Рішення від 10 березня 2026 р. у справі №473/642/26 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/642/26

РІШЕННЯ

іменем України

"11" березня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого – судді Булкат М.С.,

за участю секретаря судового засідання Багрін І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Свеа Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості

встановив:

13 лютого 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Свеа Фінанс" (далі -ТОВ "Свеа Фінанс") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 78 634,98 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 05.03.2025 року між відповідачкою та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕЛФІ КРЕДИТ» було укладено договір № 2141927 про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort». Договір позики підписано електронним підписом позичальницею, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідачці. Згідно п. 1 Договору сума кредиту становить 23 500 грн., стандартна процентна ставка становить 1 % в день, строк кредиту 360 дні.

22 жовтня 2025 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та позивачем укладено договір факторингу № 01.02-41/25, відповідно до умов якого ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» передає (відступає) ТОВ "Свеа Фінанс" за плату належні йому права вимоги, а ТОВ "Свеа Фінанс" приймає належні ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» права вимоги боржників, вказаними у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №01.02-41/25 від 22.10.2025 року ТОВ "Свеа Фінанс" набуло права грошової вимоги до відповідачки в сумі 78 364 гривень 98 копійок, яка складається із заборгованості за основною сумою боргу 23 499 грн. 98 коп., заборгованості за відсотками 43 385 грн., заборгованість за пенею 11 750 грн.

Посилаючись на вищезазначені обставини позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість, оскільки ОСОБА_1 своє зобов`язання за договорами не виконала.

Зважаючи на викладене, оскільки відповідачка добровільно не бажає повернути суму боргу за кредитом, позивач змушений звернутись до суду із заявленими вимогами.

Ухвалою судді від 16 лютого 2026 року за позовною заявою відкрито провадження, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

04 березня 2026 року на адресу суду надійшла заява від відповідачки, у якій вона просить звільнити її від нарахування відсотків у зв`язку з тим, що вона є дружиною діючого військовослужбовця, на неї поширюється законодавство відповідно до ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

На підтвердження зазначених обставин відповідачкою надано: свідоцтво про шлюб від 09 вересня 2023 року, посвідчення УБД, копія військового квитка ОСОБА_2 , довідка № 3014 про перебування на військовій службі сержанта ОСОБА_2 , на теперішній час.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, справу просив розглядати без його участі.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, проте надав заяву про розгляд без її участі.

Дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 05.03.2025 року між відповідачкою ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕЛФІ КРЕДИТ» було укладено договір № 2141927 про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» (далі Договір).

Відповідно до п. 1 Договору сума кредиту становить 23 500 грн., стандартна процентна ставка становить 1 % в день, строк кредиту 360 дні.

22 жовтня 2025 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та позивачем укладено договір факторингу №01.02-41/25, відповідно до умов якого ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» передає (відступає) ТОВ "Свеа Фінанс" за плату належні йому права вимоги, а ТОВ "Свеа Фінанс" приймає належні ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» права вимоги боржників, вказаними у реєстрі боржників.

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №01.02-41/25 від 22.10.2025 року ТОВ "Свеа Фінанс" набуло права грошової вимоги до відповідачки в сумі 78 364 гривень 98 копійок, яка складається із заборгованості за основною сумою боргу 23 499 грн. 98 коп., заборгованості за відсотками 43 385 грн., заборгованість за пенею 11 750 грн.

Статтею 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже, неповідомлення боржника про заміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту. У свою чергу відповідачкою не доведено того, що вона сплачувала заборгованість за договором позики первісному чи новому кредитору.

Даний висновок суду базується на висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 01 лютого 2018 року у справі № 569/8962/16-ц.

У порушення умов кредитного договору а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконала.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1,2 ст. 1046 ЦК).

В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 1, 2 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526, 629 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Враховуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що 05.03.2025 року між відповідачкою ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕЛФІ КРЕДИТ» було укладено договір № 2141927 про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort».

Факт перерахування коштів в розмірі 23 500 грн. згідно договору № 2141927 про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» від 05.03.2025 року на платіжну картку відповідачки ОСОБА_1 НОМЕР_1 (зазначена в договорі № 2141927 про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» від 05.03.2025 року) від ТОВ «ПЕЙПЕК» згідно договору про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку, укладеного між ТОВ «ПЕЙПЕК» та ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» підтверджено листом ТОВ «ПЕЙПЕК» від 22.10.2025 р.

На даний час відповідачка продовжує ухилятися від виконання зобов`язань і заборгованість за договором не погашена, що є порушенням законних прав позивача.

Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Таким чином, встановивши, що право позивача було порушено внаслідок неповернення кредиту відповідачкою, позовні вимоги про стягнення тіла кредиту в межах суми заявлених позовних вимог у сумі 23 499 грн. 98 коп., є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується нарахування пені, то в цій частині слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 вказав, що з аналізу положень п. 18 Прикінцевих та перехідних положень та ст.ст.1046,1049,1050,1054 ЦК України слід дійти висновку про те, що на кредитний договір розповсюджується дія п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Зважаючи на наведене, законодавцем звільнено позичальників від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦПК України, а також сплати неустойки (штрафу, пені) та від інших платежів за прострочення виконання зобов`язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року, та такі нарахування підлягають списанню.

За встановленого, нарахована позивачем неустойка (пеня) не підлягає стягненню.

Однак, суд в частині стягнення з відповідачки на користь ТОВ «Свеа Фінанс» відсотків за договором № 2141927 про надання кредиту від 05 березня 2025 року суд не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до військового квитка ОСОБА_2 перебуває на військовій службі з 25 лютого 2022 року та довідки військової частини НОМЕР_2 № 3014 про перебування на військовій службі під час мобілізації.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 є офіційною жінкою діючого військовослужбовця та має право на пільги, встановлені законодавством для учасників бойових дій, що підтверджується відповідними документами з уповноважених документів.

Відповідно до п.п. 3 п. 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Пунктом 3 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію п.п. 3 п. 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року.

За змістом ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

У ч. 4 ст. 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.

Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.

Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі №813/402/17дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за не введення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Відповідно до п. 13 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.

Аналіз ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у п. 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.

Разом з цим, п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) Закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі №522/12270/15-ц.

Крім того, указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202 в Україні введено воєнний стан, який наразі триває.

З урахуванням сформованої та послідовної практики Верховного Суду, а також правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12 листопада 2025 у справі № 754/947/22, документи, що підтверджують проходження особою військової служби, зокрема довідка з місця служби, військовий квиток, витяги з наказів командування, а також інші офіційні документи, видані уповноваженими органами, можуть визнаватися належними та допустимими доказами перебування особи у складі Збройних Сил України в період дії воєнного стану.

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі наголосила, що сам факт перебування особи на військовій службі під час воєнного стану є юридично значущою обставиною, яка підлягає врахуванню судом при вирішенні процесуальних та матеріально-правових питань. Разом із тим Суд підкреслив, що жоден окремий доказ не має наперед встановленої сили, а тому довідка з військової частини чи військовий квиток не можуть оцінюватися ізольовано або формально.

Суд зобов`язаний здійснювати всебічну, повну та об`єктивну оцінку таких доказів у їх сукупності з іншими матеріалами справи, з урахуванням часу їх видачі, змісту, обсягу відомостей, що в них містяться, їх узгодженості між собою, а також з урахуванням конкретних обставин справи та принципів змагальності, справедливості й розумності. Такий підхід, за висновком Великої Палати, забезпечує баланс між процесуальною економією, правом особи на доступ до правосуддя та необхідністю належного захисту прав і законних інтересів військовослужбовців у період виконання ними конституційного обов`язку щодо захисту держави.

Таким чином, правова позиція Великої Палати Верховного Суду у справі № 754/947/22 має системний та орієнтуючий характер для судів усіх інстанцій і підлягає обов`язковому врахуванню при вирішенні спорів, у яких встановлення факту проходження військової служби в умовах воєнного стану має істотне юридичне значення.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 , як жінці військовослужбовця, не повинні були нараховуватися проценти за кредитним договором, оскільки на неї поширювалися пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За таких обставин, немає підстав для стягнення з відповідачки відсотків за користування кредитом, а тому позовні вимоги у вказаній частині задоволенню не підлягають.

Таким чином, з огляду на викладене з відповідачки на користь позивача належить до стягнення заборгованість за основною сумою боргу у розмірі 23 499 грн 98 коп.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З платіжної інструкції кредитного переказу коштів від 30.01.2026 року № 252 встановлено, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір в розмірі 2 662,40 грн.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України, враховуючи ступінь задоволення позовних, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати (судовий збір) в розмірі 795 грн.

Керуючись ст.ст.12,13,76-83,141,259,263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Свеа Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс»( 04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, код ЄДРПОУ 37616221) заборгованість за договору № 2141927 про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» від 05.03.2025 року заборгованість за тілом кредиту 23 499 грн. 98 коп., а також судові витрати з оплати судового збору в розмірі 795 грн.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: М. С. Булкат