Постанова від 09 березня 2026 р. у справі №201/14334/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/351/26 Справа № 201/14334/24 Суддя у 1-й інстанції - Наумова О. С. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В.,

за участю секретаря судового засідання Карпенка М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кузяков Олександр Володимирович, на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 06 травня 2025 року у цивільній справі номер 201/14334/24 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторінгс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська (Соборного районного суду міста Дніпра) звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінансова компанія «Факторінгс» з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, з урахуванням уточненої позовної заяви обґрунтовувало свої позовні вимоги тим, що 17.07.2007 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 укладено договір №8/2007/840-К/1005-АП. ОСОБА_2 поручився за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, уклавши договір поруки того ж дня.

У зв`язку з невиконанням кредитного договору та договору поруки, укладених 17.07.2007 року, ВАТ КБ «Надра» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості з відповідачів.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15.12.2011 року по справі №2-10267/11 стягнуто солідарно з відповідачів на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором №8/2007/840-К/1005-АП від 17.07.2007 року у розмірі 435138,33 грн.

На виконання рішення суду, стягувачеві видані виконавчі документи.

Згідно з договором про відступлення права вимоги від 08.05.2020 року право вимоги за кредитним договором та договором поруки ВАТ КБ «Надра» відступив на користь ТОВ «ФК «Факторінгс» разом з усіма додатками до нього та додатковими договорами (угодами), договорами про внесення змін, змінами і доповненнями, що є невід`ємними частинами.

Обставини відступлення, встановлені ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09.10.2020 року по справі 2-10267/11.

Станом на день звернення ТОВ «ФК «Факторінгс» із зазначеним позовом рішення суду відповідачами не виконано.

Позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Факторінгс» за період з 25.02.2019 року по 24.02.2022 року 3% річних у розмірі 39126,68 грн та інфляційні втрати у розмірі 95149,28 грн, що в загальному розмірі становить 134275, 96 грн.

Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 05 травня 2025 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторінгс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторінгс» 3% річних у розмірі 39126,68 грн та інфляційних втрат у розмірі 95149,28 грн, що в загальному розмірі становить 134275,96 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторінгс» судовий збір у розмірі 1717,66 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторінгс» судовий збір у розмірі 1717,66 грн.

Із вказаним рішенням суду не погодилась відповідачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кузяков О.В., подала апеляційну скаргу, просила апеляційний суд скасувати рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 06.05.2025 року у цивільній справі №201/14334/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в повному обсязі в задоволенні позовних вимог.

Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зобов`язання встановлене судовим рішенням від 15.12.2011 року є натуральним зобов`язанням, оскільки вимога щодо примусового виконання не може бути заявлена, зокрема вже не може бути подано заяву про примусове виконання рішення до державної виконавчої служби. Тому кредитор не може в такому зобов`язанні нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки вимога не може бути захищена в примусовому порядку, що повністю відповідає позиції Верховного Суду у постанові від 22.01.2025 року у справі №602/140/23.

Аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на таку вимогу в цьому зобов`язанні.

Відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності, але судом першої інстанції не застосовано строки позовної давності на підставі помилкових мотивів.

Відповідачка вважає що позовна давність має розраховуватись за даних обставин справи з моменту коли особа дізналась про порушення своїх прав, а саме, з 18.08.2016 року, відповідно з наступного дня після початку прострочення виконання зобов`язань боржником. Тому строк позовної давності сплив 18.08.2019 року, а стягувач звернувся до суду лише у 2024 році, отже строки позовної давності є пропущеними.

Відповідачка очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн.

Від ТОВ «ФК «Факторінгс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 06.05 2025 року залишити без задоволення.

В даній справі основна вимога позивача вже захищена судом у рішенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15.12.2011 року у справі №2-10267/11, за яким з відповідачів стягнуто суму заборгованості, а отже зобов`язання не можна вважати натуральним.

Нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Висновки Верховного Суду, на які посилається представник апелянта в апеляційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними із правовідносинами у справі №201/14334/24.

Суд першої інстанції правомірно не застосував позовну давність, оскільки нарахування, позивачем здійснено за останні три роки, що передували введенню в країні воєнного стану з врахуванням діючого законодавства.

Від інших учасників справи відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Кузяков О.В. доводи апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити.

Позивач ТОВ «ФК «Факторінгс» та відповідач ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с. 187, 188).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю не з`явившихся сторін.

Заслухавши суддю – доповідача, представника відповідачки, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що 17.07.2007 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 укладено договір «Автопаркет» №8/2007/840-К/1005-АП.

Того ж дня між ОСОБА_2 як поручителем за належне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, укладено договір поруки.

У зв`язку з невиконанням кредитного договору та договору поруки, укладених 17.07.2007 року, ВАТ КБ «Надра» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості з відповідачів.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15.12.2011 року у справі №2-10267/11 вимоги ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Надра» у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №8/2007/840-К/1005-АП від 17.07.2017 у розмірі 435138,33 грн, а також судові витрати у розмірі 2823 грн, а разом 437961,33 грн (а.с. 7-9).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09.10.2020 року у справі №2-10267/11 (провадження №6/201/406/2020) замінено сторону стягувача у виконавчих листах, виданих по цивільній справі №2-10267/11 за позовом ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, з ПАТ КБ «Надра» на ТОВ «ФК «Факторінгс» (а.с. 10-11).

Згідно з розрахунком позивача суми 3% річних та інфляційних втрат за період з 25.02.2019 року по 24.02.2022 року становлять: 3% річних у розмірі 39126,68 грн та інфляційні втрати у розмірі 95149,28 грн (а.с. 59).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив їх обґрунтованості.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію

(передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.

Враховуючи наведене, три проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов`язання.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18) вказано, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Згідно з пунктом 8.35 постанови від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19) Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18).

У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18) та пункті 6.19. постанови від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 (провадження №12-142гс19).

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18), від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 №916/190/18 (провадження № 12-302гс18) зазначено, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

У постанові Верховного Суду від 07.08.2023 справа № 752/9858/21 (провадження №61-6097св23) зазначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, навіть за умови відмови суду про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржницю від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених статтею 625 ЦК України.

Судом встановлено, що 17.07.2007 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 укладено договір «Автопаркет» №8/2007/840-К/1005-АП.

Того ж дня між ОСОБА_2 як поручителем за належне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, укладено договір поруки.

У зв`язку з невиконанням кредитного договору та договору поруки, укладених 17.07.2007 року, ВАТ КБ «Надра» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості з відповідачів.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15.12.2011 року у справі №2-10267/11 вимоги ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Надра» у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №8/2007/840-К/1005-АП від 17.07.2017 року в розмірі 435138,33 грн, а також судові витрати у розмірі 2823 грн, а разом 437961,33 грн.

Отже, вказаним судовим рішенням у справі № 2-10267/11 підтверджено наявність грошового зобов`язання відповідачів перед банком розмірі 435138,33 грн та його порушення.

Доказів оскарження даного судового рішення, матеріали справи не містять.

08.05.2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Факторінгс» був укладений договір №GL2N78546 про відступлення прав вимоги, за умовами якого первісний кредитор ПАТ КБ «Надра» відступив новому кредитору ТОВ «ФК «Факторінгс» права вимоги до позичальників за договорами, які зазначені в додатку №1 до договору про відступлення прав вимоги, в тому числі і за договором «Автопакет» №8/2007/840-К/1005-АП від 17.07.2007 року, укладеним з ОСОБА_1 та з поручителем ОСОБА_2 .

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2020 року у справі №210267/11 (провадження №6/201/406/2020) замінено сторону стягувача у виконавчих листах, виданих по цивільній справі №2-10267/11 за позовом ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, з ПАТ КБ «Надра» на ТОВ «ФК «Факторінгс».

Виконавчі листі перебували на виконанні до 2018 року, і цього не заперечують сторони, повернуті 25 квітня 2018 року через те, що транспортний засіб боржника не розшукано протягом року (а.с. 237).

Згідно з розрахунком позивача суми 3% річних та інфляційних втрат за період з 25.02.2019 року по 24.02.2022 року становлять: 3% річних у розмірі 39126,68 грн та інфляційні втрати у розмірі 95149,28 грн.

За таких обставин, виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідачів суми 3% річних та інфляційних втрат за період з 25.02.2019 року по 24.02.2022 року у загальному розмірі 134311,73 грн.

Розглядаючи довід апеляційної скарги про пропуск позивачем строків позовної давності, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено в статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 в справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19)..

Відповідно до пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, 3% річних та інфляційних втрат обраховано за період з 25.02.2019 року по 24.02.2022 року, тобто в межах 3 річного строку позовної давності, який в подальшому було продовжено на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) та у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні на строк дії такого стану, отже доводи апеляційної скарги в частині пропуску строку позовної давності є необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги щодо натуральності зобов`язання та неможливості його примусового виконання (рішення суду ухвалено 15.12.2011 року) є хибними, оскільки, як наведене вище, рішення суду про стягнення заборгованості на виконанні було до 2018 року й строк позовної давності не сплинув через наведені вище обставини. Відтак, зобов`язання не є натуральним.

Інші викладені в апеляційній скарзі доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують, переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами, не впливають на правильність ухваленого судового рішення, були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного

законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.

Підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кузяков Олександр Володимирович, залишити без задоволення, рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 06 травня 2025 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: