. 77/; (2) копію додатку до договору про надання правової допомоги від 12.02.2025 /а. с. 78/; (3) копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН № 5506 /а. с. 79/; (4) копію довіреності у порядку передоручення від 18.05.2025 /а. с. 71/.

Позивачем не зазначено з яких причин товариство не змогло передбачити витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 4000 грн на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку в позовній заяві.

Враховуючи обставини справи, те, що позивач разом з першою заявою по суті спору не зазначив орієнтовний розрахунок витрат на правничу допомогу, які очікує понести у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції, в сумі 5000 грн, перегляд справи в суді апеляційної інстанції проведено без виклику сторін, колегія суддів вважає, у стягненні з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції слід відмовити.

Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» задовольнити частково.

Заочне рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 10.12.2025 скасувати в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю«Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за відсотками та в частині розподілу судових витрат. Ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованості за договором № 3240607840-392609 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 9.07.2021 за відсотками за користування позикою в розмірі 10412 (десять тисяч чотириста дванадцять) гривень 50 копійок.

В іншій частині (стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованості за договором № 3240607840-392609 від 9.07.2021 за сумою кредиту в розмірі 5000 гривень) заочне рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 10.12.2025 залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» судовий збір в розмірі 2288 (дві тисячі двісті вісімдесят вісім) 68 копійок за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги в розмірі 3433 (три тисячі чотириста тридцять три) гривні 02 копійки, всього 5721 (п`ять тисяч двадцять одна) гривня 70 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» витрати на правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції, в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень.

У стягненні з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» витрат на правничу допомогу, понесених в суд апеляційної інстанції, відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя Л. О. Голота

Судді: В. П. Рибчинський

В. В. Оніщук