Постанова від 09 березня 2026 р. у справі №932/519/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1609/26 Справа № 932/519/24 Суддя у 1-й інстанції - Цитульський В.І. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Сьома дніпровська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області,

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 28 серпня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Цитульський В.І.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2024року ОСОБА_1 подала в суд позов проти ОСОБА_2 та вимагала визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 укладений 14 червня 2017року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , реєстраційний номер 2-1198 також просила скасувати рішення про державну реєстрацію прав здійснену на підставі договору.

Існування таких вимог ОСОБА_1 пов`язувала із тим, що предметом договору дарування є безоплатна передача позивачем у власність відповідача 13/100 частин квартири АДРЕСА_1 .

Вказувала, що вона є особою похилого віку, з 2004року перебуває під наглядом лікарів, перенесла інфаркт міокарду в 2004році, гостре порушення мозкового кровообігу в 2015році. На момент укладення договору позивач перебувала у пригніченому стані через смерть сина та чоловіка.

Наголошувала, що укладаючи такий договір позивачка помилилася щодо природи такого правочину, зокрема вона мала намір отримати від відповідачки фінансову та іншу допомогу для себе та онука, якого вона виховує.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Дніпра від 28 серпня 2025року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування 13/100 частин квартири АДРЕСА_1 укладений 14 червня 2017року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , реєстраційний номер 2-1198. Та судом відмовлено в задоволенні іншої вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, правову підставу для визнання договору дарування недійсним вбачав у тім, що укладення цього договору було зумовлено умовою про сплату коштів, а саме переданням обдаровуваною у власність дарувальниці грошових коштів за предмет дарування, що суперечить змісту такого правочину.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

20 жовтня 2025року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи «Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 28 серпня 2025року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 висловила вимогу про скасування рішення та відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду скаржниця пов`язувала з тим, що у матеріалах справи відсутні правові підстави та фактичні обставини для задоволення вимог позивачки, оскільки останньою не надано будь-яких допустимих і належних доказів, які свідчили б про те, що укладення оспорюваного договору відбулося під впливом помилки, враховуючи що до моменту звернення до суду із позовом минуло понад сім років, також ніщо не вказує на наявності умислу у діях відповідачки, спрямованого на введення іншої сторони в оману.

Вказувала, що долучені позивачкою консультаційні висновки про наявність у неї деяких захворювань, зокрема постінфарктний кардіосклероз (2004, 2011роки), дисциркуляторна енцефалопатія 2ст., з огляду на вік позивачки носять рекомендаційний характер та не підтверджують і не вказують, що вона помилилася щодо природи оспорюваного правочину.

Також скаржниця посилається на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази стосовно потреби позивачки у фінансовій допомозі. Відсутні докази того, що позивачка не має фінансового доходу, не отримує пенсію, зверталась з позовом про стягнення аліментів тощо.

Відповідачка наголошує, що вона відмовилась від матеріальної допомоги міста Дніпра у розмірі 100 000грн, яку вона повинна була отримати як дружина полеглого воїна на користь його матері. Вказані грошові кошти вони поклали разом на депозит у відділенні КБ «ПриватБанк». Додатково вона надала позивачці ще 1000 доларів США. Вказані дії були зроблені відповідачкою не на користь дарувальниці, а як допомога сину загиблого чоловіка - онуку позивачки, та з іншою метою - для придбання останньому квартири.

ОСОБА_2 стверджувала, що в момент підписання Договору дарування ніяких грошових коштів відповідачка не надавала позивачці, зокрема в рахунок оплати за її частину квартири.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу позивачка заперечила проти апеляційної скарги, заявляла, що обставини якими скаржниця обґрунтовувала свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі висновків суду не спростовують.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

23 жовтня 2025року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Шевченківського районного суду м. Дніпра цивільну справу; та 10 листопада 2025року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2025року справу було повернуто до суду першої інстанції для усунення недоліків.

19 січня 2026року справа повернулась на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

09 лютого 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду на 10 березня 2026року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

14 червня 2017року між ОСОБА_1 , як дарувальницею, та ОСОБА_2 , як обдаровуваною, укладено договір дарування, предметом якого визначено 13/100 частин квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 на АДРЕСА_4 .

У відповіді Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори від 28 березня 2025року вказано, що нотаріальна справа за оскаржуваним договором дарування відсутня в архіві нотаріальної контори.

Згідно рішення реєстратора під індексним номером 35800930 від 21 червня 2017року право власності на 13/100 частин вказаної квартири зареєстровано за ОСОБА_2 , якій належить також інших 39/100 частин квартири, підстава для реєстрації Договір дарування від 14 червня 2017року.

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 ; та згідно наданих нею медичних документів вона має ряд захворювань, зокрема постінфарктний кардіосклероз (2004, 2011роки) та Дисциркуляторну енцефалопатія 2 ст.

Зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 по АДРЕСА_5 .

14 липня 1973року позивачка ОСОБА_1 уклала шлюб із ОСОБА_4 /копія свідоцтва про укладення шлюбу/; ІНФОРМАЦІЯ_2 у подружжя народився син ОСОБА_5 , що підтверджуються свідоцтвом про народження; ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 /копія свідоцтва про смерть /.

Наданими документами підтверджується, що ОСОБА_5 перебував у шлюбі із ОСОБА_6 до 27 березня 1996року та у них ІНФОРМАЦІЯ_4 народився син ОСОБА_7

14 лютого 2014року укладено шлюб між ОСОБА_5 (син позивачки) та відповідачкою ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_5 , при виконанні бойового завдання, помер ОСОБА_5 , що підтверджується відповідними свідоцтвом та довідкою.

Позивачкою долучено копію складеної нею розписки від 14 червня 2017року, в якій вказано про отримання нею 250тис грн за квартиру АДРЕСА_1 .

За змістом спадкової справи, після ОСОБА_5 його 52/100 частки у квартирі АДРЕСА_1 успадкували 26/100 відповідачка ОСОБА_2 та по 13/100 позивачка ОСОБА_1 і ОСОБА_8 .

З відповіді АТ КБ «Приват Банк» вбачається, що у червні 2017року ОСОБА_1 відкрито депозитний рахунок на суму 100 тис грн.

Свідок ОСОБА_9 зазначила, що про обставини оскаржуваного договору їй відомо виключно зі слів позивачки. Зокрема остання розповідала про те, що хотіла отримати допомогу від відповідачки та передати їй за це свою частку у квартирі після своєї смерті.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що підтверджений факт передачі коштів від обдаровуваної на користь дарувальниці за предмет дарування, з чого суд виснував що це суперечить правовій меті договору дарування.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, так як висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні не відповідають обставинам справи.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Спір у даній справі виник у сторін з приводу укладеного між сторонами договору дарування частини квартири та підставою позову ОСОБА_1 визначила те, що укладаючи договір вона помилилася щодо природи такого правочину та визначальним для правильного вирішення даної справи є з`ясування питання про те, чи є правові підстави для визнання договору дарування недійсним.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу /частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України/.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним /стаття 204 ЦК України/.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню /постанова Верховного Суду від 29 березня 2024року у справі № 523/13811/21/.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною першою статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2024року у справі № 564/1067/22 викладено висновок про те, що «обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним».

Верховний Суд у постанові від 29 березня 2024року у справі № 523/13811/21 виклав висновок про те, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу). Помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення.

Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки – відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. – незнання закону шкодить). Поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину – це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив».

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За статтями 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі – без доведення наявності такої вади волі у дарувальника, як помилка під час укладення оспорюваного договору – не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 травня 2022року у справі № 715/2513/19, від 26 жовтня 2022року у справі № 947/32485/20, від 15 березня 2023року у справі № 288/1366/21.

У оспорюваному Договорі дарування частини квартири від 14 червня 2017року сторони підтвердили, що волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому. Сторони цього правочину стверджували, що однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки, підтверджують дійсність намірів при його укладенні, а також те, що цей договір не носить характеру уявного чи удаваного правочину, розуміють, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої вчинення на свою користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру.

Медичні документи, які надані суду першої інстанції, свідчать про наявність у позивачки деяких захворювань, проте не свідчать, що за станом свого здоров`я та віком вона потребувала догляду та сторонньої допомоги, у наданих медичних документах немає таких відомостей. Будь-яких інших доказів на підтвердження того, що за станом свого здоров`я позивачка потребувала догляду та сторонньої допомоги суду не надано.

Також судом встановлено, що дарувальниця має інше житло та місце проживання позивачки зареєстровано в іншій квартирі по АДРЕСА_5 .

Апеляційний суд наголошує, що лише з`ясування таких обставин, як вік позивачки її стан здоров`я, наявність у позивачки спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров`я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах.

Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2024року у справі № 336/6427/20 зазначив, що «зміна рішення дарувальника або ставлення до його наслідків після укладення таких правочинів, зміна стосунків з обдарованим не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки у позивача станом на момент укладення оспорюваного правочину. Підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент їх укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладених правочинів, що виникли після моменту укладення, не впливають на їх дійсність, а можуть бути підставами для їх розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації».

Водночас наявність у матеріалах справи копії розписки від 14 червня 2017року, складеної позивачкою, у якій вказано про отримання нею 250 тис грн від відповідачки за квартиру АДРЕСА_1 та факт передачі відповідачкою 100тис грн та 1 000 доларів США позивачці не свідчить, що вказані суми коштів були пов`язані саме з оспорюваним договором дарування.

Сторони у справі є родичами, мали спільні спадкові правовідносини щодо прийняття спадщини після загиблого сина позивачки та чоловіка відповідачки, а тому доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка відмовилась від матеріальної допомоги міста Дніпра у розмірі 100 000грн, яку вона повинна була отримати як дружина полеглого воїна на користь його матері і та обставина, що вказані грошові кошти вони поклали разом на депозит у відділенні КБ «ПриватБанк» і додатково вона надала позивачці ще 1000доларів США в сукупності не свідчать що це була передача коштів в якості оплати дарувальниці, в жодний спосіб не підтверджено що це була передача коштів за договором дарування ніщо на таке не вказує і не спростовано що ці кошти могли бути передані як допомога сину загиблого чоловіка, онуку позивачки для придбання останньому квартири, та наведені пояснення є слушними та відповідають стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Тож за умов що склалися ОСОБА_1 не довела, що на момент укладення оспорюваного договору дарування вона помилилась стосовно правової природи укладеного нею правочину та існували обставини, які би вказували на вади її волі на укладення правочину і зумовлюють визнання договору дарування недійсним, оскільки, укладаючи цей договір, вона усвідомлювала його істотні умови і правові наслідки його укладення.

Одночасно судом не наведені пояснення, чому він відмовився розглядати ключові аргументи висунуті позивачкою в позовній заяві в обґрунтування своїх вимог щодо її помилки під час укладення оспорюваного договору стосовно природи договору дарування, та здійснення юридичної кваліфікації судом на підставі факту про передачу коштів за договором дарування ґрунтуються на припущенні.

До укладення договору нотаріусом позивачку було попередньо ознайомлено з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений сторонами правочин, що підтверджується змістом оспорюваного договору, підписаного позивачкою.

ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, зокрема не підтвердила того, що на час укладення оспорюваного договору дарування вона мала намір укласти інший договір - договір довічного утримання; також за встановлених обставин ніщо не вказує на те, що між сторони фактично відбувся договір купівлі-продажу.

Відтак колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд не звернув уваги на зазначені обставини справи та вимоги закону і помилково дійшов висновку про наявність підстав для визнання договору дарування недійсним.

Частина перша статті 76 ЦПК України доказами визначає будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. /частина перша, друга статті 77 ЦПК України/.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування /стаття 78 ЦПК України/.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний /постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19/.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення заявника від обов`язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд апеляційної інстанції встановивши, що ОСОБА_1 добровільно уклала оспорюваний договір дарування належної їй частини квартири, проживає в іншій квартирі, спірний договір підписаний, що не заперечується сторонами, між ними досягнуто згоди щодо всіх умов, та, врахувавши, що доказів того, що, підписуючи спірний договір, позивач вважала, що укладає договір довічного утримання, не надано, приходить до висновку про недоведеність позовних вимог.

Саме з такого розуміння вищезазначених норм процесуального та матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав неповну оцінку, внаслідок чого прийшов до помилкового висновку про задоволення позову.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України задовольнити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції скасувати із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи висновок суду про задоволення апеляційної скарги, з позивача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір сплачений нею за подання апеляційної скарги в розмірі 3 633,60грн.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, –

У Х В А Л И В:

Задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_2 .

Рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 28 серпня 2025року – скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Сьома дніпровська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання договору дарування недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень — відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 3 633,60грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10 березня 2026року.

Судді: